Дочка пірата

Docka Pirata
5/5

“Енн виросла серед піратів, під пильним наглядом своїх названих братів, вільною гордою дівчиною. Космічні волоцюги відчайдушний народ і єдине, що вони зневажають – це солдатів Імперії. Але як сказати братам, що через безглузду помилку вона стала дружиною офіцера ненависної їм Імперії? Як розібратися у стосунках із владним колишнім хлопцем та нинішнім, який навіть не підозрює у що він встряв? Як не дати їм дізнатися про існування один одного і найголовніше, як змусити себе не думати про пророцтво моторошного ченця?”

– Чео, ми падаємо!!! Зроби що небудь!

– Так… падаємо, а що я можу? Це викривлення в електромагнітному полі вивело з ладу панель управління. Щось сталося на цій чортовій планеті! Ми не зможемо вистрибнути, ми не зможемо навіть покинути цей пілотський місток, бо всі двері заклинило. І у нас абсолютно не залишилося часу для того, що б щось зробити.

– І …?

– Залишається тільки одне, Еннжі, – Чео повільно повернувся до зблідлої дівчині, яка вчепилася білими пальцями в спинку пілотського крісла, дивлячись на нього своїми величезними переляканими сірими очима. Але в маленьких темних очах Чео світилася незворушна рішучість. Його темно-зелена бородавчаста шкірапочала поступово роздуватися.

Він був трохи старше цієї переляканої дівчини, яка належала до раси людей, але Енн була для нього найріднішою людиною на цьому кораблі. Чео був родом з далекого куточка всесвіту, з маленької, оповитої водяною парою планети Ро. Та за все своє недовге життя він жодного дня не провів зі своїми одноплемінниками, а свою рідну планету бачив лише здалеку. Єдиною його сім’єю був батько Тіар, названі брати та старий піратський корабель. І як старший брат Еннжини зараз він хотів захистити її.

– Ти ж знаєш, що я наче повітряна подушка. Спробую пом’якшити удар. Не бійся, крихітко Енн! – Чео обійняв її, роздуваючись навколо дівчини, немов надувний рятувальний круг.

Оглушливий удар різко відкинув їх убік, безжально жбурнувши об сталеву перегородку. Їхній корабель скреготав та болісно перекидався по поверхні планети поки, в решті решт, не розколовся від потужного удару об каміння навпіл, а кульмінацією всього цього був вибух турбіни, обпалюючи все навколо своїм отруйно-зеленим полум’ям.

Енн прийшла до тями, задихаючись від пилу та відчуваючи, як обм’якає тіло Чео. Вона спробувала випростатися, скинувши з себе залишки понівечених уламків. Чео лежав прямо під нею, не подаючи жодних ознак життя. Енн відкотилася в бік і, просунувши руку йому під плечі, почала його легенько трясти. Звук її голосу змусив Чеоподивитися на сестру, і тремтяча Енн витягнула з-під нього свою закривавлену руку. Очі Чео стали повільно знебарвлюватися та скляніти.

– О ні, Чео, ні! Все буде добре. Я … я знайду допомогу, ти … ти ж не по-справжньому зібрався залишити мене. Ти не можеш мене тут кинути! – вона обійняла його голову, притискаючи до своїх грудей.

Чео зібрав свої останні сили, щоб відповісти їй:

– Нічого, ти вже велика дівчинка, зможеш постояти за себе. Зате я врятував тебе. Чим не місія для роанця. Іди звідси, знайди допомогу, але для себе. Сховайся серед людей, тут повинна бути колонія, якщо вже поблизу є аванпости Імперії. Іди, Енн!

– Ні! Я не кину тебе, ні! Чео, не вмирай, я прошу тебе! – з грудей Енн вирвалися безпорадні ридання. Чео був першим, кого вона втрачала зі своєї родини. Тіар не вчив їх втрачати, він твердив їм, що вони – одне ціле, стійка спадщина старого космічного пірата, один неподільний організм. Чео відчув страждання своєї любої Енн і тихо прошепотів:

– Тримайся, Енн, ти ж дочка Тіара. Помирати не страшно – страшно втрачати. Рано чи пізно Зур знайде тебе. Бийся за своє життя, заради мене … – Чео замовк і його голова безвольно повисла в руках Енн. Вперше в житті вона так невтішно розридалася, не приховуючи свого горя, шкрябаючи нігтями від безпорадності цю прокляту планету.

Земля продовжувала здригатися. Чийсь голос несподівано гукнув її:

– Гей! Допомога потрібна?

Але Енн нічого не відповіла, навіть не озирнулася, продовжуючи сидіти над бездиханним тілом брата. Через кілька хвилин чиясь рука вже трясла її за плече:

– Потрібно забиратися звідси швидше! Чуєш? Виверження ось-ось почнеться, а ти сидиш прямо біля підніжжя вулкана. Піднімайся! – якась жінка наполегливо потягнула Енн за собою.

– Мені потрібно поховати його! – відмахнулася поникла та заплакана Енн, але жінка ще сильніше смикнула її на себе.

– Ти що, не в собі?! Його поховає лава! Зараз потрібно думати про своє життя. Імперія прислала нам на допомогу своїх солдатів, всі залишають Тарго. Ця планета стала занадто нестабільною для життя, тут небезпечно. Або ти теж вирішила приєднатися до свого померлого друга?

– Він був моїм братом, – з болем відповіла Енн. Вона не помітила здивування в очах жінки, бо погляд Енн все ще був прикутий до застиглого обличчяЧео. Було щось неможливе в тому факті, що вона більше ніколи його не побачить. І така злість і біль роздирали душу від того, що вона нічого не може змінити. Яке страшне і повне безвиході слово «ніколи»!

Жінка належала до людської раси, та ймовірніше була колоністкою. Таких колоній існувало безліч. Вони були розкидані галактиками, завойованими Імперією, заселені добровольцями, такими як ось ця смаглява темноволоса сухорлява молода жінка. Вона тільки підтвердила впевненість Енн.

– Я прожила тут три роки, три паршивих виснажливих роки. Ця планета не для людей, може хоч тепер вони зрозуміють це. Мене звуть Ліка. Давай швидше, якщо хочеш встигнути на останній імперський корабель!

***

 – Каже Аватар-2. Всім офіцерам третього рангу негайно зібратися в кают-компанії. Повторюю, всім вільним від виконання завдань офіцерам третього рангу зібратися в кают-компанії для отримання термінового завдання!

Ілай важко зітхнув та піднявся з ліжка. У коридорному відсіку його наздогнав ще один молодий чоловік в стандартній сірій уніформі.

– Що, Ілаю, виспалися ми з тобою?

– І не кажи, Буне, кому яке діло, що ми лише годину тому повернулися з завдання. Я вже забув, коли висипався останнім часом!

– Гаразд прикидатися, а хто постійно рветься на ці завдання?! – і Бун, посміхаючись, стукнув товариша по плечу. – Так і скажи, що хочеш вислужитися!

– Нічого подібного, хочу лише отримати другий ранг і стояти в командирській рубці, а не бігати коридорами по тривозі. Хочу отримати в керування «ковчег», а не «томагавк» і хлопців, які будуть підкорятися лише моїм наказам. І хочу, в решті  решт, виспатися.

– А чи не занадто великі запити, офіцере Ілай Бош? – Бун іронічно підняв брови, заглядаючи в усміхнені сині очі свого друга.

Офіцери в кают-компанії завмерли при появі командирів першого рангу.

– Офіцери! Ми отримали розпорядження командувача відправити рятувальні загони на Тарго. Потрібно вивезти всіх людей та цінне обладнання. «Ковчегам» небезпечно близько підходити до цієї планети, занадто нестабільне поле. Тому підуть «томагавки». На Тарго дуже стрімко зростає сейсмічна активність, вулкани можуть вибухнути будь-якої миті. Важлива кожна хвилина. Ми вже підходимо на допустиму відстань. У вас є двадцять хвилин до вильоту. І ще одне. …Командувач «Аватара-2» наказав виділити особливим преміюванням деяких офіцерів, які добре показали себе в останніх двох завданнях. На пересувній базі «Аватар-1» їм будуть виділені сімейні каюти та дана рекомендація взяти участь в репродуктивній програмі. Це офіцери Ілай Бош, Бун Четмен, Гаррі Плай та Пітер Мітчелл. Ваші кандидатури були розглянуті нашими генетиками, і ваші заслуги перед Імперією тільки затвердили вас в нашому рішенні. Можете розцінювати це як черговий наказ. Ваші діти стануть відмінними воїнами, а Імперія потребує надійних солдатів. А тепер усі вільні! Приступити до підготовки вильоту!

– Вислужилися, чорт би тебе забрав! – Ілай нервово смикнув рукою, прямуючи коридором до нижнього відсіку. – Що це значить? Я не хочу бути батьком! Досить іржати, Буне, це не смішно!

– Ну чому, дуже навіть кумедно. Нам виділять дівчат, які зараховані до програми розмноження і вже змучилися в очікуванні таких героїв як ми, і ми зробимо маленьких ІлайчиківтаБунчиків, готових битися за Імперію до останнього! – Бун криво посміхнувся, застібаючи верхню кнопку на комірі.

– Ні, мені більше «подобається», що це наказ. Вони виділили нас за наші заслуги таким ідіотським наказом!

– Не впадай у відчай, друже! Принаймні, від нас залишиться слід в цьому всесвіті!

– І що ми тепер будемо робити? – Ілай різко зупинився, невдоволено витріщившись на товариша.

– А хіба у нас є вибір, Ілаю? Нам доведеться одружитися! – і Бун знизав плечима. – А з іншого боку, нам заздритимуть інші, бо у солдата не може бути особистого життя до особливого розпорядження командувача. Імперія пожертвувала для нас це добро – і Бун знову іронічно посміхнувся. – Але спочатку давай вивеземо цих нещасних з Тарго!

 ***

– А знаєш, що найприкріше? – Ліка повернулася до задумливо-сумної Енн. – Найприкріше, що тебе знову запруть в якесь богом забуте місце, на якусь далеку планету і працюй там на благо Імперії. А я так втомилася поневірятися галактиками. Що ти мовчиш? Ти весь час мовчиш! Дивись, як нам пощастило, ми встигли на останній човен!

– Це військовий корабель «томагавк», човни не змогли б подолати магнітні викривлення, – безбарвно та автоматично відповіла Енн.

Ліка уважно подивилася на задумливу дівчину з короткою хлоп’ячою стрижкою з неймовірно білою шкірою та великими сумними сірими очима, обрамленими довгими темними віями. Вона здавалася їй такою тендітною та беззахисною, що на мить прагматичну, загартовану випробуваннями жінку пройняло співчуття.

– У тебе є сім’я, Енн?

Енн не відповіла, продовжуючи дивитися в одну точку, і Ліка продовжила:

– Було б добре потрапити на базу «Аватар-1» та записатися в програму розмноження. Там життя набагато спокійніше, ніж у віддалених колоніях, де ти не можеш бути впевнений у своїй безпеці, оточений примітивною цивілізацією. На базі про тебе піклується Імперія. Ти згодна зі мною? – Але Енн і на цей раз не відповіла, а Ліка справедливо вирішила, що її мовчання є згодою, хто ж буде не згоден зі здоровим глуздом.

***

– Я не зрозуміла, куди нас відправляють?! – Енн обурено глянула на абсолютно спокійну Ліку, яка взялася нею опікуватися.

– Всіх, кого привезли з Тарго, оглядали лікарі. Мені сказали, що у нас відмінні репродуктивні дані, і я, скориставшись таким вдалим випадком та поблажливим ставленням до постраждалих, записала нас в програму розмноження. Ми отримали квиток на базу «Аватар-1», мої молитви були почуті!

– Що?!! – в очах Енн майнула тривога, – Що … ти наробила?! І коли це ти встигла? Хто дав тобі право розпоряджатися моїм життям?! 

Я не хочу бути племінною коровоюдля Імперії! Ти просто божевільна тітка!

Енн різко розвернулася та кинулася бігти, кидаючи неспокійні погляди на позначки, які відображають план відсіків корабля. Вона повернула праворуч і налетіла на офіцера, що йшовїй на зустріч.

– Дивитися потрібно куди йдеш! – кинула вона сердито, огинаючи його, але дорогу раптово перегородив ще один офіцер.

– Та що ви таке кажете?! Але ми, на відміну від вас, не мчали наче обпалені таргани! Що, пожежа або тривога? – Бун як завжди іронічно підняв брови.

– Тривога, – процідила крізь зуби Енн. – Де я можу знайти керуючого цивільними програмами? Швидко відповідай!

Бун переглянувся з Ілаемта посміхнувся:

– Суворо! Але звідки намвійськовим знати про громадянські програми. Якщо вас хтось образив, мабуть, ми могли б допомогти, – награно-послужливо промовив він.

– Мене не треба захищати, клоуне! Я всього лише запитала, де можна знайти того, хто набирає бажаючих в програму розмноження?!

– А що, так не терпиться?

– Всі військові офіцери такі ідіоти? – Енн відчула, що закипає від люті.

– Чому всі? – подав голос Ілай, – Я дуже чітко та ввічливо можу відповісти вам, збожеволіла біженка з Тарго, що ми поняття не маємо, де знаходиться ця чудова людина. Ви не пам’ятаєте мене? Я пілот того «томагавка», який вивіз вас останніми.

– Вибачте, але я не маю звички розглядати пілотів. Дякую за допомогу. Я поспішаю, можна пройти? – Сталеві сердиті очі дівчини зустрілися з поглядом синіх спокійних очей.

– За однієї умови, вже дуже хочеться дізнатися, чим викликана така популярність розшукуваного?

– Ви знущаєтесь, так? – вона розсерджено похитала головою, – Одна ідіотка записала мене помилково в цю програму, а я хочу, щоб мою кандидатуру терміново викреслили! Зрозуміло?!

– Більш ніж, – Ілай відійшов в сторону, пропускаючи дівчину.

– Ось тобі підходяща кандидатура, – промовив, дивлячись їй вслід, Бун, – Ви навіть схожі з нею.

– Чим це ми схожі, клоуне? – обурено знизав плечима Ілай.

– Ну, хоча б небажанням брати участь в репродуктивному розвитку.

За кілька годин, «ковчег» із цивільними пасажирами вже вилетів на дрейфуючу базу «Аватар-1». Енн сиділа, відвернувшись від Ліки, ніяк не відгукуючись на її запитання. Поки в тієї не витримали нерви, і вона не схопила Енн за плече:

– Ану відповідай, що поганого я тобі зробила?

– Нічого, відчепись від мене, – не дивлячись на неї, зло процідила Енн.

– А що тобі відповіли?

– Що моє прохання переглянуть вже на базі! – Розсерджено відмахнулася від неї дівчина.

Вона не могла змиритися з таким поворотом справ. Енн знала, що Зур нізащо не знайде її на базі «Аватар-1», ну, принаймні, йому буде непросто це зробити, а головне, що дуже засмучувало Енн, не скоро. Енн мучилася через те, що не послухалася Зура і самостійно, умовивши Чео, вирушила на пошуки Тіара. Подумки вона лаяла себе за те, що Чео загинув через неї, і саме через свою скорботу та хвилювання вона тепер вляпалася в цю халепу. Програма розмноження! Це було немислимо, дочка пірата, яка заперечує всі закони Імперії, не могла потрапити, не повинна була потрапити до цього мандруючого космосом міста. І чим ближче вони до нього наближалися, тим сильніше її охоплював жах. Вона зрозуміла, яку непробачну помилку зробила і вже уявляла собі знущальну посмішку Зура. Але як багато вона віддала б зараз, щоб побачити Зура та інших, аніж цих відданих Імперії зомбованих людей. Та найгірше було те, що вона навіть не знала, в якій точці всесвіту зараз знаходилася її родина, Енн навіть припустити не могла, де нишпорить Зур у пошуках викрадачів Тіара. Але в її голові вже визрів божевільний та ризикований план втечі. Про те, щоб залишатися на базі не могло бути й мови, вона не менше ніж інші хотіла знайти свого батька. Енн ще не знала точно як, але вона все одно спробує поцупити «томагавк» і втекти від імперських прикордонників. Адже вони не знали іншого життя. Діти досвідченого пірата Тіара не уявляли собі іншого, вільного від контролю життя!

***

– Облишмо тягнути. Чим більше ти роздумуватимеш над цим, тим сильнішим буде твій внутрішній протест. Іноді простіше не аналізувати накази, а просто виконувати їх із почуттям особистого обов’язку.

Ілай лише зиркнув на приятеля важким докірливим поглядом, але промовчав.

Енн сиділа в тісній приймальні виконавчого контролера, постійно соваючись на стільці і важко зітхала. Вже десять хвилин її ніяк не могли прийняти. З коридору почулася жвава чоловіча суперечка. Автоматичні двері безшумно відчинилися, впускаючи ще одних відвідувачів. Лише на секунду в очах офіцерів і в сірих очах дівчини промайнуло здивування.

– А! Стара знайома, здрастуйте вам знову! – Бун незграбно вклонився, але, змірявши їх зневажливим поглядом, Енн мовчки відвернулася вбік.

Нарешті, у вхідному отворі з’явився контролер, вірніше контролерка, яка, не звертаючи уваги на дівчину, що мучиться в очікуванні, відразу ж звернулася до військових:

– Мені повідомили про ваше рішення. І я вже одержала відповідне розпорядження, прошу!

– Гей! – Енн рішуче піднялася зі свого місця, – А нічого, що я прийшла сюди набагато раніше? Може, чоловіки поступляться дамі?

– Дівчино, щодо цих двох офіцерів у мене є чіткі рекомендації, а ви прийшли з особистої ініціативи без попереднього розпорядження, тож зачекайте, виявіть повагу до виконавчої влади! – чітка неупереджена відповідь та холодний погляд «зверху-вниз»відкинули Енн назад.

Перед тим, як за ними зачинилися двері, Бун встиг кинути в її бік самовдоволений погляд через плече.

– Ну, що ж, молоді люди, ви вже знаєте, що ця програма існує досить давно, її результати успішно себе зарекомендували. Шляхом досліджень та спостережень стало ясно, що природна програма розмноження набагато ефективніша, ніж штучна.

– А можна без усіх цих передмов одразу до справи, будь ласка! – Ілай скривився, ніби від зубного болю. – Це все зрозуміло, хотілося б, щоб це зайняло якнайменше часу.

– Але ж існує певний регламент! Ви повинні переглянути базу даних, вибрати претенденток, остаточно визначитися з кандидатурою і лише тоді ви отримаєте доступ до програми, – невдоволено відрізала контролер.

– Господи! А якщо я вже визначився, чи можна отримати цей доступ прямо зараз? – З кожним словом у голосі Ілая все сильніше зростало роздратування.

– Теоретично це можливо, але що означає визначились? У вас із кимось із претенденток є домовленість? Це йде врозріз із нашими правилами, існує, як ви розумієте, черговість.

– А ви зробіть мені виняток. За мої бойові заслуги перед Імперією я ж заслуговую на невелику поблажку? Давайте не випробовуватимемо терпіння один одному!

– Хочу втрутитися, – Бун підняв вгору вказівний палець, – Офіцер Ілай Бош не відрізняється терпінням. Життя солдата зробило з нас дратівливих неврастеніків.

– Ви шантажуєте мене? – контролерка спробувала видати загрозливе шипіння. На що Ілай, розвернувшись, вийшов у приймальню, і, підійшовши до Енн, підняв її за лікоть:

– Пройдемо зі мною!

– Навіщо? – Енн спробувала ухилитися, але військовий офіцер штовхав її перед собою наче танк, поки не зупинився разом з нею перед виконавчим контролером.

– Давайте оформляйте свій допуск! Якщо ви цього не зробите, я доповім, що ви перешкоджаєте виконанню наказу верховного командувача! – його підвищений тон, здавалося, подіяв на чиновницю.

– Що тут відбувається? Мені скаже хтось чи ні? Навіщо ти мене притяг сюди? – Енн переводила вимогливий погляд з одного на іншого, сумніваючись у підозрілих здогадах.

– Так і бути, я оформлю вас, але потім не смійте приходити до мене та заявляти, що вас щось не влаштовує! – гаркнула контролерка. Вона недбало стукнула по кнопці, і її пальці швидко забігали по голограмнійклавіатурі внутрішнього комп’ютера імперської бази даних. – От і все! Комп’ютере, контрольна перевірка! Вивести на монітор учасників репродуктивної програми під кодовими номерами КМ-157 та КМ-376.

Від несподіванки Енн розкрила рота, коли побачила на екрані монітора своє обличчя поруч із цим ненормальним солдафоном.

– Комп’ютере, видайте мені дані за номером КМ-157! – здавалося, контролерка глузувала з когось із них.

– КМ-157 –  офіцер третього рангу Ілай Бош. Людина. Білий. Стать чоловіча. Місце народження: база Авалон. Вік: двадцять вісім років. Волосся темно-русяве, очі блакитні, обличчя овальне, ламанський профіль, вага 76 кг, зріст 180 см, особливі прикмети: протезовані мізинець та безіменний пальці лівої руки; косий шрам вище поперекуправоруч довжиною двадцять сантиметрів та шириною одинадцять міліметрів; обширний шрам від опіків на лівому плечі. Одружений, код партнера КМ-376. Дітей немає. Інформація про призначення, участь у військових операціях – засекречена! – викарбував механічний голос.

– Комп’ютере, інформація за номером КМ-376!

– Код КМ-376, біженець із Тарґо. ЕннжинаВадебун. Людина. Біла. Стать жіноча. Місце народження: (дані приблизні) колонія на планеті Кора. Вік двадцять два роки. Брюнетка, очі сірі, обличчя овальне, проазійський профіль, вага 56 кг, зріст 170 см, особливих прикмет не має. Заміжня. Партнер: Код КМ-157. Дітей немає. Дані не перевірено. Уточнення неможливе. Код КМ-376 не ідентифікований у базі даних.

– Будь ласка, офіцере Бош, отримайте кота в мішку. Я вітаю вас, вам надано доступ до програми та забезпечене місце проживання на основній базі «Аватар-1». Можете прямувати у житлові бокси. Номер вашої сімейної кімнати – 456. Бажаю удачі! – Контролерка ображено підібгала губи.

– Нікуди я не піду! – Раптом крикнула Енн. – Я не маю наміру брати участь у програмі. Для цього я сюди й прийшла! Негайно виправте все. Я не хочу жити на цій базі! Це рішення порушує права людини!

– Шкода, але рішення вже затверджено. Тепер, аби скасувати його, вам доведеться звернутися до імперського суду. Скажіть спасибі офіцеру Бошу, може він допоможе вам правильно подати заяву до юридичного відділу. А тепер залиште мій кабінет!

Ілай мовчки та легко підняв дівчину за талію і майже виніс її до коридору, але через хвилину вона почала вириватися.

– А я, мабуть, погляну на вашу базу даних, – спокійно промовив, спостерігаючи за всім цим Бун.

– Ти! – Енн з розмаху вдарила Ілая в груди. – Що ти накоїв?! Хто дозволив тобі розпоряджатися мною, солдафоне імперський?! Чому ви всі лізете до мене, я просила вас?!!

– Тихіше! – коротко процідив Ілай. – Що зроблено те зроблено. Ходімо! Не заводь мене! Я можу бути дуже брутальним. Ходімо, поговоримо в іншому місці.

Майже в шоковому стані, вона спустилася за ним на четвертий ярус у житлові бокси і слухняно зайшла до відведеної їм кімнати.

– Запам’ятай, код замку 3380 ХХ.

– Здався мені твій код! Маячня! Я не вірю, що це сталося зі мною! – Енн вибухнула істеричним сміхом. – Ти просто не уявляєш, що наробив, солдате! Знайди собі іншого партнера, це в твоїх інтересах!

– Мене звуть Ілай, – тихо промовив він.

– А мені все одно як тебе звуть, я не маю наміру тут залишатися!

– Навіть якщо ти подаси до суду, це затягнеться, бо прислухатимуться насамперед до моєї думки. І я прошу тебе цього не робити. Ти, як і я, опинилася в цій програмі. Тож чому б не віддати борг Імперії. – У його голосі чулася втома і навіть смуток.

– Та … ти … я, – Енн заїкаючись запнулася, усвідомивши раптом, що довести йому вона нічого не зможе, переконати чивмовити теж, а розповісти йому правду категорично не можна. Усвідомлення ситуації остаточно вибило її з сил, і Енн впала на край ліжка, опустивши руки.

– Ти взагалі уявляєш собі, солдате, як це відбуватиметься? – Втомлено промовила вона.

– Ти зараз питаєш про фізіологію або про практику? – таким же знеможеним тоном запитав Ілай.

– Я говорю про моральну сторону, про емоції та почуття, ідіоте.

– Я не розумію тебе. Ця сторона абсолютно тут ні до чого. Слухай, а давай зараз ні про що не будемо говорити. Просто поспимо, я так давно мрію виспатися, просто по-людськи виспатися, – потім, зробивши паузу, стягуючи з себе комбінезон, він додав, – Не потрібно боятися, я не ображу тебе.

І далі, не звертаючи уваги на її розширені очі та брови, які злетіли врозліт, він ліг на ліжко, обійняв подушку і миттєво заснув.

Енн, нарешті, проковтнула застряглий клубок у горлі та наїжачила своє коротке темне волосся. Обвівши поглядом кімнату, вона ще раз важко зітхнула. За звичкою, торкнувшись гомілки, вона хотіла перевірити чи на місці її ніж, але, згадавши, що його відібрали при огляді, знову зітхнула. Не роздягаючись, вона прилягла на іншому кінці ліжка, і, не зводячи очей зі спини Ілая, все ж забулася важким сном.

Сповнене небезпеками та переслідуваннями бродяче життя зробило її сон чутливим та коротким. Кожні п’ять годин вона ставала на вахту, змінюючи одного з братів. Тому рівно через п’ять годин Енн прокинулася. Уві сні Ілай повернувся до неї обличчям і продовжував міцно спати. Гостра жіноча цікавість змусила Енн тихенько підповзти ближче, щоб гарненько розглянути риси цього умиротвореного обличчя. Воно здавалося таким спокійним і шляхетним, дихання було рівним та глибоким. Іноді довгі закручені на кінчиках темно-русяві вії трохи тремтіли, ніздрі красивого рівного носа ледве помітно роздувалися в унісон грудям, які повільно здіймалися та опускалися. Енн затримала погляд на маленькому шрамі, що перетинав праву брову, мимоволі вона посміхнулася. Було в цій авантюрі щось забавне. Поруч з нею спав довірливий та безтурботний солдат Імперії, який навіть не здогадувався, що він примусив стати своїм шлюбним партнером …піратку. 

Пірати, які були поза законом і постійно піддавалися арештам та переслідуванню. А ще, гостроти додавало те, що стосунки з солдатами Імперії були строго заборонені серед піратського братства. Тіар до тремтіння ненавидів імперських шукачів, зі скреготом зубів він міцно відгукувався про самих офіцерів, і навіть в найжахливішому сні старий пірат не міг би уявити, що його дочка буде жити з одним із них. Це було для Енн немов забороненим плодом. Вона не хотіла засмутити батька, зовсім ні! Але табу так заворожувало та притягувало до себе! Так захотілося дізнатися ворогів ближче, хотілося зрозуміти, чим вони дихають, і чи дійсно потворні їхні душі, як і їхні вчинки проти її народу.

У своїх роздумах Енн пролежала ще кілька годин, поки Ілай, нарешті, не прокинувся. Він солодко потягнувся та всю його безтурботність як рукою зняло, коли його погляд упав на дівчину.

– Ну ви й соня, офіцере, – кинула Енн, сидячи посеред ліжка, підігнувши під себе ноги. Всупереч ідіотській ситуації – вона посміхалася.

– Я бачу, сон теж пішов тобі на користь. Чесно кажучи, навіть не думав, що ти вмієш це робити, – заспаним тоном, промовив Ілай. – Користуючись моментом, може, виконаємо наше призначення?

Продовжуючи посміхатися, Енн заперечливо похитала головою:

– Оце вже ні, цього я робити не буду. І не раджу тобі навіть торкатися до мене. Це мерзенно.

Ілай сів, піднявши брови. Його голос став серйозним, але чуйна Енн вловила вже знайомий сум.

– Що мерзенно? Це природньо, люди продовжують свій рід таким способом, яким нас обдарувала природа.

– Ні, не розмножуватися мерзенно, а робити це таким цинічним та порожнім чином. Я маю на увазі, пари повинні тягнутися один до одного, відчувати, любити чи що. Ось тоді це буде правильно. Адже ми повинні чимось відрізнятися від тварин.

– Ти все-таки ненормальна! І де ти така знайшлася? Наче з минулого тисячоліття. Та якби люди керувалися твоїми методами – Імперія давно б перестала існувати!

– А я говорю не про Імперію, я говорю про людей, – Енн опустила очі та закусила губу. – Якщо я й народжу коли-небудь дитину, то тільки від чоловіка, якого буду кохати. … Це те, що стосується програми розмноження. А секс. … Цим, напевно, займаються і з тим, хто просто тобі приємний. Але такі як ти ще, напевно, і в разі потреби. Мені тебе шкода. Тобі наказали, і іншого виходу у тебе немає. А я ж попереджала, щоб ти вибрав іншу партнерку. У тебе будуть труднощі, солдате!

Ілай відвернувся і, зітхаючи, закотив очі. У нього просто не було слів. Він би хотів зрозуміти цюдивачку, але не міг.

– Я їсти хочу, солдате! Де у вас тут, в цій консервній банці, подають їжу? – і Енн легко спорхнула з ліжка.

Ілай не переставав дивуватися, спостерігаючи за реакцією дівчини по дорозі на харчоблок. Вона крутила головою на всі боки, з цікавістю розглядаючи житловий ярус величезної бази «Аватар-1».

– Ти що, ніколи не бувала на таких базах? – не витримав він.

– Ні, не була. Я вважаю нерозумним будувати такі величезні штучні міста. Станеться щось не так, і ця махина поховає під собою купу людей. Яка б паніка зараз піднялася, якби зараз виникла позаштатна ситуація, теракт або розлад системи контролю. Ваші люди просто не вміють відповідати самі за себе.

– Ваші? – Ілай пильно примружив очі, вдивляючись в її обличчя.

– Я маю на увазі жителів таких баз, – швидко виправилася Енн, виходячи з прозорого ліфту.

 Енн скривилася, розглядаючи меню, яке повзло по невеликому монітору. Нарешті, кілька разів ткнув пальцем, вона зробила своє замовлення. Її увагу привертали люди, які сиділи за сусідніми столиками. Здавалося, їх тут була майже тисяча. Вона точно ніколи не бувала в такій величезній їдальні і ніколи не бачила такого стовпотворіння людей Імперії. Таке скупчення народу розсіювало увагу, і ніхто з них навіть не дивився в її бік. Подумаєш, з’явилися ще одні мешканці. Мабуть, учасники програм так часто змінювалися, що на це вже давно перестали звертати увагу. Зате їх не обділив увагою Бун. Він впевнено підійшов до їхнього столика, нахабно сівши поруч з Ілаєм.

– Не заважатиму? Так кортить поговорити з кимось знайомим.

– Ну і як успіхи? – жуючи, запитав Ілай без особливої радості.

– Я в пошуку. База даних величезна. Я мудрий, – двозначно відповів Бун, посміхаючись.

Енн голосно фиркнула, піднімаючись з місця. Чоловіки проігнорували це, навіть не запитавши, куди вона піде. Ілай, мовчки проводивши її поглядом, знову втупився в свою тарілку.

– Можу посперечатися, що у вас нічого не було.

– По-моєму, ти й приперся саме для того, що б дізнатися про це, – буркнув Ілай.

– І що стало причиною конфузу? – продовжував смикати його Бун.

– Вона сказала, що дітей роблять з любов’ю, – похмурий тон друга змусив Буна посміхнутися.

– Вона мені відразу здалася якоюсь … дивною. Ну, набрехав би їй що-небудь заради справи. Жінки іноді обожнюють, коли їм вішають локшину на вуха, розсипаються в компліментах, кажуть про почуття. В чому проблема? – Бун зарозуміло знизав плечима.

– А я так не можу, розумнику! – різко вигукнув, розсерджений Ілай. – Я не хочу чути ні про яку любов! Говорити про це та прикидатися нерозумно! Ти пам’ятаєш, що трапилося з Тімом, тоді, в академії?

– Ще б пак! Він застрелився. Славний був малий, – промовив Бун, відпиваючи зі склянки.

– Так, він убив себе через цю любов. Всі ці розмови про любов – маразм та капризи людей зі слабкими нервами, я з цим зв’язуватися не бажаю. Хочеш пораду? Не лізь до мене зі своїми розпитуваннями – я злий. …Дідько! Хочу на завдання! Зараз саме час політати та постріляти. Ніколи не думав, що цивільні будні так вимотують.

– Ти жартуєш? Минула всього лише доба. Встигнеш ще загинути смертю героя. Гаразд, мені вже час бігти. Сьогодні зустрічаюся з парою претенденток. А ти залишайся тут, невдахо. До речі, бачив офіцера Белла, він повідомив, що прохолоджуватися нам тут не доведеться. Вже з завтрашнього дня будемо забезпечувати порядок на території бази. Участь військового закликає віддавати свій борг, де б ти не був!

– Пішов ти!

 Енн довго блукала, переміщуючись з одного ярусу на інший, переходячи від одного боксу до іншого. Вона цілий день намагалася вивчати планування бази «Аватар-1». Але робила це аж ніяк не через цікавість. Вже через годину своєї подорожі вона втратила до цього міста будь-який інтерес. Її цікавило інше: доступ до «ковчегів» або «томагавків». Бажання забратися звідси швидше все посилювалося. Особливо після того, як їй вдалося піднятися на верхній ярус, до люків. Крізь товсте броньоване скло вона задивилася на миготливі далекі зірки, на дрібні освітлені найближчим Сонцем астероїди, що пролітали повз,на контури найближчої планети. При погляді на ці зірки з глибини її душі почала підніматися туга. Вона все наростала, заманюючи її в сяйво далеких вогнів, переконуючи підсвідомість, що там, серед цього величезного лабіринту зірок, зараз, розплутуючи її сліди, борознячи космос, мчить її рідний корабель, її дім, її брати. Все, з чим було пов’язане її життя – було не тут і не з цими людьми.

Енн не поспішаючи крокувала коридорним відсіком до виділеної їм кімнаті. Поки іншого вибору у неї не було, а тиняючись вночі ярусами можнабуло викликати підозру. Вона не знала, що з іншого кінця того ж коридорного відсіку їй на зустріч йшов Ілай. Вони крокували в такт один з одним, нога в ногу, поки одночасно не зустрілися біля дверей.

– Привіт! – незрозуміло чому вирвалося у Енн. А він лише кивнув, кинувши на неї короткий погляд, і увійшов першим.

Помірявши каюту кроками, Ілай зупинився, втупившись поглядом на якусь невисоку квадратну шафу. Освітлення було слабким, але ніхто з них не став змінювати режим. Навіть в сутінках Енн помітила, який він зараз напружений.

– Чому в тобі стільки суму, солдате? – тихо запитала вона, порушивши незручну тишу.

– Суму? – знизав він плечима, – Не знаю, про що ти.

– А я, здається, знаю, – Енн підійшла до нього впритул і пильно вдивиласьу вираз його очей. – Тебе щось мучить. … Нікому не близький, ані тепла, ані любові. Ніхто не буде проливати за тобою сліз, і твоя Імперія забуде тебе. Ті, хто змирився з цим стали злими та байдужими, але тебе щось ще тримає. Ти не хочеш змиритися зі своєю долею.

– Ти помиляєшся! – миттєво закипів Ілай, відійшовши від неї в сторону. – Не потрібні мені ніякі почуття та тепло! У всіх цих сентиментах немає здорової логіки та здорового глузду! Так, я солдат, я офіцер, висококласний пілот. Ні до кого не прив’язаний. І вилітаючи на завдання – я спокійний, що за мною ніхто не буде побиватися, якщо раптом я не повернуся. І я не за ким не буду страждати. Я відмовляюся брати участь в цій помилці! Ніколи не бачив, щоб любов приносила комусь щастя – тільки біль. Слава богу, люди перестали цим страждати, я говорю про більшість розумних людей. Чому б тобі не ставитися до життя простіше?

Вислухавши його, Енн тільки похитала головою, але нічого не відповіла. Вмостившись на своїй половині ліжка, зробивши вигляд, що спить, вона заплющила очі і замислилася, на якусь мить їй здалося, що цей солдат ще не втрачений для людства. Його поведінка йшла в розріз з уже сформованим у неї уявленням про солдатів Імперії. Ті, яких вона зустрічала на своєму шляху – були керовані та бездушні карателі, грубі й тупі солдафони, жадібні загарбники та безвольні зрадники. Так, Енн допускала, що і серед мешканців Імперії можуть бути різні люди, як це було і серед піратів. І чомусь те, що Ілай був нетаким, а вона відчувала, що він не такий як більшість, доставляло їй якусь вдячну радість.

Ілай був піднятий по тривозі. Він моментально одягнувся та покинув каюту, залишаючи сонну Енн. Але цього часу їй вистачило, щоб виспатися та ясно мислити. Вона вирішила скористатися цією тривогою і проникнути на нижній ярус, де у величезних ангарах знаходилися кораблі, такий бажаний засіб для втечі. І Енн тінню вислизнула слідом за ним.

Незважаючи на виниклу метушню, охорону потроїли. Енн з жалем зазначила, що система безпеки бази була на висоті. Вона пробивалася до нижнього ярусу то з одного боку, то з іншого під будь-яким приводом, але кожен раз її завертали назад. Поки вона не опинилася біля решітки вентиляційних труб. На огляді не звернули уваги, що кулон, який бовтається на її дешевому браслеті, цілком міг би зійти за універсальну викрутку. Це був подарунок Тіара. Мініатюрна компактна електронна вивертка, яка саморегулювалася під будь-які шурупи. Залишалася лише одна перешкода – камери спостереження. Але і для цього сторожа у неї було припасено чудо піратської техніки. Єдину сережку, яка так безглуздо гармонувала з її зовнішністю, вона виграла в кістки у Мака. Тільки на вигляд це була звичайна дрібничка, насправді, варто було лише торкнутися таємного мікроперемикача, як ця крихітна прикраса починала створювати перешкоди в системі відео спостереження. Енн не склало труднощів швидко зняти решітку і ковзнути всередину. У системах вентиляції вона вже бувала і не раз, в дитинстві вона там часто ховалася від Зура, а потім, допомагаючи братам, стала так проникати в недоступні відсіки на чужих кораблях, на яких, зазвичай, мародерствували пірати.

Безпомилково пробравшись до протилежного виходу з труби Енн почала вивчати ангар через сітку. Її вузьке зап’ястя просунулось назовні, і вона викрутила шурупи все тією ж диво-виверткою, позбувшись решітки.

До її щастя вихід з вентиляційної шахти закривав собою корпус корабля і Енн зістрибнула вниз, ще раз озирнувшись по сторонам. Тут було повно військових обтічних вузьких «томагавків» і більш широких містких «ковчегів». Вона обережно пробиралася від одного корабля до іншого, ближче до центру ангара, щоб краще розглянути злітну смугу та пристрій воріт.

Її увагу привернули високі прямокутні ящики біля одного з «ковчегів». Підійшовши ближче, поки нікого не було поруч, Енн впізнала в них кріокамери і навіть встигла розглянути заморожені в них перекошені жахом обличчя людей. Сердитий голос змусив її підстрибнути та відчути мороз, який миттю пробіг по спині.

– Якого дідька ти тут робиш?! – пролунав знайомий голос. Енн обернулася і благально глянула на Ілая.

– Я… заблукала, – майже природно пробелькотіла вона. – Ти не проводиш мене звідси?

– Ненормальна! Ти знаєш, як нам влетить за це? Цивільним неможна тут шлятися! Хочеш потрапити під розслідування? … Пішли вже! – Він роздратовано смикнув її за руку.

– А це хто? – поспішила Енн, вказуючи на кріокамери.

– Спіймані пірати, які отримали своє заслужене покарання! – суворо відрізав Ілай, побачивши на її обличчі вже зовсім справжній переляк.

– Офіцере, що робить тут ця жінка? – їм перегородив шлях черговий по ангару офіцер другого рангу, з червоним наче цегляним обличчям. Його колючий погляд тут же став підозрілим та засуджуючим.

– Сер, це моя … партнерка по репродуктивній програмі, – впевнено заговорив Ілай, – Вона шукала мене та заблукала. Хтось помилково пропустив її на нижній ярус. Вона дуже налякана та дуже жалкує через свою помилку. Такого більше не повториться, сер.

– Я накажу розібратися з цим. Виведіть її звідси, офіцере Бош. Вам буде винесено зауваження в особисте досьє.Слава величній Імперії!

– Слава величній Імперії!

Навіть дивячись йому в спину, Енн відчувала його засмучення та роздратування, але страх або навіть вірніше панічне обурення від побачених заморожених піратів, все ще мучило її, вона майже фізично уявляла себе на їхньому місці.

– Пробач, – тихо прошепотіла вона, звертаючись до Ілая, – Ти не міг би провести мене до нашої каюти?

– Тільки тому, що мій виліт скасували! – все ще невдоволено кинув він, продовжуючи йти поруч з дівчиною, не дивлячись їй в очі. 

Ілай був вище її майже на цілу голову, і навіть його військова форма не змогла заховати під собою його міцне пружне тіло. Відчуваючи його поруч з собою, Енн почувала себе схвильованою маленькою дівчинкою, їй раптом захотілося, щоб ці сильні руки оберігали її, а в цих глибоких блакитних очах їй захотілося побачити м’якість та тепло…

Вони мовчали впродовж всього зворотного шляху, і навіть тоді коли увійшли до своєї кімнати.

– Вважаєш …це справедливо, ось так страчувати піратів? – обережно запитала вона, порушивши тишу.

– А як інакше? Вони злочинці. Пірати мародерствують на наших підбитих кораблях, добивають поранених солдатів або беруть їх в полон, продаючи в рабство за межі Імперії. Це злодії та розбійники, які не визнають ніяких рамок та законів! Це паразити космосу! – недбало кинув у відповідь Ілай, розстібаючи і стягуючи з себе верхню куртку.

– А … а якщо не всі такі? Адже не всі вбивають та топчуть, а якщо … серед них є й гідні люди? – Енн розгубилася і злякалася від того, що можливо вона помилилася в цьому хлопцеві. Їй були неприємні його слова, їй стало боляче за себе і за своїх братів, за все те, у що вони вірили.

– Послухай, ти вся тремтиш, припини думати про ці жахіття, – його глибокий хрипкий голос вже звучав спокійніше. Сам не знаючи чому, він поклав руки їй на плечі, легенько потягнувши на себе. І Енн, немов заворожена, повернулася до нього обличчям і гаряче прошепотіла:

– Скажи мені, що серед піратів, як і серед населення будь-яких рас, можуть бути і погані, і хороші! Погодься зі мною!

– Ну, гаразд, припустимо, тільки я таких поки що не зустрічав, – згідно кивнув Ілай, не уявляючи який сенс мали для неї його слова. Енн несподівано посміхнулася. Посмішка робила її ще чарівнішою. Посмішка жінки завжди може обеззброїти будь-якого чоловіка. Ось і зараз в куточках синіх очей Ілая скромно сховалася ніжність. Мимоволі, рука Енн потягнулася до його щоки.

– Як часто в житті ти посміхаєшся, Ілаю?

– Ти вперше назвала мене по імені, – причарований глибиною її очей, тихо вимовив він, пірнаючи в цей чарівний сяючий вир розкритого жіночого погляду.

– Знаю, що рідко, а ще я знаю, що ти боїшся жінок, солдате.

Енн раптом обійняла його за шию і поцілувала в губи, роззброївши його миттю та повністю. Вона й сама була ошелешена своєю імпульсивністю. Чимось цей солдат притягував її до себе. Яким би не був він суворим на вигляд, але десь в куточках його променистих очей ховалася теплота. Її хвилював його голос, врівноважена сила, яка відчувалася, дивлячисьна рельєфні м’язи його молодого чоловічого тіла. Те, як він мружив свої очі, як злітали його вії, як м’яко кривилися губи в стриманій посмішці. 

Так само, як вона хотіла почути від нього згоду з приводу існування хороших піратів, так само і їй хотілося довести собі, що серед солдатів можуть виявитися хороші хлопці. Єдиним чоловіком до Ілая у неї був … але про це вона намагалася не думати. Ілай підкорив її тим, що не був по-справжньому грубий з нею, адже без її згоди він так і не перетнув кордон ліжка. Так, він мислив інакше, але Енн відчувала, що це була всього лише маска та відрепетирувана гра слів. Він не менше її потребував любові, напевно навіть набагато сильніше, ніж вона, бо з дитинства Енн була оточена турботою та любов’ю своїх названих братів, ну, принаймні, тією любов’ю, на яку вони були здатні, в силу їхніх расових відмінностей.

…Він цілував її м’яко та обережно, немов промацуючи ситуацію розвідкою. Сильні руки вже міцно стискали дівчину, стаючи сміливіше. Ласкава ніжність – це джерело, з якого бажають напитися спраглі душі, в чиї хвилі занурюються з завмиранням та захопленою подякою. Джерело, яке знаходить своє відображення в сльозах щастя та перестуку сердець.

І він танув. Від кожного її поцілунку його пронизувало солодким струмом, коли її губи торкалися його обличчя, шиї та оголених плечей. Коли вона ковзала долонями по його грудях та животу. Такого з ним ще не відбувалося, не відбувалося … саме так. Вперше він відчув себе одним цілим з живою теплою тріпотливою дівчиною, а не з холодним «томагавком», з яким він теж час від часу зливався в єдиний моноліт. Ілай і не думав, що коли-небудь йому захочеться заплакати від блаженства, яке переповнило його до країв …

Він лежав, важко дихаючи, намагаючись зловити все ще плаваючу свідомість, притискаючи до себе оголене гаряче тіло дівчини. Взявши її долоню в свою, він обсипав її вдячними поцілунками. Щось змінилося, таке невловиме, тонке і …вислизаюче. Щось відійшло на другий план, а щось зрослося.

Ілай заснув, а Енн, все ще з ніжністю дивлячись на нього, грала з його волоссям, укладаючи русяві пасма йому на лоб. Він був такий милий і … ніжний. Ось так однією миттю вона змінила своє життя, підірвала її фонтаном феєричних відчуттів з малознайомим хлопцем, якого їй нав’язав безглуздий випадок. Але з першого поцілунку раптом виникла така впевненість, що вони належать один одному, і тільки один одному. З першого дотику вона відгукнулася на мову його тіла, немов давно чекала на нього. І тепер таке незвичайне почуття охопило все її єство.

Противний писк розбудив їх обох. Ілая терміново викликали на виліт. Перед тим як вийти з каюти він обернувся і посміхнувся їй ласкавою посмішкою. Примарний зв’язок змінив і поєднав їх, бентежачи спогадами цієї близькості.

Але Ілай не повернувся з цього завдання. Ні на наступний день, ні через два дні.

Для неї ці дні пройшли в страшному напруженні. Як не дивно, Енн дуже чекала його повернення, до затамування подиху. Вона хотіла, абиІлай повернувся. Страшенно хотіла побачити його знову. Незвичні для неї нові переживання вперше ятрили дівоче серце. … Хотіла, але видно не судилося. Особливо коли їй повідомили, що «офіцер Ілай Бош пропав безвісти, і пошукові пристрої не можуть виявити маячок його «томагавка», який був збитий над однією з планет системи Хате». Їй надавали можливість знову приєднатися до програми і, що найбільш безглузде та жахливе на її погляд – перед нею вибачилися за незручності.

«Кретини! Що за люди?! Людина пропала, а вони вважають це незручністю! Не потрібно було вплутуватися в це. Так мені й треба! Потрібно швидше тікати звідси», – міркувала Енн, патрулюючи біля відсіку зв’язку в надії дізнатися чи підслухати хоч якусь інформацію про майбутні вильоти.

Її слуху торкнулися слова солдат, яких вона намагалася обігнати в коридорі:

– Сьогодні опівночі твій перший виліт,Сіде. Кажуть, в п’ятому квадраті помітили піратів, покажи цим волоцюгам, хто господар всесвіту!

Їм в слід сумно посміхнулися великі сірі очі. І Енн повернулася до своєї кімнати попрощатися хоча б не з Ілаєм, а з відчуттями та почуттям, яке тут виникло, з цією короткою миттю незрозумілого потягу, з цим спалахом щастя. Вона прилягла на його подушку, все ще відчуваючи його запах, і її сумні очі застелили двіневиплакані сльозинки. Але через якийсь час, заглушивши журбу, заганяючи незрозумілі почуття глибше в тайники своєї душі, в її очах запалилась рішучість та впертість, миттєво змінюючи вираз дівочого обличчя. Сумна слабка дівчина переформувалася на зібрану та впевнену у своїх силах молоду жінку. Коли за Енн зачинилися двері, вона вже точно знала, що буде робити.

Дорога в ангар була їй вже відома, правда на цей раз вона скористалася іншою вентиляційною шахтою. Завмерши за одним з кораблів, Енн спостерігала за солдатами, які готуються до вильоту. Як кішка, безшумною тінню, вона підкралася до крайнього «томагавка» і, вловивши момент, коли механік відвернеться, прослизнула всередину, сховавшись за кабіною пілота, зачаївшись зарятувальним скафандром.

Їй пощастило, що пілотом якраз виявився той самий недосвідчений новачок Сід, який навіть не звернув уваги на те, що рятувальний скафандр трохи …випирає.

Дочекавшись, поки пілот злетить та покине межі бази, Енн обережно вибралася зі свого укриття без єдиного звуку, і чітко завдавши йому удар по потилиці, заздалегідь підготовленою механічною підпорою, вирубила бідолаху Сіда.

– Пробач, це жорстоко, я знаю, і навіть боляче, але вибору ви мені не залишили. Зате, потім буде тобі, що згадати, хлопче, – вимовила вона, стягуючи його під пахви з крісла пілота.

Благо, вона дуже добре вміла керувати «томагавком», взагалі пірати мало чого не вміли, це були універсальні солдати, які виживали в будь-яких умовах.

 Тимчасово поставивши корабель на автопілот, вона поклала непритомного пілота на підлогу обличчям вниз, зв’язала по руках і ногах, попередньо заклеївши йому рота. Енн діяла швидко та чітко, наче по розіграним нотам. Сівши за штурвал, в першу чергу вона перейшла на іншу частоту зв’язку. Частоту, яку здебільшого прослуховували пірати. Якщо вони були недалеко, хто-небудь з них повинен був почути її.

– Гніздо, я сорока! Чуєте мене? Йду верхи на молоті, борт 11. Прийом. Всім бродягам, хто висить на цій частоті, прийом! Мені потрібна карта лісу та зелена траєкторія. Дайте відповідь, хто-небудь чує мене? – Енн повторювала це повідомлення знову й знову, взявшись керувати кораблем вручну. Поки в динаміці не почула знайомий низький баритон Зура:

– Це гніздо. … Чуємо тебе, борт 11. Лети додому, пташко. У мене до тебе є кілька питань. Повідом свої координати, я вийду тобі на зустріч.

– Рада, що гніздо ще не розорили, вороне. Навіщо тобі мої координати, хочеш гостей на хвості? Я вийшла не сама. Давай як раніше, на нашому з тобою шифрі. Повідом мені свої, і я швиденько тебе знайду. – Стримано відповіла Енн, приховавши від нього свою підстибуючув душі радість, через те, що її сім’я була поруч, вони шукали її.

– Вісімнадцять ялин з тугою дивляться на захід, туди, де йде дощ, північний вітер чеше їх м’яким гребінцем, завиваючи восьмою октавою.

Це означало, що потрібно триматися курсу вісімдесят один градус на схід, обійшовши з півдня метеоритний дощ, прямуючи до восьмого квадрату цієї галактики.

Так. Це був старий «бронтозавр» Тіара. Піратський корабель роззявив пащу, приймаючи свого гостя. Як тільки ворота загерметизувались, Енн вистрибнула назовні прямо в обійми Мака. Поруч стояли Зур, Лакур, Жако таСеярін, брати, яких вона так обожнювала.

– Де Чео, Енн? – гарчав Зур,і його тон красномовно повідомляв про його ледь стримувану лють.

Енн відсторонилася від темношкірого Мака і сміливо глянула в обличчя старшого брата.

– Чео … загинув, – тихо промовила вона, не бажаючи показувати Зуру, як вона переживає насправді. – Він врятував мене, але … коротше, ми впали на Тарго.

– Ти хочеш нам сказати, що Чео загинув через тебе?! – гаркнув Зур, і на вродливому обличчі миттєво заграли жовна.

 В очах братів промайнули різні емоції. На обличчі Мака відбився біль, очі Зура світилися відвертим обуренням, Лакур сумно опустив свій погляд, Жако насупився, і тільки обличчя Сеяріна залишалося безпристрасним, і те тільки тому, що аквазанці взагалі не могли висловлювати свої емоції.

– Я цього не хотіла! Я, як і ви шукала Тіара. Хто ж знав, що на Таргостанеться сейсмічна буря. Нас затягнуло у викривлення поля. Думаєш, мені легше від твоїх звинувачень?! Та краще б я лежала там, під лавою, замість Чео! Ну, пробач, наступного разу я так і зроблю! – завелася Енн. І вся її розгубленість, вся глибина її відчаю та суму– вмить відбилися на її обличчі.

– Досить нападати один на одного! – втрутився Лакур. – Ми не звинувачуємо тебе, Енн. Ми шукали вас, і дуже раді, що хоча б ти повернулася. …Чео герой, він завжди мріяв зробити що-небудь важливе. Не віриться … просто не віриться, що когось із нас вже немає. Нашого брата … немає!

– Оце вже ні, вона повинна знати, що це сталося, тому що вона порушила мій наказ, що вони самовільно поцупили шлюпку і думали, що у них вийде краще!!! Чому ми повинні носитися всесвітом наче ідіоти, спочатку в пошуках Тіара, потім кидати все і мчати розшукувати Енн, а потім знову Тіара? Якщо ця дівчина не припинить бунтувати проти мене, може статися так, що наступного разу ми вже не зможемо їй допомогти!!! – Зур навіть не намагався стримувати свої емоції.

– Я зовсімне бунтую, не проти тебе. Зур, мені не подобаються твої методи. Я бачила таких самих вискочок, як ти,законсервованих в лід кріокамер! – огризнулася Енн.

– Бачила?Де? І звідки «томагавк? Де ти була, Енн, і чого ми ще не знаємо? – Не вгамовувався Зур, свердлячи її своїми чорними, як ніч очима, намагаючись через цей погляд «прочитати» її душу, як це зазвичай робили химери.

– Бачила на основній базі «Аватар-1» … я була там. Мене випадково загребли з Тарго разом з іншими біженцями. «Томагавк» звідти ж. Допит триває або ви все-таки приймете мене назад?

– Залиш її, Зур. Чи не бачиш, вона втомилася йдуже напружена, – тихо прошепотів Сеярін, обіймаючи Енн за талію одним зі своїх щупальців. – Ми знайшли її, заспокойся, нарешті.

– Гей, а в кабіні пілот. Енн привезла нам подарунок! – вигукнув Жако, виглядаючи з «томагавка».

– Його потрібно відпустити! – твердо заявила Енн, струснувши головою, повертаючись спиною до Зура.

– Цікава позиція. А чого б це? – знущальним тоном промовив Зур, химера майже неможливо було обдурити, і він відчував, що з його Енн щось не так.

– Тому що ми не звірі. Ми вільні крила космосу, ми невловимі бродяги всесвіту, але ми не вбивці. Ми шукачі пригод та нових світів. Здається, Тіар саме такзавжди нам казав? – Енн вперто нахилила голову.

– І де він тепер? Де наш батько з цими його утопічними лозунгами? – уперся в неї поглядом Зур. – Може, нам ще обійняти цього імперця на прощання? – Він підійшов до неї і різко розвернув її до себе.

– Ми зараз дамо цьому пілоту можливість полетіти, а самі покинемо цей квадрат, – чітко вимовляючи кожне слово, голосно кинула Енн. – І коли говоритимуть, що пірати, мовляв, закінчені сволоти, цей пілот буде заперечувати, кажучи, що космічним волоцюгам притаманне милосердя. Може, тоді до нас будуть ставитися інакше!

– Благодійниця! І коли це ти так встигла змінитися?!

– Зур, зроби, як вона хоче. Просто поступися, я «за». Відпустимо хлопця разом з його консервною бляшанкою та валимо звідси якнайдалі! – Мак затулив собою Енн від бризкаючого злістюЗура, який вже починав втрачати над собою контроль, не впізнаючи своєї крихітки, яку він ніколи не міг назвати своєю сестрою. …На те були причини.

– Та будь ласка, як вам, бовдурам, заманеться! Я буду в рубці! – Зур рвучко розвернувся тавилетів геть, змусивши всіх полегшено зітхнути.

– З тих пір, як ти зникла, він місця собі не знаходив, – мовив Сеярін. – Ти ж знаєш, що так він висловлює свою турботу, він інакше не вміє. Зур хвилювався, адже ви не просто… Гаразд, не будемо про це згадувати. Але химери жорстокі. Враховуй, що ти людина, а він химер.

– Я знаю, він ніколи не дає мені про це забувати. … Ох, яка я рада вас бачити, мої милі, -посміхаючись, вигукнула Енн, обіймаючи кожного по черзі: ламійця Жако, волохатого Лакура з планети Краш, аквазанцяСеяріна і знову чорношкірого Мака. – Більше вас не залишу. Так додому захотілося! Ну, допоможіть мені відправити «томагавк».

Енн розв’язалапілота, який на цей час вже прийшов до тями. Але у нього на обличчі вмить застиг невимовний жах, коли він побачив перед собою вогненно-рудого, покритого шерстю Лакура.

– Ти заспокойся та вибач, що я тебе так довбонула, – звернулася Енн до онімілого пілота, – Але інакше ти не позичив би мені свій корабель. Зараз ти швиденько опануєш себе, сядеш в пілотське крісло і полетиш на базу. Координати я вже ввела.

– Ну, скажи що-небудь, солоденький, – пробасив, посміхаючись крізь шерсть, Лакур.

– Ви хто? – пискнув пілот.

– Я Санта Клаус, малюче! – промуркотів йому у відповідь Лакур та вибухнув гавкаючим сміхом. Енн, не витримавши, теж посміхнулася, хоча вона вже давно звикла до жартів свого брата.

– Ви називаєте нас піратами, ми називаємо себе космічними волоцюгами. Як тебе звати? – м’яко запитала вона, відволікаючи увагу імперського пілота на себе.

– Сід, – прошепотів він їй у відповідь.

– Запам’ятай, Сіде, не можна абсолютно всіх рівняти під одну гребінку. Є люди серед піратів, і є звірі серед солдатів Імперії. І там, і там є як хороші, так і погані хлопці. Ти розумієш, про що я?

Сід старанно потряс головою.

– Гаразд, не трясися так, а то макітра відірветься! – знову подав голос Лакур. – Як на мене, люба сестро, ти говориш для нього занадто складні речі, він зараз знепритомніє з переляку. А потім прилетить додому і скаже, що це ми його злякалися, що він поклав нас на лопатки і таке інше. Ти дійсно віриш, що серед них є кльові хлопці?

– Є, я в цьому впевнена, – зітхнула Енн, згадавши про свого Ілая. – Піднімайся, Сіде, давай хлопче, ворушися.

– І не дай боже, тобі солоденький, знову потрапити до нас в лапи, – знову жартівливо пирснув Лакур, потішаючись з бідолашного солдата.

– А ось тепер пора і намрвати кігті. Треба знайти де-небудь затишне, сухе та тепленьке містечко і гідно відзначити твоє повернення. Та заодно подумати, що нам робити далі, – розумні намистинки очей Лакура блиснули крізь густу шерсть на обличчі. – Зур тобі цього так швидко не пробачить. Але ти єдина маєш до нього підхід. Він наш командир, Енн, і тобі варто із ним помиритися.

І знову, як за старих часів, кожен чітко знав свої обов’язки та своє місце, вони знову й знову змушували свій «бронтозавр» борознити простори неосяжного.

На цей раз їм пощастило. Що-що, а заплутувати сліди пірати вміли найкраще. Вони відірвалися на безпечну відстань від імперських стерв’ятників, загубившись серед уламків мертвих планет в туманності Павука. І тільки після цього Енн змогла сховатись у своєму куточку на кораблі.

Вона не почула жодного звуку, але вона вже знала, що Зур стоїть поруч. Їй навіть очей не довелося розплющувати, щоб зрозуміти, що він тут.

– Я так хотіла відпочити. Зуре, можна мені побути на самоті? – Промовила вона, не прибираючи руки з обличчя.

– Гм, а я хотів дізнатися, що сталося, – пролунало у відповідь і його руки підняли Енн з кушетки. Енн сердито зітхнула та сіла.

– Ну чому ти ніяк не вгамуєшся? Я вже все тобі пояснила. Що я маю ще зробити? – вона спокійно зазирнула у темні очі Зура.

На її очах його людське обличчя миттєво змінилося, викриваючи справжню химерну суть. Тепер перед нею був людиноподібний ящір, високий, гнучкий, з сизою блискучою щільною шкірою, з глибоко посадженими очима, в яких світився гострий розум. Він стояв перед нею на двох міцних ногах, схрестивши на грудях свої м’язисті руки. Один його вигляд вселяв незвичайну силу та неперевершеність. А чого варті були ці гіпнотичні очі! Той, хто вперше бачив очі химера – не міг відвести погляд, повністю потрапляючи під його владний вплив. Цим притягуючим поглядом химери могли змусити зробити будь-що, придушуючи ним волю, страхи та власне людське «я». Будовою свого тіла химери нагадували людей, це було наче злиття ящера та людини. Але вони мали одну велику особливість –  химери були хамелеонами. Тобто вони могли приміряти на себе будь-яку подобу. Їхній організм мав таку разючу властивість – швидко перетворювати тіло, миттєво змінюючи шкіру, масу, скелет, колір та форму очей, і навіть голос. Але їхній природний вигляд виглядав загрозливо, це було в самому виразі обличчя, очей, вібрації голосу і навіть поставі. Химер боялися через їхню особливу чутливість до найменших коливань емоцій, вони могли розгадати будь-який стан душі, але самі були дуже жорсткими, блискавичними, хваткими та хитрими істотами.

– Я так розумію, мені треба боятися, бо буде серйозна розмова? – Похитала головою Енн, яка вже бачила такі перетворення багато разів, добре знаючи свого найстаршого брата.

– Хіба ти ще боїшся мене? Скоріше нехтуєш. Хоч би в якому обличчі я був. Ти ж знаєш, коли ти намагаєшся приховати щось від мене – я все одно відчуваю тебе, варто лише тобі подивитися на мене або пройти повз. І зараз я відчуваю, як тебе зсередини всю трясе, це біль та розчарування, це бажання втекти, страх не думати. Чого ти мені не сказала, Енні?

– Скажи, а тобі ця твоя здатність ніколи не набридає? Це ж так низько підглядати та промацувати всіх підряд, відчувати їхні емоції та стани, бачити сумніви, читати думки, зазираючи в очі. Не нудно, ні?

– Ти не всі підряд! – Зур нахилився над нею і наблизився обличчям майже впритул. – Ти частина моєї родини, частина мене і я мушу знати тебе повністю! – Глибокий, з хрипкими відтінками голос, звучав наполегливо.

– Але я не належу особисто тобі. Я не обманюю тебе, не хочу вас зрадити, не хочу боятися чи ненавидіти. У мене можуть бути особисті думки та переживання?! Я хочу про щось сумувати, про щось своє згадувати, але я не повинна висвітлювати це вголос та ділити своє внутрішнє потаємне з кимось, навіть якщо йдеться про членів сім’ї, про найближчих людей! Не треба мене так обмежувати та затискати, Зуре! Не заганяй мене в кут! Не примушуй тікати від тебе, а саме це мені й хочеться зробити! Якщо я захочу – я розповім усе сама, без підозрілих поглядів та примусів. Я хочу почувати себе серед вас спокійно та захищено, а не відчувати, як мене просвічують та розбирають на молекули.

– А мене це дратує! Просто вивертає навиворіт, я повинен знати відповідь і все!

– Оте й воно. Я йому привіт, а він мені прощавай! Спробуй мене зрозуміти, хоч трохи, – тепер Енн змінила свою оборонну позицію, заговоривши з ним м’яко, з нотами страждання, адже вона знала його не один рік, а тисячі – тисячі днів, які зробили їх більш ніж рідними. – Будь ласка, Зуре. Ти ж не хочеш, щоб я шкодувала, що повернулася. Ну, прийми мене такою, якою я є. Це все тому, що ти зустрів мене в багнети, накинувся зі звинуваченнями, і через це я замкнулася тавідгородилася.

Тепер перед ним була Еннжі, яка не огризалася, не ігнорувала його слова, не холодна розлючена дівчина, тепер перед ним сиділа їхня маленька Енні, засмучена, м’яка, з теплими розуміючими очима та співчутливою усмішкою. І Зур змінив гнів на милість. Знову прийнявши вже всім звичний людський образ. Одна мить і перед нею вже знову стояв молодик із смаглявою шкірою, високий стрункий, кароокий, з красивим хвилястим чорним волоссям, його профіль був бездоганний, кожна риса його обличчя, кожен вигин його тіла були ідеальними. Він був по-справжньому чарівно вродливим! Енн усміхнулася, і Зур присів поруч із нею.

– І все одно до мене ти ставишся інакше, ніж до інших, – глянувши на неї скоса, промовив він.

– Чому це? Ви мої брати, моя сім’я, як інакше?

Зуру здалося, що вона щиро здивувалася, тому він лише знизав плечима. Енн простягла руки і міцно обійняла його, поклавши голову йому на плече, щосили заглушаючи всі свої зайві емоції, щоб знову не зачепити підозрілість Зура.

– Який же ти противний та набридливий хробак, Зуре, – Усміхаючись, по доброму промовила вона, – Але я так сумувала за тобою.

– Ну, припустимо, я повірив, але наступного разу я очей з тебе не спущу, більше ти нікуди не дінешся, мені потрібно, щоб ти була поряд.

Переконавшись, що вона під його контролем, Зур зі спокійною совістю вирушив до пілотської рубки, і тільки тоді Енн змогла розслабитись, але спати їй вже не хотілося. ІзЗуром завжди було не просто, він ставився до неї ревніше, ніж до всіх інших, він завжди хотів бути кращим для неї з братів, Зур не терпів суперництва ні з ким. Їхні стосунки одного разу стали настільки заплутаними, що для того, щоб зберегти спогади та існування їхньої спільної родини, вони вирішили залишити все як було до… того. Зате їй більше за всіх доводилося приховувати від нього свої почуття та емоції, вона вчилася контролювати себе, і іноді їй вдавалося перехитрити химера заради свого спокою. Але тоді це було так, нісенітниці, порівняно із тим, що доведеться приховувати зараз. Енн не знала, щоб зробив Зур, дізнайся він про те, що Енн завела стосунки з іншим чоловіком, та ще й з солдатом Імперії. Він би не виніс, дізнавшись які почуття зароджувалися було в її душі по відношенню до Ілая, але … тепер Ілая немає, Зур ніколи не дізнається, і згодом вона сховає цей спогад навіть від себе самої. А Зур назавжди залишиться її названим братом і …лише братом.

***

– І що ж ви накопали? Хоч десь є натяки на сліди Тіара? – Енн сіла на край широкого сидіння, щоб можна було бачити інших.

– Ти пам’ятаєш про ту стару ворожнечу між нашим батьком таНавом? – спокійно глянув на неї Зур. Енн уважно слухаючи, кивнула. І дивлячись у її зосереджене обличчя, він продовжив. – Так ось, ми дізналися, що одного разу обкурений Нав купив у одного торговця порошок з якоїсь дуже рідкісної трави, яка росте чортзна де, і ось якщо підсипати цю траву в пійло –  будь-яка істота забуває, хто вона і що воно. Тоді Навзбовтнув торговцю, що хоче допомогти одному старому другу провести найкращі роки у своєму житті. А потім нам попався один із колишніх партнерів Нава, який…

– Після того, як ти його мало не прибив! – Вставив Лакур, не терпляче перебиваючи брата.

– Так, нам довелося дуже натиснути, щоб він згадав, – продовжив Зур, – І він зізнався, що бачив Нава разом з Тіаром незадовго до його зникнення.

– А де сам Нав? – Нахмурилася Енн.

– Цей старий віник добре замітає свої сліди. Він розчинився! – знизав плечима Мак.

– Але я маю одне припущення, – підняв брови Зур. – Якщо припустити, що Нав підсипав цей порошок Тіару, то щоб він зробив далі, аби насолодитися своєю помстою?

–  Віддав би його імперцям? – Запитав Жако.

– Ні, – похитав головою Зур, – Імперці із задоволенням схопили б і його самого. Я думаю, що Нав продав нашого батька работорговцю. Навряд чи він убив його, швидше за все він потішається, тому що Тіар тепер перетворився на перерослий овоч, з яким будь хто може робити що завгодно. Нам потрібно шукати работоргівців. Вчора на нашій частоті проскочила інформація, що один такий корабель бачили біля Ландау. Летимо туди, а там побачимо.

Вони гналися за кораблем работоргівця кілька діб, доки той не погодився показати їм свій товар, приземлившись на одному з астероїдів.

– Ця воша хоче, щоби за оглядини ми відвалили йому солідну суму. Ця погань свого не упустить, у них особливий нюх на прибуток! – сердився Зур. – Я, Мак і Жако вирушимо до нього, а ви троє залишайтеся тут. І не здумайте втратити пильність.

– Знаємо, не маленькі, – буркнув Лакур.

– А? … – Вона тільки встигла розкрити рота, як Зур відразу заперечив.

– А ти тим більше будеш сидіти на кораблі.

Енн скривджено знизала плечима й відвернулася.

Вона була у себе, коли через деякий час до неї долинули голоси Мака та Лакура.

– Ви вже повернулись? – Зазирнула Енн до вантажного відсіку.

– Та там нема на що дивитися! Тіара серед них немає. Так, кілька імперських солдатів, аквазанецьта трійка плоскоголових маржів, – обізвався Мак. – Ось, якщо хочеш, можеш глянути, я їх засняв, не дарма ж ми відвалили цьому придурку стільки таланів.

Енн поклала на долоню камеру Мака і …завмерла, відчуваючи, як у вухах забилося її серце, а перед очима почав розповзатися туман. Серед рабів вона побачила… Ілая.

– Енн!

– Га? – Вона подивилася на Макавеликими переляканими очима.

– Що з тобою? Тебе ніби блискавкою довбонуло!

– А… а де Зур? – Видавила дівчина, знову перевівши погляд на плоский екран.

– Він у пілотській рубці, викликає Честера. А що це Енн, ти так зблідла?

– Послухай Маку…

– О, мені не подобається твоє обличчя, – похитав він головою, роблячи крок назад.

– Ти як людина повинен мене зрозуміти…

– А ось тепер мені не подобається, як ти це кажеш! – застережливо виставив він руку вперед, вже чекаючи від неї чергову навіжену вигадку.

– Маку! Дідько! Мені по заріз треба на цей корабель! Прямо зараз! Будь ласка, відволічиЗура! – Енн насупилась і вся зіщулилася від напруги, приготувавшись відстоювати свій інтерес.

– А ти думаєш це можливо? ВідволіктиЗура?! Та він же просвітить мене своїми лазерами, він мені весь мозок переверне! – благав Мак.

– А ти скажи йому, що в турбіні порушився шлейф або, що перегоріли дроти у задній кишені. Нехай щось лагодить, я не знаю!

– Ти хочеш, щоб я пошкодив турбіну? Він змішає мене з лайном! Ти цього хочеш?! – Мак був майже в істериці.

– Гаразд, не ламай, скажи, що тобі здалося, а якщо він таки запитає, де я, скажи, що я відлучилася ненадовго, що полетіла до торговця… за дрібничкою! – Напирала на нього схвильована Енн.

– А насправді, навіщо ти туди летиш?

– За дрібничкою й лечу! – обурено знизала вона плечима, не встигаючи на ходу придумати нічого кращого.

________________________________

Дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет

З повагою, Лаванда Різ! 

Відгуки, Коментарі
читачів

Юлія Чупіло

Спеціально назбирую 15-20 сторінок і читаю залпом, щоб пірнути з головою в історію…. і мені маааало..!! стільки подій, переживань… нові і нові герої… а Зур, як же ж хвилює Зур…!! він хороший брат, і неймовірний в своїй закоханості, так із своїми прибамбахами, а хто без них… йому б лише когось для взаємності, щоб він зрозумів Енн, і дійсно підтримав … ну, це такі мої рожеві соплі, помріяти трошки корисно… чекаю продовження цього хардкору, бо історія вже полонила і не відпускає …. ви з Музом неймовірні молодці….!! обіймаю …. :-***

Оксана Самчич

От за що я найбільше люблю ваші книги, за те, що ви не тягнете кота за хм. хм. хвіст)) Брат зразу признався, що він брат, Зур вчасно врятував, Енн призналася Ілаю, що кохає) Все чітко, швидко і в тему, і причому, що розумна інтрига також завжди присутня

Ольга

Лавандо, прокайфувала перший розділ) картинки самі пливуть перед очима – наче фільм))) Мммм, дуже прикольно)))) дякую за космічну сагу))))

Shopping Basket