Позичене кохання 2

5/5

“Чи може чоловік, який втратив мою довіру вдруге розпалити кохання у моєму серці? Невже я знову втрачу через нього голову і буду бажати його як тоді? Чим нам доведеться пожертвувати і чи існує міцна дружба після виру пристрасті? Тепер у моєму житті з’явилося троє головних чоловіків: мій син, Дамір та Куїн. І якщо з Куїном все більш менш зрозуміло, то Дамір дивує і шокує мене з кожним днем все сильніше. І дивлячись в ці очі кольору віскі – я все ж таки починаю вірити, що кохання між нами можливе, і що саме це кохання подолає всі перешкоди на шляху до нашої мрії та сімейного щастя!”
Це друга частина дилогії “Позичене кохання”

– Навіть не знаю, що тебе шокує сильніше, хочеться все ж таки справити враження на даму, – Куїн знову дуріє, забираючись в машину.

Повернувшись на батьківщину, на цей смарагдовий і вічно дощовий острів, начебто якось і сил додалося і впевненості в завтрашньому дні, навіть не дивлячись на компанію цього іронічного кадра, який мені все ще здається підозрілим. Спина рівніша, груди вище, навіть колір обличчя змінився в кращу сторону. А все тому що Лондон і ця моторошна клініка залишилися далеко позаду. Про Даміра, про його можливу реакцію, намагаюся поки що не думати, тому що тоді біль гострим скельцем починає колоти в серці, на очі навертаються сльози, і я починаю себе жаліти. Зараз мені це ні до чого. У моїх планах пережити ці дев’ять місяців ховаючись, а потім розгорнути військові дії. Ось тоді я, можливо, з ним побачуся. Тоді й буду знову душу рвати.

– Так ось вирішив почати з головного. Потім покажу тобі свій будиночок і доб’ю вже остаточно. Мені подобається дивитися на тебе розгублену, коли ти тріпаєш очками, коли твоя нижня щелепа повільно відвисає, а соковита губка відстовбурчується …

– Давай вже не томи, збоченцю. Починай розповідати, я вже й так заінтригована і хоч зараз можу відкопилити губи, – він смішний, через це, напевно, я закриваю очі на його недоліки і ким він є. За фактом він злочинець, але дуже милий злочинець.

– Я позашлюбний син барона Морлі, – повідомляє мені Куїн, дивлячись чи справило це на мене якесь враження. – Вже будучи одруженим цей титулований багатий козел став упадати за молоденькою покоївкою, моєю матір’ю. Вона була до нестями гарненькою, наївною та чистою. Пограв, переспав і звичайно ж кинув. І навіть коли дізнався, що у нього народився син, порадив моїй матері стулити пельку і мовчати, щоб уникнути неприємностей, які можуть звалитися на її дурну голову. Викинув бідну дівчину, не давши жодного пенсу. Але я цієї справи так не залишив. Я наполегливий. Я вистежував його роками, збирав інформацію, плів своє павутиння, втерся в банду ірландців і згодом став їхнім ватажком, мріючи покарати свого батька.

– О, господи… А щоб мені! Значить … пограбування банку, який належить сімейству Морлі – це акт відплати! – вражено видихнула я, все ще усвідомлюючи почуте. – Стривай … це ж неможливо, як таке може бути?! Виходить ти брат Лінди Морлі, цієї мимри, для якої я повинна була виносити дитину? Але я познайомилася з тобою ще до того, як відправилася в ту кляту клініку. Як доля змогла нас усіх так звести?! Неймовірно! … У мене більше немає слів! Ти дійсно мене шокував! Сподіваюся, барон помер своєю смертю або це твоїх рук справа?

– Старий пень, замучений подагрою, здох своїми силами. Але я посцяв на його могилу.

– Фу! … Тобто, він тебе не визнав, але ти все одно відібрав у них частину своєї спадщини. І за тобою тепер напевно будуть полювати всі поліцейські собаки і поруч з тобою перебувати небезпечно, тому що, коли зловлять тебе – знайдуть і мене! Зупини машину! Я серйозно, Куїне! – після подиву мене накриває паніка, але цей гад тільки шкіриться у відповідь.

– Мене не впіймають, лялечко. Я триндець який розумний, адже цей план розроблявся роками. Мені приємно, що ти теж стала гвинтиком у цій афері. Тим більше, там, куди ми їдемо нас точно не знайдуть. Зі мною якраз безпечно, тому що я знаю коли і як тікати, я як лисиця знаю всі таємні стежки. І у мене тепер купа грошей. А ще я дуже харизматичний, тобі не буде зі мною нудно. Я не як той напахчений сноб, я не джентльмен. Я простий і відчайдушний хлопець. Тобі знадобиться моя допомога, коли ти підеш війною на Лондон. Погодься, мої аргументи дуже вагомі.

– Ти там зібрався мене ще чимось шокувати? Не уявляю, як я це переживу. … Чому ти це робиш, Куїне, чому допомагаєш мені? Синдром Робін Гуда? Ти його нащадок? Адже причина не в моїх блакитних очах?

– Пам’ятаєш, я тобі казав, що не вірю у всю цю фігню про любов? Якщо мені добре з дівчиною, я намагаюся продовжити наше спілкування на якомога довше. І ось з тобою мені добре, Даяно. Ти мені подобаєшся. Подобається, що ти така ж ненормальна, як і я. Спонтанна, рішуча, запальна, щира, жива, смілива. Тому твої очі і характер теж відіграють важливу роль. А ще допомагаючи тобі, я продовжую мстити сімейству Морлі.

– О, ось воно що, подвійна складова. І як ти собі уявляєш цей наш тандем? – змірявши його докірливим поглядом, знов підчепивши чергову його іронічну посмішку, відвертаюсь і дивлюся на дорогу, яка біжить серед зелених пагорбів. Край пишних зелених рівнин зі стадами вівець та корів, земля, яка насичена легендами і забобонами, де повно занедбаних замків і монастирів, а люди все ще вірять в магію друїдів та існування лепреконів та тролей. 

– Цікавишся, чи збираюся я затягти тебе в ліжко? Все може бути, якщо ти будеш не проти, – гмикає Куїн. – Довгими осінніми вечорами може захотітися ласки, дотиків та тепла. Хто знає, життя непередбачувана штука. Головне, щоб життю було з нами весело і тоді воно не повернеться до нас задом.

– Зрозуміло тепер чому ти вічно сиплеш цими своїми жартиками! Я намагаюся прийти до тями, але з тобою це просто нереально!

– А може, я твій найрідкісніший екземпляр. Твої древні книги притягли мене до тебе. Ти ж сама говорила, що «Послання лісу» написали чаклунки. Щось тут нечисто, магія якась. Вона, до речі, й татуся твоєї дитини покарала. З цим жартувати не можна.

– Досить дуріти, Куїне. На цю тему дійсно не варто жартувати.

– Ой, та ладно, відразу надулася. Про нього говорити не можна, так? …Ти що зібралася спати?

– Так, тебе потрібно приймати дозовано. Тому що, якщо тебе стане для мене занадто багато – ми поб’ємося, – вмощуюся я на сидінні, бажаючи заплющити очі і хоч якось зібрати свої думки.

– Поб’ємося ми коли ти побачиш мою халупу, – тихо мовив він.

 

– Ні …ну … ну це вже взагалі гаплик. Це … ні в які ворота, – нарешті я змогла видавити з себе, після десяти хвилинного споглядання цієї хатини. – Ти куди мене привіз?! У хатинку на курячих ніжках, де ані електрики, ані води і жодної душі навколо? Що це ще за глушина в дупі у бога? В Ірландії ще є такі місця? – відчуваю, що мене зараз порве на запчастини. – Піч топити дровами, збирати дощову воду для купання, підтиратися листям і милуватися руїнами замку?

– Вночі тут навіть бродить примара. Романтично еге ж? Єднання з природою. Краса! – посміхаючись, Куїн навмисне не звертає увагу на мою істерику.

– Я, звичайно, хотіла сховатися, але не зникнути в добу середньовіччя! Тут немає умов для життя, Куїне! Вимкни дурника і подивися на мене!

– Так, тут немає булочних, взагалі ніяких магазинів, немає інтернету, і цивілізація сказала тут «прощавайте, любі». Але людина – це така скотина, яка може пристосуватися до всього. Тут поруч є чисте озеро, в сараї запас дров, в вісімдесяти кілометрах звідси можна купити продуктів, а ще тут здорово провітрює голову. Це ненадовго, усього лише не кілька місяців поки мені не підготують гніздечко в Гранарді. Давай, пестуха, ти впораєшся.

– Ніяка я не пестуха!!! – кричу на нього. – Вже пробач, що не звикла жити в диких умовах!

– Кричи голосніше, тоді ти ще й диких звірів запросиш до нас на новосілля.

– Немає тут ніяких звірів!

– А ти ще покричи і дізнаємося. Ти ввійдеш або залишишся плюватися злістю? О, ось тільки не треба брати такий розгін! – зник за дверима Куїн, а я, пихкаючи і бурмочучи прокляття, рвонула слідом за ним.

– Один занадто зайнятий, горює з дружиною, що тепер у них замість трьох мільйонів залишилося всього лише два, і йому зараз не до мене! Вчора я ще його цікавила, коли він так пристрасно зі мною кохався, а сьогодні я в штатний розпис не вписуюся! І дитина не так вже йому й потрібна! А другий взагалі пришиблений бандюга, який затягнув мене на край світу! А той, якому вибили зуби винен найбільше, тому що саме через Метью я опинилася в такому лайні! Чоловікам не можна довіряти! Кожен так і норовить образити горду щиру дівчину!

– Який талант! Боже, як шкода, що тут у тебе так мало глядачів! – знущально вигукує Куїн, вперто крокуючи за мною слідом. – Всього лише я, але я готовий аплодувати тобі стоячи, свистіти та кидати квіти. Який чудовий жалісний монолог, я мало не розплакався. Вмієш ти хвилювати чоловіків, Даяно. Скажи мені, нарешті, куди ти все ж таки чешеш?

– На озеро! Тому що кожна поважаюча себе жінка миється перед сном! – огризаюся я, не обертаючись.

– Треба ж, не знав, що до всього іншого ти ще й морж! Пишаюся тобою, лялечко! Вода в озері зараз градусів п’ятнадцять, але я буду морально підтримувати тебе, стоячи на березі. Ось тільки ти звернула трохи не туди і зараз гордо чимчикуєш в бік Атлантичного океану. Звичайно, там теж можна помитися перед сном, але йти довше.

Завмираю на місці. Кров вже шумить у вухах, тому що в душі бушують шторми та палають урагани, пальці тремтять, хочеться чи то гарчати, чи то ревіти, а йому, бачте, смішно. Ха-ха, як нам весело!

– Приб’ю! … На фіг! – різко повертаюся до нього.

– Якщо наздоженеш, – показує він мені свої білі рівні зуби. – Гей, каміння з землі піднімати не обов’язково! 

Раз шансів його тріснути у мене замало, я вже ладна кидати в нього каміння. 

– Я тобі вже пропонував спосіб купання! – відскакує вбік Куїн.

– Не буду я мокнути в цій дерев’яній балії, в якій ще конюх Генріха восьмого дупу свою мив!

– Так що ж тобі все не подобається?! Вони всі її образили, а я тепер крайній. Конюх Генріха восьмого теж в чомусь перед тобою винен? Ай! – з диким гарчанням я, нарешті, потрапила йому по нозі. – Я затоплю піч, принесу та нагрію для тебе води. Ти запалиш і розставиш свічки, і в такій романтичній обстановці ощасливиш нещасне корито. У будинку приємно запахне шампунем, а я буду боротися зі спокусою втопити тебе в цих двох відрах води. Потім ми повечеряємо і ляжемо спати. Все ж добре! – Куїн вже посміхається через раз, я його все-таки вивела з себе. О, я це вмію.

– Але там одне ліжко, розумнику, – звузивши очі, пилю його убивчим поглядом.

– Ну й що з того, тепліше буде спати. Думаєш, буду мацати твої м’які місця? Та як я можу, тобі ж не до хлопців, ти на стежці війни, сокири лише не вистачає.

– Ти нестерпний!!!

– Ти теж, чи знаєш, не подарунок! Підемо назад або будемо насолоджуватися краєвидами?

– Іди, а я піду за тобою, – і це тільки перший день. Які кілька місяців??! Та ми за три дні одне одного повбиваємо!

– Е ні, я не хочу, щоб ти йшла позаду і щось бурмотіла мені в спину. Начитається стрьомних книжок, а потім думай звідки стільки проблем. Хіба мало що ти там за заклинання шепочеш. Іди першою! Я хоча б буду спокійний, розглядаючи твої соковиті сідниці.

Вражаючи мене, Куїн все ж таки дотримав своє слово. І через півтори години дерев’яне корито вже спокушає мене гарячою водою, по всьому будинку розставлені свічки, надаючи таємничості цій дикій романтиці. Куїн з діловим виглядом нібито взявся щось видумувати на вечерю, а я, оголившись, з насолодою занурилася в воду, намагаючись уявити, як в старі часи людям давалися ці банні процедури в дерев’яному кориті.

Але у цього пройдисвіта вистачає нахабства спостерігати, поглядати на мене, кидати зацікавлені погляди, безсоромно розглядаючи, бо кухня та «ванна кімната» це одне приміщення. Не повертаючись в сторону Куїна, я ці погляди відчуваю шкірою, як вони ковзають по моїй шиї, описують груди, чіпляючись за соски, як вони піднімаються до плечей і перескакують на ноги, які я намагаюся намилити. Отакої, але він і сам зізнався, що не джентльмен. Не знаю, у що я вляпалася і як я з цього викручуся, але зараз мені дійсно не до хлопців, не до флірту і сексуальних ігор. Ось тільки як мені зберегти між нами дистанцію?

– Спинку потерти? – подає голос Куїн.

– Ти дуже люб’язний, але я вже сама впоралася. Не соромно підглядати?

– Ані краплі, – знизуючи плечима, сміється він. – Тоді дозвольте повечеряти, ваша горда високість. Вечеря у нас скромна, але від душі. Сподіваюся, з мого боку не буде занадто великим нахабством запропонувати тобі бутерброди, – він звичайно ж іронізує і трохи злиться.

– Дякую, – сівши за стіл, прошепотіла я. – Сподіваюся, з мого боку не дуже нахабно сісти за стіл, загорнувшись в рушник? Знаєш, я б хотіла відразу перейти до тієї частини, де ми друзі навіки, без всяких претензій і очікувань. Я кажу тобі спасибі не за бутерброди, Куїне, вірніше не тільки за них, а й за все, що ти для мене зробив.

– Нічого собі, як тебе гаряча вода розслабила, – бурчить він.

– Не обов’язково бути джентльменом, щоб бути хорошою людиною. Тобі дивним чином вдалося поєднати в собі негідника і класного хлопця, такий собі екзотичний коктейль. Ех, я б зараз випила. Шкода, що не можна.

– Даяно, ти хочеш зберегти цю дитину, щоб потім знищити докторів шарлатанів або тому що це дитина Даміра і у тебе є надія, що одного разу він кине все заради тебе і малюка? – раптом різко змінює тему і свій тон Куїн.

– Не хочу я, щоб тепер Дамір все кидав заради мене. Оце вже ні, нехай ходить тінню за своєю баронесою та підтирає за нею жовч. Нічого я більше від нього вимагати не буду. Гордість не дозволить просити у нього щось навіть заради дитини. Я, звичайно, постараюся зробити так, щоб цю клініку високооплачуваних шарлатанів з ганьбою закрили, але я хочу зберегти дитину не заради якоїсь мети, а тому що вона моя. У мене навіть думки не виникало її позбутися.

– А ось я впевнений, що твоє глибоке потаємне іншої думки. Можливо, ти хочеш насолити Даміру. Мовляв, дивись, у мене твоя дитина, але я тобі її не віддам, тому що я її рідна мати, а ти тепер сиди і кусай лікті, через те, що не дав мені тоді сказати про головне, не знайшов часу послухати. Як все ж таки люди, особливо жінки, люблять ускладнювати собі життя.

– Як все ж таки деякі люблять сунути свій ніс не в свою справу! Чим займемося завтра? Будемо плести вінки, збирати хмиз, медитувати, вити, стежити за особистим життям рудих мурах? Що можна таке придумати, щоб не зійти з розуму?

– Мої ідеї тобі навряд чи сподобаються, – хмикнув Куїн. – Тому будемо зображати з себе пристойних людей. Я буду займатися дрібним ремонтом, треба тут дещо полагодити, а ти будеш читати свої книги. Через кілька днів з’їздимо до найближчого селища, помилуємося на людей, накупимо газет та журналів. Можемо осягнути мистецтво орігамі. А коли ти будеш набридати мені особливо сильно, я буду йти на озеро ловити рибу. Пару місяців протримаємося. Потім нам підготують фальшиві документи і маленький будиночок в непримітному старому Гранарді, який, мабуть, існує поза часом. Будемо зображати з себе сімейну пару, яка очікує поповнення. Познайомимося з сусідами, стане веселіше. Може бути, навіть ти до мене подобрішаєш і приголубиш разочок. Але якщо ці умови здаються тобі нестерпними, ти можеш повернутися до Лондона хоч завтра.

– Я не слабачка, я витримаю і все це якось переживу, тішачи себе думкою, що це не назавжди. І нема чого так посміхатися! Я, може бути, навіть сильніше, ніж ти!

– Я не сперечаюся, я захоплююся! – шкіриться він, вочевидь знущаючись.

Вузьке, скрипуче та жорстке ліжко ще те випробування, яка вже через п’ятнадцять хвилин змушує засумніватися у власній витривалості. Особливо, коли під боком лежить Куїн. Лежить і не ворушиться, але я точно знаю, що він не спить. Від його дихання у мене ворушиться волосся на потилиці і поколює хребці від цієї пікантної розбурхуючої та нагнітаючої атмосферу ситуації.

– Я почекаю, Даяно, – раптом тихо шепоче він мені у вухо. – Адже час на моєму боці.

 Дамір

«Не вам мене судити, не вам нав’язувати мені свої умови. Діти та душі не продаються. Я намагалася, боролася, сподівалася, але тепер я йду. Зустрінемося в наступному житті…»

Я перечитав цю записку, знайдену в її лікарняному халаті на березі Темзи, разів десять. Поки у мене не почало зводити судомою пальці, а букви не почали розпливатися перед очима. 

Я нічого не розумію! У мене не вміщається це в голові, а душу смерчем рве відчай та злість! Як вона могла так вчинити?! Вбити себе і мою дитину?! Я ж обіцяв їй приїхати вранці та вислухати! Чому вона так зі мною, за що, господи боже?! Адже в клініці запевняють, що Даяна була психічно здоровою. Тоді чому психічно здорова дівчина полізла в річку топитися? … Але десь у глибині підсвідомості мені свербить думка, що це я винен. Я!

Що якби я плюнув на все: на поліцію, яка взялася розглядати справу пограбування нашого банку, на стогнучу Лінду під крапельницею, на переляканих менеджерів та касирів, яких я вирішив допитати особисто, закрив би очі на весь цей дурдом і поїхав тоді до Даяни в клініку – нічого б цього не сталося. І водолази зараз би не прочісували дно річки в пошуку її тіла, а я не стояв би проклятим стовпом на березі теж мріючи втопитися, бо я дико від усього цього втомився. Я не в змозі зробити крок, не в змозі повернутися до маєтку і не дай боже зустріти там Лінду, я навіть не в змозі зараз думати. Мені здається, що я розсипаюся на шматки, на уривки думок, на атоми, і поки я не потухну остаточно у мене перед очима буде стояти обличчя Даяни.

– Упевнений, ми не знайдемо її в річці, – попиваючи гарячий чай, до мене ближче підходить огрядний інспектор Томас Рідс, задумливо дивлячись на воду. – Це не самогубство.

– З чого такі висновки? – втомлено цікавлюся у відповідь, а про себе злюся, що його компанія заважає моїй агонії.

– Адже дівчина ірландка, вірно? Ніякій ірландець не поліз би топитися на повний місяць. Навіть найостанніший псих. У них ці дивацтва в крові. Якби вона дійсно захотіла померти, вона б знайшла інші способи, але тільки не утоплениця на повний місяць. Тим більше, що вона пише «зустрінемося в наступному житті».

– Що за маячню ви городите, інспекторе?! Який на хрін повний місяць, до чого тут це?! – повільно закипаючи, виходжу з себе і вже розумію, що цю чорну діру, яка почала розростатися всередині вже не зупинити і нічим не заткнути.

– Ірландці, які виросли на острові, шанують давні кельтські звичаї і вірять у прикмети. За їхніми віруваннями, якщо потонути на повний місяць, душа ніколи не знайде спокою, вона навіки залишиться в воді, тягнучи на дно рибалок та малих дітей. Потрібно враховувати навіть такі моменти, ці дрібниці важливі. А ще вона не залишила білизни.

– Ірландці топляться виключно голяка? – зло ціджу крізь зуби, повертаючи йому записку.

– Ні, це вже статистика, виходячи з якої 77,6 % знімають одяг і нижню білизну і 22,4 % лізуть туди повністю одягненими. Я схильний думати, що Даяна Макграт переодяглася та пішла собі геть. І швидше за все вона покинула Лондон.

– Де ж мені її шукати?

– Там, де, на її думку, знайти її буде складно. Світ великий. Ми, звичайно, дослідимо річку нижче за течією, але повірте моєму слову – ця дівчина жива.

Вона може і жива, а я от не зовсім. Опинившись в якомусь зачуханому пабі, ловлю себе на думці, що дійшов до крайньої точки, скотився на дно. І тут же цю думку відпускаю, відштовхую її від себе. Мені вже все одно, що про мене подумають, що це якось вплине на мою репутацію, плювати! Я хочу нажертися, може бути, навіть вперше в житті. … Вона знала, як я хотів цю дитину. Як вона могла забрати її в мене? За що вона мене так зненавиділа? … Адже я закохався в неї з першого погляду … або думав, що закохався.

– Віскі! Нерозбавлений! – кидаю бармену, сідаючи на табурет. Зараз навіть не важлива якість напою. Аби тільки швидше забутися. Завзято обпалюю нутро цим пійлом, щоб не відчувати, як в моїй чорний дірі, яка вже розірвала мені груди, виє вітер абсолютного розчарування.

… Не пам’ятаю скільки я випив, збився з рахунку, але коли до мене ближче підсаджується ця дівчина, я навіть радий її компанії незважаючи на те, що це хвойда не першої свіжості. Мене зачепило те, що вона білявка, як Даяна. Скільки б я не випив, у мене все ще не виходить викинути цю ірландку зі своєї важкої голови.

– Як справи красунчику? Не сумуєш? – проспівала вона млосним голосом, мабуть, оцінюючи скільки можна з мене здерти. 

Я такий злий на тебе, Даяно! Як же я на тебе злюся! Я хочу зненавидіти себе так само, як зараз ненавиджу тебе.

– Скільки береш за годину? – хрипко відповідаю питанням на питання.

– Двісті фунтів, – пожвавилася повія.

– Чи не задорого? – перекидаю в себе чергові п’ятдесят грамів.

– Я дивлюся ти хлопчик небідний. Бонусом зроблю мінет. 

– Обійдемося без бонусів. Ходімо! Сподіваюся, тут поруч? – рішуче піднятися на ноги виявилося не так просто, але в двері потрапив з першого разу.

– Тут за рогом, – підхопила вона мене під руку, притягнувши в якусь халупу на другому поверсі, просочену тютюновим димом та дешевими парфумами. Повій я теж жодного разу не знімав. Як багато нового я сьогодні дізнався, крім головного. Де ж ти, Даяно, чорт тебе забирай?!!

– Не чіпай мене, ні, не торкайся, – відмахуюся від голої шльондри. – Повернись задом, не хочу бачити твого обличчя.

– Любиш по-собачому? Я готова на все, любчику, тільки накажи, – мене нудить від її солодко-награного голосу, від виду її голої дупи, ріко відвертаюсь і мене вивертає прямо на дешевий килим. Те, що потрібно, нарешті, мене нудить від цього життя.

– Щось раптом перехотілося, – кидаю їй на ліжко двісті фунтів. – За незручність, – і похитуючись виходжу за свіже повітря.

Ні, ти не вбила себе, Даяно. …Ти вбила мене.

– Ти що заснув одягненим? – в мою свідомість вривається повний жаху та відрази голос Лінди. Мало того, що мій мозок зараз місить молот і десятки маленьких молоточків, які ось-ось проб’ють мою черепну коробку, а тут ще вона зі своїми криками. Так мені й треба. Я це заслужив. Бовдур пришелепуватий, тюхтій, який хотів все вирішити розумними компромісами. Придурок, який лише згаяв час та просрав своє життя.

Починаю ворушитися, мене знову накриває нудота і я ледве встигаю добігти до унітазу, натикаючись по шляху на меблі та кути.

– Яка гидота! Даміре, ти що напився? – це чудовисько все ще в моїй спальні. Дочекавшись мого повернення, вона сканує мене засуджуючим та розчарованим поглядом.

– Якого біса ти тут робиш, Ліндо?

– Це мій будинок …

– Я запитав, що ти від мене хочеш, трясця твоїй матері?!! – раптом закричав я, незважаючи на дикий головний біль.

– Дзвонив інспектор, у поліції виникла нова версія. Вони вважають, що ця погань втекла, щоб потім вимагати з нас за нашого малюка ще більше грошей. Швидше за все так і є. Ця нікчема його виносить, ховаючись в якій-небудь норі, буде жерти якусь гидоту, запихатися цукром, глютеном, можливо, наркотиками, палити та вести аморальний спосіб життя, а потім зажадає з нас не двісті тисяч, а півмільйона! Ми, звичайно, засадимо її за ґрати, але навіщо мені така зіпсована дитина, яку народить цей непотріб? Це ж неякісний товар. Адже ми можемо відмовитися від такої дитини. … Я не зрозуміла, що ти робиш? … Даміре? – уточнює вона, дивлячись, як я викотивши з гардеробної свою валізу, починаю збирати речі.

– Я йду від тебе і подаю на розлучення.

– Що? До чого ці крайнощі та нерви?! З глузду з’їхав? Залиш валізу в спокої! Нікуди ти не підеш! Ти мені слово давав! – зойкнула вона.

– Це потрібно було зробити набагато раніше. Я сам винен у своїх проблемах. Навіть не ти. Відійди з дороги! … Не змушуй мене застосовувати силу, Ліндо. От паскудо, – скрегочу зубами, поки вона намагається зачинити двері. – Зараз я дуже злий, тому скажу тобі правду. …Я проклинаю той день, коли я зробив тобі пропозицію і день, коли ти вижила в тій аварії. Мої адвокати з тобою зв’яжуться!

– Ти ніколи не отримаєш розлучення! Ніколи!!! – дрібочучи за мною слідом, завиває Лінда. – Ти залишишся без єдиного пенсу! У нашому суспільстві тебе більше навіть на поріг не пустять! Ти не маєш права мене ось так кидати!!!

– Маю. Рабство, якщо ти не знала, давно скасували. Ніхто не змусить мене жити з тобою силою. Я знаю закони і я не зовсім ідіот. Так що нема чого залякувати мене бідністю та зневагою. Жебраком я ніколи не буду, а чужа думку в моєму стані мені зараз до дупи. Як і ти.

– Не сміши мене! Тобі нікуди податися! Ти нічого не вмієш, крім як рахувати мої гроші!!!

– Не хвилюйся за мене. Я знайду чим зайнятися. Для початку знайду Даяну та дитину.

– Яку я потім у тебе відберу! Запроторю цю ірландську сучку до в’язниці і отримаю опіку над дитиною, тому що я біологічна мати цього виродка. Так і знай, ти дитини не отримаєш!!!

Навіжені крики Лінди чутно навіть в гаражі. Але чим далі я від’їжджаю від цього будинку, прийнявши остаточне рішення, тим легше мені стає на душі. Виявляється, щоб змінити своє життя мені було потрібно втратити в ньому найважливіше.

 Куїн намагається замазати тріщину поруч з вікном, але чим довше я стою у нього над душею, тим непевнішими стають його рухи.

– Може підеш почитаєш? – дратівливо цікавиться він.

– Вже начиталася.

– Тоді може поспиш, п’явко?

– Вже дрімала.

– Тоді може підеш та викладеш з каменів послання в космос?!

– Боюся, що помітять не ті, хто треба. Хіба мало які там розумні форми життя сновигають, мені і тебе вистачає. Я дивлюся ти у нас на всі руки майстер. Може ти зможеш змайструвати який-небудь лежак, щоб ми не тулилися на одному ліжку?

– У мене не вистачить інструментів, щоб змайструвати лежак, – передражнивши мене, кидає у відповідь Куїн, але щось мені підказує, що ця зараза бреше, бо в його плани не входить спати окремо.

– Тоді ми можемо принести заднє сидіння з машини, я точно знаю, що воно виймається! – вперто стою на своєму, поставивши собі за мету домогтися свого. – Або ти можеш ночувати в машині.

– Не збираюся я дупу морозити. Чого ти до мене причепилася? Не бачиш, я зайнятий?!

– А я не збираюся спати вдвох на одному ліжку! Не хочу прокидатися, ткнувшись тобі в плече, закидати уві сні на тебе ногу, і щоб твоя рука опинялася у мене на грудях …

– А ти змусь себе захотіти і тоді проблем стане набагато-набагато менше. Ти можеш розслабитися? Даяно, відповідь перед тобою, вона проста та очевидна!

– Не можу я розслабитися! Для мене все занадто заплутано, у мене є принципи, у мене зараз в голові стільки думок… Куїне, – раптом переходжу на чуттєвий шепіт. – Я була з ним не просто так, не тому що мені припекло ноги розсунути, не тому що була п’ятниця і потягнуло розслабитися в обіймах чергового красеня. Наші стосунки з Даміром дещо для мене значили!

– Ваші стосунки тривали не більше тижня! – пирхає Куїн, кинувши зі злості молоток на землю.

– І тим не менше я ношу його дитину. Я не будую райдужних планів, не плекаю надію, що ми з Даміром заживемо разом розкошуючи, він швидше за все мене зненавидить. Але мені потрібен час, Куїне. Я дуже розраховую на твоє розуміння. Я знаю, що в душі ти добрий хлопець і нестерпним тільки прикидаєшся.

– О, ти не тільки жорстока, ти ще й хитра. У-у-у, яка ти! В політику не пробувала піти? Як же я тепер можу не здатися після таких слів! Звичайно, я навіть визнаю, що секс все псує. Принесу я тобі сидіння. Задоволена? – скривився він, дивлячись на мене ніби розглядаючи свій головний біль.

– Дуже добре! Спасибі! – я навіть підстрибнула від щастя, розцілувавши його в обидві щоки. – Піду та приготую нам що-небудь перекусити.

– Дивись, як подобрішала. Ось що значить – хижак домігся свого. Жінки – це прокляття. Вони не тільки ускладнюють собі життя, вони ще й отруюють його тому, кому вони подобаються, – бубнить він, чортихаючись собі під ніс, але я вже не чую, про що він там ще скиглить.

Насправді способів розвіяти нудьгу багато, навіть при повній відсутності електрики. І один з них – це вести щоденник. У свій я записую всі фразочки Куїна, і чим кожен з нас займався протягом дня. Потім прикольно це перечитувати вголос і спостерігати за виразом цієї фізіономії. Він потішний до коліків, іноді він доводить мене до гикавки, так що доводиться стояти в позі ластівки і тоді вже ірже він. А ще кожен вечір ми граємо в карти, виграє звичайно ж він, тому я навідріз відмовилася грати з ним на роздягання, при такому розкладі я б точно залишилася без трусів. Він розумний, підступний, феєричний симпатяга, який щось мені все-таки недоговорює.

– Ти класний, – задумливо тягну я, дивлячись як Куїн, обернувши навколо стегон рушник після купання, щось підігріває на печі до вечері. Це вже стало у нього в порядку речей, він абсолютно мене не соромиться, навпаки, навмисно хизується переді мною в цьому еротичному вигляді. Він терплячий, як крокодил, який може місяцями вичікувати свою жертву. – Ти ж був колись закоханий, правда? І думаю, коли-небудь знову втратиш голову через якусь фатальну фурію. Мені пощастило, що я тебе зустріла.

– Та невже? Фуріє, я не вірю своїм вухам!

– Я не фурія, я дивачка.

– Згоден, продовжуй, не зупиняйся, мене збуджує твоя самокритика.

– Ні, правда, я ніби не від світу цього. Мене немов витрусили з однією з цих книг, – сиджу на своєму імпровізованому дивані, підібгавши під себе ноги, натягнувши довгий чорний светр до самих колін, і філософствую, поки цей Аполлон сканує мене своїм пильним поглядом ніби піддослідну мавпу. – Інша на моєму місці давно б потягнулася до такого хлопця: спритного, симпатичного, смішного …

– По-моєму, це ти зараз якогось кролика описала: спритний, симпатичний, смішний, ще додай пухнастий і буде саме те.

– Так, правильно, спасибі, що перебив та виправив. До такого зарозумілого гарненького бандюги, підступного афериста, яких світ ще не бачив, з такою чарівною посмішкою, що у всіх без розбору жінок починає крутитися голова. Впевнена, ти любиш секс, і ти великий фантазер та розпусник, з тобою можна було б півдня не вилазити з ліжка. З тобою можна поговорити про що завгодно, це один з твоїх великих плюсів. У тебе купа крадених грошей і темне минуле. І ти вмієш пекти торти – це другий жирний плюс. Але розумієш … для мене у всьому зараз присутнє одне великими літерами «АЛЕ». Коли я дивлюся як ти рухаєшся, як іноді кидаєш на мене пильні погляди – я чомусь відразу згадую Даміра. Коли я торкаюся свого тіла, я знову згадую як його руки і губи пестили мою шкіру, і мені хочеться зберегти ці відчуття в своїй пам’яті. Все ще хочеться пам’ятати той трепет, цю кожну палку емоцію на межі, його шепіт. Очі кольору віскі і красиві довгі пальці. Мене засліпило ним ніби спалахом. І я дуже на нього ображена, навіть зла, і на себе, до речі, теж. Але я поки що хочу зберегти відчуття від цього спалаху, без нанесення відбитків інших стосунків. А ще може тому, що я прочитала в «Послання лісу», що поки ти носиш дитину не можна допускати зв’язку з іншими чоловіками, крім його рідного батька. Інакше доля, таланти та сили цієї дитини сплутуються. ЇЇ ніби обплітає чужою енергією, зв’язує по руках і ногах. І тоді така дитина народжується нещасною, не відчуваючи свого призначення, втративши сенс, енергетично виснаженою. Тому в ті далекі-далекі часи, якщо жінку навіть зґвалтував ворог і вона завагітніла, адже тоді напади кочівників були досить поширеним явищем, її власний чоловік не ділив з нею ложе, поки дитя не з’являлося на світ. Незважаючи на те, що дитина була зачата без любові, вона народжувалася неймовірно сильною та витривалою.

– Я зрозумів, що книги тобі читати протипоказано. Закопаю їх до дідька під якимось дубом! Начитається всілякої нісенітниці доісторичних часів і забиває потім собі цим голову, – невдоволено бурмочучи, Куїн знову відвертається до плити. – Тобто, поки не народиться дитина мені потрібно частіше працювати руками і знімати напругу самостійно? І тільки потім у мене може з’явитися надія?

– Щось на кшталт цього.

– Ти дійсно з привітом. Краще не викладай з каменів послання в космос, а то прилетять ці твої з планети Диваків і поцуплять тебе завчасно. Я почекаю, я вже говорив, що я терплячий. І я абсолютно впевнений, що коли ми піднімемо кіпіш в Лондоні, коли розпочнемо судовий процес проти цієї клініки «Щедре лоно», ти побачиш свого Даміра зовсім в іншому непривабливому образі, і всі твої збережені враження, які ти тут зібралася законсервувати – вивітряться зі швидкістю кулі!

***

Ніч, за вікном непроглядна темінь, в скло розмірено барабанить дощ, у мене замерз ніс та стопи, я вже навіть не проти перебратися до Куїна і зігрітися поруч із ним. Але через хвилину розумію, що ж мене розбудило. Стогін. Який знову повторився.

– Куїне, – заповзаю на ліжко і трушу його за плече. – Тобі приснилося жахіття? Все в порядку?

– А-а-а, зуб … зуб так розболівся, що здохнути хочеться, – стогне він, повертаючись до мене обличчям.

– Випий знеболююче, а завтра потрібно їхати до лікаря.

– Ні! – злобно гарчить він.

– Що ні? Немає ліків?

– Ніяких стоматологів! Не поїду! Проковтну ще кілька пігулок і до ранку мине.

Але до ранку не минуло, а заснути під ці стогони у мене не вийшло.

– Так, збирайся і поїхали! Навіщо терпіти ці муки?! Піднімайся! – намагаюся стягнути з нього ковдру, в яку він вчепився мертвою хваткою.

– Ні, я сказав! Даяно, відвали! Відчепися від мене! – кидається він з такою агресією, ніби я у нього печінку зібралася відібрати.

– Коли помру, розвієш мій попіл над океаном, – стогне він вже ближче до обіду, ослабшавши або отупівши від болю. – Шкода я не побачу твоєї дитини. Але я можу залишити тобі мої гроші.

– От ідіот! Зізнавайся, ти що боїшся ходити рвати зуби? Тремтиш, побачивши стоматолога і втрачаєш свідомість від звуку бормашини? – з почуття жалю намагаюся не сміятися, але виходить щось не дуже. – Тільки прошу скажи правду.

– Щоб ти знову почала гикати від сміху? – зло цідить він. – Я не боюся, просто… коли мені роблять боляче – я роблю боляче у відповідь. Одного разу я одному стоматологу навіть щелепу зламав.

– Годі збагнути, хлопець, який не раз брав участь у бійках, ватажок банди ірландців, якому ламали ніс, ребра і вибивали зуби, боїться стоматолога??!

– Не боюсь, а неадекватно реагую! Це велика різниця! Що тут незрозумілого? Це як деякі починають задихатися в ліфті, тому що у них клаустрофобія, так і я не можу сісти в це чортове крісло! Так, у всіх свої прибабахи і я не виняток!

– Оце ти мене ошелешив, хлопче! А я думала ти сміливий та відчайдушний, що біжить з посмішкою по лезу ножа …

– Ти у мене зараз добалакаєшся. Не чіпай мене я злий!

– Поїхали до лікаря, жертва фобії. Я буду тримати тебе за руку, а краще за обидві відразу. Придумай для себе яку-небудь винагороду, яку ти отримаєш після, щоб мотивувати себе на цей безстрашний крок. Наприклад, знімеш повію та випустиш пар або … боже, чим же тебе ще можна зацікавити, – задумалася я, кусаючи губи. В голову лізе одна дурниця: плитка шоколаду, велика піца, басейн, масаж, те, чого хочеться мені, але цим навряд чи спокусиш Куїна.

– Ти мене скупаєш! – заявляє він, підбадьорившись. Напевно й зуб нити перестав.

– Чого-чого? … Що значить скупаєш? – витріщилася я, округливши очі, поки він милується моєю відвислою щелепою та відкопиленою губою, його улюблена картина. – Я ж тобі сказала – ніякого сексу!

– Так нічого такого і не буде, я до тебе навіть не доторкнуся. Чесно! Я буду сидіти в кориті і насолоджуватися поки твої ручки будуть мене купати. Уявиш, що я твій коханий. Просто майже безневинна гра, по-дружньому, щоб мені жилося веселіше і фантазувалося яскравіше. Заради цього я готовий терпіти стоматолога. Вистачить у тебе відваги, лялечко?

– Ага, я зрозуміла, ти все ще шукаєш способи, як мене спокусити, – погрозивши йому пальцем, починаю збиратися. – Я дуже вперта, аби здатися так просто! Я згодна викупати тебе, збоченець. Стійка ірландська дівчина заткне тебе за пояс і продемонструє приклад витривалості!

– Ти мій герой! Ох, як же я тобою пишаюся! Мугикав, наче поранений тюлень, злегка спітнів, зламав підлокітник, але ж витримав, і навіть лікар в живих залишився! – ляскаю в долоні, зустрічаючи його на виході з кабінету.

– От вже ж зараза, – бурчить Куїн, закочуючи очі.

– А ось зубами на мене скрипіти не потрібно, інакше ми до цього дядечка будемо дуже часто заглядати. І якщо після кожного разу доведеться тебе купати, ти ж будеш блищати, як яйця у кота … Ай! – скрикую, придавлена до стіни його блискавичним рухом.

– Не найвдаліший час мені шпильки свої під шкіру заганяти, – шипить він, здавлюючи до болю мені зап’ястя. І на губи мої вирячився з таким виглядом, ніби ще секунда і він вп’ється в мене поцілунком дикого горця. Жовна грають, вена на лобі здулася, пихкає.

– Тільки спробуй, і тоді я тобі по-дружньому виб’ю ще один зуб, – рівним спокійним голосом вимовляю я, і противно так посміхаюся. – Так, я злюка, згодна. Гормони в мені вирують. Штормить мене, і зараз я розміром з море, а ти маленька відважна шлюпка, яку кидає на хвилях. Сподіваюся, ти вмієш плавати, красунчику, – додаю пошепки.

– Чудовисько окате, думаєш налякала? – так само пошепки відповідає Куїн. – Подивимося хто кого. Скоро твої гормони в іншу сторону танцювати почнуть, шторм вляжеться і захочеться ласки. Дуже сильно захочеться відчути в собі міцного мужика, і згадувати джентльмена вже буде більше не цікаво.

– Не знала, що ти у нас ще й спеціалізуєшся на психології вагітних. Може, будеш вести свій канал на ютубі?

– Лялечко, а може тобі стати трохи розумнішою, і менш впертішою? У старовинних книгах випадково не пишуть, що жінці корисно мати такі якості як далекоглядність та практичність? Хоч би як вони не стверджували, що саме жінкам судилося правити світом – без чоловіків ви нікуди не подінетеся і ні хрена не зможете!

– Хто це вони?

– Відьми твої з «Послання лісу»! Ти ж мені навмисно деякі уривки вголос зачитувала! – відпустивши мене, Куїн відскакує подалі. Навіть шкода його трохи стало.

– Щось ти сильно напружений. Безсонна ніч і ця бормашина дались взнаки. Давай ми тебе розслабимо, виполощемо в кориті епохи Генріха восьмого, а потім ти мені розповіси про велич чоловічого роду.

– Мені так хочеться зламати твою завзятість. Я так бажаю цього до помутніння розуму! Хочу бачити тебе скорену, трепетну, знемагаючу від бажання …

– Ох вже ці мрії. Поїхали додому, мрійнику. Тобі ще воду з озера тягати.

І поки на печі гріється вода, я відчуваю, як атмосфера в нашому будиночку поступово починає вібрувати і теж закипати. І це не тільки через криві посмішки, які приклеїлися до обличчя Куїна і його косі погляди в мою сторону, не через мій стан «не знаю куди подіти руки» і не через спазми, які стрибають по моєму тілу, ні, щось висить в повітрі. Імпульси, які носяться все швидше ніби їх батогом розганяють. Поняття не маю як пройде це купання, адже точно або я його, або він мене втопить в цьому кориті, бо спокійно ця процедура не мине, я ж не витримаю і обов’язково щось ляпну. Але раз обіцяла, слово потрібно тримати і триматися самій. …Адже іноді на мене накочують дивні хвилі ніжності на адресу Куїна, хочеться, аби він мене обійняв. І от коли мені докучають ці бажання я починаю згадувати очі кольору віскі, найперший раз, коли я натрапила на погляд Даміра. Ось і зараз вийшовши на ґанок, заплющивши очі і підставивши обличчя вітру, я полізла в свою кишеню пам’яті, дозволивши спогадам вирватися назовні. І тут же відчула ніби наяву, як подушечки його пальців ніжно гладять шкіру на моєму обличчі, побачила, як він дивився на мене тоді, як злітали і опускалися його пухнасті чорні вії. Де ж ти зараз англійський сноб? Де тебе чорти носять і які думки бродять в твоїй голові? Навряд чи тобі зараз належить купати якусь красуню. А ось на мене чекає справжня пригода!

– Ну що, не передумав? – повертаюся всередину, закочуючи рукави, із загадковою граючою посмішкою на обличчі. Нехай Куїн понервує, нехай думає, що я щось замислила.

– Ні, не передумав. Хочу свій бонус, – і цей гад, копіюючи мою таємничу либу, починає повільно переді мною роздягатися. Не стягувати одяг абияк, ні, він робить це артистично, рухи томні та спокусливі, як у стриптизера. І мене нервує те, що він дивиться мені прямо в очі. З викликом, з нахабством, з самовпевненістю вищого рівня. Ми ірландці, звичайно, народ розкутий, але щоб саме так. 

Мені моментально стає жарко. У нього гарне тіло, струнке, підкачане, навіть ці чортові кубики на животі проступають. …Трясця ж твоїй матері, і він збуджений абсолютно цього не соромлячись. І ось ця частина його тіла теж гідна похвали, як і міцні сідниці.

– А ти почервоніла, Даяно, – гмикнув він, красуючись переді мною, вже не знає яким боком повернутися.

– Так жарко ж в хатині, хтось розтопив піч. Лізь у воду, нелюде, – навіть охрипла недоречно, він і в цьому щось для себе помітить. – З чого почнемо?

– Сама вирішуй, – сідає Куїн в корито, і вода дістає йому всього лише до талії. От зараз заліплю всю фізіономію піною подивимося потім як ти будеш посміхатися. Ну добре, дізнаємося на що я здатна і чим для тебе це обернеться, красунчику.

– Тоді вимиємо голову, – опускаюся на коліна, зачерпнувши воду маленьким глечиком. – Нахилися вперед, – я збираюся його купати не поспішаючи і старанно, може бути навіть зчепивши зуби в деяких місцях, але з винятковою турботою. Тому кожен мій рух дуже ніжний, я дійсно уявляю собі, що купаю когось дуже близького, когось рідного, забороняючи собі думати про непристойності. І не страшно, що час від часу я нервово ковтаю ком у горлі, з намиленою головою Куїн цього не бачить.

– Личко теж потрібно умити, і шийку, – що ж починається найцікавіше, опускаємося нижче. – У тебе такі міцні плечі, Куїне.

– Так, дівчата часто закидали мені на них свої ніжки, – усміхається паразит. Еге ж, це справжнісінька дуель.

– О, стільки шрамів на спині, теж мабуть дівчата втикали в тебе кігті під час оргазму? – гладжу я його по спині мильною мочалкою.

– Це мені швидше діставалося від їхніх хлопців і дуже нехороших типів, – Куїн піднімає руки і спостерігає, як я їх старанно намилюю.

– Так ти у нас поганий хлопчик, що розбивав пари. Подобається забирати чуже? Своя дівчина – це занадто пісно, а ось забратися в ліжко тієї, яка зайнята, спокусити заміжню, це справжній смак ризику. Дивись, дограєшся, що без дози адреналіну перестане стояти. Адже зараз тебе це теж розбурхує, так?

– Звісно. А ти ще довго будеш терти мої груди або може бути вже опустишся до живота? – о, мені не здається, Куїн дійсно дихає аж надто прискорено.

– Не переживай, туди теж доберемося. Я змиваю жіночі сльози, виплакані у тебе на грудях. Хоча за один раз, напевно, не відтерти, у підступного хлопця на рахунку багато любовних інтрижок.

– Так може мені встати, щоб тобі було зручніше мити нижню частину мого тіла? Здається те, на чиєму рахунку багато любовних пригод теж потрібно гарненько потерти.

– Лежи і не рипайся, інакше утоплю на фіг, – шиплю у відповідь і намагаюся посміхнутися, але виходить тільки хижо скалити зуби, – ковзнувши долонями по його животу, стискаю його член. – Ти про цю штуку говорив? Ох бідолаха, не цінує він тебе, не береже, мало не стер мабуть об кого попало. Ну нічого, тут тобі нічого не загрожує, тут ми тебе збережемо в цілості, – звичайно я знаю, як торкатися до чоловіків, і моя рука вміло шарить у нього в паху, змушуючи цього збоченця стогнати і закочувати очі. – Який він у тебе вимуштруваний та відважний.

– Припини розмовляти з ним як з окремою істотою, – цідить крізь зуби Куїн, вчепившись руками за край корита. – Не здумай зупинятися, лялечко.

– В сенсі? Тепер я помию твої стрункі ніжки, а там я тебе відмити не зможу, там тобі тільки святий отець допоможе, коли підеш до нього гріхи відмолювати, – знущально пирхаю у відповідь. – Я дівчина порядна, я підписувалася на купання, а не на еротичні ігри у воді. Навіть не мрій, що я на тебе накинуся. Утримання піде тобі на користь. Зате потім ти мені ще подякуєш. Ну або та, якій ти згодом подаруєш свого зголоднілого самця.

– Ти мені це на зло робиш, так? Мстиш за всіх чоловіків, які розбили тобі серце? …А якщо так?! – психанувши, Куїн різко смикає мене на себе, затягуючи в корито. Мить і я вже борсаюсь на ньому зверху. – Я тебе не буду більше вмовляти, я тебе просто візьму без дозволу!

– Так ось ти який?! Набридло прикидатися класним хлопцем?! Давай, бери мене силою. Але тоді нашій чудовій дружбі прийде кінець, а он та страшна кочерга виявиться в твоїй макітрі. Мене не треба спокушати, я повинна сама захотіти. Я вирішила, що тепер віддамся тому, кого вважатиму гідним прожити разом зі мною до старості в любові та злагоді. І вже пробачай, що споглядання твоїх причандал та іскрометної харизми для мене поки що замало!

– Пришелепкувата! – загарчавши, виштовхнув він мене з корита, скочивши на ноги.

– Рада, що ти нарешті це помітив! Я сама вирішую, коли і з ким це трапиться, зрозуміло тобі?!

– Хай щастить! Горді відьми мене більше не цікавлять! Мрій і далі, як ти помстишся Даміру. Я дивлюся тебе тільки це й збуджує! – Куїн на нервах потрапив ногою в штанину лише з п’ятого разу. – Продовжуй спотикатися об свою упертість і впивайся самотністю! А опівночі он на тому пагорбі можеш поховати в собі жінку!!! – схопив ключі від машини і вилетів геть з хати.

– Як легко тебе образити, хлопчику! – кричу йому вслід, теж вилетівши на поріг. – Ти що зібрався мене тут кинути?!

– Бачити тебе більше не можу!!! – ляснув він дверцятами, з ревом зриваючи машину з місця.

– Слабак! – але він мене вже не чує. – Дуже добре, ось я і залишилася одна в хатині на краю світу. Виходить або хлопець доводить мене до нервового зриву, або я доводжу їх до скажених припадків. Ось вже двох довела. Потрібно все ж таки щось міняти, так не годиться. Але якщо цей бовдур завтра не повернеться …

Щиро дякую за увагу до моєї творчості!

__________________________

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет 

З повагою, Лаванда Різ! 

Відгуки,Коментарі
читачів

Христя

Ох, як все гаряче та солодко… і круасанів не треба))
А ось «містер сексі-сноб» мене просто порвав))) Це ж треба було так влучно описати нашого англійця всього трьома словами.
І все так мило і класно… Гарно поспілкувалися, зібралися снідати… я вже налаштувалася на те як Даяна шокує Даміра своїм вибором їди, а тут БАХ… і Куїн… ще й з якимись новинами)
Кожного разу думаю, що вже знаю, що далі… а тут такий пшик… і все категорично перевертається)) І я просто балдію від цього! Мене охоплює такий адреналін і переповнюють такі емоції, як ніби я побувала на екстримальному атракціоні))
Дякую, моя люба, я в захваті від усього! З нетерпінням чекаю продовження!

Любов Віщак Кропива

Яка класна глава! море насолоди, ніжності та любові. просто немає слів….. дякую, дякую за радість отриману від проди. натхненнячка вам безмежного. 

Аля

Ніколи не думала, що глава може бути на стільки… ШОКОЛАДНОЮ!! Це було нереально смачно і хвилююче водночас!! Ми так не хвилювалися, навіть якби сама Єлизавета ІІ зайшла прикупити собі “Джейн Ейр”!! Таааак, проковтнули слинку))) Чи то від тих круасанів, чи від самого Даміра)) Бідненький, шикарно їла то вона, а ледь не захлинувся від цього він!! І ті обійми, і “помацати” це було щось!! Вааауууу, сонечко, це нарешті сталось!!!! Дякуюююю))) І шалено чекаю на найцікавіше!)))

Shopping Basket