Позичене кохання

Позичене кохання
5/5

“Я не планувала закохуватися, мені й без цього проблем в житті вистачає. Навіть зважилася на сурогатне материнство, аби тільки вирватися з цієї трясовини. Але у мене ніяк не виходить спілкуватися з цим хлопцем суто по-діловому, особливо, дивлячись в ці його неймовірні очі. Він чужий чоловік, у них з дружиною дуже дивні стосунки, де ніжністю навіть не пахне. Я збираюся народити для них дитину, але я поняття не маю, що його пов’язує з цією стервом. І в підсумку всі мої плани летять до біса саме через кохання! Все змінилося в одну мить …і ми обидва не знаємо, як нам тепер бути.”

– Ні, ні, тільки не це! Будь ласка, не сьогодні! Це якась помилка! Місіс Бігс! – стукаючи каблучками по бетонній підлозі, б’ючи луною по вицвілим стінам, кидаюся до огрядної власниці нашого будинку, яка з незворушним виглядом спостерігає, як з моєї квартири двоє мурмил виносять мої речі! – Зупиніться, прошу вас! Поясніть, що відбувається?! – паніка вже кольнула десь в області хребта, але я все ще не вірю в те, що бачать мої очі. Якийсь ідіотський день їй богу…

– Помилка в тому, що я так довго дозволяла вам жити в моєму будинку абсолютно безкоштовно, клюнувши на вудочку цього твого чарівного покидька Метью, який щомісяця клявся та божився мені, що ви погасите свій борг! Моєї прихильності вистачило лише на півроку! Вже пробач, але тут не нічліжка! – презирливо підібгавши губи, плюється словами місіс Бігс, поки я намагаюся оговтатися, але земля піді мною вже похитнулася.

– Стривайте, які борги? – моментально захрипнувши, мацаю в сумці свій телефон. – Я кожного місяця давала Метью потрібну суму, щоб …

– Вже не знаю, що і як ти йому там давала, але за шість місяців я не отримала жодного фунта, Даяно! Тому я вас виселяю, а якщо твоє барахло не покриє твої борги, ти сядеш до в’язниці, тому що договір про оренду укладений на твоє ім’я! – невблаганний погляд з-під важких повік розвіяв би мене на пил з превеликим задоволенням. Я, звичайно, не така чарівна, яким міг прикидатися Метью, і вмовити цю мегеру піти мені на поступки у мене майже ніяких шансів. Але я все-таки спробувала. Адже у Корнелії Бігс було всього лише дві слабкості: гроші та симпатичні хлопці. Значить, будемо давити на жадібність.

– Прошу вас, Корнеліє, не продавайте мої речі! Дайте мені терміну два тижні, і я заплачу вам сповна плюс бонус у розмірі двомісячної оплати! Молю, деякі дрібниці з мого мотлоху дуже цінні для мене, як пам’ять. Я не знала, що Метью мене обманює, клянусь! Обіцяю, я дістану гроші! Всього два тижні, – складаю долоні в благаючому жесті під її пронизливим поглядом. Вона не в курсі, що я зберігаю колекцію рідкісних книг мого батька, продовжуючи його справу. І якщо їх усі продати можна не тільки повернути борг, можна купити весь цей триповерховий будинок на дванадцять квартир, але я нізащо не розлучуся з жодним екземпляром. Це пам’ять та принципи впертої ірландки. Слава богу Метью теж не знав, наскільки безцінні ті потерті книги в старій валізі.

– Що ж, думаю твоє барахло коштує максимум три пенси і я тільки час даремно згаю. Гаразд, Даяно, даю тобі два тижні, але, якщо я не отримаю оплату, клянусь, ти опинишся за ґратами! А якщо спробуєш пробратися в опечатану квартиру раніше строку, сядеш до в’язниці ще швидше. Зрозуміла? Час пішов!

Він не пішов, а помчав галопом, а ось я, приземлившись на сходинках, намагаюсь зібрати до купи свої ошелешені думки. Я розчавлена та дико зла. Наймерзенніший день з усіх, що мені випадали в житті. Роблячи спробу додзвонитися до Метью, шостим почуттям відчуваю, що цей гад не візьме слухавку, що він мене просто підставив, вкравши мої гроші. Хоча довірливій дурепі так і треба! Симпатична чоловіча мордочка, посередній секс і уявна відсутність самотності. Навіщо було жити з хлопцем в якого навіть не закохана?! Ну, нехай мені цей паскудник тільки попадеться на очі!!! Чому ми жінки такі ідіотки, чому дозволяємо себе дурити красивими словами? Або я одна така особлива невдаха?

– Що скажеш, Дамблдоре? Навчиш голосно вити? – киваю старому бездомному псові, якій багато років назад «прописався» в цьому районі і він, між іншим, розумніший за багатьох, хто вважає себе людиною. За це його люблять і щодня підгодовують, тому часом Дамблдор виглядає краще, ніж я. Пес ткнувся мені в руку мокрим носом та співчутливо зітхнув, виляючи хвостом, немов знаючи секрет всієї цієї метушні. – Може, підкажеш, де взяти грошей або хоча б де переночувати? Даремно я приїхала в Лондон. Я вже майже ненавиджу це місто, хай вибачить мені королева. А знаєш, у чому родзинка сьогоднішнього дня? Ні, не в тому, що мене обдурив хлопець, це мій косяк  не потрібно було бути такою сліпою. «Бомбезність» цієї середи в тому, що сьогодні я втратила роботу. Супермаркету «Морісон» більше не потрібно стільки менеджерів. У мене немає дому, немає роботи, і я розмовляю з бродячим собакою, виливаючи йому душу.

До кого я можу звернутися за допомогою? Упс, теж тупик. Старі друзі й далекі родичі залишилися в Ірландії, а новими в Лондоні я ще не встигла обзавестися, тільки знайомі та колеги по роботі, у яких грошей точно не позичиш, а в банку кредит безробітній теж не дадуть. 

«Безвихідних ситуацій не буває, Даяно», спливає в голові улюблена фраза батька. Як мені хочеться зараз з тобою посперечатися, тато. Глибоко дихаю і прилив кисню в мозок дозволяє почати краще міркувати та заспокоїтися. Спочатку потрібно десь переночувати, але готель відразу відпадає, тому що у мене немає грошей. З усіх знайомих, котрих я швиденько перебрала в пам’яті, можна зателефонувати лише Міранді, ми разом з нею працювали в Морісон, і її не скоротили тільки тому, що вона встигла народити трьох дітей, яких тепер потрібно якось ростити та годувати.

– Привіт. Слухай, тут така справа, мене виставили з квартири, у тебе не знайдеться кута на одну ніч?

– О, боже, Даяно, до скорочення ще й це! Я так тобі співчуваю, ти так швидко пішла сьогодні, що я не встигла тобі сказати, як мені шкода, – тут же заголосила в слухавку Міранда.

– Так, мені теж шкода куди не плюнь. Так мені можна прийти до тебе або відразу топати під міст?

– Так, приходь, звичайно, якщо тільки на одну ніч. Сама розумієш, діти та мій Френк, який вічно бурчить, – я знала, що у неї добра душа, тому мій вибір і впав на Міранду. А завтра на свіжу голову думатимемо, як бути далі.

Сьогодні мене не радують навіть нові шкіряні туфлі, куплені на розпродажі три дні тому, бо доведеться довгенько йти пішки, а на підборах це задоволення не для людей зі слабкими нервами. Але йти доведеться, тому що таксі я теж не потягну, мені тепер потрібно берегти кожен пенс. 

Не зронивши жодної сльозинки, гордо піднімаюся, й обтрусившись, топаю геть, усміхаючись у відповідь хмарам, які почали збиратися над містом.

– Звичайно, ще дощем мене окоти, додай останню вишеньку на торті! – кидаю, дивлячись в небо. – Ірландці звикли до випробувань, думаєш ти мене цим налякаєш? Чорта зо два!

І ніби в помсту на мої слова припустився дрібний дощ, почавши полоскати мостові, проїжджаючі машини, перехожих під парасолями і мене, яка все ще намагається не зламатися після чергової невдачі.

Я навіть не відразу зрозуміла, що це мені, почувши наполегливий жіночий голос:

– Дівчино, залазьте швидше в машину! Гей, ви промокнете наскрізь! – і вже почувши сигнал клаксона я здригнулася, обернувшись, тут же наткнувшись поглядом на жінку водія, яка визирала до мене у вікно. – Мені боляче на вас дивитися, тому стрибайте на сидіння не роздумуючи!

Довго мене вмовляти не довелося, якби на її місці був якийсь незнайомий чоловік я б ще сто разів подумала, а так …

– Важкий день? – уважно подивилася вона на мене з-під окулярів.

– Ага, займає верхню сходинку хіт-параду, – коли вона простягнула мені маленький чистий рушник я відразу ж зловила себе на думці, що ця «рятівниця» мабуть спеціально вистежує промоклих під дощем, обравши собі таку місію. А що, в цьому місті повно дивних людей. – Ви випадково не в бік Іслінгтона прямуєте? Було б пречудово, я б тоді вирішила, що янголи таки існують.

– Можна і через Іслінгтон проскочити, якщо поділитися зі мною, що ж вас так засмутило, я обожнюю збирати різні історії.

– Тільки не кажіть, що ви з цієї незрозумілої журналістської братії і ведете в газеті колонку «про життя в цілому», – хмикаю я.

– О, ні, що ви. Це скоріше моя вроджена допитливість, я доктор. Працюю в області репродуктивних технологій. Джоан Кемпбелл.

– Даяна Макграт, – представляюся у відповідь. – Допомагаєте дітям із пробірок з’являтися на світ щасливими? З одного боку цікава сфера, а з іншого боку можливості цієї сфери вельми лякають. Ви граєте в бога. … Добре, я розповім вам, чим же так відзначився мій сьогоднішній день. І ця історія буде найкоротшою і найкласичнішою з усіх. Я потрапила під скорочення втративши роботу, і мене виставили з орендованої квартири, тому що мій хлопець виявився останнім негідником. Справа в тому, що графік його дрібних підробітків був більш вільним, тому Метью було зручніше заносити господині квартплату, вона у нас з дивацтвами і бере тільки готівкою. Буквально вчора я дала йому потрібну суму і позичила майже всі свої гроші на ремонт довбаного мотоцикла. А за що ж платив Метью, запитаєте ви? О, добросердна дурепа, тобто я, все чекала, коли хлопець ось-ось вийде з депресії після трагедії в його родині, ковтала обіцянки, що ось-ось наклюниться великий проект, але насправді я, здається, пригріла на грудях альфонса-початківця. Думаю, на нього чекає прекрасне майбутнє, адже довірливі жінки ще не перевелися. Так що нічого захоплюючого, місіс Кемпбелл.

– Ще один урок, що чоловікам потрібно довіряти обережно, – посміхається вона наче лагідно, але тим часом скануючи мене дуже прискіпливо. – Мені подобається ваш характер, те, що ви не розкисли.

– Звідки вам знати? Може, я завтра кинуся в Темзу?

– Ні, у вас погляд борця. Ви само собою засмучені, але спираючись на свій досвід з упевненістю можу сказати, що такі люди як ви, Даяно, люблять життя. Ви напевно чули про програму «сурогатне материнство»? Ми якраз шукаємо нових кандидаток. Абсолютно легальний та солідний заробіток. Бездітні багаті пари готові заплатити хороші гроші, щоб їм виносили та народили їхню рідну дитину. Так що, якщо у вас немає патологій чи спадкових захворювань ви можете звернутися до нашого центру. Чим не варіант? Я залишу свою візитку. Повага й турбота з боку персоналу та клієнтів, половина обумовленої суми спочатку, половина в кінці. Це багатьох рятувало з боргової ями. Подумайте, Даяно. Зовні ви дуже приваблива молода жінка, на це в першу чергу звертають увагу наші клієнти. Вони хочуть бачити красиву і молоду сурромаму.

Почувши її пропозицію, я здригнулася від неприємного відчуття:

– Мами інкубатори і діти як товар? Як на мене так простіше продати нирку. Це повинно бути … дуже складно психологічно. Виносити дитину, звикнути до її існування в тобі та віддати назавжди.

– Тому нам потрібні сильні духом жінки, які знають до чого вони прагнуть. Це пристойні гроші, вони вирішують питання не тільки з житлом, після можна навіть відкрити свою маленьку справу. А поки носиш дитину, живучи на повному забезпеченні майбутніх батьків, можна закінчити кілька курсів. Я не наполягаю, я лише пропоную один зі шляхів вирішення проблем, – простягає вона мені свою візитну картку, пригальмувавши біля парку.

– Спасибі, що підкинули! – дощ, на моє щастя, тимчасово припинився і вже через десять хвилин я стояла під дверима у Міранди.

І засинаючи на жорсткому дивані у її вітальні, я все ще прокручую варіанти. У мене їх було три. Перший – продати одну з книг батька, але у мене в душі при цій думці все гірчило та переверталося, тому цей варіант не хотілося б застосовувати. Кожна з книг була сторінкою нашого із ним життя, просочена болем та радістю, я не могла з ними розлучитися. Другий – звернутися до хлопців ірландців, які заправляють в Лондоні. Простіше кажучи, до ірландської мафії, щоб позичити грошей у кого-небудь з людей Л’ю. Особисто я не була знайома з жодним з них, але чула, де їх можна знайти, і що інколи вони допомагають своїм. І третій – прийняти пропозицію цієї лікарки, виносити для когось дитину. Жоден з варіантів мені не подобався, але якийсь все одно потрібно було вибирати. Гадство. Почну з другого. Розшукаю завтра цих бандитів, а якщо мені не підійдуть умови угоди, здамся лікарці. І тільки в крайньому випадку вдамся до першого варіанту.

Кілька хвилин розглядаю себе в дзеркалі. Начебто жодних відверто кричущих нюансів, чисте, укладене волосся, ніякого макіяжу і занадто оголених частин тіла, крім ніг, звичайно. Сувора спідниця до коліна і блузка з рукавом, а більше у мене нічого й немає, інші мої одежини місіс Бігс замкнула на якомусь складі. В житті ніколи б не сунулася до бандюг, якби не ця ситуація. Зрадницький мандраж викручує коліна і я боюся, хоч би на нервовому ґрунті не почалася гикавка. 

Стрьомний паб знаходиться на самісінькій околиці, тому доводиться брати таксі, причому всю дорогу таксист на мене підозріло коситься з видом «пристойні дівчата в такі місця вранці не їздять». Але я вмію гордо підкидати підборіддя, тому він не наважується ляпнути щось не те. Мені його коментарі ні до чого, я й так вже вляпалася по самі вуха.

Плюс в тому, що в цей час в пабі майже нікого, можна не побоюватися, що на мене почнуть кидатися п’яні та грубі ірландські чоловіки, які настільки норовливі, що їм зовсім не важко засипати дівчину вельми сумнівними компліментами, хапаючи її при цьому за дупу. Підходжу прямо до барної стійки, сідаючи на високий табурет. Я бачу, що бармен або швидше за все власник пабу, мене помітив, по цій його поблажливій зігнутій брові в мою сторону, але кидатися обслуговувати нового клієнта він не поспішає.

– Водички? – криво усміхається він, все-таки підійшовши ближче, розглядаючи мене більш пильним поглядом.

– Ні, пива, – бадьоро відповідаю я, не опускаючи очей, уявляючи, що я до нестями смілива та відважна.

– З самого ранку? – шкребе він зарослу щетиною вилицю, явно не сприймаючи мене серйозно.

– Може, у мене похмілля!

На що цей нахаба тупо починає іржати, хитаючи головою.

– Зараз-зараз, дай я трохи посміюся, – тягне він, ніби знущаючись. – Я, звичайно, дико перепрошую, але ти не схожа на дівчину з похмілля, і взагалі на дівчину, яка п’є. Краще скажи відразу, що або кого ти шукаєш, – розумний який, але бармени зазвичай кмітливі хлопці, професія того вимагає.

– Я шукаю ірландців, людей Л’ю, які не відмовляться допомогти своїй землячці. Чула, що вони своїх в біді не кидають, – видала я на одному диханні.

– А чим землячка буде розраховуватися після з людьми Л’ю? – ставить він цілком резонне питання. – Вони дійсно допомагають, але не безоплатно, лялечко. Сама розумієш, ці хлопці ну ніяк не меценати і не благодійники. Якщо у тебе є якийсь бізнес і ти готова надати відповідну послугу. Наприклад, продавати на своїх прилавках контрабандне бухло або роздобути потрібну інформацію, або в крайньому випадку штовхати травичку своїм клієнтам чи розплачуватися своїм тілом. Що вибираєш? – його зеленкуваті очі пронизують мене ніби ножі.

– Нічого з цього. А хіба не можна просто позичити певну суму, а потім повернути її частинами?

– І в чому тоді вигода? Люди Л’ю безкорисливо не позичають. Залишила б ти краще цю затію, пташко. Невже це єдиний варіант?

– Чому це ти мене відмовляєш та ще й відповідаєш за них? – я просто так з цього табурета не зрушу, і він це добре бачить по моїм очам. – Раптом вони мені запропонують якусь нову альтернативу?

– Жодна альтернатива тобі не підійде. Повір, я вмію бачити людей наскрізь. Я розписався за них, тому що я один з хлопців Л’ю, але через те, що я не остання скотина я раджу тобі забратися звідси і пошукати вирішення питання в іншому місці.

– Думаєш, я така жалюгідна й слабка? – стискаю кулаки, а він закочує очі.

– Ісус свідок, я намагаюся їй допомогти. Ні, ти не слабка, тому що припхатися сюди потрібна сміливість. Але ти можеш стати зіпсованою та конченою жінкою, тисячу разів шкодуючи, що звернулася за допомогою до ірландської мафії. Мені що виштовхати тебе втришия? Я можу. …Як тебе звати? – додає він, загравши жовнами.

– Даяна.

– Я Куїн. Так ось, Даяно, – почавши протирати келихи, наче це його заспокоює, проказав Куїн. – Щиро сподіваюся, що природа не обділила тебе мізками і ти обов’язково знайдеш інший вихід. Це тобі від щирого серця гарячого ірландця.

– Зрозуміло. Ти штовхаєш мене до третього варіанту, – кажу не те собі, не те йому, сповзаючи з табурета. А як відомо ірландці народ страшенно цікавий, тому Куїн просто не зміг не запитати.

– Що ще за третій варіант? Якщо врахувати, що спочатку ти хотіла звернутися до бандитів, то це щось ще жахливіше.

– З одного боку так і є. Але це, друже мій, вже не твоя справа, – зухвало посміхаюся на прощання, хоча для такої діри це було дуже необачно.

– Гей, Даяно! – ловить мене за руку і вкладає в долоню сто фунтів. – Це тобі на таксі на зворотну дорогу. Може, як-небудь вип’ємо кави.

Незважаючи на свою гордість гроші я взяла, але каву з ним пити не збираюся, навряд чи він знайде мене в такому величезному місті, в Лондоні близько восьми з половиною мільйонів людей на хвилиночку. Хоча, може я все-таки погано уявляю можливості ірландської мафії, яку позаочі прозвали «північні щури», тому що живучі, нахабні та безстрашні. 

Через сорок хвилин я вже зовсім не думаю про Куїна і план номер два викреслений зі списку. Замість цього я набираю номер, вказаний на візитці Джоан Кемпбелл.

– Здрастуйте, Джоан, це Даяна. Я все-таки вирішила з вами зустрітися і бажано якомога швидше.

– Зустріч можна організувати прямо сьогодні. Рада, що ви зателефонували, Даяно, – і лікарка називає адресу клініки.

Джоан зустрічає мене особисто, навіть не віриться, що ця жінка перейнялася до мене такою співчутливою симпатією. Я от не можу розтягнути своє обличчя в такій сліпучій усмішці, а у неї це так легко виходить.

– Почнемо з того, що проведемо повне обстеження організму і з’ясуємо підходиш ти для нашої програми чи ні. Це займе максимум три дні. У нас тут дуже комфортні палати і харчування за рахунок клініки. Паралельно можна сходити на масаж, до косметолога або поплавати в басейні.

– Справжній курорт, – через силу видавила у відповідь зовсім безрадісно. – Мобільним користуватися можна?

– Це краще, ніж курорт, дорогенька. Звичайно можна, як і гуляти в парку. До тебе буде приставлена ​​особиста медсестра, виконуй її розпорядження, не пропускай процедури і все буде чудово. А ось і наша Кетті! Кетті, це Даяна, проводь її до палати та підбери зручний одяг та взуття. Даяно, ми з тобою побачимось через три дні. Якщо всі результати будуть більш-менш позитивними почнемо підбирати для тебе майбутніх батьків. Всього найкращого і вище ніс!

Вони тут всі сама чарівність, я маю на увазі персонал. Цвітуть посмішками, ніжні руки, турботливі погляди, лагідні голоси, а відчуття в душі у мене все одно паскудне. 

– Якщо ви ще не обідали, може сходити на МРТ, а потім я покажу, де у нас кафе і кімната для релаксації, – щебече Кетті.

Слухняно переодягаюся, окинувши палату байдужим поглядом. Ну, вже хоча б є, де переночувати та поїсти на халяву. Слухняно топаю за спритною медсестрою на обстеження і можу з полегшенням зітхнути тільки через три години, вирвавшись в затишний парк прямо за клінікою. Хочу детальніше вивчити плюси та мінуси сурогатного материнства. Здається, до вечора мене вже ніхто смикати не буде, тому лізу в інтернет після сотої спроби додзвонитися до Метью. Сучий син як крізь землю провалився. Коли у мене з’являться гроші я найму кого-небудь з хлопців Л’ю, щоб вони все ж таки начистили морду Мету. Таких козлів не можна залишати безкарними. 

Я так заглибилася в читання, відгородившись від усього навколо, час від часу не стримуючи свої важкі зітхання і тихі матюки, поки мене легенько не штовхнули в плече.

Спочатку я побачила протягнутий мені під ніс великий паперовий стаканчик з кавою, а потім мій погляд впав на … Куїна.

– Непогано виглядаєш в цьому блакитному халатику. Підходить під колір очей.

– Що … що ти тут робиш??? – цього хлопця я готова була побачити тут найменше в світі.

– Зустрічне питання, що тут робиш ти?

– Гаразд. Як ти мене знайшов? – роблю ковток гарячого напою і з насолодою затримую подих.

– Смішна. Я, звичайно, не люблю хвалитися, але ми знайдемо кого завгодно, якщо хочемо. Ти мене чимось зачепила і мені захотілося дізнатися, як ти викрутишся зі свого скрутного становища. У цій клініці, якщо я правильно зрозумів, роблять дітей. Тобі були потрібні гроші на дитину? – нахиляється він ближче, щоб мабуть краще розглянути вираз мого обличчя. Що за дурна звичка так дивитися?

– Ні! Мені потрібні гроші, щоб заплатити борг оренди за півроку і викупити свої речі. Тому що кретин, якого я вважала своїм хлопцем, мене обікрав та підставив. Я прийшла сюди, щоб подарувати дитину якій-небудь нещасній парі багатіїв, які мріють про свого малюка. Вірніше, виносити плід, як написано в брошурі та отримати чималенькі за моїми мірками гроші. Це і є мій третій варіант. Хочеш дізнатися що-небудь ще? – не знаю чому, але я на нього розлютилася. Може, від відчуття власної безпорадності.

– Яка хрінь! Це ж повний відстій! Хіба це не насильство над природою? – Куїн зобразив на обличчі справжній жах, немов з ковтком кави проковтнув павука і той тепер шкребе його кадик своїми лапками.

– І це ти мені кажеш про насильство? Серйозно? Хлопець з банди? – пирхаю і, по-моєму, вперше за день посміхаюся.

– Ну, у нас-то якраз все природно, винен – ​​отримай в рило або плати бабло. А тут … У тебе гарна посмішка до речі, – раптом вимовляє він іншим тоном. Серйозним і похмурим. Тонкі губи стиснулися в одну лінію, а в зелених очах застигло питання. – Ти добре подумала?

– Я все ще думаю, – чесно відповідаю я. І ось що дивно, в компанії цього малознайомого хлопця мені легко й просто, ніби ми спілкуємося ще з незапам’ятних часів. Хоча я знаю про нього тільки його ім’я, професію і те, що він на короткій нозі зі злочинцями. 

Я хочу відволіктися, поки у мене голова не вибухнула від всіх цих роздумів. Тому я ставлю йому абсолютно несподіване запитання: 

– Ти зберігаєш крадене?

Вдавившись, Куїн закашлявся, хапаючись за груди. Мені навіть довелося підвестися та тріснути йому між лопаток.

– Ти б попереджала. Може, почнеш носити прапорці і будеш махати червоним перед тим, як поставити безглузде питання?! Це нетактовно навіть для ірландки!

– Зараз поясню. Наскільки мені відомо, в післявоєнні часи власники пабів не тільки продавали крадений віскі, збирали інформацію та були скарбниками якої-небудь банди, вони ще й зберігали у себе награбоване, потихеньку збуваючи його потрібним людям. В Ірландії власники пабів були не останніми людьми, і часто вони ж і були ватажками. Але мене зараз цікавить не це. Ось вже багато років я шукаю одну книгу. Мій батько був просто одержимий нею. Він полював за нею поки не помер, і я перейняла цю естафету. Не буду називати це краденим, перефразую питання. Чи не траплялися тобі рідкісні та дивні книги?

– Мені трапляються тільки дивні дівчата, – гмикає Куїн. – Як називається книга?

– «Послання лісу», написана гельською, – завмерла я, поїдаючи його очима. Готова вибухнути від позитивної відповіді.

Закусивши губу та примружившись, Куїн розглядає чагарники, верхівки дерев, вдаючи, що намагається визначити напрям вітру, але насправді він дражнить мене, випробовуючи моє терпіння.

 На вигляд йому років тридцять-тридцять п’ять, стрункий, високий, чорнявий, але під цією курткою заховані явно сталеві м’язи, враховуючи, що забіякуваті ірландці великі любителі побитися. Зазвичай головною рисою зовнішності ірландців вважається руде волосся та ластовиння, але це не зовсім так, серед мого народу зустрічаються й пекучі брюнети, тому що ми нащадки кельтів. І є ще одна особливість – неймовірно довгі та пухнасті вії практично через одного. Я завжди пишалася своїми віями, але дивлюся Куїну теж пощастило.

– Кажеш, ця книга дорого коштує? – подає він голос, коли я вже була готова схопити його за рукав та трясти.

– Якщо вона у тебе є, я готова купити. Сподіваюся, я підійду для програми і дуже скоро отримаю першу частину грошей, – я все-таки схопила його за рукав, але поки Куїн не почав віддирати від себе мої пальці, я б навіть і не помітила цього.

– Що за безглузда манія не відповідати на питання? Так скільки вона коштує, Даяно?

– Ти можеш це легко з’ясувати, але я перший і єдиний покупець. Пообіцяй! – я настільки схвильована, що не можу втриматися, щоб не вскочити і не почати ходити перед ним туди-сюди. Всі інші проблеми завалилися кудись за горизонт, знову ця знайома гарячка і передчуття полювання за скарбом.

– Потрібно буде перебрати свою бібліотеку, поглянути, може, щось і завалялося подібне, – Куїн теж піднімається на ноги і нахиляється до мене ближче. – Дивачкам я навіть зроблю знижку. Я знайду тебе якщо що!

…Засинаючи, я навіть не могла припустити, як зміниться моє життя, починаючи від завтрашнього дня!

Ох не люблю я ці клініки, хоч би як солодко вони не співали і не дивилися на тебе стандартним люблячим поглядом. За такі гроші їм, напевно, не складно посміхатися. 

Аби менше думати про те, куди я намагаюся сунути свою бідну голівоньку, розвертаю свої думки в бік книги, я відчувала, що «Послання лісу» в Лондоні, у нас з батьком були такі припущення. В світі їх залишилося всього три екземпляри. Три!!! І тільки такі божевільні як ми могли сподіватися одного разу взяти в руки цю незвичайну книгу, яку єзуїти знищували навмисно. Один примірник зберігається в колекції якогось японця, друга я знаю знаходиться в Америці, а ось третя пропадала і з’являлася в різних місцях, як блукаючий вогник на болотах. Батько виховував мене один і йому вдалося прищепити мені пристрасть до полювання за рідкісними книгами, які таять в собі особливий сенс. Мій тато був істориком, і він розповідав мені про світ, про ту його сторону, про яку мало хто здогадується. Не знаю, чи зможе щось інше перекрити собою це моє захоплення, тому що навіть до хлопців я не відчувала такого тяжіння, як до цього скарбу втраченої мудрості. Тому, щоб якось зводити кінці з кінцями, повернути борг та займатися пошуком книг мені потрібні гроші. Вірніше, великі гроші. Цим я виправдовую своє перебування тут. Я бачу, як з ліфта часто виходять подружні пари, прямуючи до провідних фахівців цієї клініки, бачу дівчат, які снують коридорами разом з медсестрами, такі самі як і я … кандидатки. Яких привело сюди аж ніяк не краще життя. І вираз очей у всіх різний, від байдужості до страждання, але тільки у мене він горить і, напевно, трохи божевільний, бо відбувшись від Кетті, я біжу вниз, щоб сховатися в парку і можливо зустрітися з Куїном. Сподіваюсь, він порадує мене гарною новиною. 

Звичайно, ноги потрібно переставляти більш уважно, а не мчати попереду себе. Рано чи пізно я б обов’язково на кого-небудь налетіла з-за рогу … Так і сталося. Врізавшись в хлопця, я мало не потягла нас обох злетіти стрімголов зі сходів, але він виявився міцним малим із завидною реакцією, піймавши мене, немов букет нареченої.

А коли наші погляди перетнулися, коли я зачепилася за ці очі кольору витриманого віскі, я почала мимоволі п’яніти. Мені одразу ударило в голову, як від ковтка міцного алкоголю, кров підняла градус, рвонув швидше, змушуючи кожну мою клітинку встати на диби. А після, кожний мій нерв вигнувся кішкою та завібрував, віддаючи дзвоном у вухах та поколюванням в кінчиках пальців. Я рідко захоплююся чоловічою красою, а тут … очманіла в прямому сенсі. Ні, ні, я не дозволяю тобі мати наді мною таку владу! Будь ласка, не будь таким ідеальним, нехай у тебе буде противний писклявий голос!

– Не знаю, куди ви так поспішали, але, напевно, це дуже важливо, – звучить його м’який оксамитовий голос, і я нарешті, намацавши землю під ногами, знаходжу в собі сили відскочити в сторону від цього красеня. Судячи з того, як він одягнений, як укладене його темне волосся, як він дорого пахне, і навіть як доглянута його брутальна неголеність – переді мною один з багатіїв, який заглянув до клініки за малюком. Розкішний, благородну породу видно в кожній рисі. О, у тебе обручка на пальці! Ось і твій головний недолік! Зараз навмисно ляпну якусь дурницю, щоб зіпсувати власне відчуття від цієї випадкової зустрічі, це допомагає, щоб потім нічого собі такого не уявляти, не думати про хлопців в цілому і про кохання конкретно. Тому що мені якось на цьому терені не щастить.

– Здати аналіз сечі – це дуже важливо, – зображую дурну посмішку. Ось і все, тепер я не буду про це згадувати, бо про незручні моменти я зазвичай не дозволяю собі думати. – Спасибі, що на дали розплескатися! – і не обертаючись топаю собі далі, поступово знову прискорюючи крок.

У парку небагатолюдно, проінспектувавши кожну лавочку, навіть простирчавши на одній з них у всіх на виду, я так і не дочекалася Куїна. В душі вже зароджуються підозри та каяття, що я розбовтала йому про книгу. А раптом він знайшов покупця, який відразу запропонував йому пристойну суму? Чим більше про це думаю, тим гірше настрій. Вирішивши обійти будівлю з іншого боку, завмираю, повернувши з-за рогу. Двоє охоронців намагаються відтягнути від дверей тендітну дівчину, що виривається з усіх сил:

– Ви не маєте права! Не маєте права, нелюди! Він мій! – люто відбивається вона від них. Просто жах бере, коли бачиш це. Мимоволі стиснувши кулаки, пригнічуючи бажання кинутися їй на допомогу, інстинктивно роблю крок назад і впираюся в чиїсь груди.

– Тобі не здається, що це знак згори? – мені у вухо заповзає тихий шепіт Куїна. Мабуть, це в дусі «північних щурів» з’являтися з нізвідки, виростаючи за спиною.

– Ще вчора ти порадив мені шукати інші варіанти, я знайшла. Вже вибач, що як і ти не мрію потрапити до в’язниці. А якщо ти зібрався все критикувати, то тобі не в паб, тобі потрібно в монастир, відмолювати гріхи та гармонійно зливатися з природою, – шиплю у відповідь, відвертаючись від мерзенної сцени. Охоронці все-таки скрутили нещасну ридаючу дівчину, запхнувши її в машину.

– Що, не отримала сьогодні потрібну дозу вітамінів, тому така злюща? – погляд, який звик завжди щось приховувати, сканує мене з ніг до голови. – Ти просила дізнатися щодо книги.

– І??? – я намагаюся, але не можу приховати своєї збудженості. Так, за своєю природою я азартна, тому ніколи не граю в карти. Моє захоплення набагато цікавіше. Щоправда я ще люблю ходити на футбол та вболівати за улюблену команду, де я, до речі, й познайомилася з придурком Метью і за його словами вразила його своїм вибуховим азартом, бо верещала на весь стадіон при кожному забитому голі.

– Я не знаю гельської, але кілька книг в моїй бібліотеці було. Тому я віддав їх фахівцеві, щоб він ретельно все вивчив.

– Дурень!

– Що? – злегка охренів Куїн.

– Ти міг би показати їх мені! Я б визначила набагато швидше, абсолютно безкоштовно та сказала б правду! Ти довіряєш цьому фахівцеві?

– Я нікому не довіряю. І тобі теж, – цідить він примружившись. Ірландці запальні. Це неправда, коли говорять, що італійці найемоційніший народ. Незважаючи на те, що ми жителі півночі – ми набагато гарячіше. Взяти хоча б сімейні сварки або бійки в пабах. Ірландські чоловіки не люблять, коли на них кричать, і Куїн явно не збирається робити вигляд, що він цього не помітив. – Зменш обороти, лялечко. На мене небезпечно тупотіти ногами. Мій експерт достатньо компетентний, і книги пройдуть експертизу там, де я вважаю за потрібне.

– Просто чудово! Ти мені саме про це прийшов повідомити?

– Я прийшов не до тебе. Я тут у справі, – характер просто капець, і погляд холодного зеленого льоду просто впивається мені під шкіру.

– Теж заскочив здати сперму, що потім отримати рожевощокого карапуза? – і я не подарунок, звісно.

– Боже збав. Обзаводитися сім’єю не планую. У тебе ж є ще цінні книги, вірно? Не може не бути, якщо ти вже так захоплена пошуками. Продай одну з них, але не зв’язуйся з цим, – киває він на клініку. Дивись який турботливий.

– Я б так і зробила, якби вони у мене були, – закушую губу, бо невимушено посміхнутися не вийшло. Так я тобі й зізналася. – Послухай, Куїне. Я трохи розлютилася, це все нерви. Я дуже хочу придбати цю книгу і переживаю, що ти збагриш її якомусь ділку. Мені складно тобі пояснити … просто я хочу виконати мрію батька.

– Ти вперта й наполеглива, все одно будеш дертися вгору, наступаючи на граблі, – хитає він головою, окинувши мене якимсь двозначним поглядом. – Мені подобаються такі. А якщо я запропоную тобі стати моєю коханкою? Дам тобі грошей, щоб ти повернула борг, може бути, навіть подарую цю старезну книгу, а ти залишиш свої дурні думки щодо сурогатного материнства?

– Ні, з чоловіками покінчено, – пирхаю я, – Як і з довірою. Спасибі але ні. Я як-небудь сама викручуся. Знаємо, чули і про безкоштовний сир, і про мишоловки. Віддаю перевагу заплатити за книгу, а не розсовувати ноги з почуттям вдячності.

– Чи не зарано ставити хрест на чоловіках? – тепер пирхає Куїн.

– А хто сказав, що вони так вже й потрібні? Чоловіки тільки мотають нерви і зображують пристрасть всього лише дві хвилини на день. Так що я трохи переглянула свої принципи. Без хлопців куди краще. Гаразд, я мабуть піду, поки ти мене, чого доброго, заміж не покликав, – хмикаю, не втримавшись від іронії, намагаюся його обійти, але Куїн раптом різко притискає мене до себе однією рукою.

– Знаєш, адже я теж принциповий і страшно упертий. Скоро знову побачимося, гордячко Даяна Макграт, – він такий сильний, що чим активніше я вириваюся, тим сильніше його хватка. І тут мій погляд випадково падає на вікно другого поверху. Я немов відчула, що на мене дивляться. … Доктор Джоан і той красень, в якого я сьогодні врізалася. Але дивина полягає в тому, що це вікно …моєї палати.

– Валив би ти звідси, Куїн. Поки охоронці не збіглися.

– Переживаєш за мене. Приємно, чорт забирай. Ти повинна зрозуміти, що я не ворог, адже ми своїх не кидаємо.

– Але, судячи з твоїх вчорашніх слів – ви часто їх використовуєте. Куїне, просто наступного разу назви ціну і більше зі мною не грай! – мені ще такого залицяльника не вистачало до цієї купи проблем. Як я умудряюся знаходити ці проблеми? Чому вони до мене липнуть? Краще б до мене так гроші липли.

І дійсно, як тільки Куїн мене відпустив, з різних сторін вискочили охоронці, але я встигла сховатися за дверима.

– Даяно, все добре? – лікарка і містер Всесвіт вже у вестибюлі, але я намагаюся на нього не дивитися. Ні, ні, я на чужих чоловіків не витріщаюся і слину на тебе пускати не збираюся.

– Все в порядку. Зустріла старого знайомого. У мене до вас накопичилися питання, Джоан. Ви не могли б приділити мені час?

– Звісно. Ми з містером Шаклі якраз розглядали твою кандидатуру. Я бачила твої попередні результати дослідження, і вони мене дуже радують …

– Але ж обстеження ще не завершено і нічого не вирішено, – грубо перебиваю я її, прийшовши в жах від того, що мені не дай боже доведеться виношувати його дитину. У мене й так всі малюсінькі волоски в його присутності стали дибки. Я не зможу. Я дуже неадекватно на нього реагую. – Бажано поговорити прямо зараз!

– Спочатку я проводжу містера Шаклі, а потім знайду хвилинку, і ми поговоримо.

– Не треба мене проводжати, Джоан. Я й сам прекрасно знаю, де тут вихід, – ввічливо заперечує важливий клієнт, судячи з того, як Джоан стрибає перед ним та виляє хвостиком. – Приділіть дівчині час, щоб вона не хвилювалася. Мене звуть Дамір Шаклі, – вирішив він мені чомусь представитися. 

От диявол, тепер мені доведеться на нього подивитися. Зиркаю, коротко киваю і тут же відводжу погляд. Дотримуючись манер пристойності мені потрібно було відповісти: «приємно познайомитися». Але довелося ці манери переступити, і мені по цимбалах, що містера Шаклі засмутила моя поведінка. Він так виразно зітхнув біднесенький. Зараз головне переконати Джоан, що я нізащо не згодна виношувати дитину для цієї пари. Не хочу кожен раз відчувати себе ідіоткою в його присутності.

– Послухайте, Джоан, – сідаю в її кабінеті, і мій рішучий настрій чомусь змушує лікарку нервувати. – Я ретельно вивчила всі негативні та позитивні сторони сурогатного материнства, особливо негативні. Те, що це виснажує жіночий організм, як і будь-яка вагітність, що це іноді погано позначається на психологічному стані, і що це досі викликає осуд в суспільстві, я розумію. Але в інших програмах залучаються тільки жінки, які вже народжували, а ви набираєте виключно молоденьких дівчат, у яких немає ані сім’ї, ані дітей. В чому причина? – дивлюся на неї в упор і дуже сподіваюся, що вона скаже правду. Або що я, принаймні, побачу в її очах брехню.

– Вірно, жінки, що вже народжували знають всі нюанси вагітності, і їм психологічно легше віддавати виношеного на замовлення немовля, коли у них є власні діти. Але справа в тому, що ми … працюємо з певним прошарком суспільства, з людьми, які можуть дозволити собі вередувати. Деякі пари бажають, щоб їхня дитина була першою…

– Щоб до нього там нікого не було, – перебиваю її, здогадавшись про що вона хоче мені сказати. – Ці люди ніколи не доношують чужий одяг, не скупляються в секонд- хенді, і жінку, яка народжувала, можна так само віднести до вже використаного товару. Вони збоченці? Що за люди можуть так ставитися до інших людей?

– Ну чому ж відразу збоченці, – посміхається Джоан, сприйнявши моє жорстке висловлювання за жарт. – Просто у них є свої принципи, і вони можуть собі дозволити. Це оплачується додатково. Дівчата в нашій клініці отримують набагато більше, ніж в інших програмах сурогатного материнства. Охочих потрапити до нас величезна черга, але не всі проходять відбір.

– Як же мені пощастило, що я красуня, – сардонічно пирхаю я. – А зараз ви мені скажете, що у кожної пари багатіїв свої додаткові умови?

– Так, деякі майбутні матері або батьки висувають до суромам свої певні вимоги. Наприклад, і це логічно, відмовитися від шкідливих звичок, від сексу на ці дев’ять місяців, від перегляду шоу, які занадто розбурхують нервову систему. Але заради тих грошей, які вони готові платити можна ж потерпіти.

– Заради тих грошей, які вони готові платити, ви будете вмовляти мене всіма силами. І ще один важливий нюанс, Джоан. Я не хочу виношувати дитину для містера Шаклі. Це теж мій принцип.

Мої слова чомусь її не на жарт стривожили.

– Дозволь дізнатися чому? Облишмо гарячкувати і відразу ж висувати принципи. Ми дуже цінуємо цих клієнтів, дружина Даміра Шаклі – баронеса Лінда Морлі. Вони вже кілька років намагаються завести дитину, але організми підібраних їм сурогатних матерів викидають запліднену яйцеклітину. Навіть наука іноді заходить в глухий кут. Ти підходиш їм ідеально за всіма показниками. Можливо, ти їхня остання надія, Даяно. Дамір дуже приємний в спілкуванні чоловік, щедрий, ввічливий, дуже добре вихований.

– А його дружина? – ох чую щось тут не так.

– Лінда вона … трохи експресивна, вона людина настрою, як і всі жінки. Але з нею можна навчитися ладити, якщо повністю прийняти її умови.

– О, так там мабуть чорт у спідниці. І все-таки ні, Джоан. Я не згодна знайомиться з цією парою. Я ж теж можу вибирати, чи не так? Я ж не в рабство сюди записалася? Приємного вечора. Сподіваюся, ми зможемо прийти до компромісу, – так, я сьогодні часом злюка, часом ввічлива вреднюга, але я теж маю права і нагадати про це снобам з вищого суспільства буде не зайвим.

Джоан залишилася незадоволена нашою розмовою, таке враження, що вона мене вже їм пообіцяла.

– Що знову потягнеш мене на аналізи? – почувши з ранку кроки в палаті, сонно мружуся, дивлячись на Кетті.

– Ні, пізніше сходимо на УЗД. А зараз пора снідати. Тут для тебе передали ось це і записку, – Кетті киває на квітучий в горщику кактус, який вона поставила на столику поруч з ліжком. – А ще містер Шаклі просить про особисту зустріч. І Джоан настійно рекомендує тобі погодитися.

– Кактус теж від містера Шаклі?

– Ні, це передав якийсь хлопець зі словами «вона зрозуміє».

Гарячково хапаю записку. На білій прямокутній картці з одного боку номер телефону, з іншого я так розумію сума, яку Куїн запросив за книгу – сто тисяч фунтів. Ні хріна собі!

– І о котрій годині містер Шаклі хотів би зі мною зустрітися? – скривилася я ніби від зубного болю, розуміючи, що від пояснень з красунчиком мені не відкрутитися.

– Він вже тут, – посміхається Кетті вічно позитивною посмішкою. – Покликати його?

– Знущаєшся? Мені потрібно привести себе в порядок. Поїсти, щоб не втратити свідомість від щастя. Передай його світлості, що наша зустріч відбудеться через годину в парку.

Як тільки за Кетті зачиняються двері, хапаю телефон і набираю номер, вказаний в записці.

– Телефонуєш на радощах? – замість привітання кидає в слухавку Куїн, звідкись відразу здогадавшись, що це я.

– Я так розумію кактус – це твій стан душі? Це дорого, Куїне. Це все, що я отримаю, якщо народжу дитину.

– Квітучий кактус означає, що я жорсткий, але сьогодні добрий. Не хитруй, Даяно, ти знаєш, що ця книга коштує набагато дорожче. Я роблю тобі знижку, і можливо скину ще в обмін на деяку інформацію. Давай зустрінемося днями та побалакаємо більш детально.

– Перш ніж обговорювати деталі я хочу бачити книгу.

– Мені подобається твоя хватка, лялечко. Хоч би не закохатися в тебе без пам’яті.

– Будь сильним хлопчиком, постарайся встояти. Зателефоную пізніше, – відключаюся і починаю битву з власними думками.

 Я думаю про це у ванній, в кафе, жуючи свій сніданок, я ніби провалилася в часі. Це така величезна спокуса отримати скарб, за яким полювало стільки людей, здійснити мрію, яка здавалася нереальною! Доторкнутися до знань, на які накладено заборону церковників, тим більше що я знаю гельську. Це вершина мого Евересту, це особисте послання Всесвіту до мене, це моя чаша Ґрааля і я не можу упустити таку можливість. А значить, ця клініка єдиний вихід з положення. Якщо я відмовлюся виношувати дитину для баронеси мегери і її красеня чоловіка, як скоро Джоан підбере мені іншу пару. Ось у чому питання.

До моменту нашої зустрічі з Даміром я вже більш-менш заспокоїлася. Ну … поки його не побачила, звісно. І знову все понеслося галопом, навіть груди почали боліти. Він ходить алеєю туди-сюди, і немов відчувши моє наближення, повернувся в мою сторону, і наші очі точно так само, як і вчора знову зустрілися.

Гарний зараза. Яке ж естетичне задоволення дісталося цій баронесі.

– Здрастуй, Даяно. Сядемо або прогуляємося? – посміхається, злегка нахиливши голову. Ех, краще б ти не посміхався. Не можна так убивчо діяти на дівчину.

– Краще давай втечемо, – посміхаючись, сідаю на лавочку, а він продовжуючи мене пильно розглядати, сідає поруч. Занадто пильно, як мені здається. Він ніби намагається вгадати слова, якими зможе мене вмовити.

– Джоан повідомила мені, що ти не хочеш мати з нами нічого спільного. Я можу дізнатися причину? – стримано, але м’яко вимовляє він цим своїм добре вихованим голосом.

– Ви мені просто не подобаєтеся, – не дивлячись на нього відповідаю я. Брешу і не дивлюся в очі.

– Хм, чому ж? Щось не так з моєю поведінкою, мені варто попрацювати над собою? – о, ми можемо бути навіть іронічними. – Чи тобі не подобається моя зовнішність? Можу при зустрічі надягати маску.

– Це не допоможе, – вперто качаю головою, закусивши губу.

– Даяно, – і як у нього вистачило розуму доторкнутися до мене. Мене ніби струмом шибнуло до самого куприка і назад в мозок віддалося. – А мені здається, ти просто набиваєш собі ціну. Ти хочеш, щоб тобі заплатили більше? – продовжує тримати він мене за руку, поки я намагаюся проковтнути нервовий клубок у горлі.

Еге ж, давай ти будеш вважати мене корисливою тварюкою, іншого ж тобі на думку ніколи не спаде. Пробач, але я, напевно, скористаюся ситуацією, якщо вже ми тут кожен сам за себе боремося.

– Якщо я зараз єдина, хто вам так ідеально підходить, я хочу отримати сто тисяч фунтів на початку і сто тисяч фунтів в кінці. А ще, бажано сьогодні, мені потрібен бонус в розмірі шістнадцяти тисяч фунтів, за те, що я добре подумаю і погоджуся виносити для вас дитину, – він дивиться на мене злегка розчаровано, але так навіть краще. – Ці гроші мені потрібні, щоб викупити свої речі, боюся, хоч би їх не викинули на смітник. Вас влаштовують мої умови, містере Шаклі?

Замість відповіді він лізе в кишеню піджака за чековою книжкою.

– Ні, готівкою, – качаю головою, і він на секунду завмирає.

– Я зможу завезти гроші через дві години, – от тільки не треба на мене так дивитися, красунчику. Я вчинила так само, як ви. Бажана дитина для вас всього лише угода, так чому я не можу вносити свої вимоги.

– Дуже добре. Після цього я повідомлю Джоан, що я згодна. Приємно мати справу з діловою людиною, – несподівано для нього, та й для себе, простягаю йому руку, міцно стискаючи його теплу долоню. – Адже такі відносини й розподіл ролей у цьому світі вам набагато зручніші, правда? Побачимося! Маску можете не надягати! – і розвернувшись, я гордо попрямувала геть. 

Навіть зазнавши поразки, ірландці ніколи не відчувають себе переможеними, навіть стоячи по коліно в болоті ми можемо гордо викинути середній палець, щоб доля не думала, що нас так просто можна зламати. Я змушу себе не мліти перед тобою, не затримувати дихання від дивного задоволення вдихати твій запах, я не стану зачаровуватися одруженим чоловіком і перетрушу всі свої думки. Одного разу, в моєму житті все зміниться на краще, а зараз зчепивши зуби я прийму виклик своєї долі.

Ввічливий стукіт у двері, терпляче вичікування десять секунд, і я майже впевнена, що зараз почую голос Даміра, який попросить дозволу увійти.

– Даяно, я можу увійти? – ну, звичайно, хороші манери понад усе. Цікаво це виховання, отримане в дитинстві або це його так дружина видресирувала.

– Безумовно, містере Шаклі, я вже змучилася в очікуванні, – з награною манірністю вимовляю я і ледве стримуюся, щоб не хрюкнути від сміху. Так, я не леді з вищого суспільства, тому їхні манери мені іноді здаються смішними. Він помічає іронію, думаю, Дамір дуже розумний чоловік, тому він мудро пропускає все мимо вух, мабуть, роблячи знижку звичайній простолюдинці. Ох, його світлість переодяглися, темно-сині джинси та чоловіче зелене худі. Під колір таких очей йому багато що личить, і він все так само добре пахне, таке відчуття, що аромат біжить попереду нього. Якщо подумки вимовити фразу «краса – це не гідність» десь разів двадцять стає простіше. Або я поступово звикаю до його зовнішності.

– Шістнадцять тисяч фунтів, бонус про який ти просила, – кладе він поруч зі мною згорток, який я тут же ховаю в сумку. Сьогодні ж постараюся розплатитися з місіс Бігс і заберу свої книги.

– Дякую, це здорово мене виручить, – кидаю на нього короткий погляд і не розумію, чому він не йде. Двері в мою палату він залишив прочиненими і це теж правила пристойності, щоб нічого такого не подумали, адже якщо чоловік залишиться наодинці з дівчиною за зачиненими дверима – «страшне», що може трапитися. І тут до мене доходить чого він чекає.

– Джоан, ви, нарешті, знайшли нам новий сосуд! – схвальні нотки в високому жіночому голосі звучать дуже сумнівно. Але я ані краплі не сумніваюся, що зараз в мою палату увійде лікарка і господиня цього неприємного голосу, і я чомусь впевнена на всі сто, що це баронеса. Тому, коли вони дійсно входять одна за одною, я розглядаю майбутню матір в усі очі з подвоєним інтересом.

– Я не планувала сьогодні приїжджати, але мені так захотілося поглянути особисто, – вимовляє сяюча зарозумілістю білявка, на якій все від модного дизайнера і навіть невидима корона. – Здрастуй, милий, – холодно кидає вона, ковзнувши по Даміру недбалим поглядом. Ой, та я дивлюся вони просто закохані одне в одного без пам’яті. Потім оцінюючий погляд блакитних, як крижинки очей пройшовся й по мені. – Коли ж наш сосуд буде готовий до запліднення? – розвернулася вона до Джоан.

– Мене звуть Даяна, – піднялася я на ноги, і судячи з того, як лікарка стиснула губи, вона розуміє, що баронеса мене дуже зачепила таким ставленням.

– Я вважаю за краще не персоніфікувати сосуд, – махнула ручкою Лінда. А я ще себе вважала грубіянкою, а тут переді мною еталон нахабства.

– Та мені плювати, чому ви там віддаєте перевагу, і з якої гори вам насрати на елементарну людську повагу, але я не дозволю поводитися зі мною, як з річчю, – раптом видала я, що змусило її моментально подивитися на мене з диким обуренням.

– Я купую тебе майже на рік, я буду одягати та годувати тіло цього сосуду, тому на цей період ти моя річ, люба, – кривлячи рот, відбрила вона мене.

– Ліндо, не варто, – пробує заїкнутися Дамір, але, по-моєму, занадто слабо, справжні чоловіки заперечували б інакше. Ось ще один мінус і красень подобається мені ще менше.

– Але річ не може зайти зараз до ванної, зняти з себе це лікарняне барахло, взяти свою сумку і послати тебе на прощання до диявола в його кошлату бороду, а от я можу! – шиплю, стиснувши кулаки. – Я не настільки хочу отримати ці гроші, щоб бути просто тілом! Ти знаєш хто я?

– Невдаха, яка потрапила в біду, і якій більше нічого не залишається, як продати це саме тіло, – холодно відповідає мені баронеса, скрививши куточки губ в зневажливій усмішці. – Тут диктує умови той, хто платить гроші. Тобі що не пояснили? Щоб отримати обіцяні виплати ти зобов’язана стати слухняним сосудом. Мені не потрібна якась там запальна ірландка Даяна, мені не потрібен інкубатор, який качає свої права, мені потрібна адекватна, розуміюча прості вказівки сурогатна мати, яка надала мені в оренду свою матку!

Ну такого я точно терпіти не збираюся!

– Бажаю удачі з пошуком нових сосудів! – різко розвертаюся, і не бажаючи залишатися тут більше ані секунди, відчиняю дверцята шафки, хапаючи свою спідницю та блузку.

– Вітаю, Ліндо. Ти робиш все, щоб діти у нас так і не з’явилися. Джоан, я можу вас попросити відвести Лінду в свій кабінет, а я спробую виправити ситуацію.

Дамір щось там говорить їм ще, випроваджуючи за двері, але я вже не звертаю ні на кого уваги. Я дуже зла.

– Нічого тут вже виправляти, підкаблучнику! – я на такому взводі, я майже в сказі, тому мене навіть не хвилює його присутність і те, що я переодягаюся у нього на очах, стоячи в одному ліфчику та трусиках. А ось Даміра, схоже, це трохи збентежило, але він не відвернувся, просто допоміг своїй щелепі повернутися на місце.

– А чого мені соромитися? Адже я сосуд! – ричу, нервово застібаючи спідницю. – Тепер я розумію, чому ні в кого не приживаються її яйцеклітини, тому що деяким монстрам розмножуватися протипоказано!

– З чого ти вирішила, що я підкаблучник? – ти ба, ось що нас найбільше зачепило.

– Тому що справжні джентльмени зазвичай не стоять замороженим стовпом, коли їх кохані дружини намагаються втоптати в бруд людську гідність іншої людини!

– Ти помиляєшся. Я знаю, як напоумити Лінду, і я це зроблю, але це варто робити не при свідках. Припини метушитися і давай поговоримо! – ого, голос на мене підняв. Я, звичайно, завмерла, нагородивши його красномовним скривдженим поглядом.

– На баронесу свою варто накричати, а не на мене! – витрушую з сумки згорток з готівкою і без жалю суну йому в руки. – Співчуваю. Але, як то кажуть, любов зла!

Дамір спритно кидає згорток на ліжко, робить крок назад і підпирає собою двері.

– Даяно, повір, я розумію твої емоції. А ще я бачу, що за цією запальною ірландською гордістю, під цією удаваною грубістю, криється чуйне серце …

– Теж мені, екстрасенс знайшовся! – перебиваю я його, – Та ти хоч на коліна переді мною встань – я ось це цілих дев’ять місяців не витримаю! Я їй очі видряпаю!

– А якщо я тобі пообіцяю, що ти не будеш з нею занадто часто бачитися? – в його погляді з’являється благання. Він дивиться на мене так м’яко, з такою надією, з якою зазвичай люди благають про прощення.

– Я не вірю, що у тебе що-небудь вийде. Пробач за прямоту, але мені здається, що у вашій сім’ї головний зовсім не ти. І справа зараз не в грошах, якщо тобі раптом спаде на думку, що я знову набиваю собі ціну! Не відійдеш від дверей – доведеться з тобою битися! – я дійсно налаштована прориватися.

– Починай, – Дамір підтягує свої рукава трохи вище і … посміхається. – Я чекаю, Даяно.

Чому б і не спробувати зрушити з місця містера Всесвіт?

Кидаюся, як мені здається щосили, але він якимось чином знешкодив мене за дві секунди! Схопив за руки, різко розвернув спиною до себе, і притиснув мене так сильно, що у мене ледь виходить зробити вдих. А коли я спробувала вдарити його каблуком, він примудрився перехрестити мої ноги за допомогою своїх ніг.

– Десять років занять східними єдиноборствами. Зручно? Постоїмо так трошки, добре? – шепоче він мені у вухо. – Зараз гормони осядуть, пульс вирівняється, і ти спробуєш мене почути.

Ох, щось я дуже сумніваюся, що поруч з ним, коли я буквально втиснута в нього, мій пульс вирівняється! Ну, а коли він притулився своєю щокою до моєї щоки, так у мене й зовсім в голові запаморочилося. Це точно від нестачі кисню, а не тому що він мене обіймає, ага. Я думала його щока через цю модну неголеність повинна бути колючою, а вона м’яка. Навіть лоскотно. Мене лякає те, що можливо Дамір прекрасно знає, як він на мене діє. Адже красені в курсі, що подобаються дівчатам.

– Даю слово, що Лінда не буде до тебе лізти. Вона занадто зайнята своїми проектами та громадською діяльністю. Вона швидше за все приставить до тебе наглядачку, ніж буде витрачати на тебе свій час, – вимовляє він і злегка … треться об мене своєю щокою, – от бляхо.

– А як же задоволення принижувати інших? Принижувати куплене тіло адже так приємно!

– Їй більше до смаку принижувати рівних собі. Мені потрібна ця дитина, Даяно. Тоді в цьому шлюбі буде хоча б якийсь сенс.

– Може, не варто шукати сенс на порожньому місці або ти її так сильно кохаєш?

– Все складно, – зітхає він. Ну таке, дуже зручна і популярна фраза, яка пояснює всі стосунки, які розвалюються, вселенський сум та танення арктичних льодів. – Я винен перед Ліндою. І це вже не кохання, а швидше за все безвихідь.

– У чому винен?

– Зараз я не маю наміру про це говорити. Зараз я намагаюся переконати тебе залишитися і погодитися виносити для нас дитину.

Мені здається, що він трохи розслабився, тому я знову роблю спробу звільнитися, і хватка тут же посилюється. І через те, що мій зад притиснутий до його стегон … я відчуваю … ні, не може бути, це просто стегнова кістка, або може у нього в кишені щось тверде лежить. Трясця ж твоїй матері!

– Поки триватимуть спроби запліднення і дев’ять місяців після ти не будеш ні в чому потребувати. Ти отримаєш сто тисяч на початку вагітності і сто тисяч після. Сподіваюся, ці гроші потім допоможуть тобі в житті. Виграють обидві сторони.

– Крім дитини, – шепочу і вмираю від бажання звільнитися, тому що мене нервує його збудження. – Таку матір, як твоя дружина ворогу не побажаєш.

– Зате я буду любити його за двох. Прошу. Що мені ще тобі пообіцяти?

– Зараз же мене відпустити і дати мені час подумати!

– Скільки часу? – відпускаючи мене, уточнює він у моєї потилиці.

– До вечора, – чомусь мені здається, що якщо я зараз на нього гляну, то відчую незручність за нас обох.

– Я зателефоную. У мене є твій номер. Гроші візьми собі, я не прийму їх назад, і вони нічим тебе не зобов’язують.

– Дякую, – знову засовую згорток в сумку, тому що вони мені дійсно потрібні по заріз.

– Ти все одно зібралася йти?

Так, раз ти не збираєшся звідси виходити.

– Потрібно вирішити деякі особисті справи, – хочеш не хочеш, доводиться подивитися в ці очі, якщо вже збираюся протиснутися повз нього до дверей.

– Можу підвезти.

– Занадто велика честь для мене. Пройдуся пішки. Або ощасливлю якогось таксиста своїми двадцятьма фунтами.

– Ти смішна та дуже мила, – посміхається цей гад, який ніяк не дасть мені пройти. – На вулиці знову похмуро, а ти легко одягнена. Не хотілося б, щоб все затрималося через твою застуду.

– Турбота в свої ворота, – хмикаю я. – Так, я дуже смішна, обіржатися просто. Мене не злякати погодними умовами. Моя ірландська кров розбавлена ​​упертістю, вересовим медом та віскі. Набагато страшніше холод в очах деяких людей. Тому це тобі потрібно одягатися тепліше, адже ти живеш з брилою льоду! Хоча, ти, можливо, вже звик і не відчуваєш різниці.

– Відчуваю, – тихо відповів Дамір, відчиняючи переді мною двері. – До вечора, Даяно. Не втрачаю надії, що ти приймеш мою пропозицію.

________________________

Щиро дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет 

З повагою, Лаванда Різ! 

Відгуки,Коментарі
читачів

Олександра Спаська

Нарешті знайшла час дочитати.))) Історія, як завжди неповторна та неймовірна!!! Звісно вона заслуговуєте продовження і я щаслива, що це продовження вже є. Як той наркоман, читаю зараз декілька ваших книг, І не можу начитатися. Аби час був))) Додадково, в шоці від розуміння того, яка ви трудівниця!! Талант покладений на такий труд заслуговує найвищих похвал!!!

Людмила

Чи захоплива історія? Лавандо, та вона шалено захоплива! Колоритні персонажі, незвичайні події, глибокі характери, гумор. Тут є все!
Продовжувати? Однозначно ТАК!
Буду вважати, що закінчено не книгу, а перший сезон цього вибухового серіалу! Бо читаючи, бачу кольорову картинку подій))))

Галя Миронюк

Яка неймовірно цікава книга! Я в захваті!!! Емоції зашкалюють,нерви на межі і як голодна людина накидається на їжу так я насолоджувалася читанням,не маючи сил зупинитися.Дякую!!!

Shopping Basket