Бродяга

На скам’янілий від тривалої посухи ґрунт Ареса впали перші такі довгоочікувані краплі. Шум дощу для жителів планети завжди був сигналом про початок свята. Вже ціле тисячоліття вода для аресців асоціювалася з самим життям, з надією, вона приносила радість в кожен будинок. Підставляючи долоні під дощ, люди не могли стримувати посмішок та сліз щастя. Це диво траплялося на Аресі приблизно раз на рік, тому в кожній родині в цей день було прийнято дарувати один одному подарунки та влаштовувати урочистості.

– К’яро, сонечко моє, донечко, дивись, що вистрибнуло для тебе з величезної калюжі біля наших воріт! – промовила Розалін, плачучи від щастя, простягаючи своїй донечці круглу блискучу коробочку.

Трирічна дівчинка, тендітна та майже прозора, підбігла до неї, підстрибуючи на своїх худеньких ніжках, і при кожному стрибку її біляві кучерики підстрибували разом з нею.

– Мамуню, це мені? Правда? – в її величезних оченятах загорівся захват. – Цукерки! Ура, хмара залишила для мене цукерки!

– І не тільки, ласунко, – старший брат Алекс, з таємничим виглядом опустився поруч із нею на коліна, виймаючи з-за спини зібрану своїми руками модель космічного корабля. – Ось, К’яро, це теж тобі. Що потрібно сказати?

– Дякую, тепер я не буду чіпати твою колекцію, а ти не будеш на мене сердитися, – правильно вимовляючи слова, посміхнулася дівчинка, тут же забувши про цукерки. Сівши на підлогу, вона почала зосереджено крутити в руках подаровану ним іграшку.

– Що ти там намагаєшся такого знайти, га? – погладив її по кучерявій маківці батько, з посмішкою глянувши на дружину.

Тепер вони могли дозволити собі посміхатися. Але не тільки через благодатний дощ, який зійшов на їхню змучену планету. Їхня молодша дочка К’яра, нарешті, пішла на поправку, але ж ще кілька тижнів тому лікарі не могли дати їм ніяких втішних прогнозів.

– Як же я тут поміщуся, тато? Адже я хочу полетіти! – К’яра підняла на батька здивовані круглі оченята.

– І куди ж це ти зібралася летіти? – підхопила її на руки мати.

– Далеко-далеко, на зірки! – впевнено заявила малятко.

***

Один з охоронців з силою вп’явся йому в плече своїми безжальними чіпкими пальцями, але Скай не відчув болю. У цей момент десятирічний хлопчик не відчував нічого. Нічого, крім ненависті, що здіймалася, обпалюючи його душу. Маленький скворанін вдивлявся в обличчя своїх ворогів, запам’ятовуючи вбивць своєї сім’ї. У нього в вухах досі стояв передсмертний крик його матері, тіло якої зараз лежало в ногах зрадника. Він ніколи не зітре з пам’яті події цього проклятого дня. Ніколи!

– Попрощайся, Брене, зі своїм спадкоємним виродком та радій, що тобі дістається така легка смерть, на відміну від тієї, яку ми підготували для твого сопляка! – з радісним шипінням вигукнув ватажок заколотників, тицьнувши зброєю в скроню колишньому правителю Скворана.

Батько насилу підняв своє залите кров’ю обличчя, і останній раз глянув на свого застиглого сина. Не промовляючи ні слова, він попрощався із ним довгим згасаючим поглядом. Його душа загинула від відчаю раніше, ніж тіло. Це була жорстока й болісна кара, яку тільки могли вигадати для нього повстанці – вмираючи знати, що життя твого єдиного сина, кинутого на поживу тваринам, обірветься в страшних муках.

Скай лише здригнувся від пострілу, міцно зціпивши зуби при цьому та стиснувши кулаки. Але погляду не відвів. Він дивився, як впав його батько, як швидко під ним розтікається калюжа крові, і як в цій калюжі відображаються силуети вбивць.

– Що вирячився, щеня?! Тепер твоя черга, і не сподівайся, що ми жалісливі!

– Я повернуся і вб’ю тебе, – прошепотів Скай, сміливо піднявши очі, в яких скажено пульсували трійчасті зіниці.

– Спочатку повернися! – вишкірився озброєний скворанін, перший в списку Ская. – Доставити сопляка на Чорного мерця! Нехай всі знають, що наше слово залізне! І що кожного, хто наважитися виступити проти нашого режиму чекає та ж доля!

Він не виривався, не хникав і не благав. Залишившись на планеті, яка кишить смертю, Скай проводжав поглядом відлітаючий крейсер, поки від нього в небі не залишилося навіть цятки. Потім обернувшись, скворанський хлопчик вперто проказав, дивлячись на зяючі чорні діри печер:

– Я виживу! Я повинен вижити за всяку ціну! І я не боюся того, що мешкає тут! – жага помсти в цей момент була рівноцінна жадобі життя. І два цих прагнення надали хлопчику сил та непохитну впевненість, що час його кінця ще не настав.

***

К’яра ледве встигала за братом, боячись загубитися серед військових, які снували туди-сюди. Алекс гордо йшов в новенькій формі курсанта, віддаючи честь офіцерам з особливим завзяттям.

– А ти впевнений, що тато зрадіє, побачивши мене тут? – несміливо поцікавилася дівчинка, смикнувши брата за руку.

– Якщо будеш стриманою, і не будеш відходити від мене ні на крок, то так, батьку буде приємно побачити тебе. Ти ж хотіла побувати на секретній військовій базі, але врахуй тут небезпечно, а якщо ти щось витвориш, то влетить мені, а не тобі!

Вони відшукали батька, підполковника Роберта Сноу, в одному з ангарів бази.

– Татку! – на повний голос вигукнула К’яра, кинувшись до батька.

– К’яро?! – приголомшений Роберт, піймавши в обійми дочку, докірливо глянув на сина. – Алексе, ти ж повинен розуміти, що це не місце для маленьких дівчаток!

– Вона не бачила тебе вже три тижні, щодня запитує про тебе, ми просто вже не в силах терпіти ці нескінченні розпитування. Нехай вона сама подивиться, чим ти зайнятий і як це все серйозно, – спробував виправдатися Алекс, знаючи, що батько напевно здогадується, що К’яра не єдина причина його появи.

Але раптом, штатний уклад військової бази порушив різкий сигнал тривоги, що останнім часом стало траплятися доволі часто, і метушня, яка вмить піднялася, змусила підполковника невідкладно повернутися до своїх прямих обов’язків. На посадкову смугу в аварійному режимі приземлився підбитий крейсер, і Алекс суворо заборонивши сестрі сходити з місця, не втримавшись, вирішив поглянути на паруючий корабель, кинувшись туди разом з медичною бригадою.

Стояти на одному місці, коли повз тебе пробігають збройні загони піднятих по тривозі солдат, з такими зосередженими й похмурими обличчями – виявилося дуже нудною справою. І К’яра вирішила пошукати собі інше заняття, краще того, що придумав для неї Алекс. Спустившись на вантажопідйомнику в підземні бокси, заворожена темрявою та таємничістю, вона крадькома йшла по коридору, поки її увагу не привернуло світіння. Сталеву клітку ковпаком накривала двоколірна блокуюча лазерна сітка. Посеред клітки, прямо на підлозі нерухомо лежала істота, яку дівчинка бачила перший раз у своєму житті. Він був схожий на людину і не схожий одночасно. Істота була в одязі, у нього були ноги й руки, але шкіра була сірою та лускатою, а волосся на голові не було взагалі. Ніс був утиснений в обличчя, так що зверху було видно тільки дві ніздрі, у нього не було брів, зате були вії яскраво-помаранчевого кольору. К’ярі здалося, що він просто спить, тому що було чітко видно, як здіймаються його груди. Рухома дитячою цікавістю, дівчинка підійшла до панелі управління, навмання натиснувши кнопки, які сподобалися їй найбільше, і до її здивування лазерна решітка раптом зникла, а істота вискочила на ноги, вчепившись руками в сталеві прути. І перелякано витріщаючись на нього, К’яра зробила кілька кроків назад, але, тим не менш, з приміщення не вибігла. Коли перший переляк минув, розуміючи, що істота все одно не може вибратися з клітки, К’яра знову підійшла ближче, здивовано піднявши білясті брови, з цікавістю розглядаючи очі незнайомця.

– Ти хто? Чому тебе посадили в клітку? – поцікавилася вона тоненьким голоском, але в’язень не відповів, хоча дивився на неї дуже пильно. – Ти не знаєш нашої мови або у тебе немає язика?

– «Навіщо мені знати вашу мову? Яшвари спілкуються інакше» – почула дівчинка в своїх думках чужий хрипкий голос.

– Ти телепат! – захоплено вигукнула вона, осяяна своєю дитячою безпосередністю. – Здорово! Шкода я так не вмію! Мене звуть К’яра, а тебе?

– «Кірк. Скільки тобі років, К’яро?»

– Майже сім. Так чому ти тут? Тебе покарали?

– «Мене бояться та ненавидять, тому що ми різні, і тому що яшвари не схиляються перед Великої Імперією»

К’яра насупилася, не зовсім розуміючи, що ж Кірк має на увазі, і як його одного можуть боятися стільки солдатів.

– Твої очі як у ящірки. Можна я тебе помацаю?

Присівши навпочіпки яшвар згідно кивнув. І, просунувши свою руку між прутами, К’яра торкнулася його щоки.

– Теплий та м’який, – посміхнувшись, прошепотіла вона. – А де ж твоє волосся?

– «Не люблю зачісуватися. А тепер можна я помацаю твої кучері?» – і простягнувши руку, Кірк владно поклав долоню К’ярі на голову, при цьому безвідривно дивлячись їй в очі. К’яра відчула нудоту, голова раптом закрутилася й зашуміла, і дівчинка обурено скинула руку яшвара.

– Мені це не подобається! – насупившись, вимовила вона. Потім подумавши, все-таки запитала. – Що тепер з тобою зроблять?

– «Уб’ють. Тіло спалять, а попіл віднесе вітром. Так твій народ чинить з моїм народом»

– К’яро!!! – в коридорі почувся громовий вигук переляканого до смерті батька та тупіт десятка пар ніг.

І вже через кілька секунд, Роберт притискав до себе дочку, з ненавистю дивлячись на яшвара, який раптом заговорив вголос:

– Підполковнику! – з сильним акцентом кинув йому Кірк. – Перед смертю доля несподівано подарувала мені таку удачу! Ти віднімеш моє життя, а я забрав твою доньку, яку ти так любиш! Твоя дівчинка більше не буде належати Імперії – тепер вона власність Яшвра, і коли-небудь яшвари знайдуть її! Це випробування твоєї відданості. Імперія або дочка? Вибереш Імперію – втратиш душу, вибереш дочку … – не доказавши, яшвар лише зухвало посміхнувся.

– Алексе, негайно відвези К’яру додому! Розкажи про все матері, нехай вона проведе її до дослідницького центру, я прибуду туди, як тільки звільнюся! – при цьому батько подивився на сина таким нищівним поглядом, що Алекс знітився на наступні кілька днів.

 – К’яра, донечко, як ти себе почуваєш? – Розалін поправила її неслухняний локон. Поруч сидів похмурий батько, втупившись в підлогу.

– Мамо, ти питаєш мене про це в сотий раз! – похитала головою дівчинка. – Зі мною все добре. Він нічого мені не зробив, ми просто базікали. Кірк вміє читати думки, це ж як у супер героїв з мультфільму. Тату, чому ви повинні його вбити?

– Тому що він ворог Імперії, а будь-який ворог підлягає знищенню. Імперія це наш будинок, наш захист і наша цілісність. І якщо хтось намагається зруйнувати твій будинок – його потрібно зупинити! – серйозно сказав підполковник, кивнувши дружині.

– Вони точно все перевірили? – тихо промовив він в коридорі, дивлячись на дочку через скло. – Нам можуть дати стовідсоткову гарантію?

– Професор, який досліджував її мозок, не виявив ніякого втручання, ніяких відхилень у розвитку. Наша дочка в порядку, Роберте. Мабуть в кінці, цей яшвар просто вирішив отруїти нам життя подібними переживаннями. Сьогодні ми всі разом поїдемо додому і постараємося забути про цей інцидент. К’ярі нічого не загрожує.

– Я просто не винесу, якщо раптом знову виникне загроза її втратити. Ми занадто багато пережили. Вона більше не буде вмирати у мене на руках!

***

Він змерз до неможливості. Обіймаючи себе за плечі, Скай вже не в силах був вгамувати це прокляте тремтіння, ні секунди не забуваючи про змучивший його голод. Холодні струмені дощу, рівно, як і цей скажений вітер змушували клякнути та здригатися, але підліток продовжував уперто брести далі. Скай йшов на запах, як бродячий пес, туди, де пахло їжею. Він потрапив на цю планету, сховавшись у вантажному відсіку одного з торгових крейсерів, і як називалася ця планета – юному сквораніну зараз було все одно, єдине чого він хотів – це покласти до рота хоча б крихту.

Він впав на знесилених ногах на порозі однієї з забігайлівок, звідки так смачно пахло кислим хлібом.

– Пішов геть, бродяго! – огрядний господар закладу з силою вдарив його ногою. – Забирайся, поки я не спустив на тебе своїх псів!

– Я можу відпрацювати. … Хоча б трохи їжі, – слабо промовив Скай, ворушачи посинілими губами.

– Харчуйся падаллю! – зневажливо кинули йому у відповідь, з гуркотом зачинивши перед ним двері.

Біля вмираючого від голоду підлітка, уповільнивши крок, зупинився закутаний в плащ чоловік:

– Гей ти, пацан, заробити хочеш?

Піднявши голову, Скай з готовністю кивнув, безпомилково визначивши в незнайомцеві пірата.

– Скільки тобі років, бродяго? Зброю в руках тримав?

– Чотирнадцять. Покажи мені того, кого потрібно задушити голими руками, і якщо ти за це нагодуєш мене – я буду вбивати, – запекло кинув у відповідь Скай.

– Годиться, – задоволено кивнув пірат. – Йди за мною, і можливо скоро ти наб’єш собі черево досхочу.

***

Підібгавши ноги, сидячи в курній комірчині, де немов у вічності загубилися старі речі та навіть книги в твердій палітурці, з пожовклими від часу сторінками, які так вабили її до себе, К’яра повністю занурилася в читання, дбайливо перегортаючи їх одну за одною.

 «Доля. Чи існує вона, цей ланцюжок зумовлених подій?

А якщо існує, то за якими меридіанами сплітаються долі всіх живих істот? У яких точках з’єднуються? Чи мають кінець?

Тоді можна дозволити собі припустити, що доля – це полотно, а кожне живе створіння це ниточка, вплетена в цілісну тканину вічності.

А якщо зробити крок ще далі, можна уявити собі, що твоя доля – це зоряне небо над твоєю головою, а мерехтливі зірки на ньому – це доленосні перетини, яскраві спалахи в твоєму житті, які й вимальовують карту твоєї долі».

 К’яра відірвалася від книги і глибоко замислилась. Після чого спустившись навшпиньки вниз, й безшумно прошмигнувши на вулицю, вона босоніж побігла по вологій траві.

– К’яро! К’яро, відгукнися негайно! – вже десять хвилин, як кричала Хайді, сердячись на сестру.

– Я тут, піднімайся! – гукнула її К’яра, коли Хайді проходила під деревом, на якому вмостилася дівчина.

– Ти з глузду з’їхала? Навіщо ти залізла на таку висоту та ще й вночі? Якщо мама дізнається, вона відправить нас назад на Арес! – бурмочучи, але все ж піднімаючись по гілках, промовила Хайді. – К’яро, тобі п’ятнадцять, а ти все ще поводиш себе, як дитина! За тобою потрібно вічно доглядати та трястися, щоб ти чогось такого не викинула!

– Та ну тебе, дивись яка тут краса! Зірки на Мендосі набагато яскравіші, але я все одно сумую за домом. Карта зоряного неба, як на долоні . … Скажи, Хайді, а ти віриш в долю?

– Який же все-таки бардак у тебе в мозку, К’яра Сноу , – похитала головою старша сестра, вчепившись за товстий сук у неї над головою двома руками. – Яка ще доля? Кожен своє життя будує сам. Ось впадеш вниз і залишишся калікою, а не полізла б – все було б добре.

– Ти зануда! – фиркнула К’яра, струснувши волоссям, піднімаючись ще вище, до самої верхівки. – А в кохання віриш?

– Я починаю вірити, що ти ненормальна. Що на тебе найшло? Знову читала книги про цю романтичну нісенітницю?

– Хайді, невже тобі ніколи не хотілося помріяти? А раптом, десь там, серед зірок, на іншому кінці галактики, живе він? Сміється, закидаючи голову, хмуриться, дивлячись на маленьку точку на горизонті, або задумливо закусивши губу, мчить кудись на надшвидкісному боті, навіть не здогадуючись про моє існування? Що якщо коли-небудь наші долі перетнуться, і ми з ним зустрінемося? А якщо я помилюся в своєму житті і пройду повз нього? Як дізнатися, що ти будуєш своє життя вірно? Невже тебе ніколи не хвилювали такі питання?

– Ні, мене хвилюєш ти, К’яро. Моя молодша сестра божевільна. Видно не дарма я вирішила поступити в медичну академію. Це добре, що ти думаєш про майбутнє, але ти повинна сконцентруватися на сьогоднішній реальності. До речі, ти вже визначилася з напрямком? Зараз це найважливіше для тебе, а не якесь там кохання! – презирливо фиркнула Хайді.

К’яра розчаровано зітхнула:

– Ні, я ще не вирішила. Я ніяк не можу відчути, де моє місце. Мене не тягне ні до медицини, ні до дослідницьких проектів, ні до інженерії, ні до соціальних програм. Вірніше, мені всюди цікаво, але я все одно відчуваю, що це не моє призначення.

– Чому б не астрофізика? Тобі ж так подобається розглядати зірки?

– Не знаю, – знизала плечима дівчина, – Чи винесу я сухі теорії, хоча гіпотези висувати я вмію. Але зараз … я хочу навчитися цілуватися! – і К’яра розсміялася, побачивши перекошене обличчя своєї сестри. – А ще, мабуть, особисто я вірю в долю!

 ***

Покрившись потом, Скай звалився на смердюче вогкістю та тютюном ліжко поруч з молодою жінкою, з якою щойно кохався, задовольняючи потреби свого молодого сильного тіла. Він підчепив цю дівчину в якомусь барі кілька годин тому, але зараз навіть не міг пригадати її імені. Задоволення було скороминущим, і абсолютно не виправдовувало тих грошей, які він їй заплатив. Вже через кілька хвилин скворанін знову почав відчувати нестримне роздратування, заповнюючись емоціями, які останнім часом повністю контролювали його життя.

Піднявшись з ліжка, хитаючись від випитого спиртного, він вийшов на вулицю, і за порогом, сповзаючи по стіні, повільно сів прямо на землю. Затягнувшись цигаркою, Скай підняв свої виразні скворанські очі в зоряне небо. На якусь секунду, випускаючи наркотичний дим, він задумався.

– Ось ти де! – із темряви виринув знайомий йому силует. – Нам пора забиратися звідси якнайшвидше. Радари засікли що до планети наближається скворанський крейсер. Вони шукають тебе, Ровере!

– Життя … лайно, – багатозначно промовив Скай, який тепер частіше відгукувався на прізвисько Ровер. – Летимо в «клітку», у мене якраз відповідний для цього настрій.

– Минулого разу ти два тижні лежав синім трупом. Врахуй, я не збираюся оплачувати твої похорони, я й так вляпався з тобою по вуха!

– Так забирайся! Вали, Йене, чого ти не можеш кинути мене тут?! Я не заперечую! Залиш мене, нарешті! Я хоч завалю пару десятків цих виродків, перш ніж здохну сам! Бери мій корабель та забирайся! – різко вигукнув Скай, насилу піднімаючись на неслухняних ногах.

– Ти знову п’яний. Хочеш крові – Імперія створила нову коаліцію та розв’язала чергову війну. Скворанці набирають добровольців, а таврованих заколотників кидають на перший план замість гарматного м’яса, можеш відзначитися там, якщо ти так поспішаєш розстатися з життям.

– Я не буду воювати з моїми ворогами на стороні інших моїх ворогів, тому що я однаково ненавиджу як скворанців так і імперців! – кинув Скай, скривившись, – Зневажаю цих псів! Але війна це добре, … чим більше вони будуть палити один в одного – тим краще. А я буду пити за їхню кончину, слати до біса їхні закони та грабувати їхні колонії. … Чому Яр не з тобою? Де твій брат, Йене?

– Ровере, ти ж знаєш, що ми не залишимо тебе тут, і якщо треба потягнемо на корабель силою. Зберися, ти ж хал! У свої двадцять два ти занадто багато п’єш, хлопче. Там на кораблі віддані тобі друзі, ми зобов’язані один одному життям, зараз не час розкладати себе наркотою. Мій батько ще пам’ятає твого батька, він говорить, що ти успадкував його гідності, ти син великого хала Брена Морта! Тому прийми удар з високо піднятою головою, як всі високорідні з вашого Дому. Ти нам потрібен. Ти знаєш цю галактику, усі її лазівки та пастки. Ми ще заявимо про себе, але пізніше.

Десять років по тому

 «Привіт, мій дорогий щоденник, пробач за те, що так довго не заглядала до тебе! Служба займає весь мій час, та й про одну й ту саму нудотну одноманітність писати якось не дуже хотілося. Але сьогодні все інакше, сьогоднішній день приніс зміни.

Моя старша сестричка Хайді домоглася мого тимчасового призначення на цей патрульно-санітарний рейс. Вже не знаю, які доводи вона надала своєму командуванню, але навряд чи те, що сестри дуже скучили одна за одною. …Останнім часом все чомусь складається саме так – у мене глибоко позначений дефіцит спілкування з рідними, з Томом, навіть з самою собою. Обов’язки військового, гонка часу, … в повітрі немов висить та пульсує напруга, вона розпирає всесвіт, як ніби ось-ось, всього лише один поштовх і … БАХ!!! Станеться вибух. Я немов відчуваю це космічне тремтіння та тиск. Напевно, це у мене нервове. Ось полечу з Хайді на Кронос, трохи відволічуся від своїх основних обов’язків, і все прийде в норму. Я сподіваюсь, що так і буде. Принаймні, я стала більше цінувати тих, хто мені по-справжньому близький. Навіть зануду Хайді. Мою сестру, яка вічно повчає та робить зауваження всім і кожному, яка вважає, що вона сама досконалість. А я просто люблю її такою. Мені хочеться поговорити з нею або просто побути поруч. Думаю, це відволіче мене від думок про Тома. Дуже за ним сумую. Їхній підрозділ все ще на завданні. І я знову ж сподіваюся, що з ним все буде добре. Наш корабель стартував сьогодні о сьомій вечора за місцевим діапазоном даного квадрата космоторіі. Це звичайний медичний крейсер, чий курс пролягає нейтральною смугою».

– К’яро!

Почувши в динаміці вимогливий голос сестри, світловолоса дівчина, швидко згорнула свій електронний щоденник, та сховавши його в задній кишені, поспішила квапливим кроком, зав’язуючи на ходу своє неслухняне волосся в тугий вузол на потилиці.

– Та тут я, тут. Що трапилося? – вона зіткнулася з сестрою, вискакуючи з шахти ліфта.

– Нічого, півгодини як стартували, а моя молодша сестра вже кудись пропала, – ображено пробурчала Хайді.

Сестри були трохи схожі між собою – обидві худорляві та світловолосі, щоправда, у Хайді волосся було хіба що більш насиченого пшеничного відтінку, пряме та коротко підстрижене, а у К’яри платинового кольору, довге та густе. У старшої сестри, можливо від турбот, які вона на себе поклала, брови були вічно насуплені, через що між ними вже пролягла глибока зморшка, і дівчина здавалася старшою за свої роки. Очі в обох теж були світлі, але у К’яри вони були зелені, густого малахітового відтінку, а у Хайді просто сірі.

– У мене якраз є час перед нічною вахтою. Чим ти там займалася, К’яро?

– Усамітнювалась зі щоденником. Незмінно продовжую вести свої хроніки. Так-так, можеш навіть не починати! Я знаю, що ти мені скажеш, що це нерозумно, наївно та по-дитячому. Але мені подобається! – уперто заперечивши, К’яра злегка нахилила голову. – Мені, врешті-решт, це необхідно й крапка!

– Гаразд, не хочу сьогодні з тобою сперечатися, – Хайді тут же примирливо розвела руками, тепло посміхнувшись. – Як там Том? У вас з ним все добре?

– Ти зараз запитала таким собі тоном лікарки, яка уточнюючи у мене про мого статевого партнера, нагадує мені про необхідність оберігатися, – пробурчала К’яра, – Моя сестра лікарка і це пишеться разом. … Том на завданні, – зітхнула вона через секунду, – Я не отримувала від нього повідомлень вже кілька днів. Заспокоюю себе тим, що вони вирушили в неймовірну глушину. А так … все в порядку. Він … дуже ніжний, – сказавши це, К’яра посміхнулася, зашарівшись легким рум’янцем. – У мене навіть мурашки по шкірі, варто лише згадати його губи. Але поки нам не дозволяють жити в одній кімнаті.

– Ще б пак! – фиркнула Хайді, – Ти повинна відслужити цілих п’ять років у військах коаліції, і тільки потім, якщо звичайно ще будеш жива – отримаєш дозвіл на особисте життя. Казала ж тобі – вибирай яку-небудь іншу сферу, крім військової! В армії занадто жорсткі правила! І якби тато був живий, він би нізащо не дозволив тобі стати солдатом!

– Хайді, але я люблю літати, люблю Тома і я хочу бути до всього цього ближче.

– А … вбивати ти любиш? – покосившись на сестру, Хайді недовірливо примружилася, і під цим гострим поглядом сестри, К’яра невдоволено відвела очі, все ж таки відповівши їй на питання:

– Наш брат Алекс загинув, і батько теж. Я вибрала службу у військах, щоб викорінювати війни.

– Цю побиту фразу прописують абсолютно всім солдатам коаліції, але чомусь викорінюючи війни, вони їх спочатку розв’язують! – Хайді важко зітхнула, похитавши головою. – Ти ніколи нікого не слухаєш, К’яро! Ні, брешу, свого Тома ти обожнюєш і з його думкою ти рахуєшся. А ось ми з мамою серйозно побоюємося за тебе, служба у військах це абсолютно не твоя стезя, просто ти ще не зрозуміла цього. Я лікувала сотні поранених, і бачила, що війна робить з людьми.

– Не треба розмовляти зі мною як з маленькою чутливою дівчинкою, Хайді, я вже давно виросла! Я була на бойових вильотах вісім разів, і мені доводилося вбивати. Це мій обов’язок і моя рука не здригнулася.

– Те, що ти палила по гігантським черв’якам, не зрівняється з вбивством собі подібного, не рахуючи самозахисту звичайно. Твоя бравада й потурання Тому – невиправдана примха!

– Чому тобі не подобається мій хлопець?! – тепер вже обурено насупилася К’яра.

– Мені не подобається те, що він змусив тебе стати солдатом смерті! – різко відповіла Хайді.

К’яра хмикнувши, похитала головою, не розуміючи такої стійкої антипатії з боку сестри:

– Давай поговоримо про що-небудь інше, а не про можливі перспективи моєї героїчної загибелі. Давай про тебе? – і вона, вправно застрибнувши на столик, подивилася на сестру, зухвало посміхаючись, – У мене теж є купа питань до тебе, сестричко. Чому «міс прискіпливість» до сих пір не знайде собі чоловіка своєї мрії? Або може наша лікарка щось приймає, щоб не відчувати в цьому потреби? Так простіше й зручніше? Не кохати, не втрачати, не створювати собі додаткових проблем? Ні про кого не переживаєш, не тривожиш серце, нікому нічим не зобов’язана, я зараз не маю на увазі Імперію та рідних. Хіба тобі самій не хочеться дізнатися, що таке кохати всім серцем, га Хайді? І чому ти завжди уникаєш цієї теми?

– Зате твоя любов занадто дорого обходиться для наших нервів, – трохи роздратовано зауважила їй у відповідь Хайді, і помовчавши, після додала, – Коли розумні істоти відкрили для себе космос, скажімо так, інші мрії відійшли на задній план, повір, не всім людям потрібно обов’язково відчути що таке кохання. Ось і мені вистачає того, що я люблю тебе і маму. Занадто багато занепокоєнь і без чоловіка. Мені складно зацікавитися кимось, я бачу всіх їх наскрізь, – Хайді стримано стиснула губи.

– О, а ось це вже клініка, сестричко! Ти створила собі комплекс самоідеалізації. До речі, це лікується. Адже правда, док? – К’яра пустотливо похитала головою, і її довге волосся знову вирвалося на свободу. – Не треба мене пиляти, прошу тебе, Хайді. Все що сталося – вже не зміниш, я прописала себе під іншу матрицю. І у вас з мамою немає іншого виходу – як змиритися з цим, бо я завжди була татовою дівчинкою і повинна піти по його стопах. Ось! – К’яра ляснула себе по колінах, – Розкажи краще, як тобі працюється на цих рейсах, який настрій у команди? Не замучила їх ще своєю манією стерильності?

– Моя робота мене повністю влаштовує, – Хайді знизала плечима, і її погляд задумливо втупився в нікуди. – Так, я професіонал і фанат своєї справи, я рятую людей, а іноді й представників інших людиноподібних рас. Постійно відкриваю для себе щось нове і цікаве. І команда поки повністю відповідає моїм вимогам, підібраний медперсонал – відмінні фахівці. … Мене ось тільки сьогодні сильно стурбував Фаттон, це капітан корабля. У нього якісь проблеми з дружиною, по ньому видно, що він погано контролює свої емоції. Мені не подобається його стан. З таким рівнем відповідальності як у нього – я б не допускала його до польотів, занадто вже багато життів залежить від якихось там банальних особистих сварок. Але моє командування не стало розглядати мій сигнал, пославшись на те, що Фаттон ас пілотажу яких мало.

– Хайді, твоє командування скоро зробить висновок, що ти вічно все драматизуючий іпохондрик, – К’яра граціозно зістрибнула вниз. – Підемо, з’їмо чогось, солодке має приспати твою пильність.

Але раптове надривне виття сирени повідомило кожному члену команди що стався якийсь аврал. На капітанському містку, коли туди з’явилася К’яра за наказом старшого офіцера, було чутно відразу кілька стривожених голосів.

– Гіперстрибок був проведений невірно, – зустріла її Хайді стурбованим тоном, – Нас викинуло невідомо де і ми тут же потрапили під метеоритний потік.

– Наскільки я знаю, якщо істотних пошкоджень немає, все можна виправити, медичні крейсери технічно оснащені навіть краще за бойові кораблі, – спробувала заспокоїти сестру К’яра.

– Але пошкодження є. У нас полетіла вся автоматика та система життєзабезпечення. Корабель управляється в ручному режимі, і ми втрачаємо кисень. Рівень азоту підвищується, якщо ми не усунемо витік або не сядемо в придатному для життя місці – ми всі загинемо, – стримано, але з очима повними відчаю, видихнула старша сестра.

 ***

– Є ідеї, якщо вже після втечі ти став нашим ватажком? – з дратівливим шипінням прозвучала скворанська мова. – Як, по-твоєму, ми виберемося звідси? Ровере, ти мене чуєш?

– Твоя істерика, Гаю, обов’язково дуже скоро допоможе тобі звалити звідси набагато швидше за інших! – з люттю кинув йому у відповідь той, до кого звернувся один з бунтівників. – Прилетять космічні ельфи та вивезуть наші дупи на атласних подушечках! Ти це хотів від мене почути?! Я витягнув вас всіх із в’язниці, врятував від стазису, розберусь як-небудь і з цим, а зараз нам потрібно вижити – і це наказ! Обшукайте цей мертвий шматок каменю, напевно можна знайти залишки розбитих кораблів та зліпити примітивний передавач. А наступному, хто відкриє рот – я особисто зламаю шию. Всім ясно?

Через три доби 

 – Ровере, якщо я правильно розумію показання цього приладу – у нас гості. Корабель коаліційних військ, в західному квадраті, координати 28/07, знижується занадто швидко, схоже, у нього якісь навігаційні проблеми.

– Я ж казав, – почулося задоволене шипіння, – … Ось і ельфи. Мета всім зрозуміла? Не здохнути і будь-що-будь захопити цю посудину!

***

К’яра з все наростаючою тривогою знову глянула на сестру, яка не кліпаючи дивилася в оглядовий екран, змарнівши за ці двадцять чотири години.

– Що це за космічний об’єкт, хтось приблизно знає? – кивнула К’яра на голі похмурі скелі.

– Імовірніше мертва планета гамма класу, але атмосфера тут частково зберіглася, хоча значний відсоток в озоновому шарі займають дірки. Розвідгрупа вже спустилася, щоб взяти проби повітря та ґрунту. Будемо сподіватися, що у виявлених підземних порожнинах є кисень, … боже, нехай він тут буде, – прошепотіла Хайді. – Я не хочу тут померти, ось так … нерозумно та безглуздо.

Рація відгукнулася голосом одного з членів екіпажу:

– Рівень кисню мінімальний, зате рівень радіації зашкалює. Атмосфера до життя не придатна. Ми повертаємося. Спробуємо усунути пробоїни, іншого виходу немає, – і раптом голос різко перейшов на хрип, грубо обірвавшись. Почулися постріли і все стихло, так само раптово, як і почалося. Немов порив вітру, … вітру, який несе смерть.

– Торенсе, прийом! Торенсе! Дейве, Чарльзе, відгукніться! – Хайді кинулася трясти передавач, але ніхто не відгукнувся. В очах Хайді Сноу майнув панічний жах, і в дзвінкій тиші передавач випав з її тремтячих рук, створюючи для напружених нервів ефект грому.

А потім рація знову ожила, але вже чужий з шиплячим акцентом голос промовив:

– Відчиняй двері і я вб’ю тебе швидко. Якщо ні, я все одно увійду, тільки тоді ти будеш помирати довго та болісно.

Миттєво торкнувшись однієї з синтетичних клавіш ручного управління на передній панелі, К’яра перезавантажила монітор на камеру біля вхідного люка.

– Скворанці… – вимовила дівчина пошепки. – Звідки тут скворанці?! – Повні жаху очі сестер зустрілися.

– Швидко до медблоку! – скомандувала Хайді. – Одягай уніформу лікаря, жваво! К’яро, швидше! – Хайді з усієї сили смикнула молодшу сестру за руку, з неймовірним завзяттям потягнувши її за собою. Затягнувши дівчину всередину, не втрачаючи ні хвилини, вона стала надягати на неї поверх військової форми синю уніформу медперсоналу. Почувся вибух, потім серія пострілів. Охорона крейсера в вихідному відсіку першою прийняла бій зі скворанцями.

– Хайді!!! – вирвавшись та оговтавшись, К’яра відштовхнула сестру. – Що ти робиш?! Я офіцер, мій обов’язок захищати команду зі зброєю в руках! Пусти мене!

– Ні! І нехай за це мене навіть звинуватять у зраді! – відчайдушно прохрипіла Хайді, утримуючи сестру. – Скворанці вбивають солдатів коаліції без розбору прямо на місці – це їхній принцип, але вони можуть помилувати гуманітаріїв та мирне населення. Ми не знаємо, скільки їх там. Ти хочеш загинути за даремно?

– Ти не маєш права, і я тобі не підкоряюся! Відпусти мене! – майже прогарчала К’яра, борячись з бажанням вдарити сестру.

Не розгубившись, раптом блискавично вихопивши з кишені шприц, чітко та професійно Хайді встромила його в шию своєї молодшої сестри. В ту ж секунду двері боксу автоматично відчинилися, впускаючи всередину п’ятьох озброєних скворанців.

– Цікавенько, – вигукнув один з них, дивлячись на цю сцену – як одна з дівчат вийняла шприц, а інша обм’якнув, звалилася на підлогу.

– Це не військовий корабель – ми всього лише медичний патруль! Ми отримали ушкодження і були змушені приземлитися, – сміливо заявила Хайді, загороджуючи сестру від скворанців. – За яким правом ви напали на нас?!

– Ви тільки погляньте на неї! – зверхньо посміхнувся скворанін, який виділявся очевидним лідерством в цій групі. – Судячи з гнівного спічу – ти тут головною …була. Так ось, міс лікарка, – продовжив він з іронією, – Ми захопили це корито, по праву сильного, бо ви, йолопи, знаходитесь не в космоторії вашої довбаної Імперії. Весь персонал, який залишився в живих – тепер наші полонені. Адже вас там багато чому вчать, док, і вам має бути відома психологія скворанців. Два шанси зі ста вижити у вас все-таки є. Правила прості – це бути слухняними та мовчати! – Його голос дихав загрозою та бажанням зломити кожного, хто йому буде суперечити, – І може бути тоді, я висаджу вас де-небудь в тепленькому та вологому містечку, а може, залишу подихати тут, або вас гуманно пристрелять мої хлопці. Адже те, як ти помреш – теж грає свою роль, вірно? – глянув скворанін, примружившись.

– Я все зрозуміла, – стримано кивнула Хайді, не відводячи очей, напружено стежачи за настроєм інопланетянина, який час від часу поглядав на її сестру .

– Розумниця, це вже інша справа. А тепер ми усунемо неполадки на цій залізякі, яка дивом зійшла на нас і покинемо це депресивне гніздечко, де ми стільки протрималися, і то тільки тому, що наші з вами види трохи відрізняються. Адже система життєдіяльності скворанців більш витривала навіть при таких показниках радіації. А ось людці типу вас. …Для чого ти це зробила? – скворанін раптом різко змінив тему, кивнувши на непритомну К’яру.

– У неї почалася паніка, – здавлено пояснила Хайді, намагаючись не видати свого страху.

– Дивний випадок. Наскільки мені відомо, докторе, ви діяли не за статутом, ай-ай-ай, адже імперці завжди маніакально слідують своїм залізним правилам. Щось ви, дівчино, темните, ох, відчуваю дурите ви мене. … Де антидот препарату, який ти їй ввела? – тон скворанця з іронічного миттєво знову став різким та вимогливим, трійчасті зіниці в очах хижо звузились. – Вводь! – скомандував він. – Люблю істеричок. Хочу з нею потеревенити, а заодно з’ясувати чим же вона така особлива, що замість того щоб з усіма тремтіти перед лицем ворога – вона солодко хропе з твоєї легкої руки.

   Під цим владним жорстким поглядом Хайді нічого іншого не залишалося, як привести сестру до тями, але вона все ж таки спробувала відтягнути час в надії, що скворанін відволічеться та втратить інтерес до непритомної дівчини, тому замість цілої ампули, Хайді ввела К’ярі лише половину дози антидоту, щоб уповільнити її пробудження.

Всіх, хто залишився в живих, загнали в один з боксів, наказавши сісти на підлогу та накрити голови руками. І тільки одна К’яра лежала на кушетці, повільно прокидаючись. Серце Хайді шалено та гулко рвалося з грудей, вона до жаху боялася за сестру, крадькома поглядаючи в її сторону. Командир скворанців як на зло був вперто зацікавлений її молодшою сестрою, хоча можливо, його просто бавила безпорадність дівчини, тому що скворанці ніколи не упускали можливості продемонструвати свою перевагу над іншими.

Хто такі скворанці було відомо всім і кожному на просторах Імперії – це раса людей, які вели непримиренну війну з коаліційними військами Імперії, раса, яка відрізнялася схильністю до агресії та заколотів, імпульсивністю та жорстокістю, раса, яка постійно випробовувала межі розумного. Передбачити поведінку та наміри скворанців було неможливо – стрибки їхніх емоцій не піддавалися ніякій загальноприйнятій логіці через особливість їхньої психіки. Хоча ця інопланетна раса і була здатна до співчуття, але ніхто і ніколи а не знав де і в чому воно проявиться. Скворанін міг запросто пожаліти того, хто забився, або зловити того, хто спіткнувся, але наступного разу, в точно таких же ситуаціях той же самий скворанін міг роз’яритися з цього приводу, побити нещасного, або навіть позбавити його життя. Вони були здатні розуміти гумор інших рас, але частіше сміялися не в тему і не до місця. Їм була властива своя іронія, у них було своє бачення життя, свої закони, звичаї та цілі. І саме засоби досягнення, з якими скворанці прагнули до цих цілей і лякало коаліційну співдружність.

  Присівши на кушетку поряд з К’ярою, скворанін з грайливою цікавістю хижака погладив її по щоці кінчиками своїх довгих витончених пальців.

– …Томе, – в напівсвідомому стані пробурмотіла К’яра, все ще не розплющуючи очей, машинально потягнувшись та торкнувшись губами його долоні.

Тоді недовго думаючи, самовдоволено посміхнувшись, скворанін раптом узяв та й поцілував дівчину прямо в губи. І тільки відчувши у себе в роті чийсь язик, К’яра остаточно та з невимовним жахом прийшла до тями.

Відвернувшись, вона ошелешено дивилася на скворанця своїми широко розкритими очима.

– А у тебе від природи такі величезні очиська? Чи так тебе ще ніхто не цілував? – недбало кинув скворанін, знову потягнувшись до неї татуйованою рукою.

– Не смій торкатися до мене розписаний ублюдок! Навіть не думай! Мене зараз знудить від тебе! – в свою чергу в сказі викрикнула йому К’яра, схопившись з кушетки, але скворанін швидко перехопивши її, міцно стиснув дівчину, блокуючи її рухи.

– А була така гарненька, поки спала. Фу, ну навіщо так грубо, ти ж гуманітарій, ви всім допомагаєте, – загрозливо прошипів скворанін, продовжуючи скручувати К’яру, яка продовжувала відбиватися. – Ми цілих десять днів стирчали на цьому сраному огризку планети, а жінки у мене не було й того довше. Нумо допоможемо один одному поки я ще добрий – я тобі життя, ти мені натомість своє тіло.

Задихаючись від гніву й обурення, К’яра чинила шалений опір, намагаючись застосовувати навички рукопашного бою, щоб нарешті нанести йому вагомий удар. Але раптом, те, що ви впало у неї з кишені на підлогу, так різко привернуло увагу самої дівчини, що припинивши опиратися, вона панічно спробувала дотягнутися до … свого ела розміром з пластиковий ключ. Швидко наступивши на нього ногою, К’яра вже було зібралася закинути його під шафку біля стіни, але те, що це було для неї так виключно важливо – не вислизнуло й від скворанця. Раптом відштовхнувши дівчину в сторону, нахилившись, він підібрав її ел.

– Це моє особисте, віддай! – кинулася на нього К’яра, але двоє інших скворанців, які охороняли полонених, тут же скрутили її за руки, мало не уклавши на підлогу.

– Цю шалену пристебніть! – скомандував їм їхній лідер, крутячи в руках свою знахідку, активувавши її ел через кілька секунд. – І обережніше, інакше ви мені зламаєте мого особистого ельфа, вона тепер тільки моя улюблена іграшка, – додав він, з усмішкою глянувши на К’яру. – П’ятнадцять хвилин тому цей корабель, а отже і все, що на ньому було – стало моїм, колючко, включаючи навіть тебе, не кажучи вже про цю штуку. Код! Швидко! – і він рішуче приставив до її скроні свою зброю, різко змінивши тон.

– Це всього лише мій комп’ютер, особистий щоденник, нічого цікавого, ніякої секретної інформації, суцільні спогади про які чужому знати ні до чого, – запротестувала К’яра, задзвенівши наручниками над головою.

– Ні, не так, – похитав головою скворанін, вибірково відводячи зброю до голови Хайді, яка сиділа ближче за інших. – Код доступу я сказав!!!

– 23-18-36, – прошепотіла К’яра, важко та часто дихаючи, приречено глянувши на сестру. Вони вже обидві знали, про що саме там прочитає скворанін.

– Прокляття, тут до хріна пам’яті, і що, вся вона забита дівчачими соплями?! Ну що ж, подивимося, – скворанін почав швидко перегортати голограмні сторінки файлів.

– А тобі не говорили, що читати чужі листи це поганий тон? – з ненавистю вимовила К’яра, не зводячи з нього очей.

– Крихітка ельф, а я взагалі з усіх сторін поганий хлопець, і на весь ваш поганий етикет, кодекси, статути і всякі там правила пристойності мені відверто начхати. Я б міг висловитися куди грубіше, але у тебе така зворушлива мордочка, боюся ти розпустиш нюні, а я до чортиків ненавиджу жіночі сльози, – мовив у відповідь скворанін, уважно переглядаючи записи і при цьому зневажливо кривлячись.

І дивлячись на нього, такого високого та широкоплечого, К’яра раптом з розчаруванням згадала, як колись потай від усіх вона симпатизувала зовнішньому вигляду скворанців, навіть незважаючи на їхню емоційну непослідовність та імпульсивність. Просто серед багатьох галактичних рас скворанці виділялися ідеальною пропорційністю та граціозністю свого тіла. Їхня світла шкіра здавалося синьою внаслідок скворанського звичаю наносити на неї масу символічних татуювань, майже не полишаючи вільного місця. У них був особливий культ тіла і цілий ряд звичаїв пов’язаних з ним, як, наприклад, не було жодного скворанця з довгим волоссям, у всіх вони були темного кольору і коротко стрижене, навіть у жінок. Не було серед скворанців і темнооких, скворанська раса була володарями світлих очей, але очі ці були до крайнього ступеня незвичайні.

По-перше, замість однієї зіниці – цілих три, які при цьому постійно пульсували, передаючи ту чи іншу ступінь емоційності.

По-друге, насиченість кольору, яка так само була пов’язана з психологічним станом – чим позитивніший настрій індивідуума – тим яскравіше був колір цих очей, і навпаки – чим сильніше лють – тим блідіше райдужка, яка наливалася червоним кров’яним відтінком і навіть мала здатність світитися в темряві. Тому щоб зрозуміти в якому настрої перебуває скворанін – досить було подивитися йому в очі.

– О, ось «…здрастуй, дорогий щоденник», – прочитав вголос скворанін тоном, який змусив заіржати всіх інших скворанських солдат. Далі він щось невиразно промукав, побіжно читаючи … поки його брови раптом обурено не злетіли вгору, а блакить його очей поступово почала тьмяніти.

– «Сьогодні 15 липня – самий знаменний день в моєму житті!», – продовжив він крижаним голосом, – «Дорогий щоденник, я, К’яра Сноу, з відзнакою закінчивши військову академію, отримала звання молодшого офіцера! І отримала розподіл на основну базу першої космоплатформи! Звідти ж починали тато й брат, звідти і я почну свою миротворчу місію!» – скворанін повільно підняв свої почервонілі очі на зблідлу дівчину, яка гордо розправив плечі відважно зустріла цей лякаючий погляд. Голосно кинувши скворанською кілька слів, він кинувся до неї, підійшовши впритул, одним рухом руки грубо втиснувши її в стіну. Не опускаючи очей, К’яра відчула, як його зброя вперлася їй прямо в груди.

– Як недобре брехати, офіцер Сноу. А хтось мені ще тут втирав про поганий тон, – прошипів він.

– Не треба, не вбивайте її, прошу вас! – раптом з благаючим надривом прокричала Хайді, підповзаючи ближче й відволікаючи його на себе. – Вона ж ще зовсім дівчисько!

– Мовчати, тебе не питали!!! – розлючений скворанін з розмаху вдарив Хайді по обличчю, знову повернувшись до К’яри. – Заткніть пельку та починайте про себе молитися, щоб я не випробував на вас свій емоційний зрив! Тепер мені ясно – вона захищала тебе! – і його рука стиснула К’яру за горло.

Вони не відривали очей один від одного. Вона сміливо дивилася на це застигле суворою красою покрите татуювання обличчя, в ці очі, що стали тепер невизначеного кольору, в кожному з яких три зіниці розташованих одна біля одної то звужувалися, то розширювалися, зливаючись в одне ціле. Він був вище й набагато крупніше за неї, і сила зараз була на його боці, рівно як і можливість вирішувати кому сьогодні жити, а кому померти. І, тим не менш, це не завадило їй зухвало дивитися йому прямо в очі.

– Хто вона тобі, подруга, бабуся, особистий лікар? А може бути ви всі тут переодягнені офіцери коаліції?! – вимогливо гаркнув він, ще сильніше стискаючи свої пальці навколо її витонченої шиї.

– Сестра. … Вона моя рідна сестра і вони, правда, медики, – прохрипіла йому у відповідь К’яра. – Убий мене і покінчимо з цим. Що тобі варто пристрелити беззбройну заковану в наручники жінку?

– К’яро! – застережливо благала Хайді, вже не піднімаючи голови.

– Не жінку, а солдата Імперії, будь вони всі тричі прокляті! – зауважив К’ярі скворанін, не послабляючи хватки. – І скільки ж було бойових вильотів у нашого офіцера Сноу, відмінника військової служби ? – уїдливо поцікавився він, зовсім не поспішаючи її вбивати. Його гнів несподівано змінився єхидним презирством. Але дівчину більше лякали не ці спалахуючі й різко згасаючі емоції, а те, що від нього виходило – його переважна внутрішня сила і його відчуття вседозволеності з повною відсутністю честі та совісті. – Відповідай, я зробив для тебе виняток, вперше в своєму житті я зробив виняток для імперської шавки, тому не розраховуй на те, що ми скоро розлучимося, – пошепки додав він їй на вухо.

– Вісім! – з викликом кинула К’яра, відповідаючи на його сарказм.

– Оу, цілих вісім! – знущально перекривив він її, – З якою гордістю сказала, просто плюнула в обличчя, – замість люті, він чомусь посміхнувся, збиваючи її своїми емоціями з пантелику. – Людиноподібних вбивати доводилося? – від нього не вислизнуло і те, як дівчина забарилася з відповіддю і те, як вона нервово проковтнула. – Значить, наш ельф ще не забруднив свої маленькі ручки кров’ю собі подібних?

Зробивши для себе якийсь висновок, скворанін на час відволікся, відвернувшись від дівчини, викликавши по переговорному пристрою своїх солдатів:

– Гаю, ти скоро піднімеш цю імперську труну в повітря? Я хочу, щоб ви працювали втричі швидше! І ще, повідомте, коли розкриєте базу даних, мені потрібно уточнити деяку інформацію. Ну, так на чому ми зупинилися, подружко? – знову глянув він на притихлу полонянку.

– Скворанців ще не вбивала, але … – кинула йому було К’яра в продовження розмови, але вигук сестри, яка з жахом прокричала її ім’я, все ж таки змусив її замовкнути на півслові.

– Але мене ти б пристрелила з величезним задоволенням, – розуміюче кивнув скворанін, закінчивши речення замість неї. – Твоя сестра вперто не хоче побачити твою смерть на власні очі. Що ж мені з вами робити? Що ж вчинити такого несамовитого? Може пожаліти її та пристрелити першою? Ні? Правильно, це занадто примітивно та нудно. … Так, а тут що у нас залишилося цікавенького? – скворанін знову на очах у К’яри з демонстративно нахабним виглядом, для красномовності граючи бровами, став читати її щоденник, вибравши сторінку навмання:

– «Сьогодні я зробила щось, переступивши через свої суворі моральні принципи – я сама запросила Тома на побачення. Боже, як же він мені подобається, я просто втратила голову! Його очі, посмішка, голос, він просто ідеал мого чоловіка. Я вражена цим хлопцем, я не можу ні про що інше думати …»

– Е! Що, правда? – знущально піднявши брови, відірвавшись від тексту, скворанін з усмішкою глянув на дівчину. – Ось це вже веселіше! Сподіваюся, це не вигаданий персонаж. А інтимні подробиці будуть, про те, як ти спокусила душку Тома і таке інше? Секс між контейнерів у вантажному відсіку, або може бути у офіцерів коаліції є свій особливий протокол побачень? Я от тільки одного не розумію, навіщо ти записуєш всю цю лабуду так докладно, забиваючи ел? Хворієш склерозом або боїшся, що спогади про нікчему Томаса вивітряться самі собою?

– Не смій вимовляти його ім’я, мерзенний скворанін! Ти навіть пальця його не вартий, ганебна тварюка! Покидьок! – нестримано випалила К’яра. – Сволота! Галактичне сміття! Дикун!

– Так що ти? Подружко, невже ти серйозно так думаєш? – роблено ввічливо уточнив він, змірявши дівчину холодним поглядом, в якому чомусь не було ні краплі люті, навпаки, К’яра побачила, що його очі стали знову насичено блакитного кольору. – Що ж, тоді будемо відповідати іміджу ексцентричних сволот! Я ж не можу розчарувати тебе, – і скворанін хижо вишкірився, віддаючи наказ скворанцям, які знаходилися в цій кімнаті загальноприйнятою мовою коаліції, щоб всі присутні його чітко почули та зрозуміли. – З полоненими імперцями можете робити все що вам заманеться, вони повністю ваші з потрохами. Крім цієї, – кивнув він у бік К’яри, – Вона моя здобич.

До невимовного жаху К’яри, один зі скворанських солдат хтиво посміхаючись, тут же схопив одну дівчину з медперсоналу та грубо поволік її за собою, при цьому ватажок скворанців не зробив нічого, щоб зупинити його. 

– Зі мною вісімнадцять голодних у всіх сенсах самців, – вже спокійно розмірковуючи, виголосив її мучитель, продовжуючи стояти поруч з К’ярою недбало прихилившись до стіни, – Серед вас п’ятеро жінок, не рахуючи тебе, але думаю, вони як-небудь їх поділять. Тебе я не віддам, бо ти моя. І в тому, що один з моїх солдатів зараз там ґвалтує бідну медсестру – винна лише ти, К’яра Сноу. Наступною може виявитися твоя перелякана сестричка, яка вже ненавидить мене всією душею. Адже ми дикуни та покидьки завжди себе так поводимо, бо саме цього ти від нас чекаєш. Коли будеш проклинати мене, обсипаючи найостаннішими словами, задумайся, а що особисто ти зробила, щоб не допустити інциденту. Адже від тебе було потрібно тільки одне – бути поступливою.

Його гордовитий сарказм виводив її з себе. К’яра просто таки задихалася та тремтіла від емоцій, мріючи розтерзати його голими руками, в той час як він спокійно собі продовжував вести з нею розмову:

– А ви, офіцер Сноу, хіба не знали, що війна це не тільки коли ворогуючі сторони махають один в одного зброєю? Це ще й мародерства, дурні накази тупих командирів, боягузливі дезертири, тортури, покалічені долі, спустошені планети, розграбовані поселення біженців, насильство та біль, – прошепотів він їй на вухо. – Я зроблю з тобою все, що захочу, а буде це страшно або терпимо залежить тільки від тебе, мала, – для наочності своїх намірів, бавлячись, він власницькі лизнув її в щоку.

– Я тебе зневажаю, … тварино! Ненавиджу! – затряслася К’яра від злості, випльовуючи слова, – Ти здохнеш, все одно здохнеш!

– К’яро, – долинув до неї шепіт переляканої сестри, яка вже втратила віру в благополучний результат.

– Та скільки влізе. Ненавидь собі на здоров’я, – процідив скворанін, знизавши плечима, продовжуючи випробовувати К’яру своїм поглядом. – А здохнемо ми всі, крихітко, тільки хтось раніше, а хтось пізніше! – і грубо схопивши її рукою за підборіддя, він знову жорстко вп’явся в її губи своїм ротом.

Сумнівів в його намірах не залишалося – він спочатку зґвалтує її, і тільки потім вб’є. І все ж К’яра сама того не усвідомлюючи, раптом  вимовила останню фразу з особливою жорстокістю:

– Будь-який виродок може взяти силою, приставивши дуло до скроні, проте, як любив говорити майор мого підрозділу, «у тебе ще яйця не виросли, щоб тобі запропонували кохання за власною згодою»! Ось в чому помилилася природа, створюючи ваш самозакоханий егоїстичний вид психопатів – вам не дано відчувати глибокі почуття, ви не здатні зрозуміти інших, викликати до себе прихильність, тільки ненависть та огиду!

– Ти кидаєш мені виклик чи що? – здивовано хмикнув скворанін, відсторонившись й кілька разів окинувши її поглядом зверху вниз, а раптом розсміявшись, закинувши голову, – Ти береш мене на слабо? Мене? Ха! Мені подобається твоя стратегія. Добре, К’яра Сноу – тоді ти покохаєш і сама будеш бажати мене! – впевнено заявив він, ввергаючи її тим самим в чергове гнівне потрясіння.

– Тільки через мій труп, – прошипіла К’яра.

– Так, ось ще що хотів сказати, – як ні в чому не бувало, продовжив далі скворанін, несподівано знімаючи з неї наручники. – Щодо трупа. Я в курсі, що за статутом всі захоплені в полон офіцери коаліції повинні себе знешкодити. Тому всіх вас укомплектовують капсулою з отрутою, вживляючи її у верхнє піднебіння. Ось тому ми вбиваємо ваших солдат перш, ніж вони накладуть на себе руки, щось типу даємо їм можливість піти з честю.

Почувши це, К’яра презирливо хмикнула, а він додав, не звертаючи на це ніякої уваги:

– Гадаю, ти не настільки фанатична і тобі ще притаманний людський страх перед смертю, раз ти досі жива, але якщо ти хоча б спробуєш вбити себе одним з відомих тобі способів – твоя сестра …  – тут скворанін красномовно подивився їй в очі, – Ну, ти зрозуміла,  так що подумай про інших полонених. Я попередив, потім на мене не нарікай. Будь-який твій намір, що йде врозріз з моїми планами – може плачевно закінчитися для твоєї команди. 

– Якщо я добровільно погоджуся бути твоєю заручницею, їх не чіпатимуть? І ти не кинеш нас тут? – схаменувшись, К’яра немов вчепилася за останню можливість допомогти своїм.

– Може, ще поторгуєшся зі мною? – скривився він. – Мене звуть Ровер, і завжди умови диктую тільки я і ніколи мені! Ніхто! Тобі ясно? – і з цими словами він різко розвернувся та вийшов, залишаючи бранців з двома озброєними до зубів охоронцями.

Не роблячи різких рухів, К’яра підповзла ближче до Хайді.

– Не пощастило нам сьогодні? – прошепотіла вона.

– К’яро, ти що виробляєш? Ти в курсі, які вони? – вимовила сестра, – Ти ніби навмисне дражнила його.

– Я повинна була загинути з іншими. Я солдат коаліції, Хайді, а тепер завдяки тобі вже дезертир.

– Зате ти все ще поки жива! У нас тепер у всіх є шанс залишитися в живих, якщо ти будеш з ним лагідною, – знову гаряче зашепотіла Хайді. – Скворанці неврівноважені, у їхньої раси просто немає емоційного порогу – це постійно плаваюча планка. З точки зору нашої медицини так, вони психопати. Їхній мозок працює інакше, навіть анатомічно це помітно – кожна з трьох зіниць фіксує різну інформацію, і її оцінка мозком не типова для нас.

– О, так, ці зіниці немов застережливий знак небезпеки зараження, а ці очі, які наливаються червоним і шипіння … брррр, – К’яру пересмикнуло від спогаду.

– К’яро, ти ж розумієш їхню мову і навіть символи. До сих пір не второпаю, чому тоді в академії ти раптом вирішила вивчити саме скворанську мову. Ти можеш перекласти дослівно, що конкретно означають ці тату на їхніх руках та обличчях? – Хайді боязко зиркнула на охоронців, намагаючись визначити слухають вони їх чи ні. – Я лише знаю, що ці тату носії їхньої особистої інформації.

– Абсолютно вірно. Взагалі-то татуювання у них повинні бути по всьому тілу, це як резюме про найважливіші події в житті, вони починають їх собі наносити ще з дитинства. Ті, що в видимих частинах тіла – це те, що повинні знати про них оточуючі. Цей Ровер високого походження, тому він і головний серед них. Він брав участь у кількох війнах та повстаннях як в системі Скворан так і за її межами, за що був тричі затаврований тавром злочинця й заколотника і засуджений до смерті. Ти все ще продовжуєш думати, що мені варто віддатися цьому типу заради порятунку власної шкури? – К’яра з обуренням глянула сестрі в очі.

– Але ж він ясно дав зрозуміти, що тепер життя й безпека інших полонених залежать від тебе. Якщо ти солдат – врятуй їх усіх, К’яро. Ми й так вже втратили половину своїх людей на цьому кораблі. Зупини насильство. Підіграй йому, він цього чекає від тебе. Я знаю, що зараз кажу тобі жахливі речі, і я б не вагаючись посіла твоє місце, пожертвувала б собою заради тебе, але ж йому чомусь сподобалася саме ти. На його надчутливих емоціях можна зіграти, але зіграти по-розумному …

– Найгірше, що це мені пропонує моя рідна сестра! – перебила її К’яра, з огидою хитаючи головою. – Гидко слухати. А як же померти з честю? Або це дозволено тільки чоловікам, а так як я жінка … я в шоці від того, що чую це від тебе, Ді. Я краще проковтну капсулу, ніж ляжу під нього, тому що це неприйнятно! І ми більше не будемо про це говорити, Хайді Сноу!

Полонені пригнічено зберігали тишу. Їхній корабель, керований скворанцями злетів, зробивши гіперстрибок, і в якій точці всесвіту вони тепер перебували, ніхто із захоплених імперців вже не міг навіть припустити. Щоб відволіктися від власних нав’язливих думок, К’яра сиділа та прислухалася до скворанських солдат, які тихо перемовлялися між собою. Вони говорили своєю мовою, вірніше жарко сперечалися:

– «А я тобі кажу, що потрібно почекати та грохнути цього Ровера пізніше, максимально скориставшись його зв’язками й засобами. Поки що цей ублюдок потрібен нам живим, і мені не менше твого хочеться розправитися з цим високорідним вискочкою!»

– «Чекати? Поки він приведе нас до своїх союзників, під чиєю невсипущою увагою він потім буде знаходитися, остаточно втративши шанс дістатися до нього?! Потім буде пізно, він й так надто підозрілий. Тут вже грає роль, хто кого замочить першим. Решта підкоряться тобі, Моде. Зважуйся!»

  Минуло щось близько чотирьох годин, перш ніж Ровер знову показався в медбоксі.

– Я тут дещо дізнався про тебе, – він звертався лише до К’яри, немов більше не помічаючи присутності інших. – Скажи, ти віриш в долю, колючко?

– Ні! – невдоволено відрізала, збрехавши К’яра, не піднімаючи на нього очей.

– Нахабна брехня. Повір мені, вже хто-хто, а я можу розкласти твої емоції на складові, і зараз ти сказала мені неправду, – промовив Ровер. – Мені от цікаво, чому ти досконально вивчила саме скворанську мову? 

Почувши це, охоронці мимоволі перелякано переглянулися між собою, а дівчина, тепер вже присвячена в їхні інтриги, послала їм вбивчо-радісну посмішку. Але вже через дві секунди бездиханні тіла цих скворанців повалилися на підлогу, а Ровер спокійнісінько заховав свою зброю назад собі за пояс.

– Вони планували вбити мене, вірно? – хитнув він головою з якимось розчаруванням, – Складно знайти на цьому кораблі того, хто цього б не хотів. Так що ставай у чергу.

– А можна я запитаю? – К’яра раптом подивилася на нього з презирливою іронією. – Що ви робили на мертвій планеті? Невже, скворанці стали запроторювати своїх злочинців в колонію під назвою «довга прелюдія до болісної смерті» замість того, щоб занурювати їх у глибокий стазіс? Чи ви все-таки втекли з в’язниці?

– Чому ти так вирішила?! – криво посміхнувшись, знизав плечима Ровер. – Ми просто група туристів подорожуючих автостопом по галактиці, – його емоції різко змінилися. Ставши вмить серйозним та похмурим він додав вже іншим тоном. – Якщо здогадалася, навіщо питаєш, подобається вставляти шпильки? Дивись, я ж можу й відігратися на твоїй чутливості. Ти ж у нас виявляється вся така розумна відмінниця, поліглот, жодного приводу, жодного зауваження до особової справи. Хороша вихована дівчинка з правильної сім’ї, відповідальний громадянин коаліції, просто міс Імперія! От хіба що … – тон Ровера знову став глузливим та знущальним, – в чому ти можеш сама собі дорікнути, що наводить тінь на твою репутацію утопічного мораліста з твоєї ж, знову таки, точки зору звичайно – це твоє «нездорове» тяжіння до Томаса і твоя ініціатива в ваших особистих стосунках. … Ех, начитався я тут в твоєму щоденнику, мало не розридався від реготу, а потім мене мало не знудило від цього твого Тома і маленьких рожевих сердечок навколо його імені, – Ровер зобразив блювотний рефлекс. – Так і хочеться запитати, і як же ти жила до цього без мене? Прісно, одноманітно й нудно. Га, К’яро?

– А тепер мені ймовірно має стати дуже-дуже весело, коли ти поряд, так? – похмуро пробурчала К’яра, сердячись на нього за його коментарі. – Куди ми прямуємо, придурку? Може скажеш… коханий?

На що він лише знущаючись, негативно похитав головою, всім своїм виглядом висловлюючи своє вперте небажання відповідати на питання.

– Хоча б свій ел я можу отримати назад?

Але Ровер знову з нахабною посмішкою показав їй тільки кінчик свого язика у відповідь, через що К’яра тут же закотила очі та відвернулася.

 Він повернувся пізніше, простягаючи їй ел, її портативний комп’ютер, який зберігав в собі стільки дорогоцінної особистої інформації про свою власницю:

– Тримай, перечитав від кірки до кірки, – Ровер хмикнув. – Може, даси потім почитати, коли напишеш і про мене. Щоправда, я трохи покопався в настройках, дещо там переробив. Моторошно розлютив мене твій будильник – з’являється голограма Тома, яка нудотним голосом повідомляє, що крихітці час прокидатися. Гидота! … І ще – у тебе дві хвилини на те щоб попрощатися з сестрою, – його емоції та тон голосу варіювали, як компас, який потрапив в електромагнітне поле.

– Що це означає? – тут же злякано видихнула К’яра, хапаючи сестру за руку, шукаючи очима відповіді у скворанця. – Ти ж не вб’єш їх? Ровере?

– Дві хвилини і вони вже пішли! – не даючи ніяких пояснень, відрізав він, перш ніж знову зачинити за собою двері.

– Я не знаю, що відбувається, – заторохтіла Хайді, м’яко струснувши К’яру за плечі. – Якщо я загину, пам’ятай – я завжди тебе любила, сестричко. Наша сім’я це все, що у нас є, все найважливіше. Імперії створювалися й рушилися, а любов до близьких – вона непорушна, я зрозуміла це … кілька годин тому … виявляється, пріоритети можуть так швидко змінюватися. Якщо ж він уб’є тебе, а я дивом виживу – знай, він поплатитися за це, якщо тільки ми виберемося, скворанін за все відповість, я знайду його слід. Але якщо у тебе буде вибір, прошу тебе – виживи, не особливо замислюючись над засобами. Я люблю тебе.

– І я тебе, – видавила К’яра, обіймаючи сестру, закліпавши очима від сліз. Це все було більше схоже на поганий сон, і К’яра досі не вірила в цю трагічну абсурдність. Розум відмовлявся приймати подібну реальність, загальмовано на щось сподіваючись.

Корабель зробив посадку, і скворанські солдати, які метушливо забігли до медбоксу почали безцеремонно витягувати полонених. К’яра було побігла за сестрою, але її зупинили, відштовхнувши назад у відсік, заблокувавши за собою двері.

Вона сиділа та чекала в абсолютній тиші, в повній самоті, подумки відмахуючись від жахливого передчуття. Час то тягнувся катастрофічно повільно, то невблаганно стрибав гігантськими стрибками вперед, вражаючи К’яру такими метаморфозами. Минуло сім годин. Не витримавши, вона все-таки зробила черговий запис у своєму щоденнику, змінивши код доступу, не знаючи того, що скворанцю більше й потрібно було знати код, мініатюрний пристрій, який він став носити за вухом, тепер дозволяв йому ловити, зламувати, копіювати та зчитувати інформацію з будь-якого електронного носія в радіусі п’ятдесяти метрів. Тому коли К’яра почала писати, він вже це читав по мірі того, як вона заповнювала сторінку:

 «Можливо, це мій останній запис, але цей клятий рейс перекреслив та понівечив все моє колишнє життя. Вірніше жахливі обставини, які зіштовхнули нас зі скворанцями. Абсолютно усвідомлено тепер я можу сказати, що тієї мене вже немає, зганьбившись я виявилася нікчемним офіцером, дозволивши сестрі та її емоціям керувати моїми вчинками. Навіть потрапивши в полон, я не змогла скористатися правом останнього обов’язку – я все ще жива на потіху скворанцям. Вони вбили всіх військових на кораблі крім мене, а що сталося з моєю сестрою мені вже невідомо, я навіть не можу бути впевнена, що вона вибралася.

Цей скворанін … він не такий як інші. Монстр, розумний, спритний, сильний та хижий, я це скоріше відчула, ніж побачила. У глибині душі я боюся його, а ще більше я боюся стати його іграшкою. Не можу … все ніяк не можу повірити, що це сталося зі мною. У мене тепер лише два шляхи: померти або тікати. Третього просто не дано. Значить, я виберу один з них та почну діяти . … Мені страшно, бо я тут зовсім сама і мені моторошно від випробувань, які можливо чекають на мене у майбутньому. В академії нас гартували психотренінгом, забивали теорією та стратегією, навчали навичкам рукопашного бою та володінням зброєю різної специфіки, але коли це трапляється з тобою в реальності, а не на симуляторі … чогось все-таки не вистачає або все виявляється зовсім іншим. Хоча я ще не здаюся … »

 Скворанці не з’являлися, але після закінчення семи годин корабель знову злетів, без прориву через атмосферу, мабуть перебазувалися з однієї точки планети на іншу. І тільки після цього двері боксу знову відчинилися.

– Що з моєю сестрою? – змучено вимовила К’яра. Через всі ці емоції, які майже розчавили її за цей час, у неї вже навіть не було сил відчувати по відношенню до нього непримиренну лють.

– Лагідна та тиха, просто диво, – пожартував Ровер, навмисне продовжуючи тримати її в невіданні.

– Я … по-хорошому … запитала … у тебе … йолопе ти розфарбований, … що ти … з ними зробив?

– Все добре з твоєю сестричкою! – гаркнув він у відповідь на її зубовний скрегіт. – Я посадив їх в таксоліт та довго махав ручкою на прощання! Сам собі не вірю, що я так легко відпустив громадян Імперії, але з іншого боку – тепер ти мені багато чим зобов’язана. Хоча чому багато чим? Ти зобов’язана мені всім!

– Вона жива? Ти не брешеш?! – схопилася К’яра.

– Як же з тобою нудно! – закотив очі Ровер. – А чому ти не питаєш, що я зроблю з тобою?

– Та мені плювати, байдуже, хоч сказися, – як можна холодніше вимовила К’яра. – В результаті ти ж все одно мене вб’єш.

– Плювати кажеш? Ну- ну, – якось дивно посміхнувся він, пильно розглядаючи обличчя дівчини.

– Будь чоловіком, скворанцю, убий мене зараз і швидко! – вона теж не зводила з нього очей, зухвало піднявши підборіддя. Зараз К’яра й справді воліла загинути не від отрути, а від ворожої зброї, тоді б це хоч якось затушувало її боягузтво перед власним сумлінням.

– Оце вже ні, моя дорогенька, все так швидко не закінчиться, тим більше, у нас з тобою намічається інтрижка, і я хочу виграти в цьому парі! – Ровер дражнив її. І К’яра знала, що розумніше було б змовчати, але він моторошно злив її, і стриматися зараз у неї просто не вийшло. Не змогла. Такого в теорії не було.

– Я ніколи тебе не покохаю, кретине! Це в принципі неможливо! Це ж дико та смішно! Вбий це в свою дурну скворанську макітру! – вигукнула К’яра, швидко крокуючи слідом за ним коридорним відсіком, бо ніхто її не зупиняв. – І навіть не тому що ти скворанська сволота і ми ворогуючі сторони, а тому що я кохаю іншого гідного хлопця, якості якого тобі навіть і не снилися!

– Ой, це так зворушливо! – зі злим сарказмом кинув Ровер, різко обернувшись, мало не зіткнувшись з нею. – Але ось що ти повинна ще знати – ти ніколи більше не побачиш свого ненаглядного Тома!!! – для більшого ефекту він навіть красномовно тицьнув у неї пальцем.

– Це ще чому? Тому що ти все-таки пристрелиш мене, так? – не здавалася К’яра, знову гордо скинувши підборіддя.

– Ні, тому що твій милий просто не буде тебе шукати і рятувати не кинеться. Готовий посперечатися на свою праву руку. Тому що таких якостей, як відданість хибним ідеалам, тупа військова виправка, священний обов’язок перед коаліцією загарбників та бажання вислужитися, навіть якщо для цього потрібно комусь вилизувати чоботи – у мене дійсно немає! І ще, цей імперський молокосос тебе не кохає, як ти помилково вважала! Шкода тебе розчаровувати, але боюся розчарування тільки починають переслідувати тебе, моя бідна лялечко! – цю фразу Ровер кинув з особливим знущанням, перш ніж повернути за ріг.

К’яра влетіла за ним, щоб вибухнути черговою гнівною фразою, яка розпирала їй груди, як раптом застигла, побачивши, принаймні, несподівано для себе, як двоє скворанців по-братськи обіймаються один з одним.

Ровер радісно обіймав якогось довготелесого скворанця куйовдячи долонею його коротко обстрижену голову. К’яру здивувало навіть не те, що присутні тут скворанці були не з тих, хто спочатку напав на крейсер. Ці двоє були вдягнені інакше та трималися з Ровером як з рідним. Просто після такої огидної та жахливої поведінки з боку Ровера – її вразив саме прояв теплих почуттів між скворанцями.

– Тане, друже, я знав, що на тебе не доведеться довго чекати, – тон Ровера дійсно здавався м’яким. – Все як завжди? Ти зі мною, кульгавий геній?

– А то! З тобою двом смертям не бувати, а без тебе, брате, я просто не жилець, – посміхнувся довготелесий скворанін, і К’ярі вдалося розгледіти, що замість лівої ноги у нього був майстерний кіберпротез. – Радий тебе бачити, Ровере, ми до останньої секунди вірили, що ти виплутаєшся. Ми з Яром чекали твого сигналу кожен день і кожну годину, як ти й наказав. А це у нас хто? – нарешті кивнув довготелесий в сторону насупленої К’яри.

– Ах, … це, – Ровер обернувся до неї в пів обороту, – В недалекому майбутньому вона стане моєю по вуха закоханою в мене дівчиною, просто зараз їй важко змиритися з цією думкою.

– Я ніколи не стану дівчиною скворанця, ідіоте! – кинувши у відповідь свою гнівну репліку, краєчком ока К’яра примітила зброю, яка лежала в межах її досяжності. І вона вже була готова схопити та скористатися нею, щоб нарешті покінчити з цією безглуздою виставою, як ще один скворанін, який застиг біля панелі управління, зауважив їй сухим недоброзичливим тоном:

– У мене відмінна реакція. Ти ледь потягнешся до пушки, а я вже прострелю тобі одну з кінцівок або всі відразу. …. Скаю, навіщо вона тобі, поясни мені?! – скворанін з пронизливо синіми очима невдоволено подивився на Ровера. А К’яра тільки зараз здогадалася, що «Ровер» – це всього лише прізвисько, яке означало «бродяга, блукач», це тату було нанесено на його руку поверх якихось інших скворанських знаків, тому вона відразу й не розібрала його справжнього імені.

У відповідь синьоокому Ровер просто знизав плечима, ніби не бажаючи давати жодних пояснень.

– Той факт, що вона солдат коаліції – дратує навіть мене, але наш Скай любитель труднощів, він і не таких фіф обламував, – промовив довготелесий, підходячи ближче до дівчини.

– Мені їх всіх щиро шкода, – зло процідила К’яра, блиснувши очима.

– Отже, ельф на ім’я Колючка, – посміхнувшись, подивився на неї Ровер, заговоривши з нею по-дружньому як ні в чому не бувало. – Це мої друзі. Ось цей довгий – це Тан, а ось того пильного хлопця звуть Яр. Хтось зве мене Ровером, хтось ім’ям, яке дав мені мій батько, а ти клич як сама захочеш. З цього дня, поки що умовно, у тебе з’явилася можливість стати членом нашої команди. Я так вирішив. Можеш вважати це моїм капризом …

– Команди?! – обурюючись, перебила його К’яра, скривившись. – Команди кажеш?! Та ви ж банда злочинців! Кожен з вас тричі відзначений клеймом, від вас відмовилася навіть скворанська система! Ви група психопатів і я не хочу бути членом такої групи! Краще вже я залишуся полонянкою!

– Твій вибір, – спокійно сказав Ровер, тим не менш, різко схопивши її за руки, знову пристібаючи наручниками, недбало посадивши її в крісло.

– Можна подумати, якби я погодилася, ти б дав мені свободу, – скипівши від злості, пробурчала К’яра, дзвякнувши ланцюгом.

– Так, ти могла б вільно переміщатися по кораблю, – кивнув Ровер з найщирішим видом, випроставшись та впершись руками в боки.

– Тоді я передумала, – сіпнулася дівчина.

– А от я ні. Хоч я й скворанін, і можу кожну секунду кардинально міняти свої рішення, але зараз тобі корисно посидіти тут та гарненько помізкувати над своїми черговими випадами на мою адресу, ти ж у мене така розумна, такі тремтливі пишеш твори, без єдиної помилки! – Ровер посміхнувся, переводячи погляд на друзів. – Я ненадовго відлучуся. Треба ще раз переконатися, що це корито нам змінять на інше, більш відповідне та непримітне. А ви тут поки що познайомтеся ближче, але без фізичних каліцтв, вона мені поки що потрібна цілою.

– Чого вирячилися? – процідила К’яра Тану та Яру, коли Ровер залишив її зі своїми приятелями. Скворанці не зводили з неї очей, тільки у одного в погляді читалася цікавість, а в іншого неприкрита ворожість. – От уже не знала, що скворанці вміють дружити, ви ж всі поголовно прибиті. Не боїтеся, що в одну мить друг, який вас обіймає, випадково змінить настрій та зламає вам хребет? – тепер вже К’яра дала волю своїм емоціям, зухвало піддягаючи їхнє самолюбство, а заодно промацуючи на що ж здатний кожен з них. – Адже мало того, що Ровер навіжений, він же ще напевно переніс в дитинстві якусь величезну психічну травму, якщо став таким придурком! Ви зграя найнебезпечніших типів у всій космоторії, я просто впевнена в цьому!

По обличчю Яра ковзнув гнів, його очі замість синіх стали брудно-бурого кольору, а пальці почали відбивати нервову дріб, але як не старалася К’яра їх розлютити – у відповідь на її фрази скворанці не промовили ні звуку, очевидно стримуючи себе з останніх сил. Тільки через декілька хвилин, стрімко розвернувшись і щось схопивши, Яр кинувся до дівчини, в лічені секунди заклеївши їй рот.

– Раз вже це стерво полонянка, то нехай заткне пельку або я все-таки зверну їй шию! – прошипів він Тану скворанською. – Я не розумію навіщо Скаю ця сучка … солдат коаліції! Ненавиджу їх усіх! Кожен імперець, від мала до велика гідний лише одного – бути стертим з лиця своєї планети, – останні слова Яр виплюнув з особливою злістю.

– І, тим не менш, якийсь час нам доведеться її терпіти, – резонно зауважив йому Тан теж скворанською, – На щастя усі захоплення Ская швидко минають. Але не розраховуй на те, що після він дозволить тобі її пристрелити. Своїх жінок він жаліє, навіть коли вони стають колишніми.

– Але чому саме офіцер коаліції?!! – божеволів Яр. – Адже він в курсі, що я зневажаю цих тварюк! Мене від одного її вигляду верне!

– Тоді не дивись, – спокійно потиснув плечима Тан. – Давай просто посприяємо та прискоримо процес, адже чим швидше Скай доб’ється свого – тим швидше вона йому набридне.

– Ти пропонуєш мені стати звідником? – з жахом й огидою вигукнув Яр, задкуючи. – Оце вже ні, краще я спробую відрадити цього божевільного від цієї примарної ідеї, ніж буду допомагати їй. Фу! Гірше цієї затії нашому Скаю ще в голову не приходило!

– Скай упертий. Кому як не тобі це знати, що деякі свої рішення всупереч скворанському норову насправді він змінює рідко. Просто розкриємо їй очі, адже цій дівчині теж має бути вигідно здатися на його милість, може вона навіть потім повернеться додому живою та неушкодженою.

– Я знав, що ти ще той пройдисвіт, але щоб інтриган! – криво посміхнувшись, Яр похитав головою, – А якщо ця тупа корова не зрозуміє і буде тільки гальмувати справу? Ні, твоя ідея мені не подобається, це може затягнутися надовго і це отруїть мені життя.

– Як не крути, але саме Скаю розбиратися з нею, а не нам. До речі, він говорив, куди ми летимо? – змінивши тему, Тан розслаблено присів, але тут же схопився, почувши відповідь.

– Зомбіленд! Знову ця клята планета. Гроші потрібні, – пояснив, багатозначно зітхаючи Яр. – Знаю, я теж не дуже люблю туди соватися. Хоча, раптом нам вдасться переконати Ская залишити цю плюгавку на Чорному мерці, мене б це втішило.

К’яра, яка уважно слухала їхню розмову, не повірила своїм вухам. Вона раптом почала обурено мукати, привертаючи до себе увагу. Поки Тан не витримав і не здер стрічку:

– Чого тобі? – досить грубо кинув він їй, хмурячись.

– Якщо я тупа корова, то ти скворанін – шматок лайна! – сердито випалила вона скворанською, зиркнувши у бік Яра.

– Тане, – вражено промовив той, – Воно … воно знає нашу мову.

_____________________________

Щиро дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет 

З повагою, Лаванда Різ!