До нестями

До нестями
5/5

“Що робити, якщо твоя начальниця втекла разом з твоїм хлопцем, покинувши свого нареченого біля самого вівтаря? Лютувати та будувати плани, як помститися безчесному бабію та цій зміюці? Можливо. Але для початку потрібно взяти в напарники того покинутого невдаху. І що з цього вийшло? Я та дві мої найкращі подруги, поправляючи на мені весільну сукню, досі в шоці, що з цього вийшло! По-перше, я взагалі не збиралася закохуватися в цього зухвалого розумника. По-друге, у моєї долі, як і у чоловіка моєї мрії, виявляється, дуже цікаве почуття гумору!”

«Щастя є» – перше, що вихоплюють мої сонні оченята, втупившись в телефон. Вже не знаю, як ця звичка змогла так швидко захопити мільйони, але правди нікуди діти – ледь продерши очі ми ліземо в соціальні мережі, «а раптом мені написав черговий арабський шейх, або колишня однокласниця знову скинула десять кіло, або ця потвора С’юзі вкотре валяється на Багамах».

 От і я, прокинувшись лише наполовину, намацавши поруч свій телефон заглядаю в інстаграм … на свою голову. Мій телефон вже «знає» на чию сторінку я постійно «бігаю», тому мені й висвітився пост Ніколаса. «Щастя є» підпис під фоткою, де його рука ніжно стискає витончену жіночу ручку. …І все, кисню навколо мене більше не залишилося, його висмоктав цей підлий зрадник і ця … від злості навіть слова не підберу. О-о-о, я б навіть з тисячі впізнала цю лапу!!! З цим акуратним манікюром та каблучкою з аметистом! 

Хижа лапа моєї начальниці Наталі Лаберт! Гадина, відбила у мене мого хлопця! Як вона примудрилася?!! Адже вчора він ще так мило кепкував з мене, заглядаючи в очі! Ах ви ж падлюки!!!

… Мене підкинуло з ліжка на середину кімнати. Ричачи та голосячи, починаю кидатися з одного кутка в інший. Мій світ вибухнув, а я, наїжачившись бігаю по цьому згарищу, розмазуючи сльози по щоках. Хотілося жбурнути телефон об стіну, але вчасно одумалася, занадто дорого коштує, остання модель як ніяк. Значить не зовсім з котушок злетіла від образи. Як він міг? А вона? У неї ж весілля післязавтра, адже вона заміж зібралася за якогось там Рея Болдера! Дайте, дайте мені кого-небудь роздерти! Речі літають по всій квартирі під моє моторошне завивання та бурмотіння. 

О, сьогодні не до сніданків і навіть не до тієї безглуздої йоги, якою я крекчучи займалася щоранку, хай їй грець! Тому що Ніколасу подобаються дівчата, які захоплюються йогою та стежать за своїм тілом! Козел! Бабій! 

І звичайно ж сьогодні ніякого випрямлення волосся, тому що бачте Ніколасу не подобалася моя чудернацька копиця на голові. А що б тобі чорти палаючу кочергу в дупу вставили! 

І ніякої косметики! Нехай всі бачать, що я сьогодні в гніві і мене краще не чіпати!

Вилітаю на вулицю та пру пішки. Нічого, провітрюся трохи. В метро не можна, в таксі теж, там люди, можу кого-небудь покусати! У нашому та сусідньому кварталі якраз зафіксували сказ єнотів, ще подумають, що я від них заразилася. Дивлячись на мене нічого ж іншого в голову не приходить.

– Так і знала, що ти вже бачила, – видихнула при моїй появі Хлоя, дивлячись на мене співчутливими очима, як тоді у дитинстві, коли я поховала свого улюбленого кролика Бетмена. – Зателефонувати тільки боялася.

Я як раз заскочила їх в нашій з Меган комірчині, яку ми ділили на двох, тому що помічникам адвокатів окремого кабінету ці скупердяї так і не виділили. Мег, швидко відклавши свій телефон, куди перед цим вони з Хлоєю мало не по пояс влізли, відкривши ящик столу ставить переді мною якусь пляшечку без розпізнавальних знаків.

– Пропонуєш відразу отрути випити? – скривилася я, кидаючи сумку на своє місце.

– Це заспокійливе, дурепо. Моя бабця особисто на травах настоювала. Тобі зараз те, що потрібно.

– І де ж ця мега крута сучка леді бос? – відкрутивши кришечку, роблю ковток гіркої гидоти, скривившись при цьому всім тілом, навіть пальці на ногах скрутилися.

– Зовсім хвора на голову чи що? Потрібно всього двадцять крапель тричі на день! – Мег намагається видерти пляшку назад.

– У мене особливий випадок! – роблю ще ковточок, відчуваючи, як німіє язик. Ніби як навіть допомагати почало, вже не так плющить.

– Це повний триндець! У нас у самих волосся дибки! Весь офіс на вухах! – хитає головою Мег. – Наталі та Ніколас сьогодні на роботі, звісно, не з’являться, – Мег помічниця старшого партнера Патріка Еванса, тому у достовірності її інформації можна не сумніватися. – Патрік, будучи в шоці обмовився, що Наталі кинула свого нареченого, терміново взяла відпустку, як і Ніколас Колман, до речі, і що чорти понесли їх на Гавайські острови, що у них спалах пристрасті, шкода, що не свинячого грипу. Сказала, щоб він тимчасово взяв на себе її справи і не смів втручатися у її особисте життя. Стефані, господи боже, досить вже хлебтати настоянку, це ліки, а не коктейль «секс на пляжі»! Упс, пробач, невдале порівняння.

– А що можна було очікувати від цієї зарозумілої гримзи? – зітхнула Хлоя. – Якщо від відчаю вона навіть закрутила роман з нашим конкурентом і заміж за нього збиралася. І на Ніколаса вона вже давно косилася, я вам говорила, а ви мені не вірили! Я казала, що вона підла гадина!

– А він теж хороший, Аполлон недороблений. Господи, на що він там повівся? – Мег зробила ще одну безрезультатну спробу відібрати у мене пляшечку з бабусиною настоянкою.

– Вона один з партнерів відомого у нашому місті адвокатського бюро, вона заробляє в десять разів більше, ніж ми з вами. У неї шикарна тачка, маєток і худа дупа, – видала я свій висновок. – На ній немає ні грама жиру, у неї бездоганна шкіра, смак, пряме волосся і вона вміє стояти в позі змії.

– Та вона по життю в цій позі повзає, – гмикає Мег. – Стеф, люба, не рви собі серце, він тебе не гідний! Забий та радій, що життя позбавило тебе від цього мудака! За ким тут страждати? За цим красенем-павичем, який собі ціни ніяк не міг скласти? От візьми та запиши в цей свій «щоденник для нащадків», що ніколи не можна заводити серйозних стосунків на робочому місці! Ми всі працюємо в одному офісі, як тепер бути після цієї халепи? Подруго, я не готова тебе втрачати!

– Я шалено вдячна тобі за підтримку, – ледве ворушу язиком. Здається, ще трохи і мені буде все по барабану і море по коліно.

– А ти ще через нього півроку на дієті сиділа, довела себе заради цього йолопа до стану дошки, тільки слину на наших вечірках стійко ковтала, – Хлоя ображено закусила губу, вона завжди сприймала мої невдачі, як свої власні. – Пурхала біля нього метеликом, вистрілювала ерудицією та нескінченно випрямляла своє шикарне волосся, тому що Ніколасу так подобається. Тьху на нього! А він мерзотник тільки з тобою бавився. Вбила б його!

– Охолонь, красуня, ти знаєш, скільки за це доведеться простирчати у федеральній в’язниці, – Меган все-таки вдалося вихопити з моїх

рук це моторошне зілля. – Стеф, слава богу він не кинув тебе біля вівтаря. А ось тому хлопцеві не пощастило більше. Ось у кого по-справжньому серце розбите та купа грошей на вітер викинута. Чувак витратився на підготовку до весілля, хотів гріти цю зміюку на своїх грудях до старості, а вона плюнула йому межи очі! 

– І мені його так шкода, він начебто такий милий та симпатичний, – Хлоя завжди всіх жаліє така вже в неї натура. – Пам’ятаєте нам Наталі показувала фотки? Я навіть злегка їй заздрила, коли він їй щотижня надсилав букет квітів. Бідолашний, теж видно місця собі не знаходить. Адже Наталі собі навіть весільну сукню купила, я чула що й клятвену промову написала, а запрошення на весілля ще у минулому місяці розіслали. Як люди можуть ось так підло та зневажливо чинити? А ще шановний адвокат! Стефані, куди це ти? – сіпнулася Хлоя, бачачи, що я зібралася йти.

– Є одна справа. Мені тут прийшла деяка ідея. Скажіть, що я відпросилася бо у мене зі здоров’ям сьогодні хріново. Патрік повинен зрозуміти, – похитуючись, ніби п’яна, вийшла я в коридор.

– Стефані, не думай робити дурниць! – прокричала мені вслід Мег. Про які дурниці вона говорить? Цілком нормальний план.

Тим більше настоянка Мег зробила мене супер хороброю та відчайдушною. Я навіть ні про що не думала, коли вибралася із таксі навпроти офісу наших конкурентів. Єдине, я засумнівалася, що він взагалі з’явився сьогодні на роботі, все-таки у людини горе, його наречена кинула, але спробувати варто.

– Чим я можу вам допомогти? – злетіла пташкою усміхнена помічниця-секретар. Як у них тут затишно, так і тягне прилягти на шкіряному диванчику. Якби я вибирала адвоката за інтер’єром його офісу – я б вибрала це бюро. Хоча я чула, від тієї ж Наталі, щоб у неї зуби всю ніч нили, що Рей Болдер виграв кілька гучних процесів, тому відбою від клієнтів у них теж не було.

– Я б хотіла зустрітися з Реєм Болдером.

– Ви записані на зустріч з містером Болдером?

– Ні, – трушу головою все ще не розуміючи на місці він чи ні. – Але це терміново і дуже-дуже особисте.

Помічниця Рея робить здивовано-зацікавлене ​​обличчя:

– Зараз спробую дізнатися чи є у нього вільна хвилинка, – тупає вона до дверей, де висить табличка з його ім’ям. – Проходьте!

Особисто переконавшись, що двері за мною щільно зачинені, крокую до молодого чоловіка, який при моїй появі підвівся з-за столу. Так, судячи з фото – це він і є. Але чому такий спокійний, де почервонілі очі, де неохайний вигляд нещасної людини? Замість цього свіженький, одягнений з голочки та досить привітний.

– Стефані Ерс, – простягаю йому руку, розуміючи, що моє ім’я йому абсолютно нічого не говорить. Уважні зеленуваті очі дивляться прямо, оцінюють та чекають. – Милий кактус, – киваю я на квітку на його столі, – ох, настоянка діє на мене якось дивно.

– Дякую, – усміхається Рей, сідаючи на своє місце після того, як я впала в крісло навпроти. Він й справді симпатичний, особливо коли посміхається. – Так що вас до мене привело, Стефані?

– Я дівчина Ніколаса Колмана. Працюю помічником разом з ним та Наталі в бюро «Сини закону». …Напевно, тепер потрібно говорити колишня дівчина після того, як він втік з вашою нареченою.

– Ясно. Співчуваю, – ось знову витріщається на мене з цікавістю, хоча адвокати завжди так дивляться, це у них професійне.

– Це що? – киваю я на прочинену коробочку з якої доноситься чудовий аромат, через який я вже почала давитися слиною. Рей переводить погляд на пончики, потім знову на мене, підкидає брову, вже явно сумніваючись у моїй адекватності. Звичайно, тільки останнє дурко, дивлячись на очевидне може запитати що це таке.

– Один мій друг привіз буквально десять хвилин тому. Ми любимо з ним жартувати один над одним ще з університету. Це така собі підтримка людини, яка обожнює чорний гумор.

– Можна мені? – і дочекавшись його ствердного кивка, хапаю свіжий, ще тепленький пончик і … кусаю. Ось чого мені не вистачало у житті. До біса особисті драми! Я не просто запихаюся цим пончиком, я стогону від щастя із заплющеними очима. – Боже, у мене зараз трапиться оргазм. Як же це смачно!

– Можете з’їсти все, тільки коробку жувати не раджу, – на обличчі Рея невимовне потрясіння. Бідний хлопець в шоці. Божевільна в його кабінеті давиться пончиками, забруднена жиром та цукровою пудрою.

– Якби ти півроку не тримав у роті шкідливих вуглеводів – ти б мене зрозумів, – намагаюся якось пояснити свою потворну поведінку, схопивши простягнуту ним серветку. І ясна річ, що після такого майже інтимного моменту, переходжу на більш неформальне спілкування. – Чому ти такий спокійний? Хіба тебе не зачепив її вчинок? Де страждання на обличчі? Розпач?

– Може ще кави з вершками та цукром, щоб доповнити картину екстазу? – гад, ще й підколює.

– Так, мабуть.

– Джейн, дві кави, будь ласка. Одну як зазвичай, а одну з цукром та вершками, – кидає він секретарці, яка зазирнула через хвилину. – Взагалі-то я не обговорюю свій внутрішній стан та своє особисте життя зі сторонніми.

– Це правильно. Дуже навіть по-чоловічому. А ось мені … довелося випити якоїсь заспокійливої гидоти …слонячу дозу. Ну, а після твоїх пончиків взагалі можу погодитися, що щастя є. Тільки ось я все одно збираюся їм помститися, підлити дьогтю в їхню бочку меду, щоб вони не захлинулися від свого щастя. Покладаючись на приказку «ворог мого ворога – мій друг» пропоную об’єднати зусилля та відправитися слідом за ними на Гаваї. Я хочу зіпсувати відпочинок цієї солодкої парочки! 

– Цікаво як? Морди їм зібралася бити або кокосами кидатися? – здається я його розсмішила. – Що за заспокійливе, до речі? Ти свої зіниці бачила?

– Не знаю, якась настоянка домашнього приготування. Бабка моєї подруги Меган уявляє себе шаманкою, – відмахнулася я. – Битися я з ними не буду. Хоча мені дуже хочеться схопити Наталі за волосся та тріснути її кілька разів об пальму! Я просто хочу з’являтися у них перед очима куди б вони не пішли, хочу зображувати щастя, відпочивати та демонструвати, що життя триває й без них! І ти потрібен для більш потужного ефекту.

– Це буде не відпочинок. Це переслідування, – його незворушність починає мене дратувати.

– От тільки не треба розмовляти та повчати мене, як адвокат! Якщо ти не згоден – я поїду одна! Але я все одно поїду! А ти можеш й надалі сидіти в своєму ідеальному кабінеті, зображуючи

з себе безпристрасного робота! Хоча, може, тебе вже не перший раз кидають, і ти до цього навіть звик? Або може бути тобі було плювати на Наталі, тому вона й кинулася на мого Ніколаса, як голодна собака на кістку?

– Я б теж втік від такої ненормальної, як ти, – сердито звузив він свої зелені очі. Дивіться, він виявляється здатний на емоції! Схопившись на ноги я хотіла вигукнути йому щось ще більш уїдливе, але чомусь відключилася, встигнувши лише тільки охнути.

Прокинулася різко, ніби виринула з-під товщі води. Серце підстрибує та гарцює шаленим конем, тому що зрозуміти нічого не можу, чи то мені це все наснилося, чи це було насправді, чи це тільки має відбутися. Тому що мене дуже сильно бентежить один факт – я знову лежу в своєму ліжку. Причому в піжамі, яку вже давно збиралася викинути. Хто її відкопав і чому на мене нап’ялив? Як тут не вдатися до паніки? А почувши кроки – я взагалі ковдрою з головою накрилася.

– Я бачу, як ти ворушишся! Вилазь, чудо в пір’ї! – вдавати з себе сердиту «матусю» у Мег виходить дуже навіть непогано.

– Фух, слава богу це ти, – виповзаю з самим розгубленим виглядом. – Що тут трапилося?

– Це ти в мене питаєш? Ха! Коли я тебе просила не робити дурниць – ти сприйняла це, як керівництво до дії! Ось ти мені й розкажи, Стефані, що тут відбувається? Якого дідька тебе понесло до колишнього нареченого Наталі?

– Її ім’я в цьому будинку більше не вимовляють! – ричу у відповідь. – Тому що я хочу насипати цій зміюці солі на хвіст і мені потрібні зацікавлені в цьому союзники. Я думала ображене чоловіче его підтримає мою ідею.

– Ага, а замість цього ображене чоловіче его притягло тебе на руках та кинуло ось на це ліжко. А перед цим … Рей Болдер подзвонив до нашого офісу, потрапивши звичайно ж на Хлою, і з’ясував хто така Мег, що це за горе-подруга, яка підсунула заспокійливе бідній дівчині в шоковому стані. Уявляєш, він думає, що у тебе просто

стрес, він навіть не здогадується, що ти у нас така по життю! А потім він зажадав, щоб я  привезла «отруту» до лікарні, до якої тебе забрали з його кабінету. Там з’ясували, що ти просто спиш наче бабак, під дією сильного снодійного. Вже не знаю, що моя бабуся туди наколотила, але ти проспала найцікавіше. Для довідки, все це було вчора. У лікарні тебе тримати не захотіли, тому що у них там хворі лежать, а не ті, хто просто нерви заспокоює. Тому нам  запропонували забрати тебе додому. Ну, я й обмовилася Рею, що у мене є ключ від твоєї квартири.

– Боже …

– Що? Потрібно було щоб він тебе до себе відвіз? Такий був план?

– Так ні ж! Уявляю, як він мене тягнув, – скорчила я перелякану пику.

– Хм, та нормально, начебто ніс акуратно. Один раз тільки невдало вдарив тебе головою об стіну, коли в ліфт заносив, але сказав, що нічого важливого там постраждати було не повинно. Він кумедний, з гумором такий хлопець, але характер – пальця до рота не клади. І чому вона його кинула, такий гарний. Мені він подобається набагато більше, ніж цей засранець Ніколас. 

– Як соромно, – скрушно зітхаю я, киваючи головою. – Це все ти зі своєю настоянкою.

– Я? А хто вижлуктив пів пляшки? Я бачте з нею тут всю ніч простирчала, стерегла її, а вона ще мене винуватою зробила. Кажи, бо вже терпець увірвався, що ти там ще за план вигадала? – сердиться Мег про людське око, насправді її страшенно розважає ця ситуація.

– Поїхати слідом за солодкою парочкою та зіпсувати їм життя своєю присутністю. Про це потім. Рей залишив свій номер? Здається, потрібно вибачитися. Хоча, навряд чи він захоче зі мною розмовляти по телефону. Тому потрібно побачити його особисто! – рішуче підхоплююся з ліжка.

– Та вже, коли він знову тебе побачить він бідний просто підстрибне від щастя.

Не слухаючи цю буркотуху, біжу приводити себе в порядок.

– Ти на машині? Підкинеш мене? – вискочивши з ванни, одночасно пірнаю в сукню та босоніжки. Очі підфарбовані, волосся зібране у хвіст, сьогодні я схожа на людину, майже красуня.

– Як ти себе хоч почуваєш, Наполеон у спідниці? – гмикає Мег.

– Бадьоро. Але більше мені свою підпільну гидоту не пропонуй.

Прихопивши по дорозі свіжих пончиків, точно таку саму коробку, яку я знищила вчора на очах у Рея, знову стою перед будівлею їхнього офісу. Ну що ж, спроба номер два.

– О, це знову ви?! – зустрічає мене секретарка, вже не питаючи, чим вона може мені допомогти. – Містер Болдер зараз зайнятий, у нього клієнт. Я можу передати, – киває вона на коробку в моїх руках.

– Спасибі, до неї ще потрібно докласти деякі слова, тому я зроблю це особисто, – рішуче сідаю на диван, уподобаний мною ще вчора, пончики поруч, сьогодні я вже не накидаюся на них як голодний хижак, мені тепер ще довго пончиків не захочеться. Дістаю ручку, свій товстий бірюзовий блокнот під назвою «Щоденник для нащадків» і вже за звичкою залишаю запис. Проживши день, я завжди роблю якийсь висновок та залишаю його для себе на папері. Потім дуже цікаво перечитувати до речі кажучи. Раптом коли-небудь опублікую свої мемуари, на зароблені гонорари куплю будиночок де-небудь в Альпах на березі озера і помру щасливою бабусею. Щоденник дозволено читати тільки Хлоє та Мег, це одна з їхніх розваг. Ми любимо одна одну виховувати та посміятися над собою. Сьогодні у мене утримання від соцмереж і я просто пишаюся своєю витримкою, треба ж яка стійкість, цілих дві години з моменту пробудження не сунула носа в інстаграм, героїня. А може, тому що я боюся там побачити чергове підтвердження щастя парочки солодких зрадників?

Голоси в кабінеті Рея Болдера стають голосніше, хтось підходить до дверей, і ось в коридор вже виходить якийсь літній чоловік разом з Реєм. Тепло попрощавшись з клієнтом, сунувши руки в кишені, він втупився на мене з якимсь дивним видом. Погляд людини, яка не знає чого йому чекати. Довела хлопця. Прямо з першого разу, оце талант у мене.

– Можна увійти? – встаю я з диванчика.

– Ну заходь, – приречено зітхає він.

Сьогодні я стримана, пристойна дівчина в симпатичному платтячку, але він все одно дивиться на мене як на головний біль.

– Це тобі, – ставлю на стіл нещасні пончики. – Відшкодовую збитки.

– Не варто було, – що цікаво, присісти мені не пропонує і сам не сідає. Так і стоїмо стовпом посеред кабінету. Напевно, думає, що так я швидше піду.

– Ти снідав? – о так, я вмію збивати людей з пантелику своїми питаннями. Брови Рея знову злітають вгору. Сьогодні він в костюмі кольору «мокрий асфальт», але йому теж дуже личить. Адвокати, піклуючись про свій престиж, одягаються дуже за дорого.

– Так, снідав.

– Шкода, – зітхаю я. Він все ще в подиві. – Просто хотіла запросити тебе до кафе та вибачитися в більш … приємній обстановці. – Але так і бути, доведеться тут …

– Пішли! – заявляє він, повертаючись до дверей.

– Куди?

– О, боже, в кафе. Мені на людях з тобою якось спокійніше. Наодинці страшнувато, хоча з огляду на мою професію мене мало чим можна збентежити або налякати.

– Приму це за комплімент, – скривилася я.

– Куди це ти? – гукнув він мене вже на вулиці, дивлячись, як я впевнено намилилась топати в сторону пішохідного переходу. – У кафе можна і на машині під’їхати.

– Це не логічно, – смикаю я плечиком. – У салоні автомобіля ми залишимося наодинці, а тобі ж серед людей якось спокійніше. Тому підемо пішки.

На секунду прикривши очі, Рей хитає головою. Сто відсотків він вже пошкодував про те, що погодився піти зі мною.

– Шкодуєш, що не стукнув мене вчора головою об стіну трохи сильніше? – сміюся я. Він такий цікавий. Хоча, дивлячись на нього, я навіть уявити не можу, як вони спілкувалися з Наталі? Адже вона зарозуміла, холодна стерво, яка звикла щоб все було так, як вона того бажає.

– Так ти ще й думки вмієш читати? Залазь, – відкриває дверцята машини Рей. – Я якось потерплю.

На передньому сидінні мені незручно, сукня, як на мене, задирається занадто високо і я намагаюся натягнути її до колін.

– Можеш припинити? Ти мене відволікаєш! – скажіть будь ласка який серйозний водій. Завмерла, сиджу розглядаю його профіль, як він тримає кермо, поглядаючи в дзеркала та на дорогу. – Це теж! – вимовляє Рей, не дивлячись на мене.

– Так може мені вийти? Тебе дратують жінки або тільки я?

– А ти як думаєш? По-моєму, відповідь очевидна, – посміхається цей гад. Ще трохи і в мене пропаде будь-яке бажання вибачатися перед ним за вчорашнє. Відвернулася до вікна і мовчу. Ще й дощ так недоречно починає накрапати. Не вистачало ще, щоб полила злива і мені доведеться сидіти з цим вреднюгою в машині. Немов підслухавши мої думки дощ починає посилюватися. Що ж за невезіння таке останнім часом майже в усьому! Карма злодійка!

– Стривай, не вискакуй одразу, – зупинивши машину, вимовляє Рей. Оббігши навколо, відкриває мені дверцята, запрошуючи мене сховатися під його піджаком, яким він накрився від дощу. Як мило. Заробив додатковий бал.

– Ти як хочеш, а я чого-небудь пожую, – сідаючи за столик, беру меню. – Принаймні, каву та чізкейк замовлю обов’язково. Не переживай, свій сніданок я оплачу сама.

– Я про це не переживаю. Мені води, будь ласка, – відволікся він на офіціанта. – Скажи, Стефані, ти ж передумала йти війною проти Наталі?

– Турбуєшся про неї, сердешний? Ні, не передумала.

– Це безглуздо, – спокійно хитнув він головою, тримаючись з такою гідністю немов він в залі суду. – Ти мазохистка?

– Ні. Але людям іноді властиво робити дурню, абсолютно ідіотські вчинки, відчувати жахливе розчарування, робити висновки та жити далі. Мені потрібна ця дурість, Рею. Сьогодні Мег дізнається для мене в якому вони зупинилися готелі і я візьму квиток. Можеш не обтяжуватися підбираючи слова, щоб читати мені лекцію.

– Гаразд. Я поїду з тобою. Але за умовою, що я сам про все дізнаюся і сам візьму квитки. А ще я хочу позбавити тебе від необхідності переді мною вибачатися.

– Домовилися. А що це ти раптом так різко змінив свою думку?

– Можливо, у мене теж є свій план, – підкидає на мене хитрий погляд. Я ж знаю, що адвокатам вірити не можна, що вони можуть приміряти будь-які маски, відрепетирувавши їх перед присяжними, входячи в роль, зображуючи відразу, барвисте обурення, щире співчуття, багатозначне піклування, невимовну симпатію. Щоб виграти справу адвокату потрібно бути не тільки юридично підкованим, мати досвід, знати лазівки в законах, і тому подібне, але їм ще потрібно вміти зображати емоції, як акторам, тиснути морально, це їхня робота. І знаючи все це, я все одно погодилася. Мало того, знаючи все це – я сама ж йому це й запропонувала. Вчора. Якби не та проклята настоянка, можливо, я б не стала так гарячкувати і поїхала одна.

– Присвятиш мене в деталі свого плану? – навіть не припускала, враховуючи цю його незворушність, що він теж бажає розплати.

– Після приземлення може бути, а може бути й ні. Тебе відвезти додому або в офіс? До вечора ти повинна бути готова.

– Додому, я взяла відпустку на тиждень, – злегка очманівши від цієї його метаморфози, відповідаю я. Навіть розгубилася трохи. Він щось задумав. Причому ця думка осінила його спонтанно.

– А тебе це не напружує? – бубонить в слухавку Мег. – Як на мене так дурна затія. Навіщо ти там будеш бігати перед ними принижуватися? Ми цього Рея не знаємо. Хіба мало, може Наталі від нього не просто так змилася. Ох і авантюристка ж ти, Стефані! Я буду за тебе хвилюватися. Дзвони мені кожен день!

– Добре. Коли я повернуся, ти мене обов’язково удочериш, – пихчу я, застібаючи валізу. Я ще навіть в літак не сіла, а мене вже починає теліпати від емоцій, у передчутті цього хрестового походу. Потрібно буде продумати, що я скажу Ніколасу, як тільки він попадеться мені на очі.

Рей, як і обіцяв подзвонив о шостій вечора, а о восьмій ми вже проходили реєстрацію в аеропорту.

– А чому літак єгипетської авіа лінії? Хіба вони не на Гаваях?

– Стефані, проходь, не затримуй людей. Я ж казав, що про все дізнаюся, – хмуриться Рей. Гаразд, довіримося цьому розумнику. Значить, Наталі та Ніколас навмисне всім наплели, що ніжаться на Гавайях, а самі рвонули піраміди розглядати. Сфінкс якраз на Наталі схожий, така сама морда. У літаку спала як убита. В Єгипті не була жодного разу, і зміна клімату тут же позначається млявістю та шумом в голові. Але на перший погляд, готель, в якому ми збираємося оселитися дуже навіть мені подобається.

– Ці двоє теж тут зупинилися?

– Ні, – хитає головою Рей, відповідаючи мені та одночасно сердячись на адміністратора через якісь накладки з вільними номерами. Хм, дивно, для плану помсти ідеально було б, щоб ми жили в одному готелі.

– А де? – не відстаю я від нього.

– Та мені плювати де, Стефані! Десь на Гавайських островах!

– Що??? – задихнулася я від обурення. Капець, приїхали…

Поки з мене спотикаючись вилітають одні лише приголосні, а всередині бурею здіймається моя злість, яка ось-ось вирветься назовні на голову цього нещасного брехуна. …Ще одного. Як взагалі тепер можна людям вірити?! Поки я значить мукаю та ляскаю очима, цей тип в модній футболці з нахабною мордою намагається тиснути на адміністратора, добиваючи того своїм холодним професійним адвокатським тоном, обіцяючи знищити престиж готелю, якщо негайно не вирішать питання, куди поділися наші заброньовані номери. Бідний адміністратор спочатку покрився плямами, потім посинів, потім зв’язавшись з головним менеджером все-таки вручив Рею ключі від номера з величезною знижкою, щоб умилостивити розгніваного гостя. А я як почула, що за номер нам виділили – так взагалі рухнула на свою валізу. Номер для молодят! Так що ж це за знущання таке?!

Так і застигли втрьох – я, Рей та бідолашний єгиптянин. Червоні, злі, не в силах вимовити більше ні слова. Першим прийшов до тями Рей. Швиденько запхнувши наші документи собі до кишені, рішуче повертається до мене обличчям:

– Закон підлості в дії. Все життя мріяв зависнути в номері для молодят з незнайомою красунею! Але я й це якось переживу, – хапає він мене за руку.

– Нікуди я з тобою не піду! Поверни мій паспорт, я візьму зворотний квиток та чкурну звідси до бісової матері! Задоволений мабуть, що вдалося так розіграти наївну дурепу? Це така дрібна помста злобного скривдженого хлопчика? 

– Це правильне виважене рішення дорослого поважаючого себе чоловіка, який проявив людське співчуття та нелюдське терпіння до однієї навіженої, – нахиляється він до мене. – Мені продовжувати або дочекаємося коли глядачів побільше збереться? – навколо й правда стовпилися цікаві відпочиваючі, яким вічно видовищ не вистачає. А тут така мелодрама – «молодята» пристрасті свої вихлюпують! Адже вони не в курсі, що ми двоє ненормальних малознайомих людей. Але ж я не можу так одразу їм це пояснити! З якогось переляку нервово хапаю свою валізу, хоча доставляти речі в номер не моя турбота, ламаю ніготь, і закусивши тремтячу губу йду слідом за цим підступним типом, який повинен розуміти, що як тільки за ним зачиняться двері – я винесу йому мозок!

– Чорт! Ненавиджу тебе, Єгипет, цю нікчему Наталі і … – вивудивши з косметички манікюрні ножиці, ображено схлипую, ніби зламаний ніготь став останньою краплею в цій вселенській журбі. А лівою рукою у мене погано виходить, а тут ще й нерви! Тому ножиці летять через весь цей шалено шикарний номер, оцінити який у мене зараз не вистачає сил, тому що я занурилася в свої невдачі.

– Дозволь мені допомогти, – Рей підходить до мене з максимальною обережністю, ніби підкрадається до буйно помішаного орангутанга. Треба ж який відважний. Поки я сопу, бере мою руку в свою і акуратно поправляє мій зламаний ніготь. – Ми поговоримо спокійно так? Ти візьмеш себе в руки, тому що я вірю, що ти не дурна дівчина, і вислухаєш мене. Ти ж постараєшся, Стефані?

Всім своїм виглядом демонструючи, що у мене немає іншого виходу і все-таки проявляючи свою непокірність, сідаю на підлогу прямо посеред номера та підкидаю на нього свій впертий погляд. Треба сказати, що противник мені попався загартований, тому що у адвокатів сталеві нерви і якась істеричка його так просто не зламає. Тому він теж сідає навпроти мене, зухвало посміхнувшись, причому, я впевнена, прекрасно усвідомлюючи що саме така посмішка бісить мене найбільше:

– Думаєш, я зробив це зі зла? Вирішила, що я мерзенний тип, який завадив тобі принизитися по повній програмі? Ти якийсь емоційний згусток, і я вперше бачу настільки відчайдушну людину, Стеф. Але цей емоційний згусток чомусь себе не любить. Чому ти не поважаєш себе, Стефані?

– Ти не маєш права ось так втручатися в моє життя та вирішувати за мене! Жаліти, засуджувати, читати мені нотації! – і не витримавши цього пильного погляду, я чомусь відвела очі, схвильовано почавши розтирати свої пальці. Завжди так роблю, коли відчуваю, що неправа.

– Але я мав нахабство пожаліти, людяність в мені все ж таки взяла гору, – гмикає Рей. – Тобі б стало легше, рвони ти туди, де напевно не втрималася б та згаряча закотила скандал, демонструючи насправді в якому ти жахливому відчаї? О, їм би не було соромно. Смішно може бути. Можливо, навіть теж пожаліли б тебе трішечки. Це не помста Стефані, це істерика зачепленого серця. Я розумію, що тобі боляче та прикро і хочеться це кудись виплеснути.

– А твоє серце значить не зачеплене?

– Мені було … дуже неприємно. Але з іншого боку, я навіть радий, що не пов’язав свою долю з такою людиною, як Наталі. Я помилився, дозволив зробити з себе дурника, але це теж мій досвід, видно я в ньому потребував. І я не звик, що дівчата мене кидають, як ти висловилася днями, зі мною це сталося вперше. Я кохав цю жінку, мені так здавалося принаймні. Але я зовсім не горю бажанням мчати та псувати їм життя, щось доводячи, вимагаючи відповідей. Я просто перекреслив та живу далі.

– А я от не можу! У мене немає цієї холоднокровної жили. Поверни мій паспорт!

– Не поверну. Наш зворотний рейс лише через тиждень, – схопившись на ноги, Рей йде до столика, де в мило прикрашеному відерці остигає шампанське для молодят, відкриває пляшку та розливши по келихам, підносячи мені один з них. – Вип’ємо за наш відпочинок? Давай просто відірвемося, фурія ти кучерява. Відключимо нервову систему й відпочинемо, це допомагає переключитися. Може ми тобі тут ще хлопця підшукаємо, тут повно неодружених парубків.

– Ти, наприклад, чи що? – одним махом осушила я свій келих.

– Ні, себе я тобі не пропоную, незважаючи на те, що у нас тепер один номер для двох. Я навіть не впевнений, чи залишуся в живих у твоїй компанії до кінця цього тижня, – ні, ну не хамство ось так мене дражнити, натякаючи мені ніби я якесь чудовисько несосвітенне. Ну нічого, як тільки ти звалиш в душ, я схоплю свій паспорт і тільки ти мене й бачив. 

– І якщо вже тобі так хочеться помститися цим двом, то є один спосіб. Ні, не дряпати цвяхом їхні машини, – я в жаху від того, за кого він мене приймає, але продовжую наполегливо давитися шампанським обдумуючи тепер вже план втечі. Помста Ніколасу відійшла на другий план.

 – Просто зображуй абсолютну байдужість до них та радій життю. Можеш ще подякувати йому особисто, що він забрався з твого життя, тому що до цього він загороджував видимість і ти не помічала хороших хлопців. Ти згодна зі мною, Стеф? Скажи мені, що я тебе хоч крапельку переконав? … Стефані?

– Га? – стрепенулася я, тому що подумки вже мчала в аеропорт. – Так. …Можливо. Лекція закінчилася, пане наставнику?

– Щось мені здається тобі як об стінку горохом, – зітхає Рей. – Я в душ. 

І звісно як тільки в душовій кабінці включилася вода, я по пластунськи пробралася у ванну, тому що ми настільки самовпевнені в собі, що навіть дверей не замикаємо,

схопила його джинси, і холодіючи виявила порожні кишені. І поки це гад хлюпається собі там спокійненько – я нишпорю по номеру зі збожеволілими очима, перериваючи його речі та взагалі все, що можна, але своїх документів ніде не знаходжу.

– Не знайшла? – від несподіванки я звичайно ж стукнулася головою, тому що в цей час дупою догори заглядала під ліжко. – Ти нестерпна, але передбачувана. І ти не знайдеш свій паспорт, боягузко, – усміхається мені цей викрадач, красуючись переді мною в банному халаті.

– Я не боягузка!

– Ще й яка! Хоча … жінці можна пробачити її слабкість.

– Я не слабка!

– Так доведи. Протримайся тут тиждень і переконай мене в протилежному. Але якщо втечеш – залишишся слабачкою та боягузкою навіки вічні.

– Іди ти під три чорти, Рею Болдер! Може мені противна твоя компанія, може у мене алергія на піраміди і я просто хочу повернутися додому?!

– Ще й брехуха! – усміхається він з видом тореадора, який махнув червоною ганчіркою.

– Гаразд, тоді я зроблю так, що втечеш ти!

– Удачі, – посмішка повторюється тільки ще більш єхидно.

– Який же ж ти до … п … б … – і знову з мене можуть випадати одні лише приголосні, задихаючись від обурення я стаю заїкою. І це щось нове, бо раніше зі мною такого не траплялося. 

– Мені майже лестить, що я тобі не байдужий. Я тепер зрозумів, чому твоє волосся нагадує пружинки – це нервові закінчення. Їсти хочеш, злючко?

– Я тебе приб’ю!

– Мріяти не шкідливо. Підемо вниз, будемо тебе відгодовувати. Щоправда не впевнений, що у них тут є пончики ….

  Стиснувши кулаки та заплющивши очі ричу від обурення, а потім під його радісне іржання закриваюсь у ванній. Де хвилин десять стою під холодними струменями води. Зате думки про Ніколаса більше не гризуть, у мене тепер інший об’єкт роздратування. Ну що ж, він сам напросився. До кінця тижня переможець залишиться лише один.

Захотілося тобі відірватися, дорогий костюмчику, обіцяю, ти у мене цей відпочинок будеш пам’ятати вічно. Головне, щоб він не подумав те ж саме.

– Може, ми тоді й тобі когось підшукаємо? Якусь довгоногу німфу з загадковою посмішкою, – посвіжішав, вискакую з ванни з нищівною посмішкою на пів обличчя.

– Ось це навряд чи. У мене дуже витончений смак.

– Боже мій, які ми привереди. Звичайно, такої другої курви, як Наталі ми навряд чи тут відшукаємо. Кому ж тепер це щастя витончене дістанеться?

– Я ось теж за тебе хвилююся, не дай боже ти з твоїм характером в старих дівах залишишся. Летимо, пташко, по системі «все включено» у нас тут триразове харчування, шкідливі вуглеводи чекають, а калорії вже потирають рученята, виглядаючи тебе з-за рогу! – ось що можна сказати у відповідь цьому єхидному розумнику.

– І давно ти ненавидиш жінок?

– Просто твоя поява в моєму офісі змусила мене прозріти та подивитися на світ іншими очима. Вперше йду проти своїх принципів. Раніше навіть в страшному сні не могло приснитися, що покинутий за два дні до весілля я опинюся на березі Червоного моря з …

– Якщо ти зараз придумав для мене яке-небудь образливе порівняння, то тобі краще вчасно захлопнутися, Рею Болдер!

– Хотів зробити тобі комплімент, ну як хочеш, – тисне плечима підступний тип з самим невинним виглядом.

Тільки той, хто довго сидів не дієті, катував себе голодуванням заради стрункої фігури, щоб сподобатися тому, хто витер об тебе ноги, той мене обов’язкової зрозуміє. Коли від асортименту та ароматів починає крутитися голова, шлунок сурмить дико пританцьовуючи, здається ще трохи і ти забудеш своє ім’я, хочеться плюнути на всі ті старання та здобуту такими муками тонку талію, сісти та нажертися в задоволення, пославши до біса всіх чоловіків разом узятих. … По збентеженому виразу обличчя Рея, розумію, що я це тільки що сказала вголос.

– Просто розслабся, ладно, – подає мені тарілку Рей. – Стефані? – дивлячись на те, що я продовжую стояти стовпом, він обережно торкається моєї руки. – Тобі допомогти?

– Чому все так? – підкидаю я на нього очі, які вже на мокрому місці, вклавши в це питання дуже глибокий сенс.

– Тому що це був не твій чоловік, – нахилившись ближче, прошепотів мені на вухо Рей. Це приголомшливо, але він зрозумів що саме я мала на увазі. Хоча нічого приголомшливого, у хороших адвокатів занадто розвинене чуття, а Рей не тільки хороший адвокат, він ще й розумний. – Але якщо ти будеш посміхатися, так ми знайдемо тобі залицяльника набагато швидше.

– Не треба мені ніякий залицяльник, – мотаю головою, накладаючи собі потроху різної смакоти. – А що якщо, через якийсь час Наталі зрозуміє, що зробила помилку і захоче відновити ваші стосунки? – питаю я, сівши за столик. – Пригадується, якось я на власні вуха чула, як вона сказала, що зустріла хлопця, і таких як він в світі залишилися одиниці, вона мала на увазі саме тебе.

– Ну, як бачиш, вона все одно обрала придурка, яких все ще навалом. Ніяких задніх ходів, це виключено.

– Коли ця ефектна жінка, яка знає собі ціну захоче до тебе повернутися – вона отримає те, що хоче, ця стерва завжди домагається свого.

– Ти погано мене знаєш, Стефані. Вірніше, взагалі не знаєш, – усміхається Рей. – Що робитимеш ти, коли через тиждень ми всі повернемося на робочі місця? Підеш з бюро?

– А ти хочеш взяти мене до себе?

– Не дай бог, не хочу посивіти завчасно.

– Ти жахливий засранець, Рею Болдер!

– Таких як я одиниці, не забувай про це, крихітко.

Страшна людина, слова йому не скажи, аж мурашки від нього, покололи всю шкіру.

– Спочатку у мене були думки, що доведеться піти, але потім я подумала «з якого дива?» ні, залишуся в бюро, тим більше там мої подруги, мені подобається моя робота, буду ходити повз Ніколаса та Наталі виляючи сідницями та випромінювати радість життя, – а сама собі думаю «якщо ти не дав мені випустити пар на Гаваях, то тепер вже я відведу душу в офісі, бо плювки в душу забути не можна».

– Хм, ти прямо ростеш в моїх очах.

– Господи, Рею, ти взагалі усвідомлюєш, що у мене вже руки чешуться тріснути тебе гарненько межи очі?

– Ага, просто у мене мета вивести тебе з себе. У такі хвилини людина показує своє справжнє обличчя.

– Ненавиджу адвокатів, – закривши очі, качаю я головою. – Підемо купатися на нудистський пляж? …А що це з твоїм обличчям? Чого це ти оченята закочуєш? Боїшся або збентежився, парубче? Тебе виявляється теж легко вивести з себе! – дзвінко сміюся я, звертаючи на себе увагу інших постояльців готелю, які мирну жують та пухнуть від цього різноманіття. – А що, слабо, містере розумнику? Все-таки яйця не такі вже й круті?

– Провокуєш, кучерява нахабо? Сміливо. Ну давай. Подивимося, як ти станеш відмовлятися в самий останній момент, – і виклик в наших очах спалахнув з однаковим завзяттям. Він мене точно дістане, що я його закопаю біля того Сфінкса. 

– Ну що ж, судячи з того, як ти загорілася ідеєю – вшануємо нудистів своєю присутністю прямо сьогодні, – з готовністю киває Рей. – Доїдай та пішли зливатися з природою. Хочу на це подивитися.

– На що це ти зібрався дивитися? – не скажу, що мене це не напружує, але відступати нікуди сама ляпнула.

– Споглядати гармонію. А ти про що подумала? – що ж відпадна розвага для двох покинутих, зібратися разом та пересмикувати один одного, кидаючи з викликом багатозначні посмішки, ніби у нас змагання хто швидше збожеволіє.

– Ні про що таке, – тисну плечима, – Мене заспокоює той факт, що я не в твоєму витонченому смаку, тому ми з тобою майже як подружки!

Він бідний навіть поперхнувся та дві хвилини кашляв, налякавши офіціанта.

– Тоді, люба подруго, на сьогодні ти вибираєш розваги, а на завтра я. Підходить така програма? – о, мені варто побоюватися цього підступного погляду. Мій напарник по нещастю явно щось задумав.

– Гаразд. Сподіваюся, ми повернемося додому цілими та майже адекватними.

Пошепотівшись з адміністратором, Рей швиденько з’ясував, де знаходиться цей куточок раю для нудистів. І ось через сорок хвилин, ми як два придурки, стоїмо одягненими посеред пляжу, засіяного голими тілами.

– Ти коли-небудь вже бувала в подібних місцях?

– Ні, – видихнула я, починаючи здригатися на нервовому ґрунті в тридцятиградусну спеку. І його регіт тільки все ускладнює. – А ти?

– Ні-і, і ніколи не прагнув, бо я не нудист за покликанням, ось це, «голими народилися, голими й помремо» якось не для мене. Мені подобалося роздягатися в інших місцях, зазвичай наодинці з дівчиною, збираючись зайнятися коханням. Але, в житті потрібно спробувати майже все, так що починай!

– А чому це я повинна починати першою? – підстрибнула я.

– Тому що це була твоя ідея. Не зволікай, Стефані, а то нас звідси виставлять, вирішивши, що ми з тобою два збоченця. Або ти здаєшся? Я не проти. Визнаємо, що ти сьогодні блефувала, кучерява хитрюго, намагаючись розвести мене на «слабо».

– Нічого я не здаюся, – бубоню я, розстилаючи рушник. І повернувшись до нього спиною, починаю повільно роздягатися. – Люди приходять сюди, щоб відчути себе одним цілим з природою, не соромлячись своїх тіл. Без всяких збочених схильностей. Щоб відчути задоволення від плавання оголеним. А ще голяка навіть засмагати корисніше.

– Це ти так себе заспокоюєш або мене намагаєшся переконати? – якимось натягнутим голосом виголошує позаду мене Рей.

– Можливо і те й інше, – повністю роздягнувшись, підхоплюю своє волосся, звертаючи його гулькою на маківці.

– Блін, – якось вже зовсім дивно видихнув Рей.

– Ти готовий? – набравшись сміливості, яка у мене проявляється виключно з переляку, обертаюся до нього і скрикую від обурення. – Я не зрозуміла?!

Рей стоїть все ще одягнений, для чогось прикриваючись спереду бейсболкою, як футболіст під час пенальті. І дивиться не на мене, а кудись вгору.

– І чим це ми зайняті?

– Чайок рахую, – нервово ковтає він.

– Це те, про що я подумала?

– Стефані, трясця твоїй матері! Повертайся до мене своєю симпатичною дупою та топай в море!

– Потрібно було якось налаштуватися. Ми не домовлялися, що розгледівши купу голих тіл ти надумаєш збуджуватися. Припини це неподобство!

– Вже вибач, це якось само собою сталося, – уїдливо шипить він. – І це теж цілком природно.

– Поглянь на мене! – підійшла я до нього майже впритул.

– Ти знущаєшся?

– Ні, балда, я хочу тебе відвернути, щоб ти розслабився. Подивися на мене і скажи якого кольору мої очі?

– Шикарно, – чи то крякнув, чи то схлипнув Рей, сміючись. – Вона думає, що це допоможе мені розслабитися! – тепер він навпаки опустив голову, дивлячись себе під ноги час від часу роздуваючи щоки. – Я тебе благаю, Стефані, йди кинься в це чортове Червоне море. Або хочеш, щоб ми увійшли в воду взявшись за руки? Не знаю як тебе, а мене трохи бентежить, що ця компанія нудистів буде спостерігати мою ерекцію.

– Я просто хочу, щоб ти для початку подивився мені в очі, – вперлася я, борючись з бажанням вихопити у нього з рук цю бейсболку. І Рей як на зло став піднімати погляд дуже повільно. Ковзаючи ним від пальчиків моїх ніг, по колінах, стегнах, животі, грудях поки нарешті не уперся в мої очі. – Здаєшся, Рею Болдер?

– Вони світло-світло карі, майже золотисті, схожі на котячі. А ще у тебе груди другого розміру, шрам від апендициту, дуже мила інтимна стрижка, шрам на коліні, можливо, від падіння, і невеличке тату на лівій сідниці, щоправда, я не розгледів малюнок. Жінкам в цьому ділі простіше – у них нічого не випирає, коли вони бачить те, що їм подобається. Добре, давай зрівняємо позиції, – відкинувши бейсболку, стягує з себе футболку Рей, – Тільки дивись мені в очі, Стефані, – ятрить він. 

Розпусницею мене назвати не можна, як і скромницею, але складно дивитися в очі, коли він залишився без нічого. 

Ух ти! Ого! Яка …краса. Господи, про що думаю?!!

– На що цікаво ти дивишся? Тобі жарко? Ти почервоніла.

– На … на родимку твою дивлюся. М … може я … я теж не нудист, – різко відвертаюсь та біжу до моря. Безглузда була ідея. От я ідіотка! Як тепер дивитися один на одного після всього, коли я бачила … все.

– А мені подобається ця твоя затія, незважаючи ні на що, – хвилин через п’ять виринає поруч зі мною Рей. – Ти така вигадниця. Завжди такою була чи це тебе від відчаю прихопило? Навіть не знаю, що ти придумаєш наступного разу.

– Потягну тебе з собою вибирати сувеніри. Буду ходити без утоми від прилавка до прилавка, поки ти не почнеш благати мене про пощаду, – буркнула я. – Не підпливай до мене дуже близько, не заважай мені рибок розглядати. І як тільки Рей вирішив зробити заплив на глибину, я, вискочивши на берег, падаю на свій рушник обличчям вниз, ніби засмагаю, злившись з нудистами. А самій скоріше хочеться звідси втекти, навіть вже подумую здатися.

– Не спечешся? – вмощується поруч Рей. І чого йому в морі не сидиться? – Намастити кремом? О, так це маленький дракончик! Класне тату.

– Не смій розглядати мою дупу! – ричу я. – Краще відвернися та рахуй чайок, нудистів, хмари, не знаю, займи себе чим-небудь іншим.

– Стефані, тепер ти надумала мене соромитися? – ірже цей розумник. – Даремно. Вірніше пізно, я вже все бачив.

– От і прекрасно. Тепер я для тебе ніяка не загадка, насолоджуйся морем! – продовжую сердито бурмотіти, не дивлячись на нього. Чую тільки, як він поліз в сумку.

– А ти що думаєш, що загадка в жінці – це її оголене тіло? – і тут мені на спину капає крем від засмаги і буквально тут же я відчуваю його дотик. Рей починає повільно розтирати його по моєму завмерлому тілу. – Загадка в тому, як вона може користуватися цим тілом, що тобі можуть дати стосунки із нею, риси її характеру. Звичайно, тепер у нас виникнуть деякі труднощі від спільного проживання …

– Рею, припини! – перебиваю я його, тому що й сама не уявляю, як ми будемо ночувати на одному ліжку. – Ти робиш це занадто … еротично. Або розтирай енергійно, або взагалі залиш цю затію.

– Але я не можу інакше торкатися до жіночої шкірі. Тим більше, я не можу відмовити собі у задоволенні трохи познущатися над тобою. Давно я так не розважався.

– Ти збоченець?

– Я??? Зауваж, це ти мене сюди притягнула, – і коли його долоня торкнулася моїх сідниць, не витримавши, я скрикнула та сіла, вихопивши у нього тюбик.

– Далі я сама, спасибі. Раджу лягти та заплющити очі. Всі навколо нудисти, як нудисти, а ти як не знаю хто! – розлючено намащую крем на свої щиколотки, незрозуміло на кого злостячись на себе або на нього.

– Я нормальний психічно здоровий молодий чоловік, якого збуджує вид симпатичної мені дівчини, – відповідає Рей, навіть не подумавши заплющити очі.

– Я не повинна тобі подобатися! План був зовсім іншим! – шиплю у відповідь.

– Ти така смішна та дивна.

– Ну ось, дурепою мене ще назви! Давай підемо звідси?

– Е ні, ми ще не позасмагали. Я не встиг намилуватися … морем. І братство нудистів засмутиться, що ми так швидко втекли.

– Тоді зробимо селфі? – надягаю свого кумедного капелюха  та вмощуюся поруч із ним. Я теж вмію бути страшенно вреднючою. – Давай, повертайся до мене обличчям. Засвідчимо свій подвиг.

– Не притискайся так до живої голої людини, ображена роздягнена фурія.

Кладу голову йому на плече, і прикривши груди роблю перший знімок, не забувши посміхнутися. Потім знахабнівши цілую незадоволеного Рея в щоку і знову клацаю камерою на телефоні.

– Посміхнися, Рею. А то таке відчуття, що я тебе тут катую.

– От же ж, заразо. Хіба ні? Давай тепер я нас сфоткаю, – бере мій телефон, раптом різко притискає до себе іншою рукою і цілує в губи, примудрившись при цьому зробити знімок. – Ще один? Може сядеш мені на руки? Давай, викладемо це у всіх соцмережах, Наталі з Ніколасом як побачать – зуби зітруть від злості!

– А ти чого сердишся? – відповзаю в сторону від Рея, який чомусь спалахнув люттю. – Адже це жарт. Гра.

– Та тому що задерла мене ця фальш! Ось де сидить! – чиркнув він себе по горлу. – Набридли ігри та ці придумані образи! На роботі, в особистому житті, навіть в довбаному банку! Хочеться чогось справжнього. Розумієш?

– Розумію, – серйозно киваю я, беручи до рук тюбик з кремом. – Давай намащу спину.

– Якщо повернуся з води та передумаю топитися, може й намастиш!

Психанув. Видно навіть по тому, як в море пірнув. А я тим часом відправивши Хлоі невеличкий звіт про свій відпочинок, бо знаю, як вона завжди переймається, навіть більше ніж Мег, скинула все-таки наші із Реєм фотки в інстаграм підписавши: «Неймовірний дарунок долі. Підкоривши нудистський пляж, відриваємось по повній!»

Повернувся хвилин через двадцять, впавши мовчки на рушник. І я знову взялася за крем, почавши не поспішаючи втирати його йому в плечі. Потрібно сказати, що у Рея гарна фігура, він підтягнутий, видно, що або займається якимось видом спорту, або ходить до тренажерного залу. Але я не питаю, просто мовчки … ковзаю по ньому своїми долонями.

– Ти напружений, – мну я йому спину. Якось непомітно та абсолютно по-ідіотськи ось це «намащу спину» переходить в масаж.

– Правда? З чого б це раптом? – ятрить він у відповідь. – Не соромся, продовжуй, – коле мене своїм тоном, коли мої пальці завмерли на його попереку.

– Вважаєш мене вітряною, неврівноваженою, навіженою дурепою? – тихо питаю я, прибравши руки. Сиджу поруч з ним в одному капелюсі, а він повернувшись на бік, ковзає по мені поглядом.

– Я хочу зайнятися любов’ю, – раптом видає він, вже вочевидь бажаючи мене добити сьогодні остаточно. – Ні до чого не зобов’язуючий секс, ніяких стосунків, просто курортний роман.

– Зі мною?

– Бажано з тобою, – відповідає так само серйозно.

– Чому я? Тому що під руку підвернулася?

– Тому що так склалося, що ми опинилися тут разом і тому що незважаючи на твій характер ти мені подобаєшся. Мені легко з тобою, Стеф, хоча я не завжди знаю, чого від тебе чекати.

– Ні, – опустивши очі, качаю головою, – Я, мабуть, відмовлюся. Тому що не дивлячись на все це, – махнувши рукою, маю на увазі не цей пляж, а своє життя в цілому. – Мені тепер теж потрібно щось справжнє. А ні до чого не зобов’язуючий секс у мене вже був, як виявилось. Розумієш? – і тут ще як на зло починають котитися зрадницькі сльози.

– Розумію, як ніхто, – тягнеться рукою, ніжно витирає мою щоку, заправляючи мені за вухо пасмо волосся. – І за це ти подобаєшся мені ще більше. Якщо хочеш, давай підемо звідси. Поставимо галочку, що ми обидва пройшли це випробування.

– Тоді я з радістю вскочу в свої шорти, – видавлюю із себе посмішку, змахую останню сльозинку та хапаю свої речі. Більше ніяких нудистських пляжів, це не моє, як і рафтинг, плавання на байдарках та похід з наметами в ліс. – Все, я готова. Біжимо звідси?

Чому Рей так серйозно і зосереджено на мене дивиться? Щось змінилося в його очах. А ще він для чогось взяв мене за руку.

Прихильники нудизму, ці завзяті фанати «вільного тіла» відвідують місця свого відпочинку, щоб повалятися на пляжі в чому мати народила, а ось ми з Реєм навіть примудрилися злегка оголити один перед одним душу і це виявилося куди складніше, ніж просто скинути одяг, виблискуючи п’ятою точкою. І що ми тепер маємо – якесь дивне збентеження, незручність, бажання помовчати. Я час від часу, ніяковіючи кусаю свої губи, він кидає на мене задумливі погляди, і чорт забирай продовжує тримати мене за руку, іноді погладжуючи подушечкою великого пальця. Це відчуття не передати звичайними словами, у мене навіть серце щемить. Клянуся, в цьому русі інтимності більше, ніж якби він мацав мене за груди. Але це особисто мої заморочки, можливо, хтось не надав би цьому ніякого значення, може бути Рей теж не надає. Ну подумаєш гладить пальцем от дивина! Але чомусь же він це робить. Навіть в ліфті. Через що моє дихання періодично зривається та злегка тремтять коліна. І причина не в тому, що ми бачили один одного голими, і не тому що він запропонував мені стати коханцями, а я відмовилася. Тут щось ще. І це невловиме «щось» дуже не хочеться злякати, я б воліла його сховати в собі та зберегти. І мене хвилює питання, чому я не забираю своєї руки? Мені приємний цей дотик і ось цей мій стан вже серйозний привід для занепокоєння. Лише одного разу я втрачала розум від кохання, в випускному класі старшої школи, про це моє божевілля знає лише Хлоя, але вона заприсяглась мовчати і ми ніколи про це не згадуємо, навіть Мєг не в курсі. І ось те божевілля починалося саме так. Ой, мамо! Ох, що тепер буде… Оце Рей вскочив в халепу.

І мабуть турбуюся не я одна. Ледве переступивши поріг номера, хапаю телефон, який кричить та майже вистрибує з кишені. Потрібно буде змінити рінгтон, який я поставила на Мег, мало того, що люди навколо лякаються, так я сама кожен раз підскакую.

– Привіт, «матусю». Зі мною все добре! – весело кидаю в слухавку, приховавши за посмішкою свій розпач, з приводу того, що Рей відпустив мою руку бо мені довелося вискочити на балкон, щоб поговорити з подругою.

– Ти впевнена? А я ось думаю ти перегрілася або в літаку головою при турбулентності тріснулася. Бачила фотки, добре, що я в цей момент валялася в ліжку. Нудистський пляж? Серйозно? Я тільки через двадцять хвилин своє іржання змогла припинити. І що значить він не віддає твій паспорт? Навіщо ти написала про це Хлоє? Ти ж знаєш, яка вона перелякана панікерка! Нам вилітати або почекати, поки вона своєму дядечкові генералу наскаржиться і ми з собою по дорозі ще загін морських котиків прихопимо, щоб звільнити тебе від терориста?

– О, понеслося! Вас тільки тут й не вистачає. Я в порядку. Ми просто веселимося. Тебе пора видавати заміж, Меган, твоя гіперопіка дозріла, ягідка ти моя.

– Стефані!!! – по крижаному натягнутому голосу Рея, який виник в дверному отворі, судячи з цього розлюченого погляду розумію, що мною незадоволені, але хоч убий не розумію за що.

– Мег, я тобі пізніше передзвоню, – відключаюся, залишивши подругу вмирати від цікавості у повному невіданні.

 – Ні, не ховай телефон, – цідить крізь зуби Рей. Ого вперше бачу його таким злючим. – Йди сюди. Зайди в свій інстаграм. Бляхо муха, що це таке, Стеф? – гаркнув він, коли я відкрила свій останній пост з фото. – Видаляй! Негайно! Я думав ти мене зрозуміла під час нашої ранкової розмови. Думав, ти розумніша. Я не хочу, щоб мої колеги, мої клієнти і тим більше недоброзичливці бачили, як я лежу з перекошеною пикою на нудистському пляжі. Я заробив собі ім’я, я шановний адвокат, а ти мене так підставляєш!

Ось і розвіялася чарівність того загадкового стану, вислизнуло тепло його руки, приємне тремтіння і три крапки багатозначних поглядів. Цікаво, це стерво Наталі прислала йому повідомлення? Тому що навряд чи Рей шастає в інстаграмі. Чомусь мені так здається. Саме бридке те, що я розумію, що він має рацію. Я повела себе нерозумно, відмочила дурість. Принаймні, потрібно було викласти не такі відверті фотки. Мовчки видаляю у нього на очах, а після свердлю поглядом його спину. Розсердився. Взяв свій ноут, сів прямо на ліжко та втупився в нього з самим зосередженим виглядом. Диви який серйозний та невдоволений! Брови насупив, губки підтиснув. Має бути він дуже вимогливий та прискіпливий, і не дивлячись на це, якісь чорти тягнуть мене до цього вередливого розумника. Здуріла! Я ж планувала воювати, допекти йому та перемогти.

Чекаю рівно п’ять хвилин, на більше мене б не вистачило. Найдивніше, що я не хочу, щоб цей хлопець на мене злився. … Тому що мені хотілося б ще разочок відчути поруч із ним «той» стан.

– Сильно сердишся? – тихо цікавлюся, підійшовши ближче. Ніякої реакції. – Розчарований? – піднімає очі та вичікувально дивиться. – Пробач, Рею. Дурницю впорола, не подумавши про твою кар’єру. Мир? – простягаю йому мізинчик і чекаю.

– Мир, – зціпивши наші пальці, киває Рей і ці зеленуваті очі теплішають. А я занадто голосно видаю полегшений подих, за що заробила ще один променистий погляд.

– Ти начебто збирався відпочивати та відриватися.

– Деякі справи вдалося відкласти. Але є парочка, які ну ніяк не потерплять. Слухання вже через тиждень, а мені потрібно вивчити деякі матеріали. Але ти можеш спуститися вниз, там своя розважальна програма. Вечеря, знову ж таки смакота.

– Самій не цікаво.

Ще б сказала «без тебе нікуди не піду» здивувала б його остаточно, з переляку без всякого примусу паспорт віддав би. Звичайно ж я взяла з собою в поїздку «щоденник для нащадків». Тому вмощуюся ближче до Рея, відкриваю блокнот, і лежачи на животі готова зробити пост на папері, я вже знаю, що я туди запишу. Боковим зором помічаю, що Рей починає поглядати на мене все частіше. І в решті решт не витримує:

– Що це? Вірші складаєш?

– Ага, про тебе, – сміюся я. – Я веду щоденник. Називається «щоденник для нащадків», де я записую свої спостереження, важливі події, роблю висновки. Це дуже корисно для самоаналізу. Іноді мої подруги читають мої записи, влаштовуючи бурхливі обговорення.

– А мені можна прочитати?

Підкидаю голову і затримуюся поглядом на цих усміхнених очах. Гарні очі, я б їх поцілувала. Мріяти шкідливо, Стефані, навіть коли тобі раптово заманулося мати віддушину всупереч тим словам, які ти йому кинула на пляжі. Тому качаю головою:

– Ні. Ти не входиш до клубу. Навіть Ніколас жодного разу в нього не заглядав, – даремно я це сказала. Знову насупився.

– О, ну раз навіть Ніколас, тоді я взагалі не смію.

– Куди ви з Наталі планували поїхати у весільну подорож?

– Стефані, давай не будемо про це!

Спостерігаю за ним і не можу змусити себе залишити його в спокої, дати людині зайнятися своїми нагальними справами:

– Як ми будемо ночувати?

– Як люди, на ліжку. Я на тому вузькому диванчику укладатися не збираюся. Боїшся, що буду чіплятися? – піднімає брову, але від ноутбука не відривається.

– А може це я буду до тебе чіплятися? Не боїшся? – знов хихочу.

– Інтригує. Таке взагалі можливо? – нарешті іронія. Боже, як я за ними скучила. За цими його шпильками. Перчик ти мій гострий.

– Адже навряд чи вдасться попрацювати. Підемо вниз разом. Аніматори в готелях іноді проводять прикольні конкурси. Я навіть готова взяти участь в деякий, аби тільки містер розумник посміхнувся та остаточно мене пробачив.

– Обіцяєш? Зауваж, ти знову це сама запропонувала і я знову хочу це побачити!

– Скоро я почну думати, що тобі подобається на мене дивитися!

– Фантазерка, – фиркає Рей, стрибаючи з ліжка і його настрій помітно покращився.

Йдемо туди, де чується музика та заразливий сміх, який періодично переходить просто в істеричний. І знову я погодилася на якесь божевілля. Своєю згодою взяти участь буду тепер смішити не тільки Рея, але й весь натовп відпочиваючих.

Якраз потрапили на відбір учасників і Рей буквально виштовхнув мене вперед, зайнявши місце в першому ряду. Судячи з його пози, цей гад збирається відвести душу, посміявшись від душі. Перший конкурс виявився не складним, крім мене було ще четверо відчайдушних дівчат, двоє з яких були напідпитку та ще й добряче. Тому весь зал помирав від сміху саме з них, коли потрібно було показати як чоловік прокидається, пісяє та миється. Я зобразила дуже навіть натурально, навіть самій було не смішно. Але от коли потрібно було десять метрів нести затиснуте між ніг свіже куряче яйце, щоб потім «знести» його в капелюх. … Я думала я вб’ю цього аніматора, цю морду єгипетську! «Знести» яйця у мене не виходило, вони падали у мене по дорозі, і це я ще мовчу про свою ходу. Рей зігнувся навпіл, тримаючись за живіт. А потім, коли я спробувала стиснути яйце сильніше – воно розбилося, розтікаючись білком та жовтком по моїх ногах. І цей масовик-витівник мені ще серветки запропонував, встигнувши оголосити на весь зал, що курки з мене не вийшло.

– Безглузді конкурси, – стоячи осторонь, бубоню я під пальмою, витираючи сліди яйця. – Що за вузьколоба фантазія?!

– Дай допоможу. Не смикайся, – вихоплюючи з моїх рук серветку, Рей сідає навпочіпки … піднімає поділ мого плаття, всього лише трохи, але я вже встигла схлипнути та завмерти. Не можу зрозуміти, чому на мене так діють його дотики. Я собі такою не подобаюся, я чи то тупію, чи то слабну поруч із ним. З мене ось навіть курки не вийшло.

– Ти була неперевершена, в мене навіть щелепи від сміху болять. Наступного разу я буду брати участь, якщо це трохи полегшить твій сором. А зараз пішли, сходимо в більш безпечне місце, – посміхається як ні в чому не бувало. Було б добре, якби він не помітив цього мого здригання.

– Любиш танцювати? – роздивляюся романтично оформлений майданчик для танців, ці ліхтарики у формі серця, повиті квітами колони, жива музика.

– Люблю, – подає мені руку Рей. Охочих позатискатися в повільному танці небагато, відпочиваючі в основному скачуть на дискотеці. Сьогодні в цьому куточку на диво тільки ми та літня пара.

– Сто років медляк не танцювала. Тільки не кусайся, якщо на ногу наступлю, – обвиваю його за шию, а він обіймає мене за талію. – Не будеш?

– Не буду, я до тебе дуже поблажливий, – ох ця вже іронія. 

І ось під мелодію «Perfect» Еда Ширана, дивлячись в очі ми починаємо рухатися і … господи боже, «цей» стан повертається. Коли тебе одночасно поколює тисячами голочок страху, обдає теплом, щось лоскоче в грудях, губи починають мимоволі тремтіти, тому доводиться постійно посміхатися, щоб цей твій мандраж не прорвався назовні. Але найсильніше діє тяжіння і я притискаюся до нього сильніше, ніж треба. І я не можу нічого з собою вдіяти, навіть не хочу намагатися. Просто задихаючись від збентеження кладу йому голову на плече, нарешті, відчуваючи де знаходяться його руки, …що одна його долоня гріє дракончика на моїй сідниці.

 Можна звичайно корчити з себе недотику, ридати над розбитим серцем та давитися від образи і злості, але я хочу послати все це до біса! Можливо, я буду потім все життя шкодувати, що не зробила цього або навпаки, що зробила, але я … просто піддалася пориву. Піднявши голову, обхоплюю долонями його обличчя і … цілую. 

В губи. Першою. Практично накинулася. Руки Рея одразу стиснувши мене за сідниці підтягують мене ближче і він перехоплює ініціативу. …І цей розумник як на зло вміє так суперськи цілуватися, так смачно, боже хоч би не зомліти від кайфу. Чутливість загострилася до краю. Здається, що якщо він зараз зупиниться я закричу. …Не закричала, розчаровано застогнала.

– Ти вже велика дівчинка, ти повинна розуміти чим це закінчиться, якщо ми продовжимо, – відсторонюючись шепоче Рей. – А враховуючи наші слова на пляжі, про потребу в справжньому і все таке, нам краще зупинитися, Стеф. Я хочу тебе, і ти хочеш мене, але я боюся, як би ми не стали просто пластиром один для одного.

– Твоя правда. Занадто спонтанно. Потрібно зупинитися. У тебе було кохання, а тут я, – різко прибираю руки, намагаючись відсунутися, але Рей мене не відпускає.

– Ми ще не закінчили танцювати.

Серйозно, танцювати після такого та вдавати ніби нічого не сталося? Ледве торкаюся його плечей, намагаюся щосили чинити опір цьому магніту та продовжую танцювати. – А в тебе, значить, було не кохання? – запитує Рей, безрезультатно намагаючись зловити мій погляд.

– Він мені подобався, ми зустрічалися. Я сподівалася, що кохання ось-ось станеться, але … Напевно, я більше злюся, що стільки часу вгробила, сил, стільки було переживань, намагалася, щоб мене полюбили, змушувала себе бути кимось іншим. Не знаю, чи зможе мене покохати хтось такою, якою я є.

– Ти себе занадто недооцінюєш, – шепоче Рей, і з таким видом ніби не втримавшись, цілує мене в шию, водить губами по мочці вуха. – Дуже складно зупинитися, Стеф. Допоможи мені.

– Не буду. Тому що не хочу, – все, відстані між нами більше немає, я знову прилипла до нього не віддерти.

– Не пошкодуєш?

– Я не хочу зараз ставити собі питання, Рею.

– Пішли, – і знову він бере мене за руку, як сьогодні після пляжу. І я йду за ним не питаючи куди. Може кинеться зі мною в басейн, щоб ми обидва охололи…

________________________

Щиро дякую за увагу до моєї творчості! 

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет 

З повагою, Лаванда Різ! 

Відгуки,Коментарі
читачів

Нели деминская

Прочитала багато ваших книг, вражена вашою багатогранністю. Приємно порадувала ця книга,одні позитивні емоції ,влучний гумор.Ви неперевершена. Недавно перейшла з російськоі на українську і дуже задоволена ,що перша книга була саме ваша. Дуже дякую. Чекаю нових як завжди цікавих історій.

Ольга

Сміялася до сліз!!! Зовсім інше написання, абсолютно різниться з попередніми творами.)) Але не менш захоплююче!!! Такі кумедні життєві історії, а вислови героїв – пьорли просто!!;))))). Я рада, що маю змогу читати Вас українською мовою

Наташа Олійник

Ну й розсмішили… ТАК течуть сльози від сміху-що читати не можу…))) Яка цікава фраза”обличчя щастям паралізувало” – мені сподобалась)))
Ви знаєте Лавандочко, я б усім сумним жінкам приписувала б читати Ваші твори!)

Shopping Basket