Тільки не закохуйся

Всю ніч дивилася у вікно, витріщалася в темряву, слухаючи власні думки. Ніби чекала на якусь підказку, очевидний знак. Немов на світанку вихід повинен був з’явитися сам собою. Але початок нового дня не приніс полегшення, стало тільки важче. Той факт, що світ прокидався й вирував яскравими барвами, галасливо жонглюючи мільйонами життів, лише підтверджувало моє переконання, що цьому світу начхати на твої проблеми, що тільки самостійно можна витягти себе за комір та спробувати щось змінити. Тільки самотужки ти маєш розглянути варіанти і знайти можливості. Ніхто не прийде і не постукає, ввічливо пропонуючи допомогу. Цього ранку я остаточно усвідомила, що заради порятунку сестри я переступлю через себе, якщо доведеться порушу закон, але дістану гроші на лікування Амаї.

Ця соня все ще спить. Крадусь навшпиньки та заглядаю в залишену з вечора щілину. Ковдра, як завжди, клубком десь у ногах, чорні кучері розсипалися по подушці, сопить собі так спокійно й безтурботно. …У нас із нею були різні татусі, тому оточуючі не відразу розуміють, що ми сестри, але присягаюся, я люблю її більше за життя. Амая – це все, що в мене залишилося, вона моя сім’я, і ​​я не допущу, щоб у мене відібрали останню рідну людину.

З дванадцяти років я практично тягла на собі всю сім’ю, мама хворіла, Амаї було тоді лише два рочки. Ми жили на крихітну соціальну допомогу, я займалася пранням, прибиранням, кухнею, няньчилась з сестрою, намагалася ходити до школи. Де носило мого рідного батька я не знаю, а батька Амаї вбили у вуличній бійці, інших родичів у нас не було, тому особливо допомагати не було кому. Лише час від часу сусіди доглядали Амаю коли вже зовсім дівати було нікуди. Грошей не брали, навіть підгодовували на свята. Тому що взяти з нас, крім аналізів, було нічого. У п’ятнадцять я пішла працювати, а коли мені стукнуло вісімнадцять… мами не стало, і я почала працювати на двох роботах, надовго залишаючи Амаювдома саму.

«Неповноцінне харчування, стреси, спадкові фактори» – лікар навів саме ці причини, що спровокували хворобу, яка може призвести до смерті, якщо не займатися її лікуванням. До речі, для нас надзвичайно дорогим лікуванням. Страховки у нас не було, та вона б і не покрила всі витрати.

Залишалося одне – діяти нетривіально, креативно і, можливо, протизаконно, наступаючи на горло власній гордості та правильності. «Добро завжди випробовують, а зло потішається» – любить повторювати наша сусідка. І тут я з нею погоджуюся. Чомусь хорошим людям часто живеться несолодко, на відміну від негідників та багатих товстошкірих снобів.

Іду на кухню й спеціально стукаю посудом, щоб змусити Амаю сповзти до сніданку. Вона у нас вже, бачте, доросла і не дозволяє входити та стягувати її з ліжка. Налаштовую себе на посмішку, бо вона не повинна бачити, як мені страшно.

– Дай вгадаю, знову мюслі? – бурчить, але сідає за стіл.

– З родзинками та горіхами, це ж царський сніданок, – ставлю дві тарілки. – А як же чистити зуби?

– А як спати ночами? – З викликом парирує вона, випнувши пухкі губки.

– Чому ти так вирішила? Я спала як убита, – відповідаю вже з набитим ротом.

– Ти обличчя своє взагалі у дзеркалі бачила?

– Доводилося. Обличчя як обличчя, гарна шкіра, рівний ніс та бездонні зелені очі. Навіщо дивитися на одну й ту саму пісну фізіономію? – Моя жартівлива відповідь, змушує Амаю давитися від сміху. –А от ти у нас справжня красуня! Неймовірні карі очі, шоколадна шкіра, м-м-м… мені здається ти їстівна.

– Як будемо проводити дозвілля? Нагадую, мені вже десять, і я розвинена не по роках, так що не треба вмикати дурепу, Таїсо. Нам ледве вистачає, щоби щомісяця сплачувати за квартиру. Тож відпущений час треба використовувати з користю, – відповідає спокійно, ніби розмірковує про якісь шкільні проекти. А я сиджу і не можу видавити жодного звуку. Відчуваю тільки як починають душити сльози, які чомусь не капають із очей, а збираються грудкою в горлі.

– Я знайду гроші. … Ми житимемо в шикарному будинку, у мене нарешті з’явиться машина, на вихідні їздитимемо до океану, і я куплю тобі давно обіцяного пса, – впевнено ціджу крізь зуби, відчуваючи злість, яка повільно закипає всередині, через несправедливість того, що відбувається. – Ти одужаєш, Амає, я ще тебе заміж видам за дуже доброго та порядного хлопця.

– Казки зазвичай розповідають на ніч. Я не маленька Таїсо, нема чого мене заспокоювати таким безглуздим способом, – тепер вже злиться Амая, але злиться на мене. – Такі гроші можна роздобути лише незаконно, а я не хочу, я забороняю тобі робити дурниці заради мене!

– А я забороняю тобі забороняти, я все ж таки твоя старша сестра. Хоч трохи віри, Амає, не став на мені хрест, я ще зможу нас обох здивувати.

– Віри? – її допитливі очі дивляться на мене поглядом мудрої жінки, якій вдалося осягнути всесвіт. – Я всім серцем вірила, що мама одужає, але це так не працює. … Таїсо, тобі буде набагато легше без мене, я дуже тебе люблю, тому хочу, щоб це швидше закінчилося, а залишок часу ми провели б разом.

Почути таке від молодшої сестри, яка повільно згасає від тяжкої хвороби, непросто. Причому вона сказала це таким серйозним розважливим тоном, ніби все вже вирішила для себе і просить здійснити останнє бажання. От тільки я не готова її відпускати!

– Збирайся, ми поїдемо у гості, – все, що я змогла вимовити.

Шона моя давня подруга, ми так давно знали одна одну, що навіть заплуталися, коли почалася наша дружба. Ми виросли в одному кварталі, обидві були бідні, наче церковні миші, ось тільки я гарувала, як ломовий кінь у цілодобовому магазині та кафе швидкого харчування, а Шона, можна сказати, теж «гарувала» тільки нічним метеликом або феєю, як вона себе називала. Амая, до речі, довго вірила, що Шона справжня чарівниця, бо чого тільки не валялося у неї в сумці, іноді навіть цукерки водилися, які й діставались моїй молодшій сестричці. Кілька років тому Шона пішла на «підвищення», стала працювати у віп-ескорті, крутилася поруч з багатими дядечками, обслуговувала збоченців з особливими запитами. У неї з’явилася спортивна машина, власне житло, стали водитися гроші, але я вирушила до неї не за цим.

Як не дивно, саме у сфері її діяльності я бачила можливість зірвати джекпот та врятувати мою сестру.

Амая ніколи мене не питала, але, по-моєму, вона вже здогадувалася чим займалася Шона, хоча все одно любила їздити до неї в гості, тому що у Шони було повно яскравого шмаття, яке та дозволяла їй приміряти.

Ми, як і всі виживали в цьому світі, але ми бачили його виворот, так би мовити, всі закутки без прикрас. Мірило наших цінностей дещо відрізнялося від принципів обраного суспільства, яке звикло купатися в достатку. Тому я навіть уявити не могла, як це гидувати своєю подругою або засуджувати спосіб її життя, перш за все я бачила та любила в ній людину, решта нюансів мені була до лампочки.

– Ти ж їхала на метро, ​​а потім йшла пішки не тому, що скучила? – М’яко промовила моя прониклива подруга, вибравши момент, коли Амая віддалася розгрому шафи.

– Настав момент розпачу, Шоно. Мені потрібні гроші. Багато. Лікування коштуватиме кілька сотень тисяч доларів. Ти якось розповідала мені про клуб для диваків…

– Святі помідори! Знайшла з чого розпочати! – закотила вона очі.

– Пропонуєш банк пограбувати? Наркоту перевезти, виродка якогось прибити?Я вже на все готова, тільки от боюся завчасно потрапити за грати, це не варіант, бо я потрібна сестрі. Мені треба розпочати саме з того, за що не посадять. Той клуб з навіженими багатіями як раз підійде. Подумаєш … обіллють бичачою кров’ю і… Далі ж все як зазвичай відбувається? Чи у збоченців там все якось інакше влаштовано? Дві хвилини фрікцій я, зчепивши зуби, якось витримаю, – подавивши блювотний спазм, дивлюся на Шону благаючими очима. – Допоможи нам. Просто проведи мене туди.

– Маю тисяч п’ятдесят. Може спершу…

Не дослухавши, кидаюся її міцно обіймати за співчуття у погляді, за її безкорисливе бажання віддати всі свої заощадження аби тільки захистити мене від брудних пороків, про які я, можливо, навіть ще й не здогадуюсь.

– Шоно, цього не вистачить, треба буде десь брати ще. Дозволь мені врятувати свою сестру самій, – вимовляю твердим тоном і витираю Шоні сльози.

– Гаразд. Сьогодні ввечері, – з важким серцем згідно кивнула вона. – Попросимо мого вбитого горем сусіда Ділана доглянути Амаю. Може вона йому хоч якось переверне мізки назад, особисто мені, дивлячись на нього, так і хочеться тріснути його по голові чимось важким. Його нещодавно кинув хлопець, і він тепер постійно прибирається в хаті та скиглить.

Шона вбрала мене на свій смак, тому що я б ніколи на себе таке не начепила, особливо ці туфлі на величезнихпідборах. Стояти в них я ще могла, а ось ходити…

– Я в них покалічуся, чесне слово, – довелося йти повільно, бурмочучи й тримаючись за Шону. – Може мені відразу повзти рачки, принаймні так я приверну до себе більше уваги.

– Мовчи та загадково посміхайся, – шикає Шона, стріляючи очима на всі боки.

Мені вже тут не подобається. Офіціанти одягнені наче порно зірки, клієнти чоловіки в масках з дорогими годинниками та діамантовими запонками, жінки надто оголені. Дивлячись на все це, намагаюся думати про сестру. Шона саджає мене за столик і кудись зникає. Але рівно через дві хвилини до мене підсаджується огрядний чоловік у масці. Підсаджується в сенсі сідає так близько, що примудряється обійняти мене й притиснути до своїх широких грудей, які пропахнули сигарами та різким чоловічим лосьйоном.

– Привіт тобі, солоденька, – воркує він, поблискуючи своїми очима з прорізів маски. – Як тобі вечір? Я дивлюсь ти сама. Пригостити тебе випивкою?

– А може, одразу попустуємо? – вирішую не тягнути кота за хвіст, хоча мене нудить від однієї думки, я б з великим задоволенням придушила його подушкою.

– Мені подобається твій настрій, – радісно хрюкає мужик, нахиляючись до мого вуха. Сенс того, що він мені шепоче, доходить до мене тільки через кілька хвилин, настільки огидно та неприродно це прозвучало.

– Мабуть… я таки вип’ю, – відповідаю не своїм голосом. – А поки принесуть замовлення, збігаю припудрити носика.

Звичайно, туфлі я зняла по дорозі в туалет, тому що бігати на таких ходулях неможливо. А я саме бігла. Від жаху.

– Я не можу, я не можу, я не можу! – Вирвалося у мене, коли я побачила своє відображення в дзеркалі. Туфлі полетіли на мармурову підлогу. Я відкрила воду та підставила руки під холодний струмінь. – У мене є ще варіанти. Задовольняти багатих розпусників не останній вихід. …Легше вже тоді вбити чи забрати. Деяких зовсім не шкода.

Двері кабінки, які відчинилися саме в цей момент, перервали моє бурмотіння.

Поки він, мовчки з підкресленою гідністю обполіскує руки, я збентежено його розглядаю, подумки підбираючи якусь уїдливу репліку. Він без маски, на вигляд йому років тридцять, доглянутий, дуже привабливий і безперечно багатий.

– Любитель підглядати за дівчатами, так? Руки, мабуть, втомлюються, поки ти там у кабінці несеш свою вахту? – Зло цікавлюся я.

– А нічого, що це чоловічий туалет, істеричко? – Усмішка робить його вираз обличчя владним. – Що там тобі запропонували такого незвичайного?

Сам факт, що ця чоловіча секс бомба знаходиться в цьому клубі – робить його привабливість для мене зіпсованою і, відвернувшись, я втрачаю до нього всякий інтерес.

– Ти не повія, – розмірковуючи вголос, тягне він, не поспішаючи йти.

– Ні, просто у скрутному становищі, – кажу, підібравши туфлі, не знаю чому я йому відповіла.

Час іде, він мовчить, стоячи поруч зі мною, мене це, м’яко кажучи, напружує і я знову дивлюся у його бік.

– Можу запропонувати роботу, – дивлячись на мене якимось дивним поглядом, вимовляє містер «глянцева обкладинка». – Яка, гадаю, вирішить твої проблеми.

– Навіть страшно уявити, – чим більше він мене розглядає, тим непривітнішою я стаю. – І що ж я мушу вам робити? Гадаю, в цьому закладі не може бути пристойних пропозицій.

– Хм, не все так просто. Може, знайдемо зручніше місце? – У нього приємний голос, і страшенно красиві очі, але від нього віє такою небезпекою, він прямо просякнутий певними хижими флюїдами, що мене, дівчину з комплексом жертви, просто трясе в присутності цього чоловіка.

А може це мій шанс? Перед очима знову повстає змарніле обличчя Амаї. І мені нічого не залишається, як згідно кивнути незнайомцю.

У цьому закритому клубі навіть спеціально оформлені кімнати передбачені під будь-яку фантазію. Треба ж які зручності. …Дуже сподіваюся, що він не шмагатиме мене асортиментом розвішаних на стіні батогів, решта «інвентару» мені взагалі не знайома.

Не питаючи моєї згоди, наливає мені з пляшки щось спиртне:

– Взагалі-то я проти цієї отрути, але у твоєму стані зайвим не буде, – дочекавшись поки я зробила ковток, він продовжує. – Для початку ти розкажеш мені навіщо тобі гроші. Потім, вислухавши мене, підпишеш договір про нерозголошення та покору.

– Покору? – Все-таки він теж з цих пришиблених, час від часу не легше. І де вони тільки такі беруться? Мучили їх у дитинстві чи що? Ненавиджу збоченців.

Красень хмурить свої ідеальні брови, вочевидь незадоволений необхідністю мені все розжовувати:

– Ти мусиш тримати мене в курсі всього, переслідувати виключно мої інтереси, як твого роботодавця і неухильно виконувати мої зауваження та накази. Говорити, робити і навіть думати, як я скажу. Це зрозуміло?

Ось тепер я навіть не сумнівалася, що цей хлопець звик скрізь та всюди домінувати.

– Ми з сестрою живемо в маленькій квартирці в Бронксі, і ледве зводимо кінці з кінцями, батьків немає, іншої рідні теж. У сестри виявили тяжке захворювання і гроші потрібні на її лікування. Ось і все, – дивлюся на його реакцію і не можу зрозуміти, про що він думає, розглядаючи свої манжети. Мої причини для нього несуттєві та банальні. Він непростий, у нього безперечно є якась страшна таємниця, він розбив безліч жіночих сердець і можливо замішаний

у дуже брудних справах. Чомусь я в цьому впевнена, хоча пташки такого польоту в бістро не ходять і на метро не їздять, у житті я майже не стикаюся з людьми з його середовища, але в мене складається саме таке враження. Від його пропозиції я не чекаю нічого хорошого, його навряд чи турбує моя доля та доля моєї сестри, я скоріше для нього витратний матеріал, засіб досягнення мети. І це точно не операція з урятування морських котиків і навіть не диверсія у галереї мистецтв. Це щось інше.

– Якщо ти старанно візьмешся за свою роль, – заговорив він, нарешті відірвавши свій погляд від бездоганних запонок. – Ви з сестрою не тільки житимете в гідних умовах, але й отримаєте належне лікування у найкращій клініці. І це відбудеться не після виконання роботи, а з моменту твоєї згоди.

– Що це за суперприз такий? – У мене якщо чесно вже не витримують нерви, залпом осушивши склянку, плюхаюся на кушетку.

– Хочу знищити одну сім’ю, а заразом й їхню компанію, для цього мені потрібно заслати шпигуна та дезінформатора в їхню згуртовану родину. Підібратися до них, а саме до голови компанії та старшого брата, адже мені потрібен саме він, Крістофер, можна тільки через молодшого лоботряса Макса, великого любителя жіночих спідниць. Твоє завдання познайомитися з цим хлопцем, закохати його в себе, зблизитися з рештою членів сім’ї і слухняно, звісно з моїми підказками, вбивати цвяхи в кришку їхньої труни. Залишилося тільки з’ясувати, наскільки ти принципова і як сильно ти любиш свою сестру.

– Якщо я тут, то й з’ясовувати нема чого. Чому саме я? Адже школу спец агентів я не проходила, та й акторка я нікудишня.

– Можливо, для тебе це нелегке завдання, вони люди, а в тебе не кам’яне серце, на відміну від мене. Розчавити людину, знищити її морально набагато складніше. Виконати найгидкішу фантазію одного з тих збоченців куди простіше, порівняно з цим. Ти мені попалася випадково, просто потрібний час у потрібному місці, – знову іронічна усмішка. – Я вибрав тебе, бо ти наділена щирістю та простотою. Жадібну повію ця сім’я відчує моментально. Крістофер розумний наче диявол йтакий самий небезпечний. Тобі ж треба бути собою і вчасно переконати їх у своїй симпатії до їхнього молодшого недоумка.

– З чого ви взяли, що я можу так зіграти? За вашими словами, я не схожа на брехливу спритну тварюку, – дивно, коли це він встиг мене розкусити і що такого зробили йому ці люди.

«Той, хто хоче мститися повільно – небезпечніший подвійно» – здається одна з приказок кухаря в кафе, де я працюю.

– Ти зможеш. Трохи фантазії, трохи натиску, адже за своєю природою всі жінки актриси, – посміхнувшись, він присів поряд зі мною на кушетку і всі волоски на моєму тілі стали дибки. З’явилося бажання відсунутись, відповзти, пересісти на інший кінець, настільки він мене лякає. –Твоя ставка в цій грі –  життя сестри, тому присягнувши мені, ти накажеш собі полюбити цю сім’ю. Як тебе звати?

– Може мені краще одразу заповнити анкету? – Уїдливо кидаю у відповідь.

Від такої людини варто очікувати різкості. Він тут же грубо й безцеремонно схопив мене за підборіддя.

– Знаєш чому я тут?! – М’яко та загрозливо прошипів він, заглядаючи мені в очі. – Тому що я господар цього клубу. Заможні люди платять великі гроші, щоб я зберігав їхні пороки в секреті. Але цей клуб лише моє хобі, просто маленька розвага. Я Роджер Мастерс, власник мережі казино в Лас-Вегасі, я дуже багатий, на мене працюють поліцейські шишки штату та мафіозний синдикат. Якщо ти й надаліплануєш ходити та дихати, тобі варто навчитися поводитися поруч зі мною належним чином. Мені не подобається, коли брикаються, якщо я питаю – мені мусять відповідати! За старанність та відданість я можу нагородити, в іншому випадку… останків зазвичай не знаходять.

– Мене звуть Таїса Прескот, – промимрила я, тому що він все ще продовжував здавлювати мою щелепу.

– Скільки тобі років, Таїсо?

– Двадцять один.

– Вже краще, – схвально кивнув він. – То ти готова приступити чи маєш ще варіанти?

– А якщо я йому не сподобаюся?

– Сподобаєшся, – не замислюючись, заявляє Роджер. Руку він прибрав, але лишився сидіти поруч. – Відомо, що цей засранець любить гарненьких дівчат, а ти доволі симпатична й у тебе чарівна посмішка.

– Ви не можете цього знати, я при вас не посміхалася, – мені справді не до усмішок, у мене від нього досі мурашки по шкірі гасають.

– Мені не обов’язково бачити, щоб знати це напевно, – а ось він усміхається часто, але тільки з якоюсь самовпевненою іронічністю. – Ти приваблива дівчина, Таїсо, і ти знаєш про це, груди, попка, губи у тебе на місці й до того ж натуральні. Він клюне, якщо ти намагатимешся привернути його увагу.

Уточнювати звідки він знає, що груди та попа у мене натуральні мені вже не хочеться.

– Лікування моєї сестри почнеться відразу ж як тільки я почну залицятися до цього хлопця?

– Я вже сказав, – вираз його обличчя стає жорсткішим. – Але, якщо в результаті ти увімкнеш задній хід, передумаєш або пожалієш нещасних, особливо коли твоя сестра на той час одужає, знай – я можу відібрати її життя назад.

– Я зрозуміла. …Добре, я згодна. З чого мені почати? – я скоріше скорилася ситуації, ніж йому.

– Ти проведеш зі мною ніч. Потім підпишеш юридично оформлений документ. Після чого ти зробиш спробу зблизитися з суб’єктом. І як тільки перший контакт буде встановлено – ти відвезеш свою сестру до клініки.

Але я почула лише перше речення.

– Ніч??? Ні! Нізащо! Ви не казали мені, що я маю ще й з вами…

– Це позбавить нас певних фантазій, дозволить тобі перейти зі мною на «ти» і дасть мені уявлення про твої здібності, щоб у майбутньому я міг дати тобі поради. Бо я підозрюю, що спокушати чоловіків – це не твоя фішка.

Мені не стало прикро, я ніколи й не прагнула спокушати таких ось виродків. А ось мій інстинкт самозбереження раптом активувався з неймовірною силою. Якщо я зібралася зіграти в цю гру на виживання, я повинна увімкнути мізкита холодний розрахунок, відключивши емоції. Тільки тоді може вийти, тільки в такому разі я врятую Амаю.

– Може, я й здалася вам простакуватою, містереМастерс, але я далеко не ідіотка. По-перше, секс на таких умовах – це приниження, і, як я розумію, ви звикли за нього платити, а по-друге, звідки мені знати, що це не чергова ваша фантазія: навішати дівчині локшини, затягнути її в ліжко та й злиняти собі тихо підхихикуючи. Я вам поки що ані краплі не довіряю. Давайте ваш документ, покажіть хлопця, мотивуйте мене першим кроком і тоді я… повністю підкорюся вам.

Від його сміху мої м’язи стискаються у мимовільному спазмі. Його радує моя захисна реакція, і це змушує мене боятися, що станеться після того, коли він перестане сміятися.

– Так, так, так. Це вже щось, – закусивши губу, він окинув мене своїмчерговим оцінюючим поглядом. – Значить, зробимо ось як: зараз ми поїдемо дивитися на жертву, потім до мого юриста, потім я кину тобі подачку і, якщо я не побачу обіцяної покори – ти жорстоко пошкодуєш.

– Цього можна було й не додавати, я навіть не сумніваюся. Поїхали, – з тяжким зітханням знову взуваю туфлі, готова слідувати за ним.

– Спочатку сюди, – несподівано Роджер затягнув мене до однієї з кімнат. І перш ніж я встигла перелякатися – він вказав на величезну скляну шафу, полиці якої зверху до низу були заповнені жіночим взуттям.

– О, дякувати Богові, що є фетишисти схиблені на туфлях, – з полегшенням промовила я, помітивши на губах Роджера дивну усмішку. – Я можу вибрати, чи це зробиш ти?

З загадковим виглядом він підійшов до однієї з полиць та вибрав для мене туфлі, ще й мого розміру. Потім, зайшовши до вбиральні, виніс ще й сукню.

– Переодягатися у твоїй присутності? – Я видавила з себе подобу посмішки, навряд чи чарівної, але вона означала, що гра почалася, і поганий хлопець Роджер це чудово зрозумів.

– Я буду тримати себе в руках, – усміхнувся він, не зводячи з менесвоїх загадкових очей.

Дивлячись на нього, кожен мій рух стає повільним, приваблюючим, і це моя інтуїтивна реакція, мабуть з переляку перестала соромитися. І в якусь мить… мені навіть сподобалося, як він на мене дивиться. Раніше я не помічала, щоб хлопці так відверто «розмовляли» зі мною очима.

– Стривай… здається твоя білизна не підходить під цю сукню, – тихо зауважив він. – Зараз повернусь.

Простягаючи мені чорну мереживну білизну, Роджер з нахабним викликом підняв одну брову, лише додаючи гостроти цій ситуації.

—————————–

Дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет  

З повагою, Лаванда Різ!