Ти виграв, я тебе ненавиджу

– Гей, лапатусю, не поспішай так, дай нам розгледіти, що це на тобі сьогодні надіто! Воу-воу! Та ти, здається, знайшла джинси моєї бабусі, вона їх років тридцять як загубила! – знову ця нікчема до мене чіпляється. Знаходить будь-який привід, і часу йому не шкода мене вистежувати та діставати. Як я його ненавиджу! Але чим більше я серджуся – тим яскравіше його задоволення, тому останнім часом я вмикаюігнор, демонстративно не помічаючи його та свиту великого Райана Кінга, яка готова іржати, щойно він подасть сигнал. 

Кожен день, ідучи до коледжу, повторюю собі наче мантру: «плювати я хотіла, йому мене не зламати». Два роки якось витримала, витримаю й останній. А потім цей придурок після коледжу піде далі вчитися до універу, і наші шляхи, нарешті, розійдуться. Мій ігнор його дико дратує, доводить просто до сказу. Видно, ночами бідолаха не спить, вигадуючи все нові й нові колючі фразочки.

– Що ж тобі матуся грошиків на нову одежину ніяк не назбирає? Зубрилко, може тобі теж пора почати спину гнути, інакше мені стає тебе шкода. А це рідкісний випадок!

Але сьогодні мій день не задався від самого ранку, тому я й не стрималася:

– Райан Патрік Кінг, це дійсно рідкісний випадок обопільної жалості, тому що, хлопчику, мені тебе теж дуже шкода. Обійняла б, але боюся ти збентежишся. Впевнена, кожен з цієї зграї, – киваю на його компанію, – Потай тебе жаліє. Кращий учень елітної школи, капітан футбольної команди, який отримав перепустку до престижного університету, раптом так невдало зламав ногу і виявився в звичайному коледжі, нікому непотрібний, ніхто тебе більше не прославляє. Що ж твій багатий татко не сплатив тобі навчання у вузі твоєї мрії? Не заслужив? Тебе покарали, бідолашний? – після моїх слів Райан позеленів від злості, а Люк, який стояв поруч із ним, заплющив очі і похитав головою, тим самим даючи мені зрозуміти, що я перегнула палицю. Та мені чхати зараз на це! Хай подякує, що в морду перестала йому плювати.

– Саванна РоузВуд, – він страшенно не любить, коли я називаю його повним ім’ям, тому нерозумно вважає, що мені теж подібне не подобається. А я, навпаки посміхаюся кожен раз, коли він з таким дивним виразом вимовляє моє ім’я. – Ти добре подумала, коли зараз оце ляпала? Вважай, що ти по повній нарвалася на неприємності! Ось що значить залишитися незайманою в двадцять два роки. Дах рве? – звузив він свої колючі блакитні очі.

І я знову не витримала, розреготавшись прямо йому в обличчя:

– Ось тут ти помиляєшся! Мені було цікаво, що ж це таке, тому свою невинність я нещодавно втратила. Пробач, що відразу не поставила тебе до відома і ти позбувся ще однієї теми для підколів. Я знаю і всі знають, чому ти скаженієш, Райане. Колишній відмінник та розумник не може змиритися, що я найкраща студентка коледжу. У тебе ж немає часу на навчання, ти й так завалений справами, гонки, вечірки, дівки. Не можеш змиритися, що якась дівчина, дочка вашої домогосподарки тебе обійшла. Ти жалюгідний та огидний. Я все сказала! … А, ні, ще хвилинку, – кидаю сумку і задираю свою кофтинку під самі груди. – Скільки б не було років цим джинсам, я не женуся за модою. Я просто впевнена, що вони відмінно підкреслюють мою талію та стегна. Ти так не думаєш? Ой, пробач, мені ж плювати на твою думку!

– І хто це був? – раптом видає цей кретин. – Я його знаю?

– Знаєш. Але я хочу, щоб ти здох від цікавості, – і штовхаючи його плечем, йду собі далі по коридору поки Іззіне схопила мене за руку.

– От ти мені що хочеш кажи, а Райан до тебе нерівно дихає!

– Так і є, він мене ненавидить, – знизую плечима. – Підеш сьогодні зі мною на узбережжя?

– Піду. … Але це не ненависть, Саві! – збуджено поправляє вона окуляри. – Це щось інше. Це люта пристрасть.

– Звучить жахливо. Давно придумала? Я тебе запевняю, Райан мене ненавидить, бо тільки я знаю правду про те, як він зламав ногу. Давай не будемо згадувати цього бовдура, мені й так нудитьвід того, що я бучу його майже кожного дня. Не дочекаюся того моменту, коли він звалить в Бостон.

Але наша війна прийняла загрозливий поворот. Бо на сьогодні це виявилося ще не все, зачеплена тема не давала спокою Райану Кінгу, і ми знову зіткнулися з ним в коридорі після лекції з історії. Я так підозрюю він навмисно мене чатував.

– Це був професор Нокс? А що, чоловік він в роках, але дуже імпозантний. Ти ж любиш розумних, а він найрозумніший в цьому коледжі, – перегородивши мені дорогу, Райан, як завжди, знущально посміхається, граючи чорними бровами. Кажуть, що він гарний. Хто таку дурню видумав? Не розумую, чому дівчата за цим чортякою так упадають, невже через гроші чи цю по модному підстрижену неголеність? Даремно я ляпнула про втрату невинності, нічому мене життя не вчить, тепер ще кілька місяців буде мусолити цю тему.

– Не вгадав. Може, ти складеш список? Даю підказку, розум тут ні до чого. Шкода, що я дала слово твоєму батькові не розповідати правду, де насправді ти зламав свою ногу, – пустила я вхід свою найголовнішу зброю. І вся зграя його дружбанів різко напружилася, всім же ж цікаво про таке дізнатися. Але я не очікувала такої реакції від самого Райана! Грубо схопивши мене за петельки, він заштовхав мене в порожню аудиторію, прямо-таки блискавично заблокувавши двері ніжкою стільця.

– Ти не посмієш, – шипить він, сиплючи іскрами з очей. – Ти забула, що в іншому випадку твоя мати втратить роботу. Умова була такою.

– А раптом це варто того, щоб розтоптати такого слабака, як ти? – зі злістю кинула я, а в наступну секунду отримала від нього дзвінкого ляпаса. … Подібне трапилося вперше. За все моє життя на мене ніхто ніколи руку не піднімав.

…Від шоку та образи, втративши дар мови, схопившись за щоку, дивлюся на нього округленими очима, ледве стримуючи сльози. 

А цей божевільний, відкинувши стілець, вискочив з аудиторії, наче ошпарений.

– Він що тебе вдарив? – заглядає через хвилину Люк. – Саві, – намагається утримати мене, в той час, як я зібралася проскочити повз. – Я запитав, він що тебе вдарив?

– Яка тобі різниця? Турбуєшся, що я проговорюся і Райан Кінг дізнається, що хлопець, який став моїм першим чоловіком – це його найкращий друг? Не переживай я не скажу, тому що мені соромнов цьому зізнатися!

Кажу ж день не склався. А все тому, що мама не повернулася додому ночувати. Увечері надіслала мені повідомлення, що переночує у коханого чоловіка. Який ще до біса коханий чоловік? Звідки? Так, сорок два роки не привід ставити на собі хрест, так, з моменту смерті мого батька минуло п’ять років, але не приголомшувати ж мене так раптово. А все тому, що мені страшно впускати в наш маленький світ когось стороннього. Я не довіряю людям. Через це у мене так мало друзів і подруг. Тому я переспала з хлопцем, з яким, точно знаю, у мене ніколи нічого не складеться і коли ми викреслимо один одного зі свого життя – боляче не буде. Просто це сталося, може, тому, що Люк красунчик і тому що краєм вуха, звичайно ж в дівчачому туалеті, я почула, що він вже досить досвідчений у ліжку. Що ж, хоч тут не збрехали. Але я не розумію яке Люку тепер до мене діло? Чому він телефонує та приходить до мене під вікна? Адже я ясно дала зрозуміти, що це був просто експеримент. …Навіть не знаю чи існує такий чоловік, якого мені захочеться поважати, якого я покохаю від усієї душі, щоб він був моїм найближчим другом, стіною, за якою можна сховатися, ніжним коханцем, господарем в нашому спільному домі. Незвичайний, єдиний, мій. … Мої нереальні мрії. Все ж таки потрібно знизити очікування.

У мене є своє місце на узбережжі. Я завжди приходжу сюди перед своїм днем ​​народження ось вже років сім. Здається, раніше у цієї вілли був господар, але в останні роки вона виглядає покинутою. Не знаю з якої причини можна відмовитися від такого шматочка раю. Будинок зачинений, але я до нього не підходжу, я просто знайшла лазівку,через яку пробираюся на територію приватного пляжу. Я показала це місце Арчеру таІззі, а так як нашого друга зараз немає в місті, то будемо тільки ми з Іззі. Люблю плавати в океані, розчинятися в ньому, думати та зустрічати ніч у воді.

– Я взяла пиво, – із змовницьким видом повідомляє мені Іззі, коли ми зустрілися з нею на пристані.

– Треба ж, розпусниця яка, – пирснула я від сміху. – А я навмисне не взяла купальник. Буду плавати голяка. А що, там все одно нікого немає. Потрібно вчитися позбавлятися від комплексів, стресів та райдужних очікувань. Ти зі мною, Іззі?

– Знущаєшся? Ось які у тебе можуть бути комплекси? У тебе класна фігурка. Не те що моя прямокутна із зайвими кіло. Я не готова до такої радикальної витівки, – до того ж вона говорить це з таким серйозним виглядом під мій абсолютно несерйозний сміх.

– Повір, час, відведений спеціально для радикальних витівок, ніколи не настане, поки ти сама не плюнеш і не дозволиш собі бути вільною. Ми всі недосконалі, але знаєш чому я з тобою дружу? Тому що ти справжня, добра та великодушна. І ти обов’язково зустрінеш такого хлопця, який буде цінувати в тобі ці якості, а не пропорції твоєї фігури.

– Ти ж сказала, що пора позбавлятися від райдужних очікувань, – гмикає Іззі, підловивши мене на слові. – Гаразд, відтягнемося, як зможемо. Увімкнемо музику і будемо танцювати під зірками, як ти любиш.

– Вітаю тебе, вілло моєї мрії! – пробравшись в хитру щілину в огорожі та прокравшись на пляж, ми піднімаємо тост за наш таємний куточок, пригубивши піни світлого пива. – Клянуся, коли-небудь я викуплю її, стану господинею і оживлю це місце.

– Ура! Нехай твої мрії здійснюються! Нехай в мить настання твого двадцяти дворіччя тебе підслухають відчайдушні духи, – Іззі вмикає музику на телефоні і починає пританцьовувати. Ми діруємо, регочимо та вигукуємо смішні тости. Потягти її купатися голяка у мене не вийшло, а ось я пірнула в чому мати народила. Вищимо, бризкаємося, і тільки через деякий час помічаємо на березі чоловічу фігуру.

– О, боже, Саві, це, напевно, сторож! Ось ми й попалися! Впаяють злом із проникненням, викличуть поліцію, і мій батько відірве мені голову, щоб моя фігура точно вже була прямокутною.

– Не кажи дурниць, який ще сторож?

– Саві, прошу, давай попливемо вздовж берега та вискочимо де-небудь біля пристані! – схопила в воді мене Іззі, навіть в темряві бачу які у неї стали величезні очиська. Фігура на березі увімкнула ліхтарик на телефоні, щоб ми могли його розгледіти.

– Тьху, Люк Мастерс. А ти боялася. Підемо, я вже замерзла, – першою пливу до берега.

– Ну ти даєш! Голяка на берег?! А раптом там вся банда? Саванно, давай тікати поки є така можливість!

– Та що він там побачить в темряві? Впевнена, Люк тут один. Інакше інші бовдури вже свистіли б нам чи вигукували свої тупі жарти. Шкода, що немає Райана якраз добра нагода втопити засранця.

Іззі соромиться Люка будучи навіть в купальнику, а я йду гордо, без краплі збентеження. Навіть Іззі я не зізналася, що сталося між мною та Люком. Про це знає тільки він та я. І схоже, він теж не збирається цим «хвалитися».

– Що ти тут забув, Мастерс? Відбився від зграї?

– Як вдало я зайшов. А ви, виявляється, пустунки. Особливо ти, Саві. Поплаваєш зі мною? Я теж не проти оголитися, – грайливо кидає він мені у відповідь.

– Люку, я запитала, що ти тут робиш? Як ти нас знайшов? У мене ще купа питань до тебе, але відповідай хоча б на елементарне!

– Я давно знаю, що ти приходиш сюди раз на рік перед своїм днем ​​народження. Я не такий тупий, яким ти мене собі уявляєш. Вірніше, ти мене взагалі не знаєш, злючко-заучко. Іззі, здається, тобі вже час спатоньки. А ми з Саваною ще … побалакаємо.

– Страшно незручно тебе обламувати, Мастерс, але одну я її не відпущу, тому ми всі йдемо, – пірнаю в шорти, автоматично заглядаю в телефон. Завмираю. Знову повідомлення від мами. Ось на цей раз мені вже дійсно хочеться розплакатися:

«Донечко, на ніч мене не чекай. Буду завтра. Відзначимо разом твій день народження. Люблю!»

– Гаразд, проводимо Іззі і повернемося. У мене для тебе є подарунок, СаванноВуд, – підхоплюючи мою сумку, Люк з діловим видом запихає в неї плед і подає мені сланці. Я мовчу, не заперечую, але й не погоджуюся. Взагалі-то всі мої думки про маму і про її раптову любовну пригоду. Потрібно буде завтра її про все гарненько розпитати.

Іззі скуто крокує поруч, компанія Люка її дико нервує, і в його присутності вона не вирішується запитати якого хріна він тут забув. Зате Люк поводиться розкуто, базікає без угаву і травить байки про свій чоловічий гуртожиток та про майбутню вечірку в кампусі.Мене ж вражає, що виявляється він вміє ходити пішки, не інакше як його улюблена тачка терміново загриміла в ремонт.

– Ну, бувай, – Іззі кидає стривожені погляди то на мене, то на Люка. – Май на увазі, Мастерс, я знаю, що ти останній, хто бачив Саві.

– Я буду ніжний з твоєю подругою, – сміється він, і бере мене за руку, яку я тут же видираю.

– Навіщо нам туди повертатися? Просто проведи мене додому, якщо вже ти у нас сьогодні черговий джентльмен.

– Ні, сюрприз на тебе чекає саме там. Тобі сподобається. Або ти боїшся?

– Не довіряю, – зупинившись, кидаю нанього красномовний погляд. – Заманиш мене на прохання своїх дружків в покинуте місце,а про те, що вам, мстивим дурням, прийде в голову, краще навіть не думати.

– Шкода. …Значить, ще не час. Добре, тоді пішли проводжу додому.

На цей раз він йде мовчки. Образився чи що, або засмутився.

– Люку…

– Саванно, краще не починай. Зараз наговориш купу нісенітниці з подвійним підтекстом.

– Я? Так, ЛюкуМастерс, спитаю прямо, якого біса ти біля мене крутишся?

– Відповім прямо, СаванноРоузВуд–  ти мені подобаєшся, – вимовляє Люк і кривиться від мого істеричного сміху.

– Треба ж, давно так не сміялася. А ти хлопець з гумором. Значить, я тобі так подобаюся, що при зустрічі в коледжі ти зі мною навіть не вітаєшся? Соромишся, що твої дружки тебе затюкають? Пробач, але твоя відповідь принизила мене ще більше. Це була наша остання розмова, Люку!

– Пробач, але я так не думаю! … Чорт, Саві, ти ж навіть не даєш можливості наблизитися до тебе!!! Добраніч! І з днем ​​народження, якщо що! – вигукнув він мені в спину.

– З Днем народження, люба! – продовжуючи обіймати подушку, відкриваю одне око і посміхаюся щасливою майже дитячою посмішкою. Мама стоїть на порозі моєї кімнати з тортом в руках.

– Мам, ти невиправна. І хто їстиме всю цю красу?

– Та знаю я, що ти не любиш солодке, а куди ще увіткнути свічки, в салат? Давай скоріше загадуй бажання та задувай! Я дуже хочу, щоб воно здійснилося! Давай, моя доня, гарненько подумай, що ти хочеш! – мама сяє щастям, очі блищать і їй так до лиця посмішка. Кожен раз я загадую одне й те саме «бути щасливою», а там долі вже видніше, що мені підсунути. Щороку нові випробування, але щасливі моменти теж бувають так що гріх скаржитися.

– Розумниця моя! А тепер швиденько умивайся і підемо за подарунком! – мама радісно плескає в долоні, і я помічаю на її руці нову каблучку. Мої пізнання в коштовностях невеликі, я б навіть сказала мізерні, але мені все одно здається, що ця прикраса коштує величезних грошей і виглядає якимось чужорідним елементом на тлі простенької маминої сукні.

– Мам, а що це у нас за наречений такий завівся?

– Потім, мила. Все розповім пізніше. Зараз вся увага на іменинницю! – інтуїція підказує, що ось цей піднесений мамин настрій пов’язаний не тільки з моїм днем ​​народження. Якщо гарненько придивитися – її усмішки трохи нервові, а значить, вона відкладає розмову щоб зібратися силами, тому що мама знає, що її новина мені однозначно не сподобається. Відчуваю, що день народження у мене буде «суперський», я його надовго запам’ятаю.

– Ми що … ми збираємося увійти до цього бутика? Я думала ми просто на вітрину витріщаємося. Ні, мам, там все занадто дорого, – трушу головою і намагаюся відтягнути її від магазину.

– Всі дівчата в твоєму віці хочуть одягатися моднота красиво. Ти у мене така лялечка, я хочу, щоб всі хлопці оберталися тобі вслід. Підемо, я накопичила грошей, ми можемо собі дозволити.

– Якось це трохи стрьомно, щоб всі хлопцібез винятку оберталися. Мені таке не потрібно, – сміюся і все-таки йду за нею на зустріч усміхненим продавцям, які мало чим відрізняються від манекенів. Ніколи особливо не любила ритися в шмотках і нескінченно їх на себе приміряти, не моє це. Через півгодини я вже дико втомилася і мені хочеться втекти, але моя мама як на зло увійшла в смак, змушуючи мене міряти спіднички, кофтинки, сукні, джинсики, взуття. Господи, думала я збожеволію, і щоб швидше закінчити ці тортури погоджуюся на все, що мені пропонує мама.

– Я задоволена нашими покупками! – мало не на розспів тягне вона, а я все більше помічаю, як вона змінилася. Навіть хода стала іншою, впевненою, летючою. – А тепер відзначати в ресторан! Я замовила столик!

– Що??? Зізнавайся, ти що виграла в лотерею? Ми тепер мільйонери? Не лякай мене, коли це ми з тобою ходили по ресторанах?

– Ніколи не пізно почати насолоджуватися життям, – таємниче посміхається мама і до мене доходить чому ресторан. Тому що вона хоче повідомити мені свою новину на людях, в атмосфері, де мені доведеться стримуватися. Значить, все ще гірше, ніж я думала.

Все так мило, столик біля вікна, чемні офіціанти, меню з дорогими цінами і широким вибором. Знаючи мої смаки, мама робить замовлення замість мене, тому що я занадто розгублена, щоб міркувати адекватно. Я загубилася в здогадах ще в тому бутику.

– Сонечко, у мене для тебе є важлива новина, – дочекавшись, коли на моїй тарілці майже нічого не залишилося, мама все ж таки зважилася. – Я виходжу заміж. Між мною та цим чоловіком вже давно зав’язалися почуття. Ми не поспішали, зближувалися дуже обережно, поки любов не взяла своє. Весілля призначили через два місяці, а вчора ми офіційно заручилися. Саві, хочу сказати, що вперше за багато років я дуже щаслива.

– Рада за тебе, мамо. І хто ж цей щасливчик? – ох неспроста у мами тремтять руки, ох неспроста.

– Тільки прошу, постався з розумінням, з огляду на те, що це мій вибір і моє бажання. Я виходжу заміж за … Джорджа Кінга, – скинувши підборіддя, переставши усміхатися, мама приготувалася відбивати мою атаку.

– Ні, будь ласка … тільки не це, – перелякано шепочу, відчуваючи, як до горла підступає нудота. Це найгірше, що тільки могло статися. – Ти … хочеш сказати, що закохалася в цього багатія, у якого ти три роки прибирала в будинку, прасувала йому сорочки й готувала смузі? В цього зарозумілого, холодного та владного мужика? Мам, адже він батько Райана, цього чудовиська, якого я терпіти не можу! Як ти могла? Вони ж не вважають нас за людей! – качаю головою і відчуваю, як по моїх щоках котяться сльози.

– Саванно, не варто бути такою упередженою. За холодністю Джорджа ховається дуже уважний та чутливий чоловік …

– Ага, розкажи ще, що він ніжне кошеня, – перебиваю я її. – Чому ти … дала йому привід … як ти взагалі могла запасти на такого? Як йому … вдалося? – скривившись ніби від болю, не бажаю уявляти їх разом.

– Доню, я ж ще не стара баба. Я жінка, якій вдалося підкорити цього лева. І саме Джордж нагадав мені, що я жінка, яка гідна любові, яка гідна кращого життя. Чому б і ні? Так, у нього складний характер, але мені з ним добре, я знайшла до нього підхід. Мені набридло зводити кінці з кінцями, вічно у всьому собі відмовляти. Ти знаєш, які у нас борги, що банк хоче відібрати у нас будинок, тому що ми все ще не можемо виплатити кредит, який брали на лікування твого батька. Я втомилася, Саванно, я хочу бути трішки щасливою, хочу пожити для себе. Впевнена, якщо ви поговорите з Райаном ….

– Поговорити?! З цим … з цим … нікчемою? Ні! Ти вимагаєш від мене занадто багато! Скажи, а …він вже знає?

– Джордж повинен сьогодні йому розповісти. Саві… – хапає вона мене за руку.

– Мам, не треба. Я все одно цього не розумію. І, напевно, не прийму. Ти ж знаєш, як до мене ставиться Райан. Тепер він почне діставати мене ще сильніше. Він кайфує, принижуючи мене.

– Я знаю, що Райан не подарунок. Цей хлопчисько виріс без матері, він не вміє справлятися зі своїми емоціями, а після того, як він стрімголов скотився зі сходів та зламав ногу, він звичайно ж затамував на тебе злість. …Адже він тоді гнався за тобою. Мила, ти хіба не помічала за собою, що іноді ти буваєш дуже груба, як різко йому відповідаєш, як можеш сперечатися до нестями, як сама його заводиш? Твій характер теж не цукор. Так не можна. Озброївшись проти всіх – ти не знайдеш радість в цьому житті. Мені дуже гірко, що ти так сприйняла цю новину. Хоча я заздалегідь знала, якою буде твоя реакція. Благаю, заради мене, спробуй переглянути свою позицію, пом’якшити свої принципи. Вчини по-дорослому, – мамин схвильований погляд намагається заглянути мені прямо в душу.

– Мені потрібно на повітря, – м’яко вивільняю свою руку і піднімаюся з-за столу. – Я хочу трохи побути одна.

Куди я ще можу піти суботнім днем? …Я? Щоб повністю перезавантажити думки? Звісно ж до бібліотеки нашого коледжу! 

Але й тут на мене чекає розпач! Треба ж, не день народження, а феєрверк абсурду якийсь! Ну чому, чому саме сьогодні він сидить над підручниками в напівпорожній бібліотеці??? Боже!!! Звичайно ж він мене помітив! Адже з бутика я пішла в нових босоніжках на підборах, а на цокання підборів у Райана Кінга спрацьовує рефлекс самця. І смикнув мене чорт ще й цю нову сукню начепити. 

Сидить тепер придурок вилупився, підбираючи щелепу. В очах нуль каяття за вчорашній ляпас. І схоже, його ще не приголомшили головною новиною.

– Треба ж, відзначати день народження під шелест сторінок в напівтемряві бібліотеки, яка романтика. Дуже екстравагантно, – знущально посміхається він, нарешті склавши слова в речення. – Вперше бачу тебе в сукні. Ось це вже взагалі вибух мозку!

– Слухай, Рай, я знайшов тільки … – з-за стелажу виринає Люк зі стопкою книг і теж завмирає, начеошелешений бовдур. – Саванно. Привіт, – оглядає він мене здивованим поглядом. – З днем ​​народження, – оце зсув по фазі, заговорив зі мною при Райані.

– Гаразд, зроблю виняток, – мені ж сьогодні слова даються дуже важко. –Люку, у тебе є що-небудь випити?

– У сенсі води? – вчепилися в мене карі очі Люка. Адже він не даремно уточнює, я навіть пиво рідко п’ю. А в той наш єдиний раз я зійшла з розуму на тверезу голову.

– Ні. У сенсі щось міцніше. Дуже … поганий день.

– Знайдемо! – все, книги різко в сторону, ось тільки, судячи з усього, Райан теж вирішив відкласти тортури підтягнути свої хвости з літератури.

– О, я з вами! Нізащо не пропущу такого! ЛапатусяВуд вирішила наклюкатися! Хочу це бачити!

– Краще позбав мене від своєї компанії, Кінг. Тому що в твоїй присутності мені хочеться битися головою об стіну! – шиплю я на нього.

– На це я б теж подивився, – гмикає Райан.

– А ось я не хочу бачити пику того, хто піднімає руку на жінку!

– Ти сама на це напросилася, Саві, – ненавиджу цю його іронію в очах. Не стримуюся і роблю те, що давно потрібно було зробити – відвішую йому такого самого дзвінкого смачного ляпаса у відповідь. Його голова смикається, але в погляді вже звична ненависна мені іронія.

– Вважай це тобі мій подарунок на день народження, – пирхає цей гад, але у нього знову відвисає щелепа, тому що Люк немов за законом підлості бере мене за руку. Вочевидь, мої вчорашні слова змусили його діяти непередбачувано. Виявляється, у хлопця є чоловічий стрижень. Ого, а я минулого разу не роздивилася.

– Пішли, будемо вважати, що ви розрахувалися, – тягне мене за собою Люк.

І замість того, щоб отямитися, щоб вчинити по-дорослому, щоб увімкнути телефон та повернутися додому – я йду туди, куди мене штовхає мій дурний норов. Ніби сьогодні настав черговий етап «знайти неприємності на свою п’яту соковиту точку».

Це таке особливе випробування для нервової системи, майже збочення – терпіти Райана. Після всього, що він мені наговорив за весь цей час. Після цих поглядів, в яких хлюпочуться зарозумілість та глузування. Після того нашого першого поцілунку два роки тому… Господи, як згадаю – мурашки біжать по шкірі та товпляться на потилиці. 

На потилиці, тому що він йде за нами, і я відчуваю його погляд, він намагається розпиляти мене на дрібні шматочки. Я знаю, що Райаноскаженіє, коли дізнається, що наші батьки вирішили одружитися. Для нього це удар нижче поясу. Він не зможе змиритися з тим, що дівчина, через яку розбилися його мрії, стане частиною його родини. Він цього точно не переживе. Тому я навіть готова злорадно спостерігати за ним весь вечір, тому що завтра його світ порве на недоноски і колишні ілюзії розлетяться в різні боки, оголюючи нашу з ним проблему. У цьому місті немає місця для нас двох. Мені навіть складно змиритися з тим, що ми живемо з ним на одній планеті.

– Пробач, братан, але дівчата вперед, – заявляє йому Люк, намилившись посадити мене на переднє сидіння своєї новенької машинки, яку він дуже любить. – Або можеш їхати слідом на своїй.

– Оце облом, навіть так? Гм… чим далі, тим стає все цікавіше, – але від Райана неможливо позбутися, він не вміє здаватися, тому він звичайно ж лізе на заднє сидіння, бо цей гад стопудово запланував зіпсувати мені залишок дня. Нічого-нічого, завтра твій татко теж тобі настрій зіпсує. Подивимося, як ти потім будеш гмикати.

– Може, увімкнемо музику? – заявляє він через дві хвилини. – Яку-небудь, що підходить для побачення. Тільки не романтичну, терпіти не можу романтику. Треба щось жорсткіше, типу хард року. Я правий, лапатусю?

Люк його ігнорить, а я скрегочу зубами та мовчу.

 – Тоді давайте я вам сам заспіваю!

– Ні!!! – відповідаємо ми з Люком хором.

– Які ж ви нудні. Ви мені не подобаєтесь.

– Тобі ніхто не подобається, Райане, крім тебе самого, – не витримую і кидаю у відповідь.

Спочатку мені в плечі вчепилися його пальці, а потім пролунав його голос прямо у мене над вухом:

– Але так було не завжди. Ти знаєш хто в цьому винен, і хто продовжує ліпити з мене чудовисько!

Навмисно відчиняю вікно, в салон уривається потік свіжого повітря, і вітер, тріпаючи моє довге волосся, лоскоче ним обличчяРайана, змушуючи його відкинутися назад. 

На губах Люка грає багатозначна посмішка. Кожен з нас веде свою гру. Я багато чого не знаю про них, Люк не в курсі, що пов’язує нас з Райаном, а Райан не знає, що Люку дісталося те, що могло належати йому. Зараз все це здається трагедією, а років через десять стане взагалі по фіг, замучать інші проблеми, захоплять інші почуття. …Я дуже на це сподіваюся.

До магазину ми теж наче дурні премося втрьох. Люк вибирає на свій смак, а Райан навмисне стає позаду мене, щоб продовжувати колоти мене своїми поглядами. Мазохіст бісів.

– Вау! – вигукує він, побачивши, що за напій вибрав Люк. –Недешеветаке шампанське! Збираємося справити на дівчину гарне враження! Мабуть, зібрався бути другим, хто ощасливить цю крихітку.

На що Люк, ось тут потрібно віддати йому належне, тільки стримано посміхнувся, кинувши на Кінга серйозний погляд. Але ж і Райан не ідіот… йому цього вистачило. Судячи з того, як він почав нервово розтирати своє перенісся, він про все здогадався.

– А що всього лише одна пляшка? Так ми не нап’ємося, а мені раптом дуже закортіло нажертися до синіх віників. Одну хвилинку, куплю ще кілька пляшок, потім зателефоную Віолі, і ми відмінно проведемо час …двома парами!

І поки Райан відвернувся, смикаю Люка за руку і показую очима на вихід. Він згідно киває, підхоплює мене на плече, бо для такого бугая я наче пір’їнка…і ми просто збігаємо.

Щоб пізнати «принади» сексу, я не навмисно вибрала Люка, не тому що він дружить з Райаном, зовсім ні, все сталося випадково півроку тому. …Той снігопад я ніколи не забуду. Стрибаючи по заметах, як замерзлий заєць в безглуздій шапці, я намагалася дістатися додому пішки, а Люк зупинився, щоб мене підвезти … Взагалі-то, в глибині душі він добрий хлопець.

Ось і зараз він навіть не питає куди їхати, бо ніби читає мої думки. Вмикає музику і повертає в бік «моєї» улюбленої вілли. Так, моє «місце сили», мій затишний куточок, куди я приходжу пошепотіти з нічним небом.

– Думаєш, варто порушити традицію? Я приходжу сюди лише раз на рік, а решту часу сумую за цим місцем, борюся зі спокусою прибігти знов, тому воно для мене потаємне і має таку цінність.

– З людьми так само? – ще один любитель говорити натяками.

– Ні, з людьми все складніше.

– А як же тоді бути з твоєю мрією одного разу викупити цю віллу?

– Ти підслуховував? … Люку, – хитаю головою. – Гаразд, зробимо ще один виняток, тому що у мене сьогодні дуже поганий день. …Ти куди? – не розумію, чому він йде до воріт, коли таємна лазівка ​​в іншій стороні.

– Іди сюди, Саві. На цей раз ми в дірку не поліземо, – дістає він ключі. – Це те, від чого ти відмовилася вчора.

Підходжу до нього з відвислою щелепою, заходжу у двір і продовжую офігівати, дивлячись на те, як Люк впевнено йде до будинку, відмикаючи вхідні двері.

– Звідки у тебе ключі???

– Не скажу, секрет. Проходь, пошукаємо келихи, – киває він, посміхаючись.

І поки Люк шукає келихи для шампанського, я з відкритим ротом розглядаю будинок зсередини.

– От би відчинити вікна та здерти всі ці покривала хоча б у вітальні, щоб сісти та дивитися на океан, – мрійливо вимовляю вголос.

– Хто тобі заважає це зробити? – і Люк за дві секунди згрібає ці білі простирадла, піднімаючи хмару пилу. А я, відчиняючи вікно, з блаженством втягую в себе подих океану.

– За твої двадцять два, Саванна РоузВуд! – простягає мені келих Люк.

– Спасибі. …М-м-м дуже смачно. Люку, нас точно не заарештують?

– Нас не заарештують, Саванно. Можеш ти вже нарешті розслабитися? – швидко відключає він набридливо дзенькаючий телефон.

– Дай вгадаю, це Райан?

– Ага, він трохи образився. Ти ж розкажеш мені, чому це в твій день народження у тебе такий мерзенно-відчайдушний настрій? 

– Тут можна залишитися на ніч?

Люк дуже мило дивується, при цьому його брови так красномовно злітають вгору.

– Чарівний перехід, – усміхається він. – Можна, якщо тільки зі мною.

– Ні, я мала на увазі … я не про те, щоб залишитися тут татрахатися, аби додати дурниць до купи. Мені просто краще сьогодні додому не повертатися.

– Гм, Саві, так я про секс навіть не заїкався. Я ще пам’ятаю все те, що ти мені наговорила минулого разу. Досі відчуваю себе волонтером, який ввів тебе в світ плотських задоволень. Гаразд, забий, якщо потрібно залишитися, значить, залишимося, – одним махом перекинув він в себе пів келиха шампанського. – Сухе, як ти любиш.

– Значить, пам’ятаєш, що я не люблю солодке, – посміхаюся, трохи зніяковіло, бо я тоді дійсно наговорила йому зайвого, а зараз кілька ковтків шампанського мене вже трохи розслабили.

– Забудеш тут. Ти любиш тільки ту солодкість, яка торкається серця. А ще ти віриш, що в потрібний час ласка може виправити душу і що в люблячих обіймах можна народитися заново. Ось тільки коли цей потрібний час настає хрін хто зрозуміє. Ти дивна, але всі ці півроку ти не виходиш у мене з голови.

– Не бреши, я бачила тебе з іншими дівчатами.

– Це різні речі, – мотає він головою. Подобається мені ця їхня чоловіча філософія та їхній безрозмірний відділ «різні речі». – І?

– Довга розмова, – розумію, що він натякає на своє питання.

– Гадаєш, для довгої розмови нам не вистачить шампанського? Це можна вирішити.

– Тобі мене не споїти, Люк Мастерс, навіть не мрій, – падаю на диван і він тут же сідає поруч. – Моя мама виходить заміж. … Ти не повіриш за кого. … За Джорджа Кінга, батька Райана. Три роки була домробітницею і тут раптом стане господинею. Я в жаху, Люку. Я в дикому жаху. Не хочу його бачити, не хочу ставати частиною їхньої сім’ї … Весілля через два місяці.

– Ого, оце новина. І Райан, як я зрозумів, ще не знає. Його порве, враховуючи, які у вас з ним … заплутані відносини. Я б ось хотів в них розібратися. Адже є причина, через яку ви так сердитися один на одного.

– Те, що твій батько психолог, ще не означає, що ти можеш корчити з себе доктора, – пирхаю у відповідь. – Я не хочу про це говорити, це особисте, тільки між мною таРайаном.

– Все ж таки між вами щось було. Велика чиста любов? – не відстає Люк.

– Нічого такого. Просто поцілунок, – схоплююся і підходжу до вікна, милуючись океаном. – Як же тут красиво …

– Не вішай мені лапшу, через звичайний поцілунок люди так з розуму не сходять. Зі мною ти теж цілувалася, але ефект інший, – Люк підходить ближче і стає позаду мене, – Чому б нам не поговорити по-дружньому?

 – Ми не друзі, – качаю головою не обертаючись.

– Вірно, – різко підтягує він мене до себе, від чого моє серце застрибало тенісним м’ячиком до горла – до п’яти і назад. – Але я можу допомогти тобі не думати про Райана.

– Я про нього і не думаю. Люку, будь ласка, я не одна з твоїх подружок.

– І ти знову мені брешеш, Саванно! – ще один різкий рух та розворот, і я опиняюся притиснутою до нього обличчям, а його руки з силою стискають мої зап’ястя у мене за спиною. – Я наче вже дорослий хлопчик, а ще я дуже спостережливий. Між вами щось відбувається, але ти не хочеш мені про це розповісти, – карі очі небезпечно примружилися, дивлячись на мої губи.

– Люку, ти мене реально вже лякаєш.

– Тим, що хочу тебе поцілувати?

– Ні, тим, що ти зарядив «розкажи та розкажи» про Райана Кінга. Я ненавиджу його, він ненавидить мене, що тут незрозумілого? Він нахабний мажор, я бідна сіра миша, яка дратує його своїм існуванням.

– Ти ж у нас любиш експерименти. Давай проведемо ще один. ЗателефонуйРайану і попроси його тебе зараз же звідси забрати. Хочу переконатися в цій вашій взаємній ненависті.

– Я не граю в ці ігри!

– Ні, ти ще як в них граєш, Саванно! – гаркає Люк, і я бачу перед собою зовсім іншого Люка, він реально на мене злиться. – Так припини вже одну з них! – суне він мені в руки телефон. – Я тобі не подорожник, щоб мене до ран прикладати. Телефонуй! Або повернемося назад до думок про поцілунки. Адже він тебе ненавидить, ти до цього вже звикла, ти подзвониш – він тебе пошле, і я від тебе відстану. Або ти боїшся, бо закохана в Райана?

– Нічого подібного! – хапаю телефон і рвучко набираю номер Райана, знову емоції взяли гору. – Алло? Це Саванна …

– Не напружуйся так сильно, лапатусю, я тебе впізнаю навіть з пекла, – роздратовано кидає той у слухавку. – Чого тобі? Закуски вам підвезти або у Люка презики  закінчилися? А може, мені все ж таки для тебе заспівати? Я тебе ненавиджу, я ж тобі це вже казав, еге ж?

– Можеш забрати мене прямо зараз з занедбаної вілли Річдрайв 788? – очікую, що Райан ляпне чергову гидоту, і Люк від мене відчепиться зі своїм допитом.

– Прямо зараз не можу, але через двадцять хвилин буду! – і здивовано кліпаючи, я слухаю гудки і дивлюся на вираз обличчя Мастерса, на якому написано «я ж казав».

– Ви не називаєте речі своїми іменами. Може, вам все ж таки варто сходити до мого батька на прийом. Ну, а поки ми будемо чекатиРайана, як раз встигнемо допити шампанське.

– Дідько, – важко зітхаю я, заплющуючи очі. –Нащо я тебе послухалася. Ні до чого хорошого цей експеримент не приведе. Ми все одно будемо собачитися з Райаном, ми не вміємо з ним розмовляти. Це через мене він так невдало зламав ногу, і тепер він не може мені пробачити, що я позбавила його кар’єри зірки футболу, що він тепер свариться з батьком, і що занадто рано випаде сніг теж буду я винна.

– Що б ти мені там не плела, це не ненависть, Саванно.

– Мені набридло з тобою сперечатися. І я не розумію, чому я повинна щось тобі доводити. …Так ти розкажеш мені чия це вілла?

– Вона належить моїй родині. Фактично вона моя, – усміхається він з легкою гіркотою, а я від цього зізнання наче отетеріла.

– Що? …Цього не може бути. І ти мовчав? – у мене аж в голові запаморочилося.

– Після розлучення моїх батьків, вілла дісталася батькові, але він не хоче тут з’являтися. Занадто багато спогадів. Продавати теж не хоче. Сказав, щоб я забирав її собі. Так що мені доведеться тебе засмутити. Навіть в майбутньому я не зможу тобі її продати.

 – Треба ж, всі ці роки я таємно пробиралася на твою віллу, – піднімаю очі і бачу, яким дивним поглядом він на мене дивиться.

– Що? Що ти на мене так дивишся?

– Просто ще не час, – знизує він плечима. – Будь ласка, не говори Райану, що ця вілла моя. І наостанок дружня порада від того, хто пережив страшне розлучення батьків. Якщо твоя мати думає, що вона знайшла своє щастя, виходячи заміж за цього короля автосалонів, просто порадій за неї.

– Коли це ти став таким філософом?

– Я завжди був розумним, ти просто не хотіла цього помічати. Іди, він скоро вже буде тут. Не побийтеся там тільки. Може, намз тобою ще якось випаде можливість мило погомоніти.

– Щоб ти знову мене прогнав? Оце вже ні, – хмикаю і стримую в собі бажання по-дружньому поцілувати його в щоку. Той Люк, якого я побачила сьогоднімені дуже сподобався. Мені б такий друг не завадив, ось тільки дружба його не влаштовує, а я не готова до стосунків без серйозних намірів, без цього щему та тьохкання в душі. В моєму серці все надто заплутано… 

Оце придумали! Наче змовилися! Що мама, що Люк. Поговорити з Раяном! …Це неможливо. Хоча, іноді мені хочеться виплеснути йому в обличчя, все, що я про нього думаю, але ж ця падлюка не дає мені навіть речення закінчити, вставляючи свої отруйні коментарі. Раян Кінг не бажає знати правду про себе. Він визнає тільки свою думку. Слабак, одним словом. … Про якого я б воліла не думати, але думаю, немов проклята.

Не чекаючи його, йду вздовж дороги, бо не впевнена, що він взагалі приїде. Безглузда витівка. Втім, тільки я могла так зіпсувати свій власний день народження. Це вже не вперше. Коли мені виповнилося десять – я провалилася в яму, в якій просиділа цілий день поки мене не знайшли. В тринадцять ненавмисно перекинула собі на руку окріп, і замість святкування ми були змушені просидіти в лікарні. В п’ятнадцять я відстала від групи і заблукала в лісі. Коротше кажучи, доля мене любить, їй зі мною весело.

Позаду лунає вереск гальм, я злякано відскакую в сторону, не встигаючи зрозуміти, що відбувається, поки машина Раяна не стає поперек дороги. …Одного разу в зоопарку я бачила орангутанга в нападі люті. Так ось Раян зараз точнісінька його копія, судячи з того, як він вискочив та відчинив мені пасажирські дверцята:

– Сіла! Швидко! Без своїх безглуздих огризань!

– Не ввічливо, Кінг.

– Не ввічливо буде, коли я тебе зловлю та заштовхаю туди силою, – шипить Раян, ще трохи і на асфальт посипляться іскри з цих злющих блакитних очей. Гаразд, він вже здивував мене тим, що приїхав. Так і бути сяду.

– Треба ж, ти тверезий, – помічаю, залазячи в машину.

– Просто не встиг. Зайнятий був, плакав в кулачок від образи в куточку. Але все ще попереду, – грюкає він дверцятами і падає за кермо. – Посварилася зі своїм хлопцем?

– Ні. І Люк не мій хлопець.

– Хто б міг подумати ти та він!

– Хто б міг подумати ти та половина дівчачого гуртожитку!

– Так, я вмію насолоджуватися життям на відміну від тебе! Принаймні, тим малим, що мені залишилося.

– А раптом ти помиляєшся? У тому, що кар’єра зірки американського футболу була твоєю мрією?

– Я не…

– Дай мені договорити! Хоч раз у житті стули писокта дай мені сказати!!! – кричу на весь салон. – Єдина і остання спроба! – ого, він звертає до узбіччя і глушить двигун. Ні, не збирається мене викидати, розвернувся до мене в пів обороту, склав руки на грудях, скорчив за звичкою знущальну пику і приготувався слухати. Але мені цього замало, хапаю його телефонта вмикаю диктофон. Раян мене не зупиняє, його швидше за все це тішить. – Прослухаєш потім разів десять або двадцять, раптом зрозумієш. Почнемо з того, що ні хріна ти не вмієш насолоджуватися життям – ти споживач та егоїст. Я бачила людей, які дійсно насолоджуються життям, вони за своєю природою прості та добрі. Радіють сходу сонця, росі на траві, грають з кошенятами, пишуть коханим смішні та ніжні записочки, дуріють в воді, здіймаючи фонтани бризок, розчулюються першому слову своєї дитину, і ще масі всього, на що зарозумілі манекени на кшталт тебе не звертають уваги. Ти звик брати тільки найкраще, тому що ти себе дорогоцінного занадто балуєш. Шмотки, делікатеси, тачки, красуні, тільки ексклюзив. Кінцева мета – примітивне задоволення. Задоволення бути першим, всіх обігнати, бути кращим та головним. Твою думку повинні враховувати в першу чергу, відкривати рот, щоб вставити слово і навіть кінчати тільки коли ти дозволиш. Ти розпещений своєю тіткою та нянею, тебе так привчили – отримувати все по першому крику. А брак ласки зробили тебе жорстким, ти не вмієш поступатися, навіть тим, хто тобі подобається. Ти не вмієш пробачати, тому що коли тобі боляче – ти згадуєш образу покинутої дитини, того багатого хлопчика, у якого все було крім любові. Насправді у тебе стільки приводів та можливостей насолоджуватися життям, Раяне, а ти уперся в думку, що твоя мрія зруйнована і щастя вже не складеться, тому що одного разу ти впав зі сходів і зламав ногу в двох місцях. Перед тобою відкриті всі напрямки, у тебе є гроші, ти можеш побудувати бізнес, освоїти кілька професій, одружитися з зіркою Голівуду та потрапити в Форбс. Ну став би ти футболістом, була б у тебе купа шанувальниць, з трибун вигукували б твоє ім’я, кілька знімків в журналі, запорошені пилом кубки на полиці та ранній вихід на пенсію, тому що після тридцяти в американському футболі не затримуються. Ти звинувачуєш мене, але це ти не дивився під ноги. Навіщо взагалі когось звинувачувати? Так склалося, ми з тобою дуріли. Це нещасний випадок! Перед цим ми півдня цілувалися-милувалися, зачинившись в твоїй спальні, а коли тобі захотілося більшого, я розхвилювалася та втекла вниз. Ти пам’ятаєш, що ти мені сказав, коли наступного дня я прийшла провідати тебе в лікарню? О, а я пам’ятаю це досі!

– Зате я пам’ятаю, що ти мені відповіла, – цідить крізь зуби Раян, фантастичним чином вислухавши мою довгу промову.

– Та тому що ти мене тоді образив! І з тих пір кожна наша зустріч – це обмін «люб’язностями» ніби ми все ніяк не можемо закінчити ту розмову! Але я втомилася злитися, Раяне. Скажи, чому ти не можеш припинити? Що тебе змусить? Мої сльози? Моє нещастя? Мій прах в урні? А можливо…

Він не дає мені договорити, рвучко подавшись вперед вп’явшись в мої губи, та так, що через хвилину я стала задихатися від браку кисню та шоку. Але втискаючи мене в сидіння й притримуючи мої руки, Раян продовжує цілувати мене з такою наполегливістю, ніби зібрався вбити мене цим поцілунком, засовуючи свій язикмені майже до самих гланд. І коли я, нарешті, приходжу до тями, я починаю викручуватися немов вуж на сковорідці, мукати і, врешті решт, кусаю його за губу. Раян трохи відсторонився, обпалюючи мене гарячковим й розлюченим поглядом, але рук моїх так і не відпустив.

– Ти запитувала, що мене зупинить. …Ось це. Я хочу повернутися в той день і завершити розпочате.

– Чорт забирай, Раяне, я тобі що футбольний матч, який потрібно дограти? Відпусти мене, придурку! Так не піде! Не після всіх тих знущань! Ти що не тямиш, бовдуре??? – смикаюся з усіх сил, але де там.

– Чому не піде? Дуже навіть добре виходить, – усміхається він. – Піддайся мені, лапатусю, будь трохи ніжнішою, і ми порозуміємося.

– Та я тобі язика по самий корінь відкушу! Не смій мене примушувати! Поцілунки приносять задоволення тільки коли вони бажані та взаємні, тоді вони смачні й солодкі. А це грубе насильство! Так ти ніякої ніжності від мене не дочекаєшся! Ох, не з того ти почав, Кінг!

– А поцілунки Люка були смачними? Га? Відповідай, Саванно! – раптом почав він мене трясти за плечі. – Крім Люка ще хтось був? Був, я тебе питаю??! 

– От не потрібно інших по собі рівняти! Це тільки ти всім свій вимпел роздаєш! Сумно, що ти не бачиш різниці між мною та тими тимчасовими, з ким ти граєш. Хоча, напевно, такий товстошкірий робот і не здатний знайти відмінності. Відпусти, сказала!

– Не відпущу. Я … знаю, що ти не така як всі, і мене бісить, клянусь кожен день бісить, що ми … не можемо бути разом, тому що вже дуже вперто спалювали мости, а потім навіть попіл втоптали в землю. Колись мені дуже хотілося, аби ти була моєю, особливою, моїм чистим дивом. … Тоді в лікарні я був в шоковому стані, тому ляпнув ту фразу. Згоден, я вмію бити словами, але ти теж раптом випустила своїх монстрів. Ми з тобою чудовиська, які б’ються на темній стороні Місяця. Це неможливо припинити або погасити, це стало способом життя, моїм допінгом, моїм стилем прикрашати наш світ. Саванна РоузВуд, я до тремтіння в колінах на тебе злий, але разом з цим, з такою ж силою, я тебе зараз хочу. Ти знаєш що це таке?

– Нервовий розлад! Можеш звернутися по знайомству, батько Люка фахівець з цих питань, – який же цей гад сильний. У мене через нього точно на зап’ястях синці залишаться.

– Пф, йти на консультацію до того, хто сам не вберіг свою сім’ю, переживши болісне розлучення?! Оце вже ні,спасибі, я не довіряю таким психологам! – фиркає Раян. 

Іноді він забуває увімкнути засранця і в такі короткі моменти можна побачити справжнього Раяна Патріка Кінга, який прегарно влаштувався, сховавшись за щитом негідника. Я завжди помічаю ці моменти, він буває таким, коли починає сперечатися з професором під час лекції або під час аматорської гри в футбол. Тоді він може бути навіть милим.

– Тобі некомфортно бути собою, вірно? Набагато зручніше маскуватися під козла поки не звикнеш і не станеш сволотою.

– Які глибокодумні міркування. А може, я завжди був сволотою? – кривиться Раян. Сволотою він був не завжди, а ось коли він починає по-справжньому нервувати, у нього починається мігрень і схоже, що вона його мучить ось вже кілька годин. – Ти б краще подумала про себе, неприступна скеля-зубрилка. Нестерпна, уперта, холодна та нещасна.

– Так і скажи, що боїшся висоти і видратися на скелю тобі не під силу. Але не хвилюйся, прийде час і альпініст, готовий підкорити та зігріти цю скелю, обов’язково знайдеться! Не всі ж такі психованіслабаки, зустрічаються й гідні люди, – спіймана в його лещата, все одно продовжую ятрити та кидати йому виклик.

– Припини смикатися, навіжена, та послухай мене дуже уважно! Тримайся від Люка Мастерса подалі! Хто завгодно, але тільки не він! Люк не просто так тебе до свого ліжка затягнув, – змінившись в обличчі, скрегоче зубами Раян, пропалюючи в мені дірку своїм сердитим поглядом.

– Не тобі мені вказувати! До речі, це не він, а я так захотіла!

– Бляхо, позбав мене від подробиць! До твого відома, своєю поведінкою хлопець може змусити дівчину думати, що вона його хоче. Мастерс любить читати татусеві книжки про маніпулювання свідомістю, тож не обманюйся, дитинко. …Одного разу ми з ним дуже сильно посварилися, натовкли один одному пики і Люк був настільки розлючений, що заприсягнувся дещо зробити. І нехай ми вже давно помирилися, але він не забув, цей сучий син злопам’ятний. Тому кажу – оминай його десятою дорогою! Так треба!

– І до чого тут я? Що він заприсягнувся зробити?

– Я не можу тобі сказати, – грає жовнами Раян. – Хоч убий не скажу!

– Тоді я запитаю у нього! Мене такі загадки не влаштовують!

– Саванно… я тебе вислухав, тепер ти послухай мене і просто повір один єдиний раз у житті! Люк Мастерс не твій альпініст, він не підкорить скелю на ім’я Саванна РоузВуд – він її знищить. …Нам з тобою все ж таки краще триматися один від одного подалі, роз’їхатися по різних містах, і зробити вигляд, що ми геть забули один одного, – шепоче він. – Бо інакше ми збожеволіємо.

І це ти ще не знаєш про рішення наших батьків, Раяне…

– Тоді може ти спробуєш мене не помічати до кінця року? А я в свою чергу, не буду помічати ані тебе, ані Люка. Зберемо всю силу волі та укладемо угоду. Як думаєш, вийде у Раяна Кінга стримати слово? – дивимося один одному в очі, хвилину, другу. Дивимося та мовчимо, тільки його голова ніби під дією тяжіння повільно хилиться до мене.

– Давай спробуємо. … Саванно, поцілуй мене … наостанок, – зовсім інша інтонація, зовсім інший Раян. І я просто коротко торкнулася губами його губ. Без всіх цих французьких поцілунків,затамуванняподиху і обслиненого рота. На цій ноті розмови повинен бути тільки такий стриманий поцілунок-крапка.

Відпустивши мене, Раян більше не вимовив жодного слова. Як і я. Навіть коли вийшла з машини біля свого будинку. Домовленість є домовленість. Хоча я не вірю, що ми зможемо довго протриматися. Це не про нас. Нам потрібно обов’язково розмовляти один з одним, навіть якщо це взаємні причіпки. А все тому, що ми не сказали один одному головного – ми не спробували пробачити один одного.

На тумбочці в передпокої бачу конверт, лист від Арчера. А так як мій друг дитинства обожнює робити сюрпризи, я в передчутті відкриваю конверт з ледь стриманим тремтінням і …верещу від радості, налякавши маму.

– Арчер дістав квитки! Я йду на концерт! Я лечу до Нью-Йорка!!! – скачу по хаті, забувши про все на світі. – Ох, не можу повірити в таке везіння! – хапаю телефон й швиденько набираю друга. –Скажи, як тобі вдалося врятувати мій день народження?! – задихаюся від щастя в слухавку.

– Серйозно? Я несподівано став героєм? – сміється він. – Ти ж не думала, що я залишу тебе без подарунка? Тому я замовив квитки на літак, до речі ранковий рейс, дивись не проспи, а о сьомій вечора ми кайфанемо на концерті твоєї улюбленої групи. Брат допоміг з квитками, бо я почав йому нити про це ще два місяці тому, готувався коротше. Але це ще не все. Подзвони заразІззі, почуєш її оглушливий вереск, у мене тут весь район оглух через цей радісний екстаз.

– Стривай, ти хочеш сказати …

– Я буду зустрічати вас в аеропорту. До завтра, Саві! Постарайтеся не переплутати літаки! Обіймаю! Мені пора бігти, у мене ефір!

Не зменшуючи градус захоплення, дзвоню Іззі і дійсно глухну від цієї щасливої ​​істерики:

– Прикинь, якимось дивом я вмовила батька, щоб він відпустив мене разом з тобою!!! Це тобі мій подарунок!!! Адже раніше він мене навіть в шкільний похід до сусіднього штату не відпускав! А-а-а!!! Я сьогодні не засну!

– І твої сусіди, мабуть, теж, – сміюся та витираю сльози розчулення. – Як же класно все склалося! Відпросимося в коледжі на два дні та вирушимо з тобою в нашу маленьку пригоду.

І тільки перевівши подих, трохи заспокоївшись, йду поставити маму до відома, хоча я вже дама доросла, мені батьківський дозвіл ні до чого.

– Як ти? – заглядаю до неї в кімнату і бачу, що вона збирає речі, дбайливо укладаючи їх в валізи.

– Я в порядку, вся в думках про майбутнє. Джордж телефонує щогодини, благає перевезти речі і більше не залишати його на ніч самого, – мама злегка ніяково червоніє, від чуттєвого хвилювання закушує губу, така зворушлива міміка. Мабуть дійсно закохалася до трепету ніжних метеликів та райдужних хмар.

– Треба ж які у вас там пристрасті розігралися, вже явно не дитячі. Мам, я завтра разом з Іззі лечу до Нью-Йорка, повернемося через два дні. Я домовлюся в коледжі. Уявляєш, Арчер виконав мою мрію! Я вже років зо три марила бажанням потрапити на виступ моєї улюбленої групи.

– Мені так приємно, що у тебе є такі друзі, мила моя дівчинка. Цінуй це. Послухай, Саві, поки ми тут з тобою удвох і у нас є час поспілкуватися, давай обговоримо ще дещо …

– Ти збираєшся продати будинок? … Неважко здогадатися, – киваю й відводжу погляд, щоб вона не помітила, як мій піднесений настрій миттю здувся. – Що ж, це логічно. Ти все одно збираєшся жити з новим чоловіком в його шикарному будинку. Погасиш нарешті цей клятий кредит. …А мені вже давно пора вилітати з гнізда. Влаштуюся в гуртожитку. Все одно планувала після навчання орендувати окреме житло.

– Напевно, це нереально просити тебе пожити разом із нами? Ти могла б ближче познайомитися з Джорджем, дізнатися його з іншого боку, не як мого роботодавця, а як чоловіка, якого я покохала, – благальні очі мами ріжуть мене по живому. Як вона може просити про подібне? Навіть якщо Раян зараз живе в гуртожитку, щоб бути ближче до вечірок, там все одно витає його дух, там його будинок, і там він може з’явитися в будь-яку хвилину.

– Мам, тобі ж жити з цим чоловіком. І мені не п’ять років, щоб знайомитися та звикати до вітчима. Якщо він робить тебе щасливою, значить, я вже буду його поважати. По-моєму, цього достатньо. Але жити в його будинку я не зможу. … Ми … я можу зіткнутися з Раяном, а наростаючі конфлікти нам ні до чого. Я й так цього нахлебталася за два роки. Але на вашому весіллі я постараюся бути!

– Звичайно ж ти будеш на моєму весіллі, це навіть не обговорюється, СаванноРоузВуд! Тобто в будинку Джорджа ти можеш зіткнутися з Раяном, який там взагалі перестав з’являтися, а перебравшись до гуртожитку ти з ним не зіткнешся, враховуючи, що чоловічий та жіночий гуртожиток на території кампуса знаходяться не так вже й далеко один від одного?

– Там … динамічна атмосфера, натовп людей … коротше кажучи, зовсім інша ситуація, – запинаючись видавила я, вперто хмурячись. Мама все одно не зрозуміє, що наодинці зі мною Раян зовсім інший, ніж на людях. І той Раян, якого я можу зустрічати біля корпусів або на студентських вечірках не такий небезпечний, як той, з яким ми можемо зіткнутися ніс до носа в одній з кімнат маєтку Кінгів. …Адже тоді між нами починає з’являтися привид того моста, який ми з ним спалили. Попри все починає тягнути один до одного. А я цього не хочу, я цього боюся. І думаю, що Раян теж. Не уявляю, як можна знову зблизитися з людиною, коли між нами міцна стіна з образ, розчарувань, непорозуміння та злості? Як можна пробачити йому ці отруйні шпильки,гулянки та напівголих красунь, які вивалювалися з його кімнати в гуртожитку? Він зробив свій вибір, а я свій. І крізь стіну я ломитися не збираюся, розбивати серце та знову розчаровуватися. Я піду своїм шляхом, поки все це не залишиться в минулому. Мені просто потрібно трохи потерпіти.

Вранці сонна плентаюся до ванної, а мама така ошатна та елегантна збирається випурхнути з дому, щоб сісти в машину, яку за нею надіслав Джордж. Тепер вона інакше пахне, інакше одягається і інакше витримує паузи.

– Доню, вдалої тобі поїздки, – з ніжністю обіймає вона мене. – Повеселися там. Коли повернешся обов’язково подзвони. О, ще, заходив один хлопець, залишив для тебе конверт. Я поклала його на кухні поруч з твоїм сніданком!

Ще один конверт, ще один хлопець, то нікого, то прямо надлишок вражень. Це не просто послання – це ціла бандероль. У конверті ключі й записка, написана акуратним почерком Люка:

«Якщо існує місце, де твоїй душі добре – потрібно бувати там частіше. Це ключі від вілли. Ти можеш приходити туди, коли тобі захочеться послухати океан, щоб насититися його силою»

І тут же спливають слова Раяна, як він просив мене триматися від Люка подалі. …Трясця, і як на все це реагувати? Жест Люка зворушив мене до глибини душі, і одночасно мене напружує попередження цього мутного мажора Кінга. Що вони, блін, затіяли? Кому вірити? Дістали вже! Потрібно буде розробити план та дізнатися правду. Після повернення не відкладаючи візьмуся за цю справу. 

– Його величність Нью-Йорк!!! – вигукує Іззі в будівлі аеропорту. Слава богу нікому до наших захоплень немає ніякого діла, зате це допомогло Арчеру нас помітити. 

Нашому другові пророкували блискучу кар’єру в баскетболі, з його зростом метр вісімдесят дев’ять і майже нелюдською рухливістю. Тренер в старшій школі майже молився на нього. Але Арчер завжди мріяв стати радіоведучим, і він ним став. І не де-небудь, а на найпопулярнішій радіостанції Нью-Йорка! Я страшенно ним пишаюся. Він для мене приклад наполегливої ​​впевненості. А ще він шалено смішний, позитивний і розумний хлопець. Його обожнюють радіослухачі і у нього навіть є свій фан-клуб, тому що у Арчера дуже гарний голос і дотепні жарти.

– Привіт, крихітки! Дико радий вас бачити, мої кнопочки! –світиться посмішкою Арчер, обіймаючи нас по черзі.

– Це ти натякаєш, що ми проти тебе занадто дрібні? Скажу наперед – ми витримаємо будь-яку насичену програму, тому що ми збуджені від захвату та передчуття. Ти ж підготувався до екскурсії? 

– О, так! Це буде найсмачніша йнайбільш насичена пригода з усіх коли-небудь вами пережитих. Ви будете згадувати її в глибокій старості і на кожне Різдво!

– Головне щоб не словами: «не дай боже ще раз взяти Арчера нашим гідом»!

Десь вже ближче до вечора, коли ми збиралися на концерт моєї мрії, мій телефон почав прямо-таки істерично надриватися. Як не дивно, спочатку сипалися дзвінки від Раяна, а потім від Люка. Швидше за все містер Кінг «ощасливив» свого сина новиною.

В результаті не витримавши, я підняла слухавку, будучи впевненою, що сильно про це пошкодую:

– Як накажеш це розуміти, Люку?

– Охреніти, вона відповіла! Людське тобі спасибі, що на двадцять п’ятий раз ти взяла свій довбаний телефон, СаванноВуд! – психує Люк, що вже говорить багато про що. – Ти не могла б зараз приїхати в студмістечко?

– Ні, Люку, я не можу. І не потрібно на мене кричати.

– Саві, зараз не до скривджених поз і цих ваших безглуздих принципів. Це важливо. Здається, дізнавшись про весілля ваших батьків, Раян напився і злетів з котушок. Він виліз на дах головного корпусу, встав на самісінький край і вже довів до інфаркту ректора і нашого куратора своєю відмовою спуститися. Може, якщо ти поговориш з ним він передумає та заспокоїться? Вірніше, спрямує свої глюки-психи на тебе. Адже йому подобається колупати твої нерви.

– Люку, я не можу приїхати, тому що я в Нью-Йорку! – кричу в слухавку і відчуваю, як у мене підкошуються ноги. Я по-справжньому злякалася. … За Раяна.

– От чорт. … Триндець. А що ти там робиш? – схаменувся Люк, задаючи питання вже зовсім іншою підозрілою інтонацією.

– Я зараз спробую йому зателефонувати! – відключаюся і набираю Раяна через телеграм. Раптом цей відеодзвінок поверне цього придурка до тями. На подив він відразу ж відповів!

– Яке диво! … Саві, твоя гарненька пика у мене в телефоні! А я все хотів з тобою поговорити, але ти … заразо не брала слухавку! Я навіть зас…мутився.

– Раяне, ти що нажерся?

– Ну … випив трохи за … щастя наших батьків! Прикольно, ти тепер станеш моєю названою сестрою, пф … Ти ж знала,еге ж? Ще вчора ти знала … От чому ти така зла курва? Лапатусю, за що ти мене так ненавидиш?

– Я??! Офігіти, тобто це я погана. …Раяне, ти можеш мені заспівати під Бромом? –несподівано видаю я. Бром – це найстаріше і легендарне дерево на території нашого коледжу, студенти першокурсники чіпляють на нього стрічки з побажаннями і жують листя перед іспитами. І якщо Раян погодиться, адже п’яному можна будь-якої лапши на вуха навішати, тоді йому доведеться спуститися з даху.

– Заспівати? Навіщо мені пертися під цей довбаний дуб, я тобі й тут можу виконати сольну арію, – розтягує слова Раян і морщиться, мабуть, подумки перебирає свій жахливий репертуар.

– Ні-ні, потрібно саме під дубом, тому що два роки тому я пов’язала там стрічку, на якій написала свою мрію. І сьогодні вона здійснилася. Ти ж можеш спуститися і задля приколу виконати одну популярну пісню, ти її напевно знаєш …

– СаванноРоузВуд ти брехуха! Ти ніколи не пишеш побажання на стрічках! … Вже наскаржилися? Лапатуся хоче хитрістю змусити мене спуститися. А-а-а, ось ти й прокололася. Щось я не бачу тебе внизу.

– Тому що я за тисячу кілометрів від того місця, де ти стоїш, ідіот пришиблений! – вийшла я з себе. – Яка ж я дурна! Розхвилювалася за тебе! Через тебе спізнююся на концерт своєї мрії! Вмовляю! Тьху на тебе! А засмучений хлопчик просто вирішив привернути до себе увагу! Давай, Кінг, спускай вже нарешті свою дупу з даху, там внизу на тебе чекають ласкаві обійми твоїх утішниць, твоїх схвильованих антистресових подружок і друзів по чарці! Продовжуй жаліти себе в їхній компанії! А я пішла! Мені до тебе більше немає ніякого діла!

– Ти де??? – ричить він миттєво протверезівши. – Швидко говори!

– Ага, ще ногами тупати почни. Я, нарешті, дуже далеко від тебе, Раяне Кінг. Мої друзі зробили мені незабутній подарунок, і я хочу по повній цим насолодитися. Я скажу тобі, де я, якщо ти зателефонуєш мені десь годинки через чотири. Але ж ти цього не зробиш! – кинувши телефон в сумочку, хоча на нервах хотілося об асфальт, сідаю в таксі, і ми просто якимось дивом встигаємо до початку, ледве протиснувшись на наші місця.

… А рівно через чотири години мій телефон ожив, висвітивши номер Раяна.

—————————–

Дякую за увагу до моєї творчості!

Для продовження читання треба перейти за посиланням на Букнет  

З повагою, Лаванда Різ!