Північні примари

З усього, що мені спадає на думку, мабуть, найстрашніше, що зі мною трапилося в житті – це ШКОЛА.

Жахливий потік хаотичних нещасть, злих витівок, пліток, пристрастей, сміху та сліз на тлі жалюгідного навчального процесу. Особливо старша школа, де молоді люди, які досягли свого повноліття намагаються корчити з себе навчених досвідом дорослих.

І найгірше, коли у тебе так і не вийшло влитися в колектив за всі ці дванадцять років. Спочатку я намагалася, розчаровувалася, мені було прикро, що мене не брали в групу підтримки і не запрошували на піжамні вечірки, що хлопці не звертали на мене уваги, а дівчата дражнили через мої старі поношені перешиті обноски.

   Справа в тому, що мене виховувала тітка, яка намагалася утримувати нас обох на свою жалюгідну пенсію по інвалідності, бо своїх батьків я втратила ще в дитинстві. Бідність не принижувала мене. Якби інші не тикали мені нею в очі, можливо, я б навіть не помічала, що ношу одну і ту саму зв’язану тіткою зелену кофту, яку вона час від часу доточує. Дивлячись на те, як їй було важко – я відмовлялася від обідів та екскурсій, мріючи, що одного разу зможу знайти собі підробіток, потім поступлю в коледж, після отримаю абсолютно фантастичну посаду і забезпечу нам з тіткою безбідне існування. За мрії внески не беруть.

Тому я стала старанно сидіти над підручниками, підробляючи спочатку нянею, а влітку ще й продавала товар на ярмарках, потім мене взяли на сусідську ферму. І до випускного класу у мене навіть зібралася скромна сума, не бозна-що, дехто такі гроші міг розтринькати за один вечір, але для мене це було моє перше багатство.

Шкільний бал випускників мені триста років був не потрібен, я навіть не планувала туди йти, вважаючи це недоцільним витрачанням часу, але моя тітка вперлася намертво. На її думку, в житті кожної дівчини обов’язково повинен був бути подібний пам’ятний вечір, бал з танцями, гарними сукнями, з блиском та трепетом в очах. Вона в буквальному сенсі поставила мені ультиматум, а я не змогла їй відмовити. Тітка була моєю єдиною люблячою та розуміючою мене людиною. Я вважаю мені дуже з нею пощастило. Тому ми вибрали й купили мені абсолютно шалену (не біда, що з секонд хенду) сукню, туфлі, зробили зачіску, дістали з потаємної скриньки бабусині коштовності. Загалом, як в тих дурних дитячих казках – з задрипанки я раптом перетворилася на загадкову красуню. Не вистачало тільки карети з гарбуза та наївного принца.

В такому перетвореному вигляді власні однокласники навіть насилу мене впізнали. І потрібно сказати, що почувала я себе жахливо некомфортно, як викинута на сушу екзотична рибка. Це було не моє свято, не мої друзі і здавалося, що навіть не моя епоха. Але я кріпилася, бо дала слово. Благо, виснажливі бали не тривають вічно.

Я не відкрию нічого нового, коли скажу, що в нашому випускному класі була своя королева, вона ж – президент шкільної ради, лідер молодіжного руху і володарка інших титулів. Джоанна Міллер – дівчина з гарною фігурою і дуже агресивною зарозумілістю. Джоанна була розпещена батьками і увагою хлопців, які обожнювали її на кожному кроці. Поступово всі звикли, що вона заправляє своїм оточенням і крутить іншими, як хоче. У неї був хороший смак, і захмарні амбіції, через що Джоанна вирішила, що рівнею їй буде тільки Крістіан Таффіт, єдиний син промислового магната, чий маєток височів неподалік від нашої школи. Синочок мільярдера здобував освіту в якомусь престижному університеті і іноді навідувався до своїх предків. Ось в один з таких візитів Джоанна й захомутала свою жертву. Тим фактом, що Джоанна Міллер та Крістіан Таффіт стали зустрічатися було вражене мало не все місто. Тепер кожен хто проходив повз цієї дівчини був майже що освячений її божественною суттю. Принаймні, вона саме так і вважала.

Хоча я мимоволі чула плітки, що Крістіан ніколи не відрізнявся постійністю і був не проти морочити голови відразу декільком ласим до його зовнішності та грошей ідіоткам.

Може, саме це послужило причиною. Тільки несподівано для всіх, прямо на випускному Кріс та Джоанна почали жахливо лаятися і бал заграв усіма барвами, змусивши пожвавитися навіть музикантів. Джоанна намагалася розпускати руки, обсипаючи свого золотого хлопчика добірними матюками, які аж ніяк не в’язалися до ансамблю її сукні. До честі Крістіана, варто відзначити, що він не намагався дати їй здачі, і не обсипав образами цю вибухову істеричку – він лише щось тихо прошипів їй в обличчя, виплеснув на неї вміст свого келиха та вийшов геть.

Ніколи не вважала себе злорадною людиною, але мені ця сцена неймовірно сподобалася, вона принесла мені якесь внутрішнє прямо-таки витончене задоволення. Джоанна, як зазвичай, почала ламати комедію розбитого серця, ридати і мало не битися головою об стіну, а вірний табун подруг тут же почав її самозабутньо втішати.

На такій приємній ноті я вирішила, що мій випускний підійшов до завершення.

Тридцять хвилин пішки навпростець, і я була б вже вдома, але йти вночі через парк все-таки було ризиковано, тому подумки мені довелося змиритися з ще п’ятнадцятьма хвилинами на додачу, які мені потрібно витратити, тупаючи уздовж дороги. В сумі сорок п’ять хвилин. Таксі в моєму становищі було розкішшю, я кожну копійку збирала на коледж в Прінстоні. Так що зняти туфлі та йти босоніж по узбіччю – для мене справа не ганебна.

… Мене більше напружила машина, яка загальмувала поруч.

– Заплигуй! – пролунало з місця водія.

Але я лише прискорила крок.

Тоді він повільно поїхав поруч, намагаючись розмовляти зі мною через відчинене вікно:

– Ти знаєш, як зухвало виглядає дівчина, що самотньо йде по узбіччю в такій сукні?

«Потрібно було йти через парк» – похмуро констатувала я подумки, навіть не повертаючи голови в його бік. Ігноруючи його, я розраховувала, що так він швидше відчепиться. Але де там!

– Я ж намагаюся проявити до тебе людське співчуття, балда! – насідав він.

«Ну звичайно! Теж мені альтруїст!»

Іду, немов нічого не відбувається, про себе дивуючись власній сміливості. Жалісливий хлопець люто натиснув на газ і я майже полегшено зітхнула. … Якби він різко не загальмував, розвернувши машину поперек дороги. Тепер він вже не просто нібито намагався мене підвезти – тепер він вийшов з машини і чекав на мене, сердито схрестивши руки у себе на грудях.

Не дарма його голос мені здався знайомим. Через те, що він маячив прямо переді мною, мені довелося подивитися йому в обличчя. Не знаю, налякало мене це ще більше або навпаки здивувало. Але цим нахабою виявився ніхто інший як сам Крістіан Таффіт!

– Тобто, йти одній по узбіччю – це дивно, а поводити себе як маніяк – це співчуття? – кинула я, зупинившись від нього на відстані двох метрів.

Тихо розсміявшись, Крістіан похитав головою, витягуючи з кишені телефон.

– Шерифе Кінг? – промовив він, не зводячи з мене очей. – Ні, поки нічого не сталося, просто доводжу до відома, що хочу доставити додому одну молоду особу. Як тебе звати? – прикриваючи слухавку рукою, зажадав від мене Крістіан.

– Ханна Бут.

– Так ось, її ім’я Ханна Бут і вона страшенно недовірлива. Якщо з нею щось станеться, винен у всьому буду тільки я один. Так, передаю, – і він простягнув мені телефон.

Взагалі-то, я намагалася уникати ідіотських ситуацій, але ця була якраз такою. Тиха зоряна ніч, химерний мажор, що перегородив дорогу, моя розгубленість і шериф на дроті.

– Міс Бут, може, за вами надіслати машину? Сьогодні дуже багато підпитих випускників, мені не потрібні неприємності.

  Мені доводилося кілька разів перетинатися з шерифом особисто, тому впізнавши його по голосу, мої сумніви розвіялися остаточно.

– Ні, дякую, шерифе Кінг, думаю, я скористаюся пропозицією містера Таффіта, – видавила я тоном, повним холоднокровної гідності. І немов підігруючи мені, виписавши реверанс, Крістіан відчинив мені дверцята своєї машини.

– Тобі теж пощастило посваритися зі своїм залицяльником? – Крістіан явно мав намір поговорити. Добре хоч на машині до мого будинку їхати було три хвилини.

– Ні-і, мені пощастило більше, у мене його немає, – недбало кинула я у відповідь, в передчутті того, що дуже скоро я позбудуся цієї сукні та заберуся під ковдру.

– А-а-а, ти одна з тих колючек-заучек, начитаний кактус? Безневинна троянда, покрита неприступними шипами? Як тобі бал, Попелюшко? Дивлюся, туфлі при тобі, значить жодного шансу принцу?

– Не дуже дотепно. Я знаю хто ти такий, Крістіане, і напевно, я навіть вдячна за твій порив підкинути мене, але не могли б ми помовчати? – я відповіла досить різко, мені не хотілося, щоб він подумав, що я крайня в черзі тих, хто мліє від його усмішки. Не те щоб він мені не подобався, швидше за все я була байдужа до того, ким він був і яким він був. Хлопці зараз не входили в мої плани, особливо такі, які знімали дівчат на одну ніч, забуваючи на ранок їхні імена. 

– Коротше кажучи, ти не хочеш скласти мені компанію? – з усмішкою поцікавився він.

– Яке разюче ясновидіння, – повернула я йому його іронію. – Зупини, будь ласка, ось тут.

– А як щодо просто поганяти по нічному місту та поспілкуватися? – навіть не думаючи зменшувати швидкість біля мого будинку, кинув він. – Я не накидаюся на дівчат, Ханно. Мені не можна сьогодні залишатися самому, та й тобі навряд чи хочеться в такий вечір відчувати себе невдахою.

– Зупини машину, Таффіт!!! – від того, як я на нього гаркнула можна було оцінити мій стан за десятибальною шкалою на «дев’ять», ніколи ще не відчувала себе такою злою та приниженою.

– Гаразд, – видавив він розчаровано, зупиняючись.

Щось мені завадило вискочити з його машини стрімголов, мабуть не даремно я стільки років доглядала на фермі за кіньми, тварини допомогли мені розвинути в собі особливе чуття. Крістіан хоч і був жеребцем людської породи, але з ним безумовно щось коїлося.

– Послухай, я ніколи не дружила з Джоан, але мені чомусь здається, що така дівчина не могла розбити тобі серце, навряд чи у неї взагалі є здатність його заповнити. Так що не сумуй, попереду у тебе ще багато неприборканих красунь, – мені здалося, що це саме ті слова, якими можна втішити такого хлопця.

– О, так ти вирішила, що я божеволію через суперечку з цією пустушкою? – хитро, я б навіть сказала, по-котячому посміхнувся

Крістіан, піймавши мій погляд. – Купа красунь – це звичайно дуже підбадьорливо, але боюся, через тебе моя віра все-таки похитнулася.

– Тоді, як колекціонер дівочих душ, ти повинен знати, що я не пустушка, я не з тієї категорії, я занадто серйозно сприймаю будь-які стосунки. Мені навіть дружити складно. Я швидше виняток з правил, до яких ти не звик, тому твоя віра не повинна спотикатися об виключення, – мені захотілося усміхнутися, аж надто потішний у нього був вираз обличчя.

– Тобі правда так терміново потрібно додому? – його гарні блакитні очі звабливо заблищали. – Згоден пройтися з тобою повз твоїх вікон разів двадцять туди-сюди, раз вже ти вважаєш мене таким соціально-небезпечним типом. Ми могли б просто поговорити, мені здається ти кумедна. О, я не так висловився, – спохватився він, немов ледве стримавшись, щоб не схопити мене за руку, тому що мої ноги вже стояли на тротуарі. – Ніколи не намагався зрозуміти виключення. Можна я тебе хоча б проводжу?

Я знехотя кивнула, і він відразу ж мене наздогнав.

– Живеш з батьками?

Але я не відповіла, мене насторожило те, що в будинку стояла непроглядна темрява, а двері виявилися відчиненими. … Знову це чуття. Тітка завжди зачинялася, і навіть якщо б вона заснула – вона б залишила для мене світло в моїй кімнаті.

– Щось тут не так, – прошепотіла я, застигаючи на місці, ледь дихаючи, бо серце так шалено заколотилося в грудях, наче збиралося вискочити та побігти поперед мене. Потрібно було кинутися туди, дізнатися в чому справа, але моє тіло раптом перестало мене слухатися. Замість цього мене почало трясти, немов я раптово опинилася на страшному холоді.

– Давай я піду першим, – увімкнувши на своєму телефоні ліхтарик, Крістіан насторожено попрямував до дверей, і я вхопилася за нього, тому що тільки це допомогло мені подолати мій острах.

У коридорі було порожньо. Звичним рухом, намацавши вимикач, я ввімкнула світло.

– Тітонько!!!

Зазвичай, вона любила спати в своєму старому кріслі-гойдалці. Я продовжувала її кликати навіть коли … побачила її в ньому. Лякало те, що вона не відгукувалася. Бліда, з посинілими прожилками, які проступили на обличчі, дивиться в нікуди не кліпаючи очима. … І зовсім холодна.

Хотілося щось закричати, розплакатися, але голос, як і сили різко залишили мене, а світ навколо почав шалено розгойдуватися. Світ, який раптом потемнів. У ньому для мене стало занадто порожньо й холодно. До такого ніколи неможливо вчасно підготуватися.

Я чула, як Крістіан кудись телефонував, але сама я не могла відірвати очей від обличчя жінки, яка замінила мені матір та подругу, єдину мою сім’ю. Коли коронер та люди з похоронної служби упаковували тіло в мішок для трупів, Крістіан, який стояв позаду мене, чомусь стиснув мене за плечі. Тепер його присутність для мене було якоюсь ефемерною, розмитою, я дивилася на нього, але нічого не бачила перед собою.

– Коронер сказав, що смерть наступила природним шляхом, – проказав Крістіан. – Виявляється, твоя тітка була дуже хвора. Похорон завтра. У тебе є хто-небудь ще з рідних? … Ханно? – і тільки коли він вдруге торкнув мене за плече, я заперечливо похитала головою.

– Чому так? Чому так? – тихо запитала я у самої себе, заплющуючи очі.

Відчинились та зачинились дверцята холодильника, потім загриміли шафки на кухні і знову пролунав незадоволений голос Крістіана:

– Ані тобі заспокійливого, ані спиртного.

– Крісе … ти не міг би залишити мене саму?

– Знаєш, взагалі-то мене складно обізвати чуйною людиною, я швидше за все егоїст і я завжди відчуваю момент, коли мені пора звалювати. І ось це не той момент, Ханно. Я побуду тут. Ненав’язливо, – спокійно і з непохитною впевненістю заявив мені Крістіан з поглядом «не обтяжуй себе обуреннями».

Від своєї розгубленості я погано міркувала. Я тільки чула, як розмірено цокає годинник і відчувала, як в цій тиші розповзається порожнеча. Але тільки у цієї порожнечі ніяк не виходило заповнити простір навколо мене повністю – натикаючись на Крістіана вона спадала, як хвиля об хвилеріз, намагаючись знову й знову. І саме це відчуття, що в цей нелегкий момент я не залишилась сама – дозволило мені триматися. Саме присутність поруч цього абсолютно чужого хлопця дала мені зрозуміти, що я завжди була сильною.

 … Мені наснилося, ніби я стою в залитій сонцем кімнаті, а усміхнена тітонька Анжела, підводить мене до великого дзеркала, обіймаючи мене за плечі:

– «Ханно», – ласкаво говорить вона, і її очі випромінюють мудрість. – «Іди туди, куди хочеш, будь з тим, з ким хочеш, досягай бажаного, але обов’язково, і це важливо – прислухайся до свого внутрішнього голосу, він йде з глибини, тієї глибини, яку я так і не встигла тобі розкрити. Тому ось тобі моя остання воля – розплющ свої очі, свою душу, свій розум. Дозволь живим дізнатися тебе, відшукай того, хто приручить твоє серце і довір йому своє життя. Жодного дня більше не залишайся на самоті».

  Можливо, в світлі події – простягаючий мені вранці паруючу чашку Крістіан Таффіт вже не виглядав так сюрреалістично, але це відбувалося саме зі мною. Раптова смерть рідної людини, майбутні похорони, туманне майбутнє і чужий хлопець, який особисто зварив мені каву.

– Чому ти все ще тут, Крістіане? Я, звичайно, тобі дуже вдячна за підтримку, але це не твоя турбота. Так склалося, що вчора ти опинився поруч, але я не в змозі бути тобі настільки зобов’язаною…

– Ага, – недбало перебив він мене, не давши договорити. – Зараз почнеш випинати свою гордість і, чого доброго, зачепиш мою недовірливу натуру. Навіть мені очевидно, що людина не може залишатися самотньою в такий момент. Думай що хочеш, але для мене це знаменно – твоя тітка немов передала тебе мені, довіривши моїй турботі, – і не давши прорватися моєму обуренню, додав вже без іронії. – Там на тебе чекають з адвокатської контори. У Анжели був складений заповіт зі строгими рекомендаціями щодо похорону.  

– Бути спаленою послідовниками братства Маргула?!! Що, бляхо муха, за братство таке? – вражено втупилася я на адвоката, невисокого втоптаного чоловіка з непроникним обличчям. – І чому я не можу бути присутньою?

– Така воля вашої тітоньки, – неупереджено відповів він мені. – Ви отримаєте прах, який зможете поховати на свій розсуд. Представники братства також оповіщені і вже готуються до ритуалу. Оскаржити заповіт ви жодним чином не можете.

– Ти коли-небудь чув про подібне? – коли коротун адвокат пішов з поважним виглядом, в серцях я поцікавилася у присутнього тут весь цей час Крістіана.  

– Хіба мало в світі людей з дивацтвами, – знизав плечима Кріс, – Зате вона позбавила тебе від купи клопоту. Потім ти зможеш розвіяти прах улюбленої тітоньки над озером або зберігати його у себе, перевозячи з місця на місце. Тобі ж по буквах прочитали – вона не хоче, щоб ти тужила. Тому напрошується питання, що ти збираєшся робити далі, Ханно?

– Пробач, але у мене теж напрошується питання, яке тобі до цього діло?

– Її смерть зробила нас близькими, ти не знаходиш? Тепер я єдиний, хто у тебе залишився на всьому білому світі!

Це самовпевнене твердження трохи призвело мене в ступор, перш ніж до мене повернулося моє самовладання і дар мови.

– Ти помиляєшся! Тепер я сама по собі, у мене нікого немає, і ти для мене зовсім чужий, як і вчора і позавчора. Тому я хочу, щоб ти забрався, Крістіане Таффіт. Будь ласка.

Він пішов зачеплений з ображеним виглядом ніби зробив мені послугу. А я стала збирати речі і думки, забиваючи ними порожнечу всередині. Мені важко з кимось зближуватися, приймати допомогу, мені складно вірити людям, тому з боку я й здаюся такою колючою відлюдницею. Мені чомусь здається, що так я зможу захиститися від розбитого серця, зради та брехні.

Прах тітки Анж я отримала одночасно з пропозицією продати наш будинок. Я навіть не роздумувала, зрадівши рідкісній удачі. Гроші мені були потрібні на навчання в коледжі, тим більше, що я не збиралася повертатися в це місто.

Напрямок для себе я вибрала вже давно – ветеринарія. У мене виходило ладити з тваринами, у мене не було абсолютно ніякого страху перед ними, так само, як і не було винятків, тобто я могла спокійно надати допомогу крокодилу або павуку птахоїду, не кажучи вже про вовків чи коней. Я любила тварин і розуміла їх краще, ніж людей. Професія ветеринарного лікаря була затребуваною, залишалося тільки щоб мене прийняли до коледжу.

***

Коли виповнюється твоя мрія, ти не завжди буваєш в змозі осягнути цю свою нову реальність! Ейфорійний шок! Мить дива! Те, що я стала студенткою, і що моє життя тепер докорінно змінилося – до мене почало доходити вже в кімнаті, яку я ділила зі своєю сусідкою. Я раптом просто заверещала, налякавши її до чортиків. … З цього й почалася наша дружба.

Мішель вчилася на кафедрі зоології. Такої жвавої, практичної та авантюрної дівчини я в своєму житті ще не зустрічала. Вона знала по іменам всіх студентів в кампусі, була в курсі подробиць особистого життя викладачів, вже не знаю як їй вдалося це пронюхати. Знала в якому кафе і по яких днях знижки, як заощадити на проїзді, як вигідно морочити голову хлопцям і навіть як можна випрати білизну в пральні на халяву. До того ж вона була красунею і досить ерудованою дівчиною. Мені пощастило зустріти саме її.

Незважаючи на її навіженство та шаленство – я з першого дня перейнялася теплотою та симпатією до цієї дивачки. Хоча дивачкою для неї була якраз саме я.

Мішель неймовірно дивувалася моєму невмінню зближуватися з людьми, вважаючи мало не недоліком той факт, що я досі була все ще незайманою і зовсім не вміла пити. Навчити мене життю вона чомусь вирішила з вечірок, категорично взявши наді мною патронат. І перша спроба з тріском провалилася. Пам’ятаю тільки першу чарку, а потім схилене наді мною немов у тумані обличчя Мішель.

– Послухай, а може, у тебе непереносимість? – рано вранці, співчутливо прикладаючи мені до чола змочений водою рушник, припустила вона. – Я чула, таке буває. Фігово, звичайно, але ми все одно знайдемо тобі хлопця.

– А що є гостра необхідність? – пролунало поруч зі скептичною іронією. Я одразу впізнала цей голос, а ось Мішель поява гостя дуже спантеличила.

– Чому ти тут? І як ти мене знайшов? – видихнула я абсолютно непривітним тоном. Ніяк не збагну, що йому треба і що він собі уявив.

– І знову привіт, – посміхнувся Крістіан. – Ось вирішив відвідати тебе, подивитися, як ти влаштувалася. І що ж я бачу – тебе намагаються споїти!

– Нічого подібного! – тут же спалахнула Мішель. – Ханна повинна вміти розслаблятися і веселитися, як це роблять всі в її віці! І хто ти взагалі такий?

– Близький друг. Крістіан Таффіт. І Ханна не всі, якщо ти ще не помітила, вона особлива! – те, з яким видом це заявив Крістіан, змусило мене сісти в ліжку з відкритим ротом. І з яких це пір ми стали близькими друзями?

– Ну, так, звісно, вона особлива бо любить змій та мріє запліднювати корів, – уїдливо кинула Мішель, пильно розглядаючи цього «близького» друга. – А чим ти особливий, якщо не брати до уваги гарненьку фізіономію?

– Прогуляємось? – ігноруючи її питання, Крістіан зловив мій погляд.

– Мені не добре, – для більшої наочності я впала назад на подушку.

– Стане легше, як тільки я обійму тебе на свіжому повітрі, – і він простягнув мені руку з повною упевненістю, що я тут же повинна скочити на радощах. Ось тільки у мене зовсім не було сил лаятися і згадка про свіже повітря, все ж таки схилила мене прийняти його пропозицію. Тим більше, так я зможу швидше від нього позбавитися.

– Сильно голова болить? Давай сядемо на цю милу лавочку в кущах, інтимне містечко, не знаходиш?

– А ти не знаходиш дивним, що з кожним твоїм словом мій головний біль лише посилюється? – сіла я на лавку, насупившись непримиренною хмарою, але в наступну секунду охнула, відчувши у себе на скронях його прохолодні пальці.

– Я знаю точки і як правильно їх масажувати, щоб від похмілля не залишилося ані сліду. Але тобі більше не варто торкатися до спиртного. Це не робить честі ветеринару-фанатику, – посміхнувся Крістіан, знаючи, як він мене цим нервує.

– Я й без твоєї поради більше не доторкнуся до цієї отрути. Що ти тут насправді робиш? Якщо чесно, я здивована і спантеличена, а ще …

– А ще тобі хочеться мені нагрубити, щоб відшити остаточно, адже тебе лякають хлопці, які до тебе торкаються. Лякають до чортиків. Нехай краще повз стороною проходять, так? О, я відчуваю цей броньований кокон, Ханно. Але я відчайдушний і в рівній мірі нахабний, тому ризикну запропонувати тобі зустрічатися. Ти мені подобаєшся. І я не сприймаю тебе, як виклик і не мрію залізти на чергову дівчину, ні, ти зачепила мене чимось іншим. Хоча б спробуй. Вже легше? – прибравши руки та присівши поруч, Кріс заглянув мені в обличчя усміхненими очима. Нудота, шум і біль в голові дійсно зникли.

– Треба ж, від тебе ще й користь є, – хмикнувши, відводжу погляд. Починаю коливатися і більше схиляюся до того, що можливо варто хоча б дізнатися, як це цілуватися з хлопцем, побачення, переживання і таке інше. – А ще ти страшенно багатий фатальний красень і мені будуть заздрити всі дівчата коледжу, еге ж? – не можу стримати іронію, але і не відсторонююсь, коли, обійнявши мене, Крістіан м’яко потягнув мене на себе.

– Я постараюся бути скромніше, у всіх є недоліки, злюко. Пробач, що народився таким гарненьким. … Заплющ очі, Ханно. Я поцілую тебе, можна?

Чотири роки потому

 – Ханно, ти просто повинна прийняти мій вибір. Пат такий класний, він унікальний, потрібно бачити, щоб зрозуміти, хоча я не впевнена, що ти зможеш. Не всі народжені айсбергами, так що просто прийми це як факт, – торохтіла в слухавку Мішель, користуючись моментом.

Від шоку в мене відібрало голос, я слухала її, відчуваючи, як мої очі лізуть на лоба від обурення.

– Я все зважила, все обдумала та розставила пріоритети. Мила, я не повернуся, пробач. Знай, я щаслива, я закохана і вагітна. Просто порадій за мене!

– Та я зараз свідомість втрачу від потрясіння! – вирвалося у мене. – Ти відчуваєш себе щасливою, тому що ти зійшла з розуму! Це не ти зі мною зараз говориш – це говорить оброблена ідіотка, якою ти стала після спілкування з цією сектою. Мішель, ти не та людина, яка здатна ось так зламати собі життя через гарненьке личко. Я не вірю! – кричала я в слухавку на подругу.

– Дитинко, часом життя перевертається з ніг на голову в один момент, і все те, що раніше тобі здавалося абсурдним – стає сенсом твого життя. Обіцяй мені, що коли ти нарешті отримаєш диплом, ти теж спробуєш стати щасливою. Я маю на увазі жіноче щастя, Ханно. Якщо не з Крісом, то з ким-небудь іншим. Дозволь собі покохати. Гаразд?

– Звичайно, – видихнула я з відчаєм, жбурнувши слухавку. Потім, недовго думаючи, я набрала номер каси аеропорту, а потім номер Кріса.

– Господи ти боже мій!!! – перше що він вигукнув. – За чотири роки нашого знайомства ти вперше зателефонувала мені з власної волі! Сподіваюся, нічого страшного не сталося? Або моїй надії все-таки не варто повставати з попелу?

– Просто ти залишив повідомлення на автовідповідачі, хочу попередити тебе, що мене не буде в місті, тому повечеряти разом не вийде. Я лечу на Аляску!

– З якої, дозволь спитати, такої потреби? – голос Кріса на іншому кінці дроту моментально перетворився на сталевий трос.

– Через Мішель. По-моєму, минулого разу, коли ми з тобою розмовляли по телефону, я розповідала тобі, що Мішель вирушила до стенфордського дослідницького інституту, щоб зібрати дані для своєї дипломної роботи. І ось тепер вона мені повідомила, що кидає навчання, тому що закохалася, та до того ще й завагітніла від якогось фантастичного лісоруба! Тут щось не так, Крісе, я це відчуваю. Так, Мішель звісно навіжена, але не до такої ж міри. Вона не для того вчилася наче проклята цілих чотири роки, щоб взяти й кинути все за три місяці до випуску. Вона б так не вчинила зі своїми батьками, які віддали останнє, розплачуючись за її освіту. Мені потрібно знайти її, щоб вставити на місце її мізки.

– Ханно, твоя подруга доросла дівчинка, якщо вона прийняла таке рішення, значить, це її вибір! З якого дива ти надумала втрутитися та все виправити?! – завив Кріс. Я була впевнена, якби він був поруч, він би мене при цьому ще й за плечі потряс. – Це безглузда ідея, залиш їй її життя, краще своїм займися!

– Але я не буду хорошою подругою, якщо не спробую, Крісе. Безумовно їй заморочили голову, якісь техніки застосували, ще щось, але це точно не вибір Мішель, не тієї Мішель, яку я знаю. Вона розповідала, що цей хлопець з якоїсь громади. Думаю, це секта. І в такому випадку Мішель потрібно рятувати!

– Все ясно, шансів переконати тебе, що ця затія може бути небезпечною, у мене немає! – розсердився Кріс. – І в яку дірку на Алясці занесло твою ненормальну подругу?

– Містечко під назвою Форт Юкон. Послухай, я не збираюся перед тобою виправдовуватися, між нами не ті стосунки, щоб я оглядалася на твою думку, Крісе … – не давши мені договорити, він кинув слухавку.

Останнім часом це вже увійшло у нього в звичку, хоча ініціатором телефонних розмов завжди був саме Крістіан. Спочатку ми намагалися розмовляти нормально, але він, як мені здавалося, занадто гостро реагував на мої слова, зривався та вимикав телефон. А через деякий час як ні в чому не бувало телефонував знову або просто з’являвся на порозі моєї кімнати в гуртожитку, дивлячись на мене своїми серйозними та ображеними блакитними очима. Не кажучи жодного слова починав цілувати. Іноді ми знімали номер в готелі, щоб без перешкод займатися любов’ю. Тому що секс, якщо вірити науці і моїй подрузі Мішель – був необхідною умовою для нормального протікання всіх хімічних процесів в організмі. Стосунки між нами, м’яко кажучи, були дивними. Кожен з нас начебто жив своїм життям, і в той же час наш зв’язок з Крістіаном зберігався. Я анітрохи не була в нього закохана, мені просто було добре з ним в ліжку, ну й так поговорити час від часу. Він став моїм першим і поки що єдиним чоловіком, на інших хлопців у мене не вистачало ні часу, ні бажання.

«Життя занадто коротке і насичене, щоб витрачати його на всілякі сумні історії». Почувши одного разу від мене цю фразу, Крістіан не упускав можливості вимовляти її на свій іронічний манер при кожній нашій особистій зустрічі. У нього були інші дівчата, з якими він спав, і він цього не приховував, але чомусь продовжував підтримувати зі мною стосунки. Може бути, тому що я не страждала ревнощами або якими-небудь планами щодо нього.

З міжнародного аеропорту Фербенкса, на взятій напрокат машині, я вирушила в містечко під назвою Форт Юкон. Повідомляти подрузі про свій приїзд я поки не поспішала, хотіла спочатку розібратися, розпитати місцевих, поспостерігати і вже потім діяти. Я дуже дорожила цією дівчиною. Мені, як і раніше, було дуже складно зближуватися з людьми, і по суті, Мішель та Крістіан були єдині, хто знав мене справжню, хто виявляв до мене якісь почуття. Нікого іншого я не впускала, суворо обмежуючи свій внутрішній світ, для чогось підсвідомо захищаючись від людства.

Форт Юкон невелике містечко з населенням в 590 чоловік, оточений заповідниками, куди дуже любили приїжджати туристи. Але через те, що вештатися лісом взимку бажаючих знайшлося небагато, то отримати номер в готелі в цю пору року було не важко. Зате, я зіткнулася з іншими несподіваними труднощами – ніхто з місцевих, до кого я чіплялася з запитаннями, в очі не бачили Мішель і не чули ні про яку громаду чи секту.

Навіть шериф і два його помічника мало не клялися мені, що навіть духу таких людей тут не було. Опинившись в глухому куті, я була вже готова зателефонувати Мішель, щоб уточнити її місце перебування. Можливо, існував ще один Форт Юкон, двійник на канадській території. Але передчуття підказувало мені почекати до ранку. Я навчилася йому вірити, тому що воно ніколи мене не підводило, це особливе таємниче чуття …

І вже пізно ввечері в двері мого номера несподівано постукали.

– Ти все-таки незрозуміла істота, Ханно, – пробурчав мені з порога Кріс, ввалюючись всередину, кидаючи свою сумку на крісло. – Як можна відчиняти двері, не поцікавившись хто за ними стоїть?

– Що … що ти тут робиш?! – видихнула я, коли моє здивування мене трохи відпустило. – Потрібна якась вагома причина, щоб Крістіан Таффіт забрався в таку глухомань, відірвавши своє доглянуте тіло від зони комфорту.

– Просто не хочу потім наймати загони Звіробоїв і пускати їх по твоєму сліду цими дрімучими лісами, – іронічно скривився Кріс, власницьких притягаючи мене до себе. – Я не намагаюся набити собі ціну, але сама ти тут ні чорта не вирішиш, – промовив він після того, як торкнувся моїх губ своїми холодними з морозу губами. – Пустиш мене до себе, номерів люкс у них тут все одно немає.

Це означало, що я отримаю чудовий ні до чого не зобов’язуючий секс з Крістіаном і допомогу в розслідуванні. І причин його відкидати у мене не знайшлося, тому що Кріс, чого гріха таїти, дуже розумний, симпатичний хлопець, та й в сексуальних задоволеннях практично експерт. Я чомусь була в цьому впевнена, хоча мені, по суті, і порівнювати було ні з ким. Але Кріс умів проявляти свою ніжність так, що я її з радістю приймала, був уважним зі мною і в міру розкріпаченим, саме настільки, щоб заворожити мене і не злякати. До того ж він умів смішити, я навіть відкрито обожнювала його почуття гумору! І він ніколи не страждав жадібністю. Мене навіть злило, що Кріс був готовий виконати будь-яку мою забаганку. Одного разу я жартома попросила його купити мені ретро автомобіль на ходу, так потім ледь відмовила цього ненормального марнотратника. Так, багато якостей в його характері мені імпонували, але, на жаль, моє серце не тремтіло від любові. Воно залишалося глухим, німим та байдужим. І цю холодність в собі я вже починала таємно ненавидіти.

  Прокинувшись, я ще деякий час полежала з заплющеними очима, не бажаючи вибиратися з теплого ліжка на цей холод. Повітря в приміщенні було настільки свіжим, що здавалося, навіть в номері у нас з рота валить пар.

Кріс не спав, і те, що він намотував моє волосся собі на палець, означало, що Кріс про щось серйозно розмірковує.

– Так що тобі вдалося дізнатися? – спокійним та твердим голосом запитав він, хоча я лежала до нього спиною. – Знайшла слід Мішель?

Важко зітхнувши, я перекинулася на інший бік:

– Зізнаюся, я зазнала фіаско. Ніхто нічого не бачив, не знає, але при цьому в їхніх очах застигає страх. Місцеві, включаючи шерифа, безумовно брешуть мені. Ти ж знаєш, я безпомилково це відчуваю. 

– О, схоже, я мав рацію щодо небезпеки, значить, не дарма я не хотів відпускати тебе одну, – нахилившись до мене, Кріс зобразив поцілунок на моєму чолі. – Давай ти поки що приймеш душ, а я дізнаюся, де можна смачно поснідати й заодно прощупаю, що ж вони таке приховують. Думаю, у мене це краще вийде. Без образ.

– Знаю я твою майстерність – почнеш туманити людям мозок, розмахуючи перед ними сто доларовими купюрами, – надулася я, сідаючи в ліжку, все ж ображена такою заниженою оцінкою моїх здібностей.

– Аби спрацювало, – недбало знизав плечима Кріс, – В коханні, як і на війні – всі засоби рахуються.

– Ти це до чого? – насторожено витягнулася я, але він навіть не подумав відповідати, сховавшись за дверима. Слово «кохання» спливло в нашому спілкуванні вперше, і для мене це вже серйозний привід для занепокоєння. У моєму арсеналі доказів було багато прикладів того, що кохання приносить людям пекельний біль, що воно здатне зруйнувати особистість і навіть обірвати життя. Тому я ні за що в світі не хотіла потрапити у пастку цього дегенеративного почуття. Тому мене й влаштовували подібні стосунки з Крісом. Але ось тільки сам Кріс, схоже, втомився приховувати свої справжні причини, чому він все ще зі мною.

Душ зазвичай привів мене до тями, щоправда, температура повітря в кімнаті, після душу бадьорить ще жорсткіше. Загорнувшись в рушник, на всю клацаючи зубами, я намагалася зібрати свій розкиданий навколо ліжка одяг. Оглядаючись на шерех, я нітрохи не сумнівалася, що це Кріс, але який же був мій жах, коли посеред кімнати я побачила зухвалого на вигляд, зарослого щетиною незнайомого здорованя.

– Ми чули, що ви зайнялися пошуками, міс, – сказав він низьким голосом, від якого моє тіло остаточно покрилося крижаною кіркою. – Не радимо вам їх продовжувати. Це наше попередження по-хорошому.

– Зате я зараз витрясу тебе з твоєї шкури по-поганому!!! – прогарчав, стоячи за ним Кріс. І що мене вразило – цей накачаний здоровань серйозно злякався стрункого абсолютно не схожого на велетня Кріса. Притискаючись до стіни, бугай став задкувати до дверей, вилетівши в них кулею, тільки ми його й бачили.

– Ханно, як ти? Іди до мене, – рвучко обійняв мене Кріс. – Він тебе не зачепив? Сильно налякалася?

Я просто похитала головою. Здається, я навіть перестала помічати холод.

– Вагомий аргумент, щоб знайти Мішель. Як ти вважаєш? – мої вимогливо підняті брови змусили його насупитися.

– Все, що мені вдалося дізнатися, це що хлопці з громади зазвичай беруть участь в конкурсі лісорубів, який влаштовується в Твіліті. Ще одне містечко недалеко звідси. Святкування для туристів вже сьогодні, саме тому в Форті Юкон так безлюдно, всі рвонули туди, хто підзаробити, хто подивитися. У програмі еротичне рубання дров, швидкісне поїдання хот-догів та гонки на собачих упряжках, – Кріс іронічно хмикнув, але по його очах я бачила, що він все ще злиться на непроханого гостя.

– Висуваємося в Твіліті? – обережно вимовила я, мене не на жарт вразило, з якою відвагою Крістіан був готовий мене захищати, тому обвивши його за шию я кілька разів з усією щирістю вдячно поцілувала його в губи. – Це було сміливо, Крісе, адже він удвічі вищий від тебе.

– Зовнішність часто оманлива, – посміхнувся він, згинаючи брову. – Мою дівчину ніхто не посміє образити.

«Мою дівчину» ще довго стукало у мене в вухах.

– Моя бабуся виглядає краще, ніж цей мотлох! – застогнав Кріс, коли прийшов час сідати в машину. – Таке видають на прокат? Де ти її взяла, на звалищі?

Тепер настала моя черга закочувати очі, мовчки сідаючи за кермо.

– Що ж, доведеться насолоджуватися чортовим екстримом, – бурчав Кріс, подумки сумніваючись пристібатися йому чи ні. – Ескімоси, жахлива кава, дрімучий ліс. Потрібно було взяти собачу упряжку!

– Годі тобі голосити, золотий хлопчик, цілком стерпна тачка.

– Терпіти не можу, коли ти мене так називаєш!

– Ти сердишся, Крісе, і незручності не єдина причина. Не хочеш поділитися?

– Ні. Але твоя проникливість іноді лякає, чи знаєш.

Зустрівшись з його серйозним поглядом – я посміхнулася. Він був таким милим, коли хмурився.

– Адже ми добре ладнаємо, правда? – запитав він через час бадьорим оптимістичним голосом. – Ми можемо проводити разом час, нам класно в ліжку. Все було б інакше … ну … не так, якби ми не подобалися один одному.

– О, ні, – застогнала я, вчепившись в кермо. – Ти заходиш здалеку, роблячи почесне коло. Значить, готуєшся ляпнути мені в лоб щось таке …

– Та я просто так, констатую факт, – тут же змінив тактику Кріс, напускаючи на себе невимушений вигляд. Тепер те, що він збирався мені сказати – він піднесе в іншій формі. Інтуїція підказувала мені що саме, але мені не хотілося про це навіть думати.

Маленьке містечко, яке ледь дотягнуло до такого статусу, було заповнене туристами. Нам довелося кинути машину на околиці і топати в центр пішки, штовхаючись серед людей.

– Як ми їх знайдемо в цьому натовпі? – роздратовано кивнула я на бажаючих розім’яти свої м’язи у вправах з сокирою.

– Мій інформатор сказав, що вони колють дрова, роздягаючись до поясу, що вони красені як один і що ці самці люблять фотографуватися з дівчатами, – відповів мені Кріс з непроникним обличчям, стежачи поглядом за натовпом народу.

– З ким ти спілкувався? З захопленою дівчинкою-підлітком, якій не вистачало на нові брязкальця?

– На сноуборд, якщо бути точніше. 

– Ха!

Разом з Крістіаном я почала здалеку розглядати процес підготовки учасників конкурсу лісорубів. Команд було кілька, а якщо точніше цілих десять і всюди хлопці були як один, міцні та м’язисті. Але оголили свої потужні торси на морозі лише одні. І я не знаю, що виглядало страшніше їхні кулаки або сокири, які вони стискали в своїх руках.

– Того велетня, що вліз до нас в номер ніде не видно. Думаєш, вони знають, що ми тут? І що порадиш, просто підійти та запитати про Мішель? – щоб не випустити з поля зору напіводягнених качків мені доводилося підстрибувати на місці, тому що глядачі в перших рядах загородили весь огляд. Причому, здебільшого цими глядачами виявилися галасливі вболівальниці, і від їхнього вереску закладало вуха.

– Підійдемо пізніше, вони ж напевно влаштують фотосесію. А поки у мене з’явилася ідея, – і Кріс впевнено потягнув мене кудись в сторону.      

Музика точно грала для фону, але йому закортіло потанцювати зі мною.

– Гаразд, Ханно, не буду щось вигадувати, задавати тобі питання, а просто скажу свою думку. Нам потрібно одружитися! – видав Кріс, вчасно затиснувши мені рот своєю долонею. – І поки ти знову не завела свою шарманку про сумні історії – я хочу переконати тебе в раціональності такого рішення. Через три місяці ти отримаєш свій довгоочікуваний диплом, спеціальність і квиток в туманне майбутнє. Але твоє майбутнє буде куди комфортніше, якщо в ньому буду я. Ти ж не станеш заперечувати, що прив’язалася до мене? Між нами є почуття, не будемо їх позначати, якщо вже ти цього так не хочеш, але вони є. Я дам тобі будинок, перспективну роботу, умови та безпеку. Коли ти станеш моєю я не стану шукати дівчат на стороні. Обіцяю, ти не пошкодуєш. Тепер говори.

Чогось такого я від нього і чекала, і в якомусь сенсі Кріс мав рацію. Вийти за нього було б раціональним вчинком, з ним я була б забезпеченою і не була б самотньою. Але …загадкове передчуття, що переховується в моєму серці, в цьому випадку відкидало будь-яку практичність та раціональність. Немов залишаючи надію почуттям, яких я так дико боялася.

– Я ж не повинна дати тобі відповідь прямо зараз?

– А коли? – похмуро зітхнув Кріс.

– У день вручення диплома я дам тобі точну відповідь, – твердо заявила я. – Ми можемо зійтися на цьому?

Крістіан кивнув, і його погляд змусив відчути мене укол жалю.

– Крісе, насправді мені дійсно буває дуже добре з тобою, і я вдячна тобі, за те, що ти сьогодні поруч зі мною. У моєму житті ти став невід’ємною частиною, ти важливий і шалено дорогий мені. Ти ж знаєш, я не приймаю спонтанних рішень, – посміхнувшись, я з ніжністю провела рукою по його щоці. Мені хотілося, щоб його погляд трохи відтанув. – А тепер давай вирішимо питання з Мішель.

Якщо зважати на силу, яку демонстрували лісоруби – у напівоголених чоловіків з таємничої громади конкурентів не знайшлося. Вони обійшли всіх в швидкості та витривалості. Шаленіючи від екстазу, шанувальниці верещали та підстрибували, коли оголосили переможців, і після, штовхаючись немов на розпродажі, кинулися фотографуватися зі спітнілими Аполлонами та їхнім блискучим кубком. Хлопцям явно лестила така увага, вони нікому не відмовляли, охоче посміхаючись в об’єктив. Їх дійсно можна було назвати красивими – ідеальні пропорції обличчя та фігури, мужні плечі і руки з розвиненою мускулатурою, сексуальний прес.

– Піду, займу чергу, – понуро зітхнула я, дивлячись на весь цей жіночий ажіотаж. – Покажу фото Мішель і задам пряме запитання.

– Я буду поруч і не спущу з тебе очей, – видихнув Кріс, примружившись, ніби вже був готовий битися.

Я стояла трохи осторонь і чекала, коли можна буде протиснутися, не принижуючи своєї гідності. Було в усмішках цих хлопців щось дивне, ледве помітна тінь. Моє передчуття чомусь асоціювало цей вираз обличчя з уважним хижаком. … І ось несподівано погляд одного з хлопців зустрівся з моїм. Він дивився на мене усвідомлено, і чим довше – тим менше йому хотілося посміхатися. Я так само не могла відірвати від нього своїх очей. Розкидавши навсібіч дівчат, які майже висіли на ньому, він підійшов прямо до мене.

– Е-е-е… привіт, – здавлено вимовила я, дивлячись на це обличчя, яке очікувало від мене пояснень. На вигляд йому було десь близько тридцяти, він був самим помітним з них, пронизливо сірі майже сріблясті очі, темне волосся, зведені на переніссі ідеально окреслені брови, чуттєві губи, вольове підборіддя з ямочкою. Ватажок – ось, що тихо прошепотіло мені моє передчуття.

– Здрастуй, – його оксамитовий голос виявився надзвичайно приємним. Продовжуючи оцінювати мене своїм поглядом, він раптом невимушеним жестом прибрав в сторону моє волосся, яке розсипалося по плечах. І щоб приглушити власну незручність, я дістала телефон, відкривши на ньому фото подруги.

– Її звуть Мішель. У мене є інформація, що ця дівчина може перебувати у вас. В останній раз вона говорила мені, що по своїй волі приєдналася до якоїсь громади. І мені дуже важливо побачитися з нею. Мішель близька для мене людина, і я просто не можу …

– Змиритися з її рішенням, – закінчив він, весь цей час не відриваючи від мене своїх уважних очей. – Хочеш відрадити її?

– Хочу глянути їй в очі і ще раз почути від неї цю божевільну історію кохання. Так, я звичайно ж спробую повернути Мішель до реальності, – майже відважно відповіла я йому. – А ще я постараюся переконати тебе.

– Чому саме мене? – щиро здивувався він, смикнувши плечима.

– Тому що … ти головний.

В його погляді знову щось змінилося. Таке враження, що не тільки він був для мене загадкою, але і я для нього.

– Із задоволенням побалакаю з тобою, Ханно, але не раджу тобі витрачати сили на доводи, – все більше й більше вражав він мене. – І щоб допомогти тобі змиритися, мабуть, я дозволю тобі побачитися з Мішель.

– Звідки … тобі відомо моє ім’я? – мій тон не приховував мого замішання, як, напевно, і вираз обличчя. Тому що поки ми розмовляли, інші напівголі Аполлони, відв’язавшись від своїх шанувальниць, підійшли ближче, ставши за своїм ватажком півколом. І кожен з них втупив в мене свій погляд.

– Хм, – посміхнувся він моєму запитанню. – Ти можеш поїхати з нами прямо зараз, як гість і особисто переконатися, що силою ми нікого не утримуємо. Але є одна проблема – твоєму дружку дорога в наше поселення закрита.

Обернувшись, я була вражена поглядом Крістіана – скільки там згущувалося загрози та ненависті на адресу цих хлопців. Мене навіть пересмикнуло від відчуття небезпеки, яке витало в повітрі.

– Якщо домовишся з ним, через пару хвилин он в тому чорному джипі, – кивнув мені ватажок, так і не представившись. – Мене звуть Ерік, – додав він, ніби підслухавши мої думки.

Вони рушили в бік стоянки, а я в бік похмурого та незадоволеного Кріса.

– Ні! – гаркнув він, навіть не давши мені рота розкрити.

– Але, Крісе, у тебе немає права забороняти мені або дозволяти. Я доросла самостійна особистість, і я поїду з ними, незважаючи на твій «це безглузда ідея» погляд. І якщо я не повернуся до завтрашнього вечора …

– Іди, – на подив різко здавшись, змучено видавив Кріс, загравши жовнами. – Вони знають, що трапиться, якщо ти не повернешся до завтрашнього вечора.

Я одразу захотіла його розпитати докладніше, такі туманні заяви народжували тривожні сумніви, але помітивши мої наміри, Кріс тільки похитав головою, і я вирішила залишити це на потім, поспішаючи до джипу.

Страху перед цими хлопцями я чомусь не відчувала абсолютно, що теж саме по собі було незрозумілим. Підозрілі, накачані, з хижими поглядами лісоруби могли зробити зі мною що завгодно, але я залишалася на подив незворушною. Хіба що трохи хвилювалася перед зустріччю з Мішель.

Їхали мовчки. Поруч зі мною на задньому сидінні сидів Ерік і ще якийсь хлопець. Дивлячись у вікно, я навіть задрімала. І в цьому стані напівдрімоті я ніби почула їхню розмову, але це не були вимовлені вголос слова, а ніби … уривки думок. Безглуздо, неймовірно, але я чула те, що не було звуком …

«- Якщо це не вона, тоді я відкушу свій власний хвіст» – голос належав комусь із хлопців. «- Ти ж відчув її, Еріку?»

« – Так, вона відгукується дуже чітко. Безумовно, вона одна з них. … Мене від неї навіть мурашки топчуть … Але чіпати її категорично не можна» – відповів Ерік.

« – Чому ми не можемо?! Адже він один, а нас ціла зграя!»

« – Тому що тоді він приведе сюди весь свій ковін!» – гаркнув Ерік. « – Не дарма ж кажуть: «Не переходь дорогу маргулу – і тоді земля не буде горіти у тебе під ногами». Зараз нам не потрібна війна, Імсе. Повинна проявитися воля самої дівчини»

« – Тоді давай відкриємося їй?»

« – Не можна, у маргула з’явиться привід нацькувати на нас мисливців. Сутінковий кодекс. Він сам повинен їй розповісти, від нас вона нічого не дізнається»

« – І що ж ти сподіваєшся зачарувати її своїми кубиками на пресі чи ерудицією?»

« – Вона одна з пробуджених» – голос Еріка звучав задумливо. – «Можливо, її суть сама вибере собі істину пару»

« – Але це не один з нас?»

« – Ні, ми б це помітили. В поселенні є ще хлопці, хтозна, як на гріх, то й граблі стріляють. Але якщо нічого не станеться – завтра ж її доставлять назад»

Машина підстрибнула на вибоїні, мене підкинуло, штовхнуло на Еріка, і я прокинулася.

– Навіщо вам цей кубок кращих лісорубів? – ні з того ні з сього запитала я, сама собі дивуючись. Дійсно, яка мені різниця?

– Справа не в кубку, – м’яко посміхнувся Ерік. – Давно зустрічаєшся зі своїм хлопцем?

Чомусь його питання збентежило мене. Ерік не дивився на мене, але кожною своєю клітинкою я раптом відчула, що вся його увага зосереджена виключно на мені.

– Ми з ним … зустрічаємося … не те щоб … це не постійні стосунки. А взагалі чотири роки.

– Чому вирішила стати ветеринаром?

Ну тут я вже не змогла стерпіти!

– Звідки ти стільки про мене знаєш?!

– Мішель розповідала про тебе, – його спокійний тон тут же згладив мою підозрілість. – Вона любить торохтіти, щовечора розповідає що-небудь новеньке. Як тільки ти мені показала її фото – я здогадався, ким ти можеш бути. Ханною Бут – дівчиною з протилежного боку вулиці.

– О!!! Вона навіть це розповіла? Який жах! – застогнала я, згадавши історію цього ідіотського порівняння. – Яка ж ваша філософія, хлопці?

Здавалося б, це я повинна була допитливо вдивлятися в нього після свого питання, але чомусь допитливо на мене втупився саме Ерік своїми сріблястими очима, немов зважуючи чи варто мені говорити правду, чи ні.

– В сенсі, які принципи сповідує ваша громада? – пояснила я своє питання. – Адже не дарма ви відмежувалися від суспільства.

– О, принцип простий – ми боремося за право жити, – з загадковим виглядом розглядаючи мене, відповів Ерік. Дідько, чому мене так теліпає?

– Так не піде. Ти приховуєш від мене правду! – твердо заявила я йому в обличчя. Я дійсно відчула це дуже-дуже явно.

– Є закони, мила Ханно. Я змушений їх дотримуватися заради спільної безпеки, – м’яко, але з непохитною авторитетністю сказав цей дивний північний красунчик. – Ти хотіла побачитися з подругою – я надам тобі таку можливість. Але я не давав слово, що буду відповідати на твої питання.

– Гаразд, без питань, зрозуміла. … Просто я хотіла поспілкуватися спокійно і по-людськи, – розчаровано повела я плечима, але вони всі дружно проігнорували мої слова.

Це дійсно було селище, причому не таке вже й маленьке. Акуратні дерев’яні будиночки, що потопають у заметах прямо посеред дрімучого лісу. Від такої жорсткої романтики мене аж покрутило і звело ознобом, не хотіла б я опинитися настільки відірваною від цивілізації.

– Я проводжу, – коротко кинув мені Ерік, запрошуючи слідувати за ним.

Він увійшов до хати без стуку. Ковзнувши за ним, я одразу відчула колосальну різницю температур і тільки зараз зрозуміла, наскільки замерзла. Всередині було дуже тепло і приємно пахло соснами й чомусь медом.

– Господи, нарешті зігріюся, – блаженно вигукнула я, намагаючись розгледіти через спину Еріка ще кого-небудь.

Про те, що Мішель рада мене бачити … не говорило абсолютно нічого. Навпаки – в її очах застиг переляк. І взагалі вона якось навіть стиснулася, ніби вросла в ліжко, на якому сиділа. У кімнаті знаходився ще один хлопець, який час від часу безмовно переглядався з Еріком.

– Ханно? – здивовано мовила Мішель, з розгубленістю застуканого зненацька злочинця.

– Ну треба ж, як я ощасливила тебе своєю появою, – ображено кинула я з уїдливістю. – Може, у вашій хатинці знайдеться чашка чаю для гості?

– В нашій хатинці знайдеться не тільки чай і навіть для непроханих гостей, – з відповідною іронією сказав незнайомий мені хлопець, – Я Пат.

Обмінявшись з ним докірливими поглядами, я знову переключилася на подругу, яка все більше починала мене хвилювати.

– Мішель, вони що залякали тебе? У тебе є можливість виїхати зі мною прямо зараз, Крістіан витягне нас. Хлопці, ви б не могли як виняток дати нам поспілкуватися віч-на-віч? – їхня присутність страшенно напружувала.

– Ох, Ханно, в цьому немає ніякої потреби, диви, заметушилася! – зітхнула Мішель, насилу піднімаючись з місця. Підійшовши, вона міцно обійняла мене, розцілувавши в обидві щоки. – Просто бачити тебе тут – це така несподіванка для мене. Немає ніяких загроз або утримування, це мій тверезий вибір. Я ж тобі казала. Давай дійсно вип’ємо чаю та побалакаємо, якщо вже ти приперлася в таку далечінь. А заодно ближче познайомишся з моїм Патом.

– Залишу вас, – своїм кивком Ерік ніби віддав якесь розпорядження цього самого Пату.

Я тільки спостерігала, як обережно моя подруга сідає на табуретку біля кухонного столика.

– Ти нездужаєш?

– Моя вагітність … протікає важко … хоча термін ще невеликий. Я знаю! – попередила вона мене жестом, зупиняючи моє готове зірватися обурення. – Але повір, лікарі мені не допоможуть. Моєму організму просто потрібен час, щоб адаптуватися до нового положення.

– Абсолютна маячня! Важкі протікання вагітності часті випадки, і вони повинні проходити під пильним наглядом фахівця! А що ти мовчиш, майбутній татко? Хіба тебе це не турбує?

– Скільки цукру? – з непроникним обличчям видавив Пат, завмерши над чашкою паруючого чаю.

– Одну чайну ложку, – рипнула я зубами. – А що, в цьому органічному селі ще й електрика є? – помітила я лампочку під стелею.

– У нас потужний генератор, – стримуючи роздратування, відповів Пат. – Мабуть, я повинен переконати тебе, що твоїй подрузі тут нічого не загрожує. Так ось, я кохаю Мішель. З усією серйозністю. Всім серцем. І за свої почуття виправдовуватися не збираюся. Так трапляється, коли двоє за взаємним бажанням раптом хочуть залишатися разом. Тільки деяким така норма невтямки, – його сарказм потрапив прямо в ціль. – Мішель не утримують ані силою, ані страхом, ані фанатичною ідеєю, як тобі могло здатися …

– Замість багатослівної колючої заяви, міг би просто залишити нас удвох! Ненадовго відпусти цей чортів ланцюг! – категорично перервала я його. Я й не намагалася приховати, що цей хлопець мені не подобається. А я все менше подобалася йому. З шумом втягнувши повітря, Пат вискочив за двері.

Провівши його очима, Мішель посміхнулася:

– Даремно ти так із ним, злючко. Це щось справжнє, Ханно, про що ми якось з тобою говорили. Ти не вірила, що вона існує, та що там, навіть я не вірила, але вона є. … Любов. Зараз для мене не важливий мій статус, роки, витрачені в коледжі, стабільна робота, звичний комфорт, минулі мрії. Важливо лише відчуття, яке я відчуваю поруч із ним. Розумієш? Я щаслива і точка цього щастя саме тут. Прошу, повір мені і припини скаженіти.

– Гаразд, я звичайно розумію, що схожа на дрібну злющу собачку, яка кидається тут на всіх і кожного, але я б не була твоєю подругою, якби не переживала і не спробувала, – я бачу, і більше того, відчуваю, що Мішель немає необхідності брехати мені з остраху, що вона говорить щиро, і її кохання зараз дійсно – це весь її всесвіт, і мені чомусь стає сумно. Мабуть, від того, що я нарешті прийняла втрату.

– Я впораюся. Ми впораємося. Краще розкажи мені, як ти?

– Кріс запропонував мені вийти за нього, – скривилася я і Мішель тут же співчутливо насупилася.

– Не здумай керуватися практичною точкою зору, знаю я тебе. Любити повинні обидва, інакше це залежність.

– Але не всі люди здатні любити і я одна з них, мій мозок ніби як скупий на гормони.  До того ж, Крістіан може забезпечити мені майбутнє. У мене три місяці на прийняття рішення, – за звичкою похитала я головою, даючи зрозуміти, що ми не будемо продовжувати цю тему. – Ти виглядаєш втомленою, моя дорога. Сподіваюся, ці дроворуби здатні забезпечити тебе необхідними вітамінами.

– Ти невиправна! – благодушно обурилася Мішель. Але з глибини її карих очей на мене дивилася інша людина, та, якою вона раніше не була. І в цьому погляді зачаїлася таємниця, невисловлена, небезпечна, те, що змушувало її боятися за мене. – Ти повинна подружитися із Патом. Ось зараз він повернеться, ти сховаєш кігті і зробиш ще одну спробу.

– Я б ще хотіла спершу поговорити з Еріком. Піду, розшукаю його, а ви поки воркуйте божевільні закохані проліски, – ну не виникло у мене бажання підносити її Пата в своїх очах. Можливо, це в мені заперечила відлюдниця та егоїстка, а може бути, я просто ревнувала подругу до цього хлопця. Тільки моя рука потягнулася до дверної ручки, як Пат виник на порозі тут як тут, ніби стирчав на ґанку весь цей час. Ми розминулися мовчки, стиснувши губи, навіть думки не допускаючи про дружбу. О, а я й не стверджувала, що у мене поступливий характер, він поганий і я завжди це визнаю.

У темряві всі будинки в цьому лісі схожі, а я навіть не спромоглася запитати, де мені шукати Еріка. Я просто пішла на незрозумілий внутрішній поклик і це, м’яко кажучи, лякало, тому що штовхнувши одну з дверей на іншому краю селища, я впізнала голос їхнього ватажка, зрозумівши, що безпомилково знайшла його і це вже не було банальним збігом. До того, як пройти з коридору в кімнату я мимоволі почула уривок розмови на підвищених тонах.

– Так і скажи, що не хочеш нам допомогти!!!

– Я намагався, але ти тоді мене й слухати не хотів, тепер маємо, що маємо! І не смій мене звинувачувати в бездіяльності, тому що ви самі прийняли це рішення!!! … Заходь, Ханно…

Він що по кроках мене впізнав? По запаху, по серцебиттю?

Той, з ким сварився Ерік був таким самим здорованем, широкоплечий, з руками, здатними дерева викорчовувати з коренем, зарослий щетиною, немов волоцюга. Його давно немите темне волосся падало йому на чоло, а болотного кольору очі метали блискавки. Ніколи не бачила таких очей, а піймавши його погляд – відчула справжній тваринний страх. Граючі жовна на його квадратних вилицях красномовно натякали на ледь стримувану лють.

– Ханно, це мій кузен Кайл, – спокійно представив мені його Ерік. – Ханна наша особлива гостя, – чомусь підкреслено сказав він, уважно стежачи за виразом обличчя свого розлюченого братика.

Я навіть не встигла нічого вимовити, як цей Кайл опинився поруч зі мною. Незважаючи на свої габарити, рухався він м’яко, і кожен його рух видавав в ньому щось заворожуюче хиже.

– Хм, Еріку, а вона не той милий пупсик, яких ти зазвичай сюди тягаєш. Її навіть за щічку не хочеться вщипнути. Моя тобі порада, крихітко – біжи звідси, – видав мені Кайл, загрозливо-таємничим голосом. – Це тобі замість «привіт».

________________________

Щиро дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет 

З повагою, Лаванда Різ!