Синдром другого шансу

5/5

“Втрачати мені було вже нічого, сім’ю та роботу я вже втратила. Так чому б не зробити крок за грань, тим більше, що ризик це моє покликання? Ось тільки копія мого світу мене злегка шокувала. Мало того, що мій двійник виявилася стервом, так вона ще й примудрилася вийти заміж за фінансового магната, розбити серце цьому шикарному чоловікові та змусила його до чортиків себе ненавидіти. І на моє “щастя” саме з ним я зіткнулася, вивалившись в чужій реальності! І як мені все це розгрібати? Як змусити себе не думати про нього, якщо я закохалася по самі вуха в того, хто вважає мене своєю колишньою дружиною? Мені лячно зізнатися, що я це не вона, а ще мене лякає наша залежність від цього кохання!”

– Кіро, можливо, мені не дано осягнути твого відчаю в повній мірі, я ж всього лише чоловік, який одружився з наукою. Але мені здається, що в твоєму випадку потрібно гарненько подумати, відключивши всі емоції. Подумати, зважити все мільйон разів, тому що я не можу дати тобі гарантій, що ти виживеш.

За останні три дні Грег, за прізвиськом Наніт, виголосив цю фразу вже вісімнадцять разів, я рахувала. І я в черговий раз відповіла йому теж саме:

– Я не вагаючись зроблю це, і я добре усвідомлюю ризик. Плювати на наслідки, тому що мені вже нічого втрачати, я давно підійшла до критичної межі, інакше мене б тут не було. Знаю, що варіантів у нас небагато, але я вірю в тебе, друже мій. І я, по-моєму, єдина, хто з таким ось ентузіазмом вірить в твого божевільного генія.

– Я вважаю, що варіантів у нас три, – тяжко зітхнув мій обдарований приятель, знову протираючи окуляри, які тер перед цим хвилини зо дві тому. Грег помітно нервував. – Перший – ти жива та неушкоджена перемістишся куди слід, другий – ти перемістишся, але перехід не перенесеш та випадеш трупом в іншому вимірі, третій, найстрашніший – перехід не відбудеться і ти загинеш прямо у мене в лабораторії, а на мене повісять ненавмисне або може бути навіть навмисне вбивство.

– І все-таки будемо оптимістами, ти працював над цим проектом цілих сім років. Всі ці роки я з таким трудом діставала необхідні деталі та елементи для твого приладу. Повинно ж нам пощастити хоч в чомусь, – дмухнувши на чубок, прибираючи його з чола, я спробувала посміхнутися якомога безтурботніше, але я абсолютно даремно намагалася його обдурити. Наніт, до свого прізвисько він звик більше, знав мене краще за всіх ще зі школи.

Ще з тих незапам’ятних пір, коли я була однією з небагатьох, хто розмовляв зі щуплим ботаном очкариком, незрозуміло яким чином заслуживши його довіру. Може, тому що я ніколи не глузувала з цього дивакуватого та незграбного хлопця, вміла його слухати та щиро поважала його розум. Ми здружилися з Грегом немов зрослися, і тепер він був мало не єдиним, хто залишився у мене в цьому житті, сенс якого я втратила два роки тому. …Коли моя мама, вітчим та мій коханий хлопець загинули під час вибуху.

Бачачи мої страждання, те, як я понуро брела уздовж своєї чорної життєвої смуги, Наніт з ще більшим завзяттям вчепився в цю свою ідею фікс про перехід між паралельними світами.

Я не знаю, чи вірю я до кінця, що десь існує точно такий самий відбиток світу, в якому ми зараз знаходимося, але мені легше вірити в шалене припущення, що десь там у наших копій склалося все інакше, що двійник мого Маркуса живий, ніж приймати жорстокість моєї реальності.

І мені б точно полегшало, якби у мене була можливість подивитися на це своїми очима хоча б через мізерну щілину. Просто побачити що десь він є, він щасливий, він посміхається, він існує. Абсурдно? Може бути, але … в хвилини відчаю людям властиво хапатися за найбезглуздіші та маячні надії.

***

– Ти ж віддаєш собі звіт, що це може виявитися квитком в один кінець? – пробурчав Наніт, повільно та обережно вводячи мені у вухо зонд. – Дві тебе в одній точці континууму можуть привести до похибки та наслідки будуть непередбачуваними. Гаразд-гаразд, не потрібно робити таке обличчя! Я з однаковою силою не хочу тебе відпускати і в той же час хочу випробувати свій прилад! – на секунду Грег запустив пальці в свої скуйовджені патли. У нього був погляд божевільного, який щиро вірив в свою версію всесвіту. Само собою такі люди небезпечні як для себе, так і для суспільства, але Наніт мав велику знижку на мою поблажливість.

– Трясця вашій матері, та я ж геній, і у нас все вийде! Кіро, ми с тобою проговорювали цю процедуру кілька разів, але ще раз буде не зайвим. Отже, в твоєму слуховому проході мікро датчик, ще одне моє ноу-хау, якщо все спрацює – ти зможеш чути мене, а я тебе, синхронізувавши супутники. Далі, я введу тобі препарат в вену, ввімкну прилад, який розрідить поле, СІ-2 в твоїй крові вже досягне потрібної концентрації, зв’язавши твої молекули, що дозволить тобі перейти на ту сторону. Все просто.

– Елементарно, пльове діло! – хмикнула я, але Наніт навіть не думав посміхатися. По правді кажучи, зараз він мене навіть лякав. Одержимі фанатики – це самий крайній випадок неврівноваженої психіки.

Тільки ось тепер, смерть як така для мене було не найстрашнішою, і якщо у нас нічого не вийде – я згодна поставити крапку, тому що теперішнє моє життя – життям назвати було складно.

– Коли я витягну голку – у тебе закрутиться голова, але це в порядку речей, якийсь час тебе ще буде каламутити, у цього препарату тривалий період розпаду. І все ж Кіро, незважаючи на всі мої теорії, ми не знаємо, що на тебе там насправді чекає, і чи є там хоч щось. Можливо, зараз я тебе просто креативно вб’ю. Так що … я знаю, ти не любиш влаштовувати довгі проводи, … дочекайся мого знаку й вперед! – Наніт помітно хвилювався, але це був навіть не страх, а скоріше збудженість від наближення великого вирішального моменту, який ось-ось може перевернути всі наші життя і мало не порушити ланцюжок подій в двох паралельних світах одночасно. Це було рівносильно випробуванню машини часу або вічного двигуна, божевільна витівка погрожувала перерости в глобальний переворот людського мислення. Що скажеш, це було неймовірно відповідально!

Як тільки Грег врубив свій прилад, з’явилася потужна звукова вібрація, що має концентрований центр. Ось цю точку я й перетнула  похитуючись на слабких ногах. Голова погано тямить, тому що від тієї гидоти, яку вколов мені Наніт, в моїх мізках немов роздулися подушки безпеки й простір навколо мене просто розріджений.

…  Я не впевнена, чи був це тунель або щось подібне – я просто зробила крок, і вже в наступну секунду я раптом опиняюся на перехресті, а просто на мене летить фургон. Виск гальм, моторошна лайка водія на мою адресу через відкрите вікно, неймовірно гаряче повітря. Машина зачепила мене лише злегка, але відлетівши на тротуар, я занадто відчутно тріснулася головою об стовп.

В першу хвилину саме дивне для мене, не те, що я опинилася незрозуміло де, а те, що фургон помчав собі далі, а на мене абсолютно ніхто не звертає ніякої уваги. А раптом мені потрібна медична допомога?! Повна байдужість, хоча для оточуючих я зовсім не невидимка.

Дивлюся на перехожих і бачу, як вони намагаються мене не помічати, відводять погляди, поспішають пройти повз ніби я для них прокажена. Маячня якась, і міркую я якось туго. Голова не тільки паморочиться, вона тепер ще й розколюється. І тут до мене поступово доходить …

– Господи Ісусе!!! … Ох-ре-ні-ти! Вирваний з коренем мозок твою ж мати, але щоб мені провалитися у тебе вийшло! Ти чуєш мене, атом в окулярах ? – бубоню, розпластавшись на асфальті від емоцій, які раптом на мене обрушилися, не стримуючись в виразах. Виглядаю напевно як шизонута, але те, що я однозначно потрапила не в свою реальність, на час відкидає всі мої комплекси та манери. – Вже не знаю, перемістилася я в просторі або в часі, але ти й справді геній, хай йому грець! Або я ловлю глюки, від того коктейлю, який ти мені вколов.

«- Кіро … зараз … теж … від шоку відійду» – чую у відповідь кволий голос Наніта і чомусь починаю сміятися. Перехожі вже шарахаються та туляться до протилежного краю пішохідної доріжки, а мені плювати, їм же невтямки, що ми тільки що зробили фантастичний прорив в науці.

« – Як ти? Що бачиш? Описуй мені все, ех, шкода я не можу побачити картинку!»

– Я здорово гепнулася головою, але жодний гад не запропонував мені допомогу. А те, що це інший світ, видно навіть неозброєним поглядом. Це помітно в простих дрібницях, які кидаються в очі. В фасоні одягу, в архітектурі, в конфігурації автомобілів. І якщо вдивитися пильніше, – підвівшись на ліктях, вдивляюся, – … Тут щось не так Грегу, якщо це Балтімор, то він тут сильно змінився. Взяти хоча б цю стелу на площі та меморіал пам’яті, який мені звідси видно – у нас площі в цьому місці ніякої немає. І по-моєму, мене тут приймають за бродяжку або яку-небудь п’яничку. І щоб не загриміти до поліцейської дільниці – піду розвідаю ситуацію, – продовжую бурмотіти собі під ніс, насилу піднімаючись на ноги. 

«- Обережніше там, не дивись нікому в очі. Та кого я в принципі вчу, ти ж профі, Кіро. Мене просто рве на шмаття! Не можу … це ж! … і-і-і-і !!! »

– Все, помовч, добре? Сходи попий водички, подихай, потри окуляри, мені потрібно зосередитися, а твої виски мене сильно відволікають.

Статус бомжа, виявляється, має свої гіркі плюси – тебе не помічають, ти для всіх порожнє місце, пробіл в дизайні суспільства, сміття, навіть не людина. У такій шкурі я ще не була, хоча по службі з безхатьками доводилося стикатися часто. Моторошно. Тепер я розумію, що відчувають бродячі тварини і ті нещасні, які живуть в коробках з-під холодильників. Байдужість та абсолютну непотрібність.

Те, що я бачу навколо, викликає у мене легкі поштовхи паніки – моє рідне місто в цій реальності невпізнанне. В якихось деталях мала схожість звичайно ж є, але все одно магазини не ті, дороги повертають не там, будинки розташовані по-іншому, а звідси починають закрадатися думки, що й люди тут інші, не наші двійники, і що другої такої мене або Маркуса у всесвіті більше не існує, а значить, все це було даремно. Всі ці очікування, ризик, зусилля, пошук сенсу.

« – Кіро, супутник, на який налаштований мій передавач зараз вийде з радіусу дії, наступного зв’язку доведеться чекати дванадцять годин. Я закликаю тебе ввімкнути режим самозбереження та не влазити по можливості в неприємності, хоча я розумію – це все одно що висадитися на чужій планеті. Тримайся в тіні та думай, перш ніж щось сказати або зробити! Блін, та що це ми з тобою накоїли?! » – знову, через деякий час в передавачі з’явився Наніт, в якомусь неадекватному стані.

– Не бубни, хоча спасибі за турботу, як-небудь викручуся, слава богу, це такі ж люди, що говорять на зрозумілій мені мові. Буду чекати твоєї появи в моєму вусі, професоре. Може, на той час у мене вже буде що тобі розповісти. І не поспішай бігти регіструвати своє відкриття, можливо, твій прилад потрапить до рук до поганих хлопців, і ми станемо причиною міжпаралельних війн! Я серйозно! – Але Грег не озвався, або змовчав, або супутник вже повернув до іншої півкулі.

   Через пару годин я майже не відчуваю ніг, зате відчуваю дикий голод, який пожирає мене зсередини. Вже згодна хоча б на суху булочку. Необхідність знайти дах над головою і що-небудь їстівне – стає моєю першочерговою проблемою, змушуючи мене уважніше поглядати по сторонах. Про те, що їжа часто виявляється в сміттєвих баках поки намагаюся не думати, цей варіант я залишаю як найостанніший з мало прийнятних.

Вулиці міста немов вилізали, доглянуті підстрижені парки, вишукані клумби, ніяких тобі непристойних написів на парканах чи запущених підворіть, всюди добре одягнені очевидно респектабельні люди, немов у них тут мир та щастя в усьому світі. Тому що подібних мені: змучених, дивно вбраних та розгублених – я по дорозі так і не зустріла. Або в цьому світі з безробіттям та бідністю назавжди покінчено, або для ізгоїв існують спеціальні гетто.

Пару разів повз мене вже повільно проїжджала поліцейська машина, звідки на мене з підозрою витріщалися охоронці закону і я поняття не маю, що їм завадило вийти та поцікавитися моїми документами. Зате завдяки місцевим копам мій адреналін зашкалює, і мене переслідує відчуття, що я йду по лезу розпеченого ножа, причому йду на руках, тому що певного сценарію поведінки з мого боку по прибуттю в іншу паралель ми з Грегом особливо не розробляли, залишаючи все на «як складеться».

На дзеркальних поверхнях хмарочосів миготить мультимедійна реклама, чергуючись з хвалебними гаслами на адресу якоїсь імперії Прайса. Прайс холдинг, колсандінгова компанія Прайса, центри розваги Прайса, Медікал Прайс, навіть благодійні фонди, що носять ім’я чергового товстосума.

І хвала цьому невідомому містеру Прайсу – біля входу в шикарний ресторан, до якого в такому прикиді, як на мені зараз, навіть підходити ніяково, я нарешті помічаю вивішене акуратне оголошення:

 «Благодійному фонду Прайс Індастріз потрібні волонтери для обслуговування щотижневих недільних обідів в приході св. Луки. Звертатися до молодшого менеджера ресторану Ділана Кастели»

 Все-таки бомжів тут раз на тиждень підгодовують, не густо звичайно, але в гуманність вони мабуть теж грають, як і всюди. Швидше за все, піариться якийсь черговий політик. А чим я не підходжу на роль волонтера? Хоч поїсти зможу безкоштовно, а заодно, може влаштуюся якою-небудь посудомийкою, туди де не потрібні документи про реєстрацію.

Критично оглядаю свою кофточку та улюблені потерті джинси. Поправляю волосся. Пару разів набираю повні груди повітря і роблю крок в сторону закладу для багатих світу цього, але голос, який раптом лунає у мене за спиною, змушує мене оклякнути та застигнути. Короткий владний окрик:

– Кіро?!!

«От блін, спіймана на гарячому!» Відчуваю себе паралельною терористкою. Бігти безглуздо, можу тільки вляпатися в ще гірше лайно. Нервово ковтаю та повільно обертаюся.

Переді мною троє чоловіків. Двох із них можна відразу на обкладинки глянцевих журналів, які висвітлюють рейтинг мільярдерів, третій явно охоронець, застигла трохи віддалік шафа, яка навіть не кліпає. Піжон, той що ближче до мене, в дорогому зшитому на замовлення костюмі, втупився на мене з очевидним обуренням, немов я йому заборгувала давно й дуже багато. А в моїх очах на пів обличчя точно відбився непідробний жах. Я, звісно, передбачала, що можу натрапити на слід свого двійника, але не так же швидко та зненацька.

Містер респектабельна забезпеченість хмурить свої темні брови та свердлить мене своїми янтарно-зеленими очима, граючи жовнами на гарному обличчі. Треба сказати в цілому цей тип виглядає просто карколомно, зазвичай в сторону таких обертаються пускаючи слину дами різного віку, а ще такі Аполлони абсолютно точно знають який саме ефект вони викликають у слабкої нервової жіночої статі. Але мене зараз схвилювала якраз не його чоловіча краса, я з жахом гадаю, ким він доводиться моєму двійнику і як мені від нього швидше позбутися. Коли дар мови в мені все ж ворухнувся, я слабо промекала йому у відповідь:

– Ви помилилися, містере, – тільки ця моя заява, здається, вивела його з себе ще більше.

– Я знав, що ти нахабна мерзота, але це вже кричущий перебір, ти так не вважаєш?! Якого біса ти тут забула, Кіро?! – прекрасний незнайомець крокує до мене, опиняючись мало не впритул зі мною. Від важкого гнівного дихання у нього роздуваються крила його ідеального носа, чуттєві губи зімкнулися в одну пряму лінію. Від нього до нестями приємно пахне дорогим лосьйоном. І він виразно за щось злиться на ту, іншу Кіру.

А мені так хочеться зробити крок назад та зникнути, провалитися, сунути голову в пісок, не знаю, втратити свідомість, в решті решт, що напевно й трапиться, тому як мене знову починає мутити з найстрашнішою силою.

– Ейдане, тримай себе в руках, тобі мало того охоронного ордеру? – подає голос його товариш, але цей Ейдан дивився на мене так, ніби ще трохи і він мені вмаже.

– Поняття не маю про що ви. Я вас знати не знаю, може, я просто схожа на одну з ваших знайомих? Вибачте, але мені пора, – мимрю я, розуміючи, що опинилася в зовсім абсурдній ситуації. Розвертаюся щоб піти, але мене хапають за зап’ястя, притягаючи до себе:

– Зате я тебе дуже добре знаю, Кіро! Що за гру ти задумала?! Тепер моя черга викликати поліцію?

– Послухайте, містере, я побачила оголошення, хочу найнятися волонтером, нехай за це навіть платять не готівкою, а їжею. Адже голод навряд чи знайоме вам поняття? І ви мене з кимось безумовно переплутали! – я зіщулилась, а він вже нависає наді мною шулікою.

– Тебе складно з кимось переплутати, Кіро, навіть в цьому ганчір’ї. Свою колишню дружину я впізнаю навіть в костюмі водолаза мигцем і зі спини! Досить вже прикидатися ідіоткою!

Його слова викликають в мені просто таки дику істерику, що супроводжується мотанням голови та божевільним хихиканням:

– Дружину? … Пф, невже? Це дуже смішно! Нісенітниця якась! Я б ніколи не вийшла заміж за людину подібну вам! У сенсі статусу. Ну, тобто, ми різні.

Обличчя Ейдана спотворилося в кривій болючій усмішці, і він до хрускоту стиснув мою руку.

– Справді? Ось ми цю помилку вже й виправили. Я в останній раз, по-людськи, що тобі звичайно мало знайоме, питаю, що тобі тут потрібно, Кіро?

– Я йшла! Звідти туди! – тепер злитися вже починаю я. – Ви не маєте права чіплятися до мене зі звинуваченнями і запитаннями навіть якщо я дуже сильно схожа на вашу колишню дружину! Ваші дії неправомірні сер, і можуть бути розцінені, як напад. Відпустіть мене негайно!

Ейдан та його друг переглянулися, але він все одно не поспішав залишати мене в спокої, і щось підказувало мені, що це тільки початок.

– Будь ти дуже схожа на мою дружину, – прошипів він мені прямо в обличчя, – І навіть якщо ти раптом відгукнулася на ім’я Кіра, у двох двійників не може бути абсолютно однакового шраму над лівою бровою. Який ти відмовилася прибрати навіть тоді, коли у тебе з’явилася така можливість, бо це було нагадуванням твоєму таткові, який по п’яні вдарив тебе в дитинстві попільничкою. Тоді ти сказала, що впала зі сходинок і твоя мати досі не знає, що татко підняв на тебе руку. Хоча твоя стратегія з почуттям провини спрацювала – твій батько все-таки кинув пити. Продовжувати? Або припинемо ламати комедію?

Знову буквально відвисла щелепа. У мене дійсно був невеликий шрам, і я так і не змогла зізнатися мамі, що це провина батька, це була моя таємниця, яку я зберігала навіть після смерті тата. Про цю мою таємницю знав тільки Маркус, а в цьому світі про це знає ще й цей тип, за якого примудрилася вискочити мій двійник, у якої виявляється така сама історія.

Такою розгубленою я себе не відчувала ще ніколи.

– Вона справді виглядає якоюсь пришибленою, Ейдане. Щоб з’явитися тут, та ще таке молоти – потрібно дійсно розумом рушити. Робота за їжу! Хіба вона вміє працювати? Звідки у тебе синець на скроні, Кіро? – причепився з питанням до мене другий категоричний тип, а Ейдан раптом схопивши мене за підборіддя, тут же торкнувся другою рукою моєї гулі, через що я обурено скрикнула від болю.

– Я налетіла на вантажівку або вона на мене, неважливо. Відчепіться вже від мене! Я вас не знаю і знати не хочу! Ще раз зачепиш мене, і я покличу на допомогу!

– Та кричи, скільки влізе! – і на мій жах, Ейдан безцеремонно поволік мене в сторону авто, з легкістю запхнувши мене на заднє сидіння.

«Скільки в ньому сили! Йому пощастило, що я занадто розгублена»

– До лікарні, Джоне! – владно скомандував він водієві, сівши поруч зі мною.

Це був повний провал. Мені тільки обстеження зараз і не вистачало, а з іншого боку, у мене й вибору іншого не було. Кілька хвилин я всього лише мовчки сопла, після чого зі злістю прогарчала:

– Ось скажи мені, чорт тебе забирай, яке тобі до мене діло?!

– Вважай, що я виявив громадянську пильність. Божевільні не повинні розгулювати вулицями. Я й раніше підозрював, що у тебе не всі вдома, тепер це, ймовірно, прогресує, – огризнувся він, не дивлячись на мене.

До самої лікарні я не промовила ні слова, весь цей час гарячково міркуючи. Імовірність потрапити у психушку в паралельному світі мені була зовсім ні до чого, тому щоб правдоподібно викрутитися – мене відвідала тільки одна ідея.

Благо лікар, який мене оглянув прийшов до такого ж висновку, підігравши мені навіть не підозрюючи про це.

– У вашої колишньої дружини, містере Прайс, легкий струс мозку, що саме по собі не могло викликати тимчасову амнезію, – зі знанням справи заявив доктор, улесливо дивлячись виключно на Ейдана. – Але проблема полягає в тому, що в її крові ми виявили невідому речовину. Сліди на руці вказують на те, що невідомий препарат, який ніяк не класифікується, ввели внутрішньовенно, і ось він, разом з отриманою травмою міг спровокувати часткову втрату пам’яті.

– Тобто, ви хочете сказати, що вона не бреше, коли говорить, що не знає мене? – здивовано видихнув Ейдан, втупившись на мене, немов і сам бачить мене вперше в житті.

– Саме так, Кіра не пам’ятає вас. Останні кілька років її життя повністю зникли в глибинах пам’яті та заблокувалися. Потрібен час, спокій, заняття з психологом, щоб відновити втрачені спогади. Якби ще знати, що за препарат вона прийняла, у нього дуже дивна формула, я з таким ще не стикався. Але, нажаль, Кіра не може мені цього пояснити, як і не пам’ятає хто дав їй цю погань. Ми поспостерігаємо за нею пару днів. Ви вже повідомили рідним?

– Так, я подзвонив її батькам, спасибі, докторе Сінгер, – задумливо кивнув Ейдан, і додав, витримавши паузу, як тільки ми залишилися з ним в палаті удвох. – Коли в останню нашу зустріч, Кіро, я сказав тобі, щоб ти забула про мене раз і назавжди, я навіть не думав, що ти сприймеш все це так буквально.

– А тобі я дивлюся, раптом стало смішно. Негарно знаєте, містере Прайс, насміхатися над хворими та убогими. Якщо я твоя колишня, то що, пробач, ти тут забув? – огризнулася я, сердито дивлячись на нього спідлоба.

– Чекаю, коли приїде твоя мати, – знизуючи плечима, він граціозно сів на край мого лікарняного ліжка. Не відриваючи від мене своїх приголомшливих очей, його вираз перетворився, похмурість на його красивому обличчі плавно перетекла в смуток.

– На відміну від тебе, Кіро, у неї є серце, не зрозумію тільки в кого ти така. Щойно Емілі почула, що з її донькою біда, вона тут же забула, як ти відріклася від них. Але ситуація й справді кумедна, особливо після всього, що ми з тобою пережили, після цього мерзенного судового процесу, після твоїх звинувачень …

Я вже не слухала про що він говорить далі, я зациклилася на згадці імені моєї загиблої матері. Звичайно, я розуміла, що в цьому світі це всього лише двійник моєї мами, але мені настільки шалено хотілося побачити її ще раз, що я навіть була готова якийсь час прикинутися колишньою дружиною цього чудово виліпленого ханжі.

Коли я зрозуміла що він мовчить, здивовано втупившись на мене, я здригнулася, зустрівшись з ним очима, поспішно витерши свої сльози.

Він не міг знати, що насправді відчуваю я. А я … я навіть уявити не могла, що відчуває цей чоловік, дивлячись на мене як на свою колишню половину. І мені чомусь все одно, що сталося в минулому мого двійника і де вона сама, зараз мені хотілося доторкнутися до образу моєї мами. Це було сильніше за мене і мого здорового глузду. Моя мама там … так несправедливо загинула, і я так сумувала за нею і за Маркусом. І якщо я прийшла сюди, щоб побачитися з копіями своїх рідних, значить, я це зроблю.

Я почула її голос ще в коридорі, а коли вона увійшла – не змогла стриматися та схлипнула:

– Мамочко …

Вона обійняла мене, міцно притискаючи до своїх грудей. І все в ній було таке ж, і колір волосся, і запах, і відчуття любові, що виходить від неї.

– Донечко моя, моя бідна дівчинко. Як же так, Кіро? Ну, нічого, ми це переживемо. Все налагодиться, люба. Ми з татом та Еріком допоможемо тобі, ми завжди будемо поруч, ти ж знаєш, – пробурмотіла мама, не відпускаючи мене.

– Забери мене додому, мамо. …. Еріком? – сторопівши, спохопилася я.

Відступивши в бік, мама кивнула на хлопчиська років сімнадцяти, що стояв поруч з копією мого … живого батька.

– Ерік твій молодший брат. Ти що ж не пам’ятаєш і його?

В страшенній розгубленості, обвівши всіх переляканим поглядом, я заперечно похитала головою. У моєму світі рідного брата у мене ніколи не було. Мій рідний батько загинув, потрапивши під потяг, коли мені було десять, і мама вийшла заміж вдруге, за дуже хорошу людину, у якого був свій син – Маркус. Той самий Маркус, який став єдиним коханням всього мого життя, який так нерозумно загинув під час того вибуху та жахливої пожежі в торговому центрі два роки тому.

– Супер, значить, я можу не нагадувати, що винен тобі двісті баксів? – промовив хлопець, який навіть був трохи схожий на мене зовні, сіроокий, з темно-каштановим волоссям. – Це ти вчасно придумала пам’ять втратити. Не розповіси як, може й мені знадобиться?

– Навіть не здумай! – тут же гаркнув Ейдан, суворо глянувши на Еріка. – Твоя сестра прийняла якусь незрозумілу отруйну хімічну суміш, так що невідомо чим це все ще обернеться для Кіри. Емілі, мені вже час, передаю вашу бідову доньку в ваші сумлінні руки, – кивнувши моєї матері, Ейдан крадькома ковзнув по мені поглядом.

Мені здалося чи він дійсно стурбований? Принаймні, щось в його очах змінилося, потеплішало. Невже він так любив цю Кіру?

– Дякую, Ейдане. Я дуже вдячна тобі, що навіть після всього ти проявляєш благородство, – мама проводила його посмішкою. І з цих коротко кинутих фраз, я здогадалася, що в шлюборозлучному процесі Емілі була не на боці своєї дочки. Що ж накоїла тут моя копія?

– Я що справді була з ним одружена? З мільярдером Прайсом? – скептично поцікавилася я, як тільки Ейдан пішов. – І ми що типу кохали один одного? – з цікавістю чіпляюся поглядом за їхні витягнуті обличчя. Історія була явно цікавою.

– Це складно. Так, ти була його дружиною, але давай почнемо з чогось простішого, – ласкаво поплескала мене мама по плечу.

– Мамо, поїхали додому. Я дуже хочу їсти, спати, … дихати поруч з вами, – зі сльозами на очах вимовила я, але останніх моїх слів вони звичайно не зрозуміли, прийнявши це все за сентименти. Але звідки ж їм знати, що особливо дорогими тобі стають ті, кого ти вже не можеш повернути. Тільки ось зараз я отримала дивовижну можливість побачити їх знову, майже нереальний шанс відчути своїх рідних. І нехай я влізла в чуже життя, нехай я краду таку схожу, але все ж не мою сім’ю, але я не можу відмовити собі, хоча б ненадовго повірити, що вони існують. А в цій родині на мене ще чекав бонус – мій молодший брат, який у мене міг би бути, і я страшенно хочу дізнатися яким би він був, якби Ерік існував в моєму світі. Загалом, я здогадувалася, як буде бурчати Наніт, про небезпеку бути викритою і все таке, але нічого з собою вдіяти не змогла.

 Це був не той будинок, в якому я виросла і не та кімната, захаращена моїми речами, але тим не менше – тут пахло моєю мамою, в усьому відчувалася її рука і тут можна було … чути її голос. …

Незвично, моторошно, і тим не менше – млію від щастя.

Коли я прокинулася на наступний ранок, мама за щось вичитувала Еріка, але одразу перервалася на пів слові варто було лише мені увійти до вітальні.

– Як ти себе почуваєш, сонечко? – ласкаво защебетала вона. – Я спекла твої улюблені шоколадні маффіни з родзинками. …Дитинко, якщо ти будеш весь час плакати, ми повернемося до лікарні, – занепокоїлася мама, знову обіймаючи мене.

Для них я дійсно поводилася як трохи пришелепкувата. Але зізнатися їм у всій цій містичній правді я ніяк не мала права, нехай краще думають, що це такі наслідки травми, коли при кожному маминому слові у мене з очей мимоволі бризкають сльози.

– Не треба до лікарні, у мене там починається паніка та страх закритих приміщень. Я буду хорошою дівчинкою, обіцяю навіть прикидатися нормальною, – посміхнулася я, закусивши тремтячу губу. – Ви просто не уявляєте, яка я щаслива, незважаючи на весь сформований трендець, на всі ці білі плями. Адже ви розповісте мені про все, що випало з моєї пам’яті?

– Потім, … все поступово роз’ясниться, – вкотре м’яко ухилилася від відповідей копія моєї матері. І не бачачи між ними відмінностей, я відчула, що Емілі навмисне відкладає цю розмову. – Відпочивай Кіро, тобі потрібно набратися сил. Я принесла всі твої речі, які у мене тільки були, підбери собі що-небудь. А ще я взяла вихідний, і якщо хочеш, побуду з тобою стільки, скільки забажаєш.

– А можна все життя? – пошепки запитала я, намагаючись не заплакати.

– А можна мені кинути школу і теж няньчити Кіру? – встряв молодший.

– Думаю, кілька днів ти можеш туди не ходити, – ущипнула я Еріка, за що отримала щипок у відповідь. – Цікаво коли ти був маленьким, ти кидався в мене їжею, здавав мене мамі, дражнив мене різними образливими слівцями? Га? Мені варто це згадувати? – сміючись, я почала щипати його ще активніше.

– Я буду першим, хто тобі це скаже, Кіро, але тобі не варто освіжати свою пам’ять. Зараз ти така, якою була колись дуже давно, до того, як стала стервом. У твоєму житті було багато лайна, про яке краще забути. Так вважаю не тільки я.

– Еріку! – тон Емілі немов ляпас.

– Я ж все одно дізнаюся, – зреагувала я на окрик матері, яка докірливо глянула в бік мого брата красномовним поглядом.

 «Ох, мені точно не сподобається те, що я дізнаюся про свою копію». 

– У вас не вийде мене захистити, і буде краще, якщо я почую це від своїх рідних, ніж від чужих людей.

– Я просто хочу відсунути цей момент. Зараз ти не в тому стані, Кіро, я не впевнена як твоє нове сприйняття поставиться до такої жорсткої інформації. Наберися терпіння, скоро правда сама постукає в двері, – мама підняла одну брову, що означало – вона буде непохитною.

 «- Кіро, я ледве дочекався. Ти як?” – в передавачі ожив голос Наніта.

– Я, мабуть, прийму душ, – напустила я на себе недбалий вигляд, та зачинилася у ванній, включивши воду, щоб пошепки перекинутися парою слів з другом. – Грегу, я опинилася в досить делікатній ситуації. Я знайшла маму, вірніше вони знайшли мене, загалом, все так заплутано, і зараз я не можу говорити. Як тільки підвернеться можливість, я про все докладно доповім.

 – У тебе дванадцять годин, щоб таку можливість відшукати. Кіро, висовуватися було не можна! Лише спостерігати здалеку! Ти хоч уявляєш, який це ризик для тебе?! А де друга ти?»

– Без поняття. Вони думають, що я втратила пам’ять. Все потім!

 Так як самим балакучим виявився мій братик, я вирішила почати збір інформації саме з нього, заглянувши до його кімнати через короткий проміжок часу типу «бездіяльно хитаючись по дому».

– Якщо ти вирішила мене розпитувати нічого не вийде, хитрунко, – лукаво посміхнувся Ерік, посуваючись, даючи мені місце поряд з собою.

– Та ну тебе, я зовсім не хочу копирсатися в брудних подробицях про себе. Можна ж поговорити про що-небудь нейтральне. Наприклад, чи бували ми в Європі? Скільки у нас було домашніх улюбленців? Чи є у тебе подружка?

– Само собою у такого крутого хлопця є дівчина! – зухвало посміхнулися мені сірі очі. – Її звуть Бет, ми навчаємося разом в випускному класі. До речі я чекаю не дочекаюся закінчення цього навчального року, щоб, нарешті, звалити вже подалі від батьків та вступити в один з тих престижних коледжів разом з Бет. Ейдан обіцяв допомогти мені з оплатою, якщо тільки я добре закінчу старшу школу. Твій колишній чоловік в цьому плані страшенно принциповий. А щодо домашніх улюбленців – у тебе була собака, вірніше навіть є, але пес по кличці Фред залишився у Ейдана, тут твій колишній теж уперся, хоча ти це заслужила. А в Європу, Кіро, – Ерік знизав плечима, поглянувши на мене зі співчуттям. – Вже десять років як діє найсуворіший візовий режим. Наша країна закрита щільно, а старий материк ще щільніше. Потрапити до Європи або до Азії можна тільки за викликом з посольства з поважної причини, яку перевірять десять разів. Але приватні візити можливі, щоправда тільки якщо у тебе на рахунку цифри з шістьма нулями й більше. Твої колишні родичі Прайси іноді бувають за кордоном, але лише заради розваги, всі їхні бізнес партнери на цій півкулі, а не на тій.

– Як дивно, … цього я не пам’ятаю, – пробурмотіла я, впавши духом.

Після загибелі батька ми з мамою їздили до Іспанії, де вона й познайомилася з моїм вітчимом Карлосом, а я з Маркусом. Якщо в цьому світі вони не зустрілися, значить, цілком ймовірно, що Маркус досі живе в Європі. Мої пошуки потрібно переносити саме туди, а тут як на зло виникла така неймовірна перешкода.

– Тобто, щоб подорожувати світом, мені потрібно стати дружиною якогось багатія?

– На жаль. І свій шанс ти проґавила. Бачу по очах, можеш навіть не заїкатися, про твоє невдале заміжжі я більше не скажу жодного слова.

– Хлопче, а ти зануда! Не хочеш, значить, допомогти сестрі розібратися. Я була такою поганою?

– Жахливою. Часом мені було соромно, що ти моя сестра. Ти зробила боляче нам, Ейдану і хтозна кому ще. Я не хочу розповідати не тому що боюся за твою совість, а тому що не хочу, щоб ти не дай боже згадала і стала колишньою.

– Зрозуміло, – мені залишалося тільки важко зітхнути, занадто насідати з питаннями було не бажано, діяти потрібно тонко.

Виявляється, копії можуть мати зовнішню схожість, але абсолютно відрізнятися вмістом. Хоча, може обставини змусили її так себе поводити, може, і я здатна в певних умовах стати гидотою? Цікавість, бажання дізнатися, що ж саме сталося в житті мого двійника, просто поїдало мене зсередини пекучою спрагою. Це було настільки заборонене, що від нього неможливо було відірватися, воно вабило своїми секретами. Мені хотілося дізнатися, який же неправильний вибір зробила дівчина, з якою ми схожі як дві краплі води. А ще я поставила саму себе перед фактом – мені потрібно будь-що-будь потрапити до Європи, а щоб це зробити, мені необхідно знову зблизитися з Ейданом Прайсом, або з кимось подібним йому.

«- Кіро, мало часу»

– Так. Думаєш, легко дочекатися поки всі заснуть? – пробурмотіла я, накрившись з головою, підглядаючи в маленьку щілинку під дверима, щоб одразу помітити, коли хтось зупиниться біля дверей моєї кімнати. – Наніте, я спілкуюся з мамою, це такий кайф! Спасибі тобі величезне за твою шалено-геніальну затію, – і я коротко викладаю йому ситуацію, що склалася.

«- Ця ідея гри з заможними хлопцями мені зовсім-зовсім не подобається, Кіро. Подумай, Маркус не схвалив би такої одержимості, навіть якщо ти робиш це заради нього, а вірніше, щоб побачити його копію. Хіба ти вмієш прикидатися закоханою? Це жахливо складно!»

– Складніше, ніж шастати між світами? Я визнаю, що неправильно грати чужими почуттями, але можливо, мені вдасться домогтися результату просто по дружбі. Іншого виходу я поки не бачу, крім як прикидатися контуженою. Я прийшла сюди, щоб переконатися в існуванні другого Маркуса, значить, я повинна потрапити до Іспанії.

«- Кіро, мені шкода, але другого такого Маркуса, який тебе кохає ні тут, ні там немає», – обережно, з м’яким сумом зауважив мені мій друг, який заради мене перевернув усі закони фізики.

– Знаю милий, тільки в душі все одно шепоче «а раптом». Ти ж все одно поки не знаєш, як витягти мене звідси, тому я тут трохи розвідаю. Наніте, мама така сама! Точнісінько! Аж серце щемить! – схвильовано шепочу я йому, – І у мене є брат. Так шкода, що у мене його не було там. Хоча, він теж міг загинути в той день. Я сумую за тобою, Грегу. До зв’язку через дванадцять годин, якщо звичайно ж буде така можливість. І не коментуй мені у вухо, коли я буду з кимось розмовляти, це дуже відволікає, мені весь час здається, що тебе чують інші.

Вранці, визирнувши, позіхаючи в вікно, я тут же різко відсахнулася, зрозумівши вже після, що такого я там побачила. Цілу юрбу репортерів під дверима нашого будинку! Прокинулася миттєво!

– Що це там таке коїться скажіть на милість? – влетівши до вітальні, я перервала нашіптування батька та Еріка. Мама з кимось схвильовано розмовляла по телефону в сусідній кімнаті.

– Журналісти якось пронюхали, що ти повернулася, і що вчора ти знаходилася в лікарні разом з Ейданом. Для журналюг це чергова сенсація, – скрушно промовив батько, прикриваючи жалюзі. – Вони дали нам дуже мало часу.

– Потрібно просто послати їх до біса! Адже існує право конфіденційності та приватності? Вони ж не можуть напасти на нас як скажені тварини, врешті-решт? – але саме таке у мене склалося враження, коли я побачила всю цю зграю за вікном.

– Вся хрінь полягає в тому, що в недавньому минулому ти уклала з ними договір. Журналісти докладно висвітлювали твій шлюборозлучний процес у всіх ракурсах і з усіма подробицями на всю країну, тиражуючи тебе у всіх ЗМІ, а за це ти була зобов’язана надавати їм найповнішу та свіжу інформацію про себе, – нарешті видавив Ерік, покосившись на матір. – Вони так просто не звалять.

– Тобто я зобов’язана вийти до них та відзвітувати?

– Не обов’язково, – подала голос мама, поклавши слухавку. – Ейдан каже, що можна використати медичний діагноз, для розірвання договору.

Згадка про Ейдана, те, що він в курсі того, що відбувається, викликає в мені дивне хвилювання, в животі відразу все стискається й піднімається вгору. Я чомусь себе не впізнаю і мене це лякає.

– Визнати мене неосудною і цією ж неосудністю прикрити весь судовий процес, про який я нічогісінько не пам’ятаю? – обурено дивлюся на маму, але злюся більше на свої незрозумілі відчуття. – Ото вже ні, будемо виходити із ситуації інакше, я не хочу, щоб всі дізналися про мою амнезію!

Навіть не знаю, звідки у мене взялося стільки твердості в світлі останніх подій. І хоча я не дуже люблю публічні заходи, особливо якщо на них приходиться ще й штовхати промови, зараз я була повністю впевнена, що мені потрібно вийти до цих репортерів з самим милим виглядом і щось красиво збрехати в мікрофон.

– Кіро, ти не зобов’язана цього робити, ти не готова. Ти, врешті-решт, нездорова!

– Мамо, дозволь мені самій приймати рішення, я втратила пам’ять, а не розум, – «хоча мізками я напевно ушкодилася теж», але це я вже проказала подумки, смикаючи на себе ручку дверей.

Яка ж тонка грань в цій грі, на яку я сама себе прирекла. А може, саме обман і став першопричиною незворотної зміни особистості мого двійника?

– Кіро, які подальші наміри? Ти будеш подавати повторний позов проти Прайса? Ти в курсі, що регіональні резервації готові підтримати боротьбу з корпорацією? Коли ти виступиш із закликами до страйків? Це правда, що вчора ти перебувала в лікарні разом зі своїм колишнім чоловіком? Це був черговий напад з його боку? – на мене навперебій градом посипалися запитання одне за іншим, перекрикуючи один одного, чіпкі погляди миттєво звернулися на мене. Я знову відчула вже знайому нудоту, розуміючи, що діватися мені нікуди. На мене навели камери, підсунувши до мого обличчя з десяток мікрофонів.

– Послухайте, люди, не знаю як ви, але я теж людина, і я уявіть собі, можу дозволити собі трохи захворіти. Буває, знаєте. Мій колишній чоловік, як виявилося, теж не позбавлений людських якостей, за що я йому щиро вдячна. Вчора, під час розмови з Ейданом Прайсом я відчула себе недобре, і Ейдан співчутливо супроводжував мене до лікаря, з якими намірами не знаю, він не ділився зі мною своїми думками. Зараз не йде мова про якісь повторні позови або про якісь сумнівні заклики. Єдине до чого я в даний момент схиляюся – це якомога більше часу проводити зі своїми рідними. У житті кожної людини настає час переоцінки цінностей, головне не пропустити цей момент. Я через такий момент вже пройшла і мої пріоритети тепер далекі від революційної демагогії, політики, грошей або влади. Мої цінності зараз прості, але саме вони даються лише раз в житті.

– Кіро, ваш колишній чоловік все-таки купив ваше мовчання? Ваша хвороба смертельна?

– Смертельно, знаєте, поспішати під час їжі, можна вдавитися і не прокашлятися. Я не стану сперечатися, що у кожного є своя ціна, на жаль, таке вже наше нещадне століття, але того, заради чого я могла б себе продати – імперія Прайса мені надати не зможе, так що Ейдан до моєї заяви абсолютно ніякого відношення не має.

– Кіро, чому ваше ставлення до корпорацій різко прийняло такий лояльний характер? А як же люди, які повірили, що ви можете вплинути на ситуацію з монополістами? Організація «Без компромісів» має до вас безпосереднє відношення?

Питання ставали один іншого безглуздішими, і хитнувшись від нудоти, я стала шукати точку опори.

– Про корпорації ми поговоримо з вами іншим разом, поки ваша ненаситність смаженими фактами мене остаточно не доконала. Вам всім краще розійтися, найближчим часом я ніяких коментарів давати не буду.

Я відчула наскільки ще слабка, як тільки зачинила за собою двері, тихенько сповзаючи по стінці на підлогу.

– Ну, можна сказати, що ти впоралася непогано, – зустрів мене першим Ерік. – Тебе показували в прямому ефірі. Дивився і пишався тобою, особливо коли ти сказанула про цінності. Але здається мені, що вони обставлять це як смертельно хвору Кіру Прайс, яка дивом змінилася, зведуть тебе в святі мучениці і знову візьмуться баламутити воду в масах.

– Тепер ви розумієте, що я повинна знати подробиці? Як щодо корпорацій? Я що була лідером якогось визвольного руху? – її життя, яке створило мені стільки проблем, чомусь починало здаватися мені сукупністю безглуздих помилок.

– Своїми виступами в суді проти сімейства Прайсів ти заслужила симпатії серед робітничого класу і малозабезпечених верств населення, які живуть в регіональних резерваціях. Це прийняло досить масштабний оборот, народ був готовий випатрати багатіїв. Навіть губернатор штату був цим всерйоз стурбований. Твої слова могли б стати тим сірником в сухому стозі сіна. Але тільки що своїм виступом ти суперечила собі минулій, – мама перевела дух, закусивши губу, пряма як я. І зараз, в продовження вона скаже мені щось важливе. – Кіро, сонечко, Прайси сподіваються на послугу з твого боку в ракурсі останніх подій. Ти повинна виступити на одному ток-шоу на телебаченні, сьогодні. Ейдан надішле свого помічника, відповідального за зв’язки з громадськістю. Повір мені, це найменше, чим ти можеш відплатити за його поблажливість до тебе. А потім я розповім тобі все, про що ти захочеш дізнатися.

– Нехай приїде сам Ейдан, – ризикнула я зайти з цього боку, але мама у відповідь лише заперечливо похитала головою.

Помилки мого двійника робили Ейдана недосяжним, а перешкоди завжди чіпляли мене за живе, пробуджуючи якийсь відчайдушний азарт. Що ж, так навіть цікавіше.

– Ні, приїде Нед Форест. Він підготує тебе. Підемо, ти повинна пристойно виглядати.

Наступні шістдесят хвилин мене одягали, робили зачіску, уникаючи пояснювати причини, чому це я повинна давати інтерв’ю за вказівкою Прайса. Але заради того, щоб здобути прихильність цієї сім’ї я була готова бовкнути що завгодно, особливо не замислюючись про сформовані тонкі хитросплетіння в цьому суспільстві, навіть якщо при цьому я буду схожою на слона в посудній лавці.

Я трощила те, що вибудовувала вона, і можливо з мого боку це було занадто егоїстично ось так вломитися в чужий світ, але зупинитися на пів дорозі було вже неможливо.

Недом виявився той тип, якого я вчора зустріла біля ресторану разом з Ейданом. Вже було легше, тому що він був в курсі моєї амнезії і з ним не доведеться розмовляти натяками. Великої симпатії він у мене не викликав, тому що люди, які дивляться на мене з презирством викликають у мене захисну реакцію і я стаю жорсткою.

– Значить так, Кіро Гроссу в минулому Кіра Прайс, тобі будуть ставити питання, ось список і передбачувані до них відповіді, яких ти повинна будеш дотримуватися на свій лад. У тебе є час вивчити їх та підготуватися, – промовив Нед, звертаючись до мене як до дівчинки-підлітка, яка дуже перед ними завинила.

– Користуєтеся моментом, що я ні чорта не пам’ятаю? – уїдливо зауважила я йому, побіжно пробігшись очима по списку. – Значить, якимось чином я викликала нарив в суспільстві, а ви страх як боїтеся народних хвилювань. І тепер я повинна змусити цей самий нарив розсмоктатися. Ейдан хоче від мене саме цього?

– Ти облила лайном людину, який тебе кохав. Єдине, чого він хоче, це помінятися з тобою місцями і забути. Але пам’ять чомусь несправедливо відібрало у тебе, – ніби я зрадила його особисто  зло кинув мені Нед, простягаючи мені мобільний телефон. – Це тобі, новий засіб зв’язку, презент за твою послугу від колишнього чоловіка. На екстрений випадок там є його номер.

– Цього замало, я хочу, принаймні, бачитися з собакою! Мені сказали, що у мене є чотириногий друг, який мені напевно дуже дорогий! – потрібно ж намагатися шукати лазівки. Вони є потрібно просто мати набагато більший обсяг інформації.

– Навіть не раджу намагатися. Ти не пам’ятаєш, але Ейдан занадто категоричний. Досить того, що він добре ставиться до твоїх рідних і допомагає твоєму молодшому братові. Так що ніяких ультиматумів!

Рипнувши зубами від розчарування, я критично оглянула себе в дзеркалі. Мама запхнула мене в якийсь незвичний для мене образ манірної розлученої леді, через що я стала виглядати старше років на п’ять. Моє каштанове волосся зібране ззаду в строгий пучок. На мені стриманий костюм, спідниця та піджак темно бірюзового кольору. Обличчя трохи бліде, через чого мої сірі очі здаються ще холоднішими. За останній час я схудла і риси трохи загострилися, ніс, вилиці. Зате моя гордість ніяк не постраждала – мої природні довгі вії. Я навіть рідко їх підфарбовую, тому що тоді стаю схожою на ляльку.

За своє життя я частенько чула компліменти на свою адресу і ніколи не була обділена чоловічою увагою, хоча кохала у своєму житті тільки одного хлопця. Мене запевняли що я гарненька, не фатальна красуня, але тим не менш серця викрадати вміла. І ось мені двадцять вісім років, і моє життя здається мені абсолютно розбитим. Цікаво, чи любила інша Кіра Ейдана?

Перед самою студією моя самовпевненість кудись випарувалася і я запанікувала, поперемінно то бліднучи, то червоніючи, шукаючи очима шлях до відступу. А раптом цей крок буде згубним для мене? До яких наслідків це призведе і що ще може спливти з її минулого, якщо я відкрию цей ящик Пандори?

Я терпіти не могла брехати, а тут мені доводилося це робити на кожному кроці, через що я сама собі здаюся до жаху неприємною, не можна зберегти хорошу міну під час поганої гри. Тоді чому ж я чиню всупереч своїй суті?

– Чого ти забарилася? Потрібно зробити справу, – Нед вперто підштовхнув мене в бік входу.

– В одну мить зрозуміла, що у мене страх перед камерами, – холодно процідила я. – Я ніколи раніше не брала участі в шоу, відчуваю себе клоуном.

– Це ти просто не пам’ятаєш. Зараз крутити назад педалі вже не можна. Іди, і не роби дурниць, постарайся хоч на прощання не вдарити в бруд обличчям.

– Він буде це дивитися?

– Звісно Ейдан буде уважно дивитися це шоу, – пирхнув Нед, нетерпляче вказуючи мені очима на двері.

– Тоді перекажи йому, що мені шкода, – я зробила паузу і Нед помітно занервував, вирішивши, що я вмикаю задній хід. – Шкода, що все у нас з ним обернулося саме так. Я зроблю це заради нього, хоча поняття не маю в що вплутуюся.

У студії нудотно мила ведуча представила мене телеглядачам, взявшись задавати мені питання з вже відомого списку. Я стримано старанно відповідала, розмірковуючи на камеру про те, що груба сила та революції ні до чого доброго не приводять, про розумні компроміси, про кризу в економіці через відсутність експорту і ще про всілякі різні нісенітниці, які мене на справді абсолютно не цікавили. Під кінець передачі я навіть втомилася говорити й натягнуто посміхатися, і добре що жодного питання не було поставлено про моє особисте життя, інакше це була б повна дупа. Питання, як я зрозуміла, складав сам Ейдан Прайс, а він не бажав, щоб наші імена знову згадувалися разом.

– Задоволений? – зміряла я Неда, після всієї цієї вистави роздратованим поглядом. Його пика яка весь цей час стирчала за камерами мене конкретно дістала.

– Тепер ти вільна на всі чотири сторони, – байдуже знизав він плечима, залишаючи будівлю раніше за мене.

Назад мене повинна була відвезти машина компанії Прайса. Сидячи на задньому сидінні дорогого авто класу люкс, я крутила в руках не менш дорогий телефон. Екстреного приводу дзвонити не було, але спокуса зробити це –  була позамежною. Чомусь важливим здавалося його схвалення. Я натиснула кнопку і серце дико та шалено закалатало.

– Слухаю тебе, – пролунав спокійний оксамитовий баритон Ейдана.

– У мене вийшло? Все як ти хотів? – видавила я, чекаючи його відповіді, але він мовчав. Я чула його дихання, але пауза жахливо затягувалася.

– З огляду на наші минулі стосунки і ситуацію, що склалася – звучить жорстоко та безглуздо, – нарешті сухо сказав Ейдан. – Це все, Кіро? Ти можеш відривати мене від справ тільки у вкрай важливому випадку.

– Тобто, у мене немає права зателефонувати просто так і поговорити з тобою?

– Вже ні, – в його голосі виразно проступила гіркота. – Втім, навіть коли ми були одружені, ти не проявляла бажання дзвонити та базікати зі мною, так що у тебе не повинно виникати такої потреби й надалі.

– Але ж вона виникла, – видихнувши, заперечила я.

– Це проявляється інше – твоя манія мучити мене! – на цьому Ейдан просто кинув слухавку.

«Складно уявити що у них сталося, і важко зрозуміти, що відбувається між нами зараз. Але щось безумовно є. І це якийсь абсурд!»

Моє незадоволення тільки лише посилювалося, бо поки у мене все ще не було чіткого плану дій. Я не знаходила швидкої можливості наблизитися до мети, а думки про очікування слушної нагоди приводили мене у відчай, я й так чекала занадто довго. Цілих два роки!

Я дуже сподівалася на вечір, так як ввечері на мене чекала обіцяна розповідь про моє «забуте життя».

І про це я слухала не одна, Наніт через передавач ловив кожне слово копії моєї матері, на яку я підсвідомо перенесла свою прихильність, та й дочірню любов, мабуть, теж.

– Три роки тому, ти заявила мені, що нарешті зустріла хлопця своєї мрії. Ти завжди прагнула потрапити на верхівку «харчового ланцюга» як ти сама тоді висловлювалася, шукала привід для зустрічей саме з багатими хлопцями, займалася організацією вечірок для вершків суспільства і на одній з таких ти познайомилася з Ейданом. Він був зачарований тобою. Такі чоловіки, з такими можливостями як у нього, можуть упадати красиво. Через пів року після знайомства ви оголосили про свої заручини, хоча його родина була проти. Мати Ейдана – Аманда не злюбила тебе з першого дня вашої зустрічі. Ще через три місяці ви одружилися. Весілля було шикарне, подорож на екзотичний острів, Ейдан просто купав тебе в розкоші. Перші півтора року ти здавалася такою щасливою, говорила, що у тебе чудова сім’я, що ти маєш все про що мріяла. Ти завагітніла, – тут мама зробила зупинку і я мало не сповзла під стіл.

« – Ох, ні хріна собі поворот! Так у твого двійника є дитина? » – не стримався і Наніт. « – Роль фальшивої матері ти теж на себе приміряєш?»

– Але на п’ятому місяці вагітності ти невдало впала і ви втратили свого хлопчика, – продовжила Емілі скорботним тоном. – З того моменту ваші стосунки стали погіршуватися. Ейдан пішов з головою в роботу, ти якось озлобилася, ви стали часто публічно сваритися. І одного разу ти подала на розлучення. Ти хотіла відсудити у нього половину майна, а це треба сказати багатомільйонний куш. Процес був гучний, він викликав жвавий інтерес в суспільстві. Ти привселюдно викрила Прайсів в фінансових махінаціях, заявляла про незаконну низькооплачувану працю робітників, за рахунок яких наживаються Прайси та все в такому дусі. Ти навіть виставила на загальний огляд вашу брудну білизну, запевняючи, що піддавалася з боку Ейдана сексуальному насильству і що це він винен в твоєму викидні. Але то була брехня, Кіро, я своїми очима бачила та відчувала серцем, що Ейдан кохав тебе і що він хотів дитину. Там в суді на нього неможливо було дивитися без болю, він прийняв твій удар і витримав його, але ваша любов зламалася. Перемогти Прайса у тебе так і не вийшло, ти отримала розлучення, але залишилася ні з чим. А через те, що ми не підтримували тебе в цьому божевіллі – ти кинула мені в обличчя, що не хочеш мати таку матір, що відтепер у тебе немає рідних, і що одного разу ти повернешся, щоб розчавити Прайса назавжди. Пару місяців від тебе не було ні слуху ні духу, і ось ти об’явилася, але вже без пам’яті. Мені здається, ти зв’язалася з якимись конформістами, з людьми у яких злочинне минуле, і це вони заразили тебе цими безглуздими ідеями про боротьбу з нерівністю. … Ти хотіла знати про корпорації. Наше суспільство розділене на чотири прошарки: дуже багаті, досить забезпечені, середній клас і малозабезпечені. Наша сім’я вважається середнім класом, ми чесно працюємо, але дещо дозволити собі все-таки не можемо. Дуже багаті династії заснували бізнес корпорації, які керують різними сферами діяльності …

– Значить, я жадібне чудовисько? – пробурмотіла я, перебивши маму серед її розпочатої розповіді. Подальший устрій суспільства мене вже не цікавив, його особливості я зрозуміла ще з першого дня. – Тепер я розумію, чому він на мене так дивився.

– Ні, Кіро, ти не чудовисько, просто ти заплуталася. Ейдан звичайно теж не простий чоловік, у нього складний характер, і він постійно зайнятий, в якийсь момент з невідомих мені причин ви стали віддалятися і ти зненавиділа його. Втрата дитини була останньою краплею, але зерно розбрату було в чомусь іншому.

– Думаєш, він ненавидить мене?

На що мама знизала плечима, подумавши, відповіла, обережно зважуючи слова:

– У лікарні я побачила його очі і зрозуміла що йому все ще гірко. Він хоче забути тебе як страшний сон, але поки мабуть не може.

– Мені необхідно пройтися! – схопилася я, і зупинити мене вже не змогли ніякі запевнення, мені терміново потрібно було на повітря. Єдиний, кого я зараз могла слухати – це Наніт, який висів на постійному зв’язку.

« – У нас пів години, потім я знову пропаду. Що робитимеш, Кіро? Картинка виявилась забрудненою. Ти все ще маєш намір звабити якогось багатія? Не ставай схожою на неї, ти ж розумна жінка ти не повториш її помилок»

– Не знаю. Правда, не знаю. Мій двійник підклала мені свиню, після всього знову потикатися до Прайса безглуздо. Мене тепер тут знає кожна багата собака, і кожен з них буде шарахатися від мене, як від чумної. Я для них злий Робін Гуд в спідниці та істеричка в одному флаконі. Як мені тепер потрапити до Іспанії в цій законопаченій паралелі?!

« – А ти не боїшся, що вона може з’явитися з дня на день? Дивуюся твоїй ризикованості. Негайно зникни під яким-небудь приводом та сховайся. Стає дуже небезпечно, Кіро. Якщо з’явиться дві Кіри – почнуться розслідування. Навіть якщо у вас однаковий відбиток пальця, між вами все-таки є відмінності – вона була вагітною, а ти ні, і це легко з’ясувати. Чи тобі не знати цю процедуру!»

– Я вже думаю над цим. Дай мені ще один єдиний день, і я зникну з їхнього життя. Обіцяю.

   Я провела майже безсонно-жахливу неспокійну ніч, і весь наступний день тинялася за Емілі немов тінь, вбираючи в себе на останок образ моєї живої матері. Я вже була майже готова вийти, щоб вже більше ніколи не повернутися в цей будинок, як мене раптом несподівано зупинив похмурий голос Наніта.

« – Кіро, виникли непередбачені обставини. … Це моя вина, я не врахував зворотного ефекту. Тепер ми в абсолютному лайні…»

– Так, що трапилося? Конкретніше можна?

« – Мені подзвонили з лікарні, там лежить в комі Кіра номер два, яку впізнали твої колеги, прийнявши її за тебе. Її викинуло в той момент, коли відбувся твій перехід в її світ. Цього навіть я не можу зрозуміти, як могла продублюватися аномалія на такій відстані від мого приладу?! Адже в її організмі не було необхідного сполучного СІ-2, її тіло розібралося та зібралося, але вже нормально функціонувати не може. І я не можу їй нічим допомогти. Цього вже не виправити, Кіро! » – Наніт дійсно був у відчаї, такий тон рідко від нього почуєш, він пищав майже на одній ноті.

– Господи, … я вбила її. … Боже, що ми накоїли, Грегу?! – від жаху усвідомлення, що я винна в стражданні людини, мене скрутило в вузол. Мені стало майже так само погано, як тоді коли я дізналася про загибель своїх рідних.

« – Ми ж не знали, це був пробний тест. Я думав, я ризикую лише тобою, а виявилося ще й твоїм двійником. І останнє … Кіро, здається, я не зможу повернути тебе назад. … Але зате тепер ти можеш не боятися, що тебе викриють. Ти хоча б можеш жити поруч з Емілі, проклинаючи мене ідіота»

Сильні жінки теж плачуть, особливо коли цього ніхто не бачить. Ревіла я до ранку, зібравши до купи всі свої жалі, страждаючи каяттям, тому що погубила чужу долю, зайнявши її місце тут. Якою б вона не була, але вона не заслуговувала такої долі. Я не мала права грати в бога, і ось тепер виправити мій вчинок вже не можна, не вистачить ні сліз, ні величезного бажання. Це був тяжкий хрест нещасного випадку, що стався побічно з моєї вини, і я буду відчувати цей тягар все своє життя.

Ще півдня я перебувала в задумливій прострації, поки Ерік не повернувся зі школи.

– Можеш відвезти мене в офіс до Ейдана? – зустріла я його в абсолютно пригніченому настрої.

Брови Еріка тут же зламалися та поповзли вгору.

– Здуріла? Навіщо тобі туди? Все ж скінчено.

– Так, але я хочу поговорити з ним. Тільки він знає всі подробиці. Ні ти, ні мама з татом не можуть надати мені повної картини події. Можливо, він погодиться на зустріч.

– Господи, Кіро, це ж Ейдан! – Ерік потряс руками, як ніби для мене це щось означало. – Це ж людина принцип та розклад! Він живе по щоденнику, і якщо ти не записана – він з тобою не зустрінеться, він навіть матері своїй не  робить виключення. Про зустріч із ним потрібно домовлятися заздалегідь через його секретаря.

– Так було завжди, навіть коли ми були з ним одружені? – проте, я продовжую збиратися. Налаштована я була рішуче, навіть якщо мені доведеться брати штурмом будівлю його офісу.

– Не маю уявлення як ти особисто домовлялася з ним раніше, але тепер він навряд чи горить бажанням побачитися з тобою.

– Еріку, ти просто відвези мене добре? А далі я сама розберуся. Зараз. Або я викличу таксі, обчистивши твої кишені, так як власної готівки у мене немає. Хтось там, здається, говорив про борг в двісті доларів?

Зітхаючи та завиваючи, мій знайдений молодший брат все-таки довіз мене до одного з хмарочосів, але заходити зі мною всередину навідріз відмовився.

– Я краще на тебе тут почекаю, у мене стресів і в школі вистачає. Його кабінет на передостанньому поверсі. Вийдеш з ліфта і зразу ліворуч, якщо тебе раніше охоронці не завернуть.

  Охоронці мене звичайно тут же засікли, і тільки один з них, мабуть начальник набрався сміливості перегородити мені дорогу:

– Ви попередньо домовлялися про зустріч, міс Гроссу?

– Знаєш, що розумнику, мені необхідно побачити мого колишнього чоловіка. І якщо мені зараз стане погано, я скличу сюди зграю репортерів і всім розповім, що це ти мене довів разом з твоїм босом! Тобі хочеться бути крайнім? Хочеш побачити свою фізіономію в усіх новинах? – коли треба я вміла бути нахабною, мабуть щось спільне у нас з моїм двійником все-таки було. – Я беззбройна, можеш мене навіть обшукати, але в твоїх інтересах пропустити мене або завтра ти на роботу вже не вийдеш!

– Та пропусти ти її вже, Філе! – недбало кинув ззаду глузливий голос.

І, о диво, охоронець відразу ж з полегшенням підкорився типу, який за мене заступився, знімаючи з себе весь тягар відповідальності. Озирнувшись, я привітно усміхнулася моєму захиснику, поняття не маючи хто він тут такий, але по всій видимості незнайомець мене прекрасно знав, підморгнувши мені по-дружньому. Хоча хто мене тепер не знав в цьому місті?! Це я нікогісінько не знаю, діючи навмання, як сліпе кошеня.

Побачивши мене, секретарка тут же стала яскраво-червоною, метушливо схопившись зі стільця.

– Містер Прайс зараз не може вас прийняти! У нього нарада! А після у нього зустріч! Вам тут нема чого робити! – вона з таким виглядом намагалася загородити від мене своїм щуплим тілом широкий коридор, немов рятувала землян від смертельної небезпеки.

– Це мені вирішувати, люба! – осадила я її, скорчивши свою найпротивнішу гримасу. – Де проходить нарада? Або я буду відкривати та голосно грюкати кожними дверима по черзі, ганьблячи ім’я Прайса на чому світ стоїть! Але якщо допоможеш мені, я тихенько почекаю його і все. Будеш валити все на мене якщо що. Не буди в мені мегеру, вона сьогодні не виспалася!

З неприхованим роздратуванням секретарка вказала мені на двері за холом.

 Внутрішня стіна, яка виходила в коридор була частково прозорою, звідси можна було спостерігати хто присутній на засіданні, особливо мені добре було видно голову ради, тобто Ейдана. Він як раз щось хмурячись, пояснював присутнім … перш ніж наші очі з ним зустрілися. А коли це сталось – мене обдало таким незвичним відчуттям, якийсь захват змішаний з жахом, і я немов маленька дівчинка злякано відскочила, сховавшись за дверима, так, щоб вони не могли мене бачити.

Я сподівалася у мене буде час зібратися, незрозуміло чому, але його погляд викликав в мені конкретний ступор! Тільки ось він взяв та й вийшов до мене в коридор, перервавши свою чортову нараду. Добре, що про те, що у мене підкосилися коліна, знала тільки я.

– Що ти хотіла, Кіро? – охопивше мене тремтіння була цілком пов’язане з тембром його голосу. Звісна річ, радісним він не виглядав. Втомленим так, трохи сумним, моя поява тільки додала похмурості цьому зізнатися красивому молодому чоловікові.

«Чому це раптом мене так хвилює його зовнішність?! Кожен раз я як ідіотка відзначаю про себе, що він досконалий. Все-таки два роки без чоловіка позначаються на мені якось неправильно, я тупію в безпосередній близькості до таких ось спокусливих екземплярів»

– Вибач, що без попередження, … я не заберу багато твого часу …

– Ти вже його забираєш, – відрізав він, так і не зачинивши двері.

Я не знаю, які раптом жіночі психи в мені відіграли свою роль, але я взяла та з силою зачинила двері, розділивши зал нарад і коридор, залишившись з ним наодинці без свідків.

– Ейдане … – закліпавши, я влипла в нього поглядом, не в змозі відвести очей, – Я поняття не маю, що ти відчуваєш зараз, дивлячись на мене, тому що я нічогісінько не пам’ятаю, але я прийшла до тебе за допомогою. Щоб відновити хід подій, які стерлися з моєї пам’яті, мені потрібні різні фрагменти: фото, домашнє відео. Я навіть наберуся нахабства просити в тебе дозволу побачитися з моїм псом і про особисту зустріч з тобою … в іншій обстановці. Мені б хотілося, щоб саме ти розповів мені, як ми познайомилися і …

– Кіро! – те, як він запустив пальці в своє волосся та прикрив очі, говорило про крайній ступінь його сум’яття. Він обірвав мене, навіть не дослухавши до кінця. Ці теплі бурштиново-зелені очі дивилися на мене з неприхованою мукою. – Я намагаюся сприймати тебе адекватно, враховуючи твою амнезію, але я не хочу згадувати наше минуле – це раз! Друге, з собакою ти не будеш бачитися, бо так постановив суд, інакше це буде означати те, що ти знову опинишся в моєму житті, а я цього більше не винесу. Всі фотографії я спалив і це теж без коментарів. З відео у мене є тільки записи із залу суду. Я пришлю їх тобі. Кіро … йди, будь ласка …

 Отакої, моя копія, якою він мене вважав, зробила йому страшенно боляче, я це бачила, разом з серцем вона можливо намагалася вирвати його чоловічий стрижень. Чоловік, що стояв навпроти мене, хоч і намагався це приховувати, але він відверто страждав, а ось відчуття провини, чомусь опанувало мною.

– Пробач мені, Ейдане, … якщо коли-небудь зможеш, – прошепотіла я, мимоволі торкнувшись його руки, хоча, якщо чесно, мені дуже хотілося доторкнутися до цього бездоганного обличчя. Він здригнувся, простеживши поглядом за моїм рухом, але руку не відвів. Від дотику до його шкіри, імпульсом, в мені знову промайнуло це незрозуміле хвилювання, немов між нами дійсно колись існувала близькість, яку навряд чи можна стерти. Але ось чому це раптом відчуваю я??! Мене це починало конкретно турбувати, тому я квапливо розвернулася, щоб швидше піти.

Я знову почула його оксамитовий з легкою хрипотою голос, вже відійшовши на кілька кроків.

– Хочеш пораду від колишнього чоловіка? Не згадуй! Почни заново, Кіро. Ти змінилася, без тих спогадів ти інша людина.

Господи, як же він мав рацію, я і є інша людина! Я озирнулася, і в моїх очах тремтіли абсолютно щирі сльози смутку. Я поки не розуміла звідки взялися всі ці емоції, я ж зовсім не знала Ейдана. Можливо, ми не були з ним схожі навіть духовно, але все одно між нами раптом виявився якийсь зв’язок. Мені немов шкода було втрачати його. Я просто кивнула йому і попрямувала далі.

Від ідіотського хаосу, який коївся в моїх думках, мене відволікла плачуча секретарка, яка похапцем збирала свої речі, нервово жбурляючи їх у коробку.

– Це через мене? – можна було й не питати і так зрозуміло, але я все ж співчутливо поцікавилася.

– Так, мене звільнили через вас, а в мене дитина і хвора мама! Сподіваюся, що ви будете нещасною! – майже з ненавистю кинула вона мені крізь сльози. Розвернувшись, я пішла назад, знову перервавши його невдалу нараду, але на цей раз я увійшла прямо до зали і коліна мої були міцними.

– Ейдане, прошу тебе, до чого такі жорсткі заходи? – кинула я прямо з порога, немов не було ніякого жалісливого розставання, ніби ми продовжуємо розмову в спальні, а не в офісі. – Дівчина ні в чому не винна. Навіщо відіграватися на ній за наші особисті проблеми? – мені було все одно, що всі ці глави компаній слухають нас з відкритим ротом.

Але схоже й Ейдану глядачі в цей момент були по барабану. Піднявшись, він зняв піджак, жбурнувши його на спинку стільця. Потім спершись руками об стіл, пильно подивився в мою сторону:

– Особисте тут абсолютно ні до чого, Кіро! Є певні правила та вимоги, які вона порушила. Імперія Прайса не потребує таких м’якотілих та слабохарактерних працівників! – безпристрасно відрізав він, опаливши мене своїм поглядом.

– А що вона по-твоєму повинна була зробити? Тріснути мене по голові прес-пап’є? – обурено вигукнула я. – Я не хочу щоб за мою настирливість мене проклинала вся її рідня! Або тебе навпаки тішить моє теперішнє почуття провини? – мої очі підозріло звузилися, інших для мене просто не існувало в цьому кабінеті. – Я не піду звідси, поки ти не відновиш її в колишній посаді!

– Зробиш мені такий подарунок? – з якимсь дивним глузуванням посміхнувся Ейдан. – Я не сказав, що нараду закінчено! – гаркнув він на глав компаній, які було почали підніматися зі своїх місць. – Продовжимо, не звертаючи уваги на новий декор. Особисто я збираюся отримати естетичне задоволення, поки це явище не розсіялося. Так на чому ми зупинилися?

Натягнуто, але обговорення насущних проблем великої імперії все ж продовжилося, але його підлеглим коштувало великих зусиль не відволікатися на мою прогулянку по залу навколо столу, на гуркіт висунутого мною стільця, на демонстративно випитий стакан води. Я все чекала, що зараз увірветься охорона і мене з ганьбою витягнуть геть, але нічого подібного не відбувалося. Замість цього, втративши нитку обговорюваної теми, Ейдан став блукати поглядом за мною по кабінету, а на його обличчі приклеїлась посмішка з неприхованим викликом.

– У мене немає шансу тебе переконати вірно? – не витримала я, встрявши посеред просторікувань якогось поважного на вигляд пана, який одразу замовкнув на півслові.

Не дивлячись на мене, Ейдан ліниво похитав головою:

– Єдиний раз, коли я вчинив проти своєї волі – це наше розлучення. Ти можеш постаріти тут, але я не зміню свого рішення, Кіро.

– Це нерозумно, але тепер я теж не можу відступити та здатися тобі, Прайс. Нелюдяно так вчиняти з людьми – звільняти тільки лише тому що вони допустили до його високості його колишню дружину. Тоді звільни всіх, хто попався мені сьогодні на шляху, включаючи і цих нещасних! – кивнула я на вимушених свідків, у яких тут же боязко витягнулися обличчя.

– Можливо, я так і зроблю, – його очі знову зустрілися з моїми, і мене огорнуло вже звичним нез’ясовним жаром. Ейдан підійшов до мене ближче. – Мабуть, я допоможу тобі поступитися мені, Кіро.

__________________________

Щиро дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет

З повагою, Лаванда Різ! 

Відгуки,Коментарі
читачів

Надия Деревянко

Варто прочитати цей роман, є багато повчальних епізодів, в міру смішно, є над чим подумати,є з чого поплакати, взагалі сподобалось!!!

Людмила Котяй

Вже кілька днів під враженнями від прочитання книги. Люблю, коли історія викликає емоції, заставляє радіти, хвилюватися за героїв або сердитися на них за їхні вчинки. Дякую автору за чудову книгу.

Марійка Козарик

Це мега крута історія. Я дякую, за таку можливість прочитати вашу книгу. Мене щиро дивує, як ви гарно придумуєте такі історії. Кожна книжка наповненні життям, емоціями, ритмом, коханням, болем, романтикою, шаленством і т.д. Цей список можна писати і писати. Ще раз дякую за ці кілька годин проведених за читанням. 

Shopping Basket